Справа №127/15780/25
Провадження №1-кп/127/574/25
23 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.05.2025 за № 12025025010000093, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Новомиколаївка Скадовського району Херсонської області, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_4 03.05.2025 близько 08:30 год, прогулюючись по вул. Ранковій у м. Вінниці, на землі біля дерева помітив поліетиленове упакування із порошкоподібною речовиною білого кольору. Усвідомлюючи, що знайдена речовина являється психотропною речовиною, у ОСОБА_4 виник умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання без мети збуту психотропної речовини, обіг якої обмежений, - амфетамін.
Реалізуючи свій умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, ОСОБА_4 підняв поліетиленове упакування із порошкоподібною речовиною білого кольору, тим самим здійснив незаконне придбання психотропної речовини, обіг якої заборонений, - амфетамін, та почав її незаконно зберігати при собі без мети збуту.
03.05.2025 близько 09:00 год ОСОБА_4 , продовжуючи свій кримінально-протиправний умисел, направлений на незаконне зберігання без мети збуту психотропної речовини, обіг якої обмежений - амфетамін, незаконно зберігаючи її при собі та перебуваючи біля будинку № 9 по вул. Ранковій у м. Вінниці був помічений і зупинений працівниками ВКП Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . На запитання працівників поліції про наявність заборонених речовин та предметів ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що його дії, спрямовані на незаконне зберігання психотропної речовини, будуть викриті повідомив, що зберігає при собі поліетиленове упакування, всередині якого міститься психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін.
При виїзді слідчо-оперативної групи в ході проведення огляду місця події 03.05.2025 в період часу з 10:10 год по 10:16 год ОСОБА_4 добровільно дістав з лівої кишені своєї кофти та видав працівникам поліції поліетиленове упакування з психотропною речовиною, обіг якої обмежений, - амфетамін, масою 0,4250 г, яку зберігав для власного вживання.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та суду пояснив, що вчинив правопорушення за обставин, які викладені в обвинувальному акті.
Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Згідно з приписами речення другого частини третьої статті 349 КПК суд з'ясував, чи правильно розуміють учасники судового процесу зміст зазначених вище обставин, переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку учасники судового процесу будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, суд роз'яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.
Отже, з урахуванням наведених вище норм кримінально-процесуального закону, суд за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив відомості, що характеризують особу обвинуваченого, а також висновок експерта № СЕ-19/102-25/10109-НЗПРАП від 16.05.2025, згідно з яким в наданій на експертизу речовині, масою 0,7147 г, міститься психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін, масою 0,4250 г.
Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт незаконного придбання та зберігання ОСОБА_4 психотропної речовини без мети збуту. Зокрема, суд у судовому засіданні встановив, що в ОСОБА_4 був виявлений та вилучений поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною. За результатами проведення криміналістичного дослідження встановлено, що вилучена в ОСОБА_4 речовина є психотропною, обіг якої обмежений, - амфетаміном.
Суд також бере до уваги, що обвинувачений у судовому засіданні не заперечував тієї обставини, що вилучена у нього речовина є психотропною, а також не заперечував її хімічного складу та маси, які встановлені в ході досудового розслідування на підставі висновку відповідного експертного дослідження (висновку експерта).
Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння ОСОБА_4 , суд враховує, що відповідно до відомостей, викладених у таблиці ІІ «Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.2000 за № 188, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2000 за № 513/4734, вилучена в ОСОБА_4 речовина становить більш як невеликий розмір.
З огляду на викладене, суд вважає, що дії ОСОБА_4 охоплюються складом кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК), за ознаками незаконного придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Саме на зазначені критерії призначення кримінального покарання звернув увагу Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к).
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Аналогічний висновок ВС зробив і у постанові від 06.08.2020 (справа № 155/1064/18).
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к).
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 вчинив кримінальний проступок, винуватість у вчиненні якого визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання, при цьому у вчиненому розкаявся. Суд також враховує, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліках лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
Отже, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченого обставин, що обтяжують його покарання, суд враховує таке.
Відповідно до положень статті 21 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, згідно з пунктом 13 частини першої статті 67 КК вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, при призначенні покарання визнається обставиною, яка обтяжує покарання.
Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
З-поміж інших доказів прокурор надав суду довідку КНП «ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР» № 271 від 05.05.2025, зі змісту якої випливає, що за результатом медичного огляду ОСОБА_4 03.05.2025 о 10:30 год встановлено наркотичне сп'яніння внаслідок вживання амфетаміну та канабісу.
Отже, обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, є вчинення кримінального правопорушення в стані, викликаному вживанням інших одурманюючих засобів.
З огляду на викладене, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз'яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді штрафу.
Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що обвинувачений та його захисник у судових дебатах просили призначити кримінальне покарання у виді штрафу з розстрочкою виплати певними частинами.
Відповідно до частини четвертої статті 53 КК з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.
Аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, враховуючи приписи зазначеної статті, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому кримінальне покарання у виді штрафу із розстрочкою виплати рівними частини строком на 10 місяців.
Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу України регламентовано, що засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді штрафу слід рахувати саме з дня набрання вироком законної сили.
Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих суду матеріалів випливає, що на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 07.05.2025 на вилучену в ОСОБА_4 речовину був накладений арешт, який потрібно скасувати.
Згідно з приписами частини другої статті 124 КПК процесуальні витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з розстрочкою виплати рівними частинами строком на 10 (десять) місяців, тобто по 1700 (одній тисячі сімсот) гривень щомісяця.
Строк відбування призначеного покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Речовий доказ, а саме поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною, який поміщений до спецпакету НПУ № СRI1005758 та переданий до камери зберігання речових доказів Відділення поліції № 1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - знищити.
Арешт, накладений на зазначений речовий доказ, на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 07.05.2025, - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 3565 (три тисячі п'ятсот шістдесят п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок витрат на залучення експерта.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: