79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
10.10.2025 Справа № 914/1153/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Молоко», село Здовбиця, Рівненська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛС ФУД ЕКСПЕРТ», село Павлів, Львівська область
про стягнення заборгованості за договором поставки №04/12/23 від 04.12.2023 у розмірі 158026,03 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Гладуненко Ю.В.;
від відповідача: не з'явився.
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Молоко» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛС ФУД ЕКСПЕРТ» про стягнення заборгованості за договором поставки №04/12/23 від 04.12.2023 у розмірі 158026,03 грн, з яких: 124730,00 грн - основна заборгованість, 13978,14 грн - інфляційні втрати, 2894,67 грн - 3% річних та 16423,22 грн - пеня.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2025, справу №914/1153/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Ухвалою від 15.04.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
28.04.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 26.04.2025) від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№10880/25), у якій зазначено запитувані судом відомості та до якої надано відповідні докази.
Ухвалою суду від 13.05.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов та призначено підготовче засідання на 11.06.2025. Одночасно згаданою ухвалою суд прийняв до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Молоко» від 28.04.2025 за вх.№10880/25 про збільшення розміру позовних вимог у справі №914/1153/25 та ухвалив здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням такої.
04.06.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 03.06.2025) від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, що призначено на 11.06.2025 о 13:30 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх.№14797/25).
04.06.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 04.06.2025) від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, що призначено на 11.06.2025 о 13:30 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх.№14888/25).
Ухвалою від 05.06.2025 суд задовольнив заяви представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Молоко» про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та доручив проведення підготовчого засідання, призначеного на 11.06.2025 о 13:30 год у режимі відеоконференції Дубенському міськрайонному суду Рівненської області.
05.06.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 04.06.2025) від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№14997/25).
06.06.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 06.06.2025) від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№15118/25).
10.06.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 10.06.2025) від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№15426/25).
11.06.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 11.06.2025) від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№15574/25).
Ухвалою від 11.06.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 11.06.2025, суд відклав підготовче засідання на 09.07.2025. Крім того, згаданою ухвалою суд також задовольнив клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні у справі №914/1153/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та доручив проведення підготовчого засідання, відкладеного на 09.07.2025, Дубенському міськрайонному суду Рівненської області.
09.07.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 09.07.2025) від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№18383/25).
09.07.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 09.07.2025) від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№18406/25).
Ухвалою від 09.07.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 09.07.2025, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.08.2025.
Ухвалою від 13.08.2015, занесено до протоколу судового засідання від 13.08.2025, у зв'язку з технічними неполадками у представника позивача - суд відклав судове засідання до 10.09.2025.
03.09.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 02.09.2025) від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (вх.№22960/25).
08.09.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 08.09.2025) від представника позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні призначеному на 10.10.2025 в режимі відеоконференції (вх.№23475/25).
08.09.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 08.09.2025) від представника позивача надійшло повторне клопотання про участь в судовому засіданні призначеному на 10.10.2025 в режимі відеоконференції (вх.№23575/25).
Ухвалою від 08.09.2025 та від 09.09.2025 суд задовольнив заяви представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Молоко» про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та доручив проведення судового засідання, призначеного на 10.09.2025 о 10:30 год у режимі відеоконференції Здолбунівському районному суду Рівненської області.
Ухвалою від 10.09.2025, занесено до протоколу судового засідання від 10.09.2025 суд відклав судове засідання на 10.10.2025.
07.10.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 07.10.2025) від представника позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні призначеному на 10.10.2025 в режимі відеоконференції (вх.№26395/25).
Ухвалою від 08.10.2025 суд задовольнив заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Молоко» про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та доручив проведення судового засідання, призначеного на 10.10.2025 о 15:00 год у режимі відеоконференції Дубенському міськрайонному суду Рівненської області.
У судове засідання 10.10.2025 в режимі відеоконференції з'явився представник позивача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, від позивача до суду не надходило.
У судове засідання 10.10.2025 відповідач не з'явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило.
У судовому засіданні 10.10.2025 суд з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 10.10.2025 суд відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення та повідомив про орієнтований час складення повного рішення.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач повідомляє про те, що між ним та відповідачем укладено договір №04/12/25 від 04.12.2023 поставки кормів.
На виконання умов договору позивач повідомляє про те, що поставив відповідачу товар у кількості 439,14 тон на суму 1304292,00 грн відповідно до видаткових накладних та товарно-транспортних накладних.
Однак, як зазначив позивач, відповідачем здійснено лише часткову оплату поставленого товару на загальну суму 1179562,00 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на момент звернення із заявленими позовними вимогами становить 124730,00 грн.
Крім того, позивачем на підставі статті 652 Цивільного кодексу України здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 13978,14 грн та 3% річних у розмірі 2894,67 грн.
Одночасно, зважаючи на умови договору відповідно до п. 5.1. такого позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 16423,22 грн.
Враховуючи усе вище наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 158026,03 грн.
У відповіді на відзив (вх.№15574/25 від 11.06.2025) позивач заперечив щодо тверджень відповідача про те, що сума договору становить 1120000,00 грн та не може перевищувати таку, адже позивач наголошує на приписах пункту 1.2. договору, а відтак, вартість товару визначається у видаткових накладних. Крім того, позивач зазначає про те, що відповідач не висловив претензій щодо кількості поставлено товару і його вартості, адже представник відповідача прийняв товар та підписав відповідні видаткові накладні.
Разом з тим, позивач наголосив на тому, що ним проводились розрахунки 3% річних та інфляційних втрат відповідно до видаткової накладної №238 від 25.06.2024 на суму 62524,00 грн (залишок заборгованості за якою 543528,00 грн (62524,00 грн (сума поставки) - 45000,00 грн (оплата) + 36828,00 грн (залишок заборгованості за попередній період)).
Крім того позивач також заперечив щодо клопотання відповідача про зменшення суми нарахованих штрафних санкцій, адже на думку позивача відповідач міг уникнути таких нарахувань у випадку здійснення своєчасної оплати поставленого йому товару.
З огляду на вище наведене, позивач просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Аргументи відповідача.
Заперечуючи заявлені позовні вимоги, відповідач скерував на адресу відзив на позовну заяву (вх.№14997/25 від 5.06.2025) у якому наголошує на тому, що відповідно до п. 3.3. договору сума такого становить 1120000,00 грн. Як зазначає відповідач, між сторонами не укладались додаткові угоди про збільшення суми договору (з 1120000,00 грн до 1304292,00 грн), а відтак, на думку відповідача такі дії позивача є неправомірними і не створюють покупцю обов'язку щодо оплати різниці.
Крім того, відповідач не погоджується із сумою нарахування штрафних санкцій, адже вважає, що позивачем не уточнено період такого нарахування.
Одночасно, відповідачем заявлено клопотання щодо зменшення суми нарахованої пені, 3% річних та інфляційних втрат на 50%.
Зважаючи на усе вище наведене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат на 50%.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
04.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна Молоко» (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛС ФУД ЕКСПЕРТ» (надалі - покупець, відповідач) укладено договір №04/12/23 поставки кормів.
Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати товар. Під товаром сторони розуміють - силос кукурудзи (далі - товар).
Номенклатура, кількість товару, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару визначені у видаткових накладних. Остаточна загальна кількість товару може відрізнятися та зазначається у видаткових накладних (п. 1.2. договору).
Згідно з п. 2.1. договору постачальник зобов'язаний передавати покупцю товар в строк не пізніше трьох робочих днів з моменту укладення цього договору (п. 2.1. договору).
Пунктом 2.2. договору передбачено, що покупець зобов'язаний прийняти від постачальника товар та оплатити його вартість в порядку та у строк, передбаченими умовами даного договору.
Відповідно до п. 3.1.-3.5. договору ціна на товар встановлюється в національній валюті України та зазначається у видатковій накладній та рахунку на оплату. Загальна кількість товару за договором становить 400т. Товар у вказаній кількості зарезервований постачальником для покупця та постачальник гарантує його наявність у відповідній кількості на обумовлену сторонами дату відвантаження. Ціна однієї тони становить 2800,00 грн в т.ч. ПДВ. Сума договору складає 1120000,00 грн. Товар постачається партіями. Покупець зобов'язується оплачувати кожну партію товару згідно видаткової накладної у день завантаження товару на транспорт покупця, але не пізніше виїзду завантаженого товаром транспорту покупця з території постачальника. Сторони погодили, що період часу з моменту завантаження товару до моменту оплати за товар не вважається простоєм. Оплата рахується здійсненою в момент зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника або в інший спосіб, погоджений сторонами.
Згідно з п. 4.1. договору товар, що поставляється за цим договором, відвантажується покупцеві у встановлений сторонами строк згідно умов цього договору. Відвантаження товару здійснюється на складі постачальника (за домовленістю сторін, умови поставки товару можуть бути змінені).
Датою поставки товару є дата, що зазначається у видатковій накладній в рамках цього договору (п. 4.2. договору).
Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар в належному товарному вигляді, належної якості, без будь-яких дефектів та пошкоджень, в запакованому стані (не порушена фізична маса).
Відповідно до п. 4.4. договору товар повинен супроводжуватися документами: видаткова накладна (акт приймання-передачі); рахунок на оплату.
Акти приймання-передачі чи видаткові накладні підписуються сторонами особисто або їх представниками і після підписання становлять невід'ємну частину даного договору. Надання покупцем права своєму представнику (водію, експедитору, працівнику, третій особі) отримати товар у постачальника (шляхом видачі письмової довіреності на одержання товару чи усного доручення) є безумовною згодою покупця зі змістом видаткових накладних (актів приймання-передачі та інших документів на даний товар), за якими такий представник одержав товар від постачальника (п. 4.6. договору).
Згідно з п. 4.7. договору покупець (представник) зобов'язаний перевірити найменування товару (номенклатуру, асортимент, сорт), його кількість, цілісність тари, маркування з датою пакування та зазначенням кількості товару, термін придатності, цілісність упаковки, а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і упаковки.
У випадку виявлення вказаних вище пошкоджень або виявлення яких-небудь інших відступів від договірних умов покупець (представник) зобов'язаний негайно, до закінчення процедури прийняття товару, письмово зазначити у відповідній видатковій накладній (в акті приймання-передачі) про це постачальнику, а також вказати на відступи від умов даного договору та/або недоліків товару.
При виявленні будь-яких недоліків товару, при його прийманні покупцем, складається двосторонній комісійний акт між постачальником та покупцем (представником) із зазначенням виявлених недоліків.
У разі відсутності заяви покупця (представника) та при відсутності комісійного акту, і при закінченні процесу прийому товару покупцем (представником), що підтверджено оформленням відповідної видаткової накладної (акту приймання-передачі), в якій не зазначено покупцем (представником) недоліки товару та/або відступи від умов договору, претензії від покупця щодо недоліків товарів (зовнішнього вигляду товару, пошкодження упаковки, не відповідність фактичної кількості (маси), тій, що заявлена у видатковій накладній (акті приймання-передачі), закінчення терміну придатності і т.п.) постачальником не приймаються, а також покупець не може посилатися на дані недоліки та/або відступи від договору в суді.
Підписанням видаткової накладної (акту приймання-передачі) покупець підтверджує, що отримав від постачальника, своєчасно та у повному обсязі, усі необхідні супровідні документи на товар, товар в належній упаковці, кількості та отримав товар належної якості, без будь-яких недоліків.
Допускається відступлення (природній убуток) не більше 5% по кількості товару вказаного у видатковій накладній (акті приймання-передачі).
Пунктом 5.1. договору визначено, що у випадку прострочення оплати відвантаженої партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленої партії товару, за кожен день прострочення оплати.
Згідно з п. 7.1. договору всі зміни та доповнення до даного договору, вчинені в письмовій формі і підписані обома сторонами, є невід'ємною частиною цього договору та мають однакову з ним юридичну силу.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 8.1. договору).
На виконання цього договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1304292,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних:
- № 31 від 23.01.2024 на суму 63504,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №76 від 21.02.2024 на суму 59080,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №97 від 08.03.2024 на суму 62300,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №123 від 19.03.2024 на суму 64288,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №124 від 20.03.2024 на суму 71554,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №141 від 03.04.2024 на суму 61880,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №153 від 10.04.2024 на суму 63560,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №170 від 19.04.2024 на суму 60140,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №182 від 26.04.2024 на суму 61796,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №190 від 03.05.2024 на суму 61348,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №192 від 09.05.2024 на суму 64484,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №201 від 16.05.2024 на суму 70882,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №206 від 22.05.2024 на суму 66136,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №212 від 28.05.2024 на суму 63868,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №214 від 03.06.2024 на суму 71610,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №222 від 07.06.2024 на суму 70462,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №228 від 13.06.2024 на суму 71498,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №233 від 18.06.2024 на суму 63000,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №238 від 25.06.2024 на суму 62524,00 грн з урахуванням ПДВ;
- №258 від 05.07.2024 на суму 70378,00 грн з урахуванням ПДВ.
Також, позивач долучив до матеріалі позовної заяви товарно-транспортні накладні: №Р31 від 23.01.2024; №Р76 від 21.02.2024; №Р97 від 08.03.2024; №Р123 від 19.03.2024; №Р124 від 20.03.2024; №Р141 від 03.04.2024; №Р153 від 10.04.2024; №Р170 від 19.04.2024; №Р182 від 26.04.2024; №Р190 від 03.04.2024; №Р192 від 09.05.2024; №Р201 від 16.05.2024; №Р206 від 22.05.2024; №Р212 від 28.05.2024; №Р214 від 03.06.2024; №Р222 від 07.06.2024; №Р228 від 13.06.2024; №Р233 від 18.06.2024; №7-0624 від 25.06.2024; №Р258 від 05.07.2024.
Відповідач частково оплатив поставлений товар на загальну суму 1179562,00 грн:
- платіжна інструкція №53 від 23.01.2024 на суму 35000,00 грн;
- платіжна інструкція №54 від 23.01.2024 на суму 28504,00 грн;
- платіжна інструкція №83 від 07.03.2024 на суму 58600,00 грн;
- платіжна інструкція №88 від 18.03.2024 на суму 61600,00 грн;
- платіжна інструкція №67 від 20.02.2024 на суму 61600,00 грн;
- платіжна інструкція №89 від 19.03.2024 на суму 57000,00 грн;
- платіжна інструкція №94 від 29.03.2024 на суму 70000,00 грн;
- платіжна інструкція №103 від 08.04.2024 на суму 50000,00 грн;
- платіжна інструкція №105 від 09.04.2024 на суму 12000,00 грн;
- платіжна інструкція №113 від 18.04.2024 на суму 61600,00 грн;
- платіжна інструкція №114 від 18.04.2024 на суму 9000,00 грн;
- платіжна інструкція №124 від 26.04.2024 на суму 36000,00 грн;
- платіжна інструкція №125 від 26.04.2024 на суму 26600,00 грн;
- платіжна інструкція №131 від 02.05.2024 на суму 61600,00 грн;
- платіжна інструкція №133 від 07.05.2024 на суму 62000,00 грн;
- платіжна інструкція №138 від 15.05.2024 на суму 48000,00 грн;
- платіжна інструкція №139 від 15.05.2024 на суму 20000,00 грн;
- платіжна інструкція №147 від 21.05.2024 на суму 62000,00 грн;
- платіжна інструкція №155 від 27.05.2024 на суму 62000,00 грн;
- платіжна інструкція №166 від 03.06.2024 на суму 60000,00 грн;
- платіжна інструкція №169 від 04.06.2024 на суму 21458,00 грн;
- платіжна інструкція №174 від 10.06.2024 на суму 50000,00 грн;
- платіжна інструкція №178 від 13.06.2024 на суму 30000,00 грн;
- платіжна інструкція №179 від 17.06.2024 на суму 90000,00 грн;
- платіжна інструкція №190 від 25.06.2024 на суму 45000,00 грн.
Таким чином, позивач зазначив про те, що заборгованість відповідача перед позивачем існує за видатковою накладною №238 від 25.06.2024 на суму 54352,00 грн та за видатковою накладною №258 від 05.07.2024 на суму 70378,00 грн.
14.03.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою №1 від 14.03.2025 про сплату заборгованості у сумі 124730,00 грн. Однак, така залишилась без задоволення та реагування зі сторони відповідача.
Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтю 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов'язання на підставі укладеного договору №04/12/23 поставки кормів від 04.12.2023, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність (поставляти), а покупець прийняти та оплачувати товар.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнути згоди.
Статтею 655 Цивільного кодексу України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконання у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Судом встановлено, що за умовами договору №04/12/23 поставки кормів від 04.12.2023 позивач поставив відповідачу товар у період з 23.01.2024 по 25.06.2024 відповідно до наявних у матеріалах справи видаткових накладних та товаро-транспортних накладних на загальну суму 1304292,00 грн.
Згідно з положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач прийняв товар без зауважень щодо якості та кількості такого відповідно до видаткових накладних, що містяться у матеріалах справи та здійснив часткову оплату постаченого товару на суму 1179562,00 грн.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.п. 3.4.-3.5. договору товар постачається партіями. Покупець зобов'язується оплачувати кожну партію товару згідно видаткової накладної у день завантаження товару на транспорт покупця, але не пізніше виїзду завантаженого товаром транспорту покупця з території постачальника. Сторони погодили, що період часу з моменту завантаження товару до моменту оплати за товар не вважається простоєм. Оплата рахується здійсненою в момент зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника або в інший спосіб, погоджений сторонами.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав, а відтак, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не здійснено оплату поставленого товару за видатковою накладною №238 від 25.06.2024 на суму 54352,00 грн та за видатковою накладною №258 від 05.07.2024 на суму 70378,00 грн.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивна вимога про стягнення основної заборгованості підлягає до задоволення у розмірі 124730,00 грн.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача 13978,14 грн інфляційних втрат та 2894,67 грн 3% річних.
Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. (ст. 692 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.п. 3.4.-3.5. договору товар постачається партіями. Покупець зобов'язується оплачувати кожну партію товару згідно видаткової накладної у день завантаження товару на транспорт покупця, але не пізніше виїзду завантаженого товаром транспорту покупця з території постачальника. Сторони погодили, що період часу з моменту завантаження товару до моменту оплати за товар не вважається простоєм. Оплата рахується здійсненою в момент зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника або в інший спосіб, погоджений сторонами.
Оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасної сплати заборгованості, суд приходить до переконання, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, а відтак повинен сплатити на користь позивача інфляційні нарахування та 3% річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, вважає що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, встановивши, що до стягнення з відповідача підлягають 2889,53 грн - 3% річних та 13978,14 грн - інфляційних втрат.
Також, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 16423,22 грн пені.
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення зобов'язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до приписів статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Таким чином, законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 5.1. договору у випадку прострочення оплати відвантаженої партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленої партії товару, за кожен день прострочення оплати.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
У постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором. Оскільки умови договорів не встановлювали періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання договорів щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), пеня за прострочення виконання зобов'язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Перш за все слід наголосити, що з аналізу наведених вище норм випливає, що право кредитора на нарахування неустойки (пені) виникає у разі неналежного виконання боржником взятого на себе зобов'язання. Будь-яких інших умов, за яких виникає означене право закон не визначає.
Судом встановлено, що відповідач повинен був сплатити вартість поставленої позивачем йому товару за видатковою накладною №238 25.06.2024, а за видатковою накладною №258 - 05.07.2024.
Вказане переконливо свідчить про те, що відповідач належним чином не виконав умов договірного зобов'язання та допустив прострочення у здійсненні оплати у порядку та строки, визначені договором №04/12/23 поставки кормів від 04.12.2023, у зв'язку із чим у позивача на підставі п. 5.1. договору, а також відповідних норм закону виникло право на нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.
Одночасно, суд звертає увагу на наявність у матеріалах справи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат на 50% та повідомляє наступне.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №914/1517/18).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).
У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2019 у справі №907/532/18, з поміж іншого, відзначає, що при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені та штрафу судами попередніх інстанцій було дотримано принципу збалансованості інтересів сторін. Також судом апеляційної інстанції взято до уваги добросовісну поведінку відповідача, його фінансовий стан, а також те, що позивачем не надано доказів понесення збитків у зв'язку із таким простроченням.
При цьому наявність/відсутність укладеної між сторонами договору угоди про зменшення або скасування штрафних санкцій, так само як наявність/відсутність угоди про внесення змін до умов договору в частині строків поставки товару, при вирішенні судом питання про зменшення розміру штрафу, пені не має вирішального значення, оскільки таке зменшення є правом суду, яке випливає безпосередньо з положень норм чинного законодавства, та здійснюється судом за наявності конкретних об'єктивних обставин.
Зі змісту зазначених вище норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання або невиконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушень та його наслідки) тощо.
Аналогічний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18 від 18.06.2019 у справі №914/891/16.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) (постанова Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №921/110/18).
Одночасно, суд зазначає про те, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості, а також задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на корись позивача 3% річних та інфляційних втрат.
Разом з тим, судом враховується, що позивач не надав суду доказів понесення ним збитків та їх суми, у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого товару, а також доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності.
Отже, приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд бере до уваги ступінь виконання основного зобов'язання відповідачем. З огляду на викладене вище, суд приходить до переконання про доцільність зменшення суми пені з 16423,22 грн на 50% до суми 8211,61 грн.
Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний доказ у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п.2 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав,- на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою, сформованою за допомогою системи «Електронний суд» (документ сформовано 10.04.2025), сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №594 від 08.04.2025 року на суму 2422,00 грн та платіжною інструкцією №596 від 09.04.2025 на суму 0,40 грн, тобто із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (3028,00 грн * 0,8 = 2422,40 грн).
З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено частково, з відповідача підлягає до стягнення 2296,44 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛС ФУД ЕКСПЕРТ» (80250, Львівська область, село Павлів, вулиця Зелена бічна, будинок 5Б; ідентифікаційний код 41877582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Молоко» (35709, Рівненська область, село Здовбиця, вулиця Шосова, будинок 275; ідентифікаційний код 35769949) заборгованість у розмірі 149809,28 грн, яка складається з: 124730, 00 грн - основна заборгованість, 2889,53 грн - 3% річних, 13978,14 грн - інфляційні втрати, 8211,61 грн - пеня та 2296,44 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 23.10.2025.
Суддя Гоменюк З.П.