Справа №127/20816/25
Провадження №1-кп/127/747/25
23 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 190, частиною другою статті 309, частиною другою статті 209 Кримінального кодексу України,
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п'ятою статті 190, частиною другою статті 309, частиною другою статті 209 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Прокурор у судовому засіданні заявила клопотання про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивувала тим, що ризики, які існували на час застосування запобіжного заходу, на цей час не відпали. Крім того, звернула увагу суду, що ОСОБА_5 на цей час вже засуджений в межах іншого кримінального провадження.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, наголосивши на тому, що ризики, які існували на час застосування до його підзахисного запобіжного заходу, на цей час зменшились. Зауважив, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку захисника.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Крім того, суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Строк дії, обраного до обвинуваченого запобіжного заходу спливає 02.11.2025. У судовому засіданні встановлено, що примірник клопотання був вручений обвинуваченому завчасно. Отже, стороною обвинувачення зазначені вище вимоги кримінально-процесуального законодавства були дотримані. Крім того, зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити клопотання прокурора по суті, надавши доводам сторін відповідну правову оцінку.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, суд враховує таке.
Суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).
Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як суд вже зазначив, частиною першою статті 91 КПК визначено перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов'язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3 Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті.
Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на цей час з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершені, а тому вирішення зазначеного питання на цій стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).
Суд також бере до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).
З матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисних злочинів, у тому числі й особливо тяжкого. Як на підставу для застосування найсуворішого запобіжного заходу прокурор здійснила посилання на те, що обвинувачений на цей час вже засуджений за інший злочин. Хоча прокурор відповідних доказів на підтвердження зазначених доводів суду не надала, однак обвинувачений та його захисник, висловлюючи свої заперечення проти клопотання прокурора, зазначене твердження не спростовували. Тому суд вважає слушним посилання прокурора на наявність ризику вчинення обвинуваченим нового кримінального правопорушення.
Вирішуючи ж питання щодо наявності ризиків впливу на потерпілу, свідків та експертів, а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим шляхом, суд враховує, що відповідні докази наявності таких ризиків прокурором не надані. Разом з тим, суд враховує, що судове слідство (з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами) на цей час не завершене, зокрема не допитані потерпіла та свідки кримінального провадження, про допит яких клопотали сторони. Крім того, суд враховує, що об'єктивних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, у тому числі за станом здоров'я, суду надані не були.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим позапроцесуального впливу на потерпілу та свідків кримінального провадження, а також вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, продовжити ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Прокурор у своєму клопотанні просила суд продовжити ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу без визначення розміру застави.
Разом з тим, зі змісту частини третьої статті 183 КПК випливає, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Обставин, визначених частиною четвертою статті 183 КПК судом встановлено не було, а тому суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому ОСОБА_5 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Відповідно до пункту 3 абзацу першого частини п'ятої статті 182 КПК розмір застави визначається у таких межах, зокрема, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому абзацом другим частини п'ятої статті 182 КПК визначено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на одну особу в розрахунку на місяць становить 3028 грн. Отже, суд вважає за доцільне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 , альтернативний запобіжний захід у вигляді застави розміром 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У разі внесення застави ОСОБА_5 має бути звільнений з-під варти з покладенням на нього обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 КПК, а саме прибувати за кожною вимогою до Вінницького міського суду Вінницької області, не відлучатися з населеного пункту, у якому він проживає без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, утримуватися від спілкування з потерпілою та свідками у кримінальному провадженні до здійснення їхнього допиту в судовому засіданні, здати на зберігання свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзду в Україну, носити електронний засіб контролю.
Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто з 23 жовтня 2025 року до 23:59 годину 21 грудня 2025 року.
Визначити ОСОБА_5 заставу в розмірі 300 (трьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908400 (дев'ятсот вісім чотириста) гривень, які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА у Вінницькій області.
Обвинувачений (заставодавець) має право внести заставу у вказаному розмірі у будь-який момент протягом строку дії цієї ухвали.
У разі внесення застави звільнити ОСОБА_5 з-під варти та покласти на нього такі обов'язки: прибувати за кожною вимогою до Вінницького міського суду Вінницької області, не відлучатися з населеного пункту, у якому він проживає без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з потерпілою та свідками у кримінальному провадженні до здійснення їхнього допиту в судовому засіданні, здати на зберігання свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзду в Україну, носити електронний засіб контролю.
Якщо ОСОБА_5 не виконає покладені на нього обов'язки, то застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України, і до останнього буде застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя: