вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" жовтня 2025 р. м. Київ Справа № 911/733/25
Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Антоненко В.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, м. Вишогород Київської області, в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації, м. Київ,
до відповідачів 1) Вишгородської районної державної адміністрації, м. Вишгород Київської області
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «СГВК Мрія», с. Горностайпіль Вишгородського району Київської області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд», м. Київ
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками
за участю представників:
від прокуратури: Лук'янчук А.В., службове посвідчення №069056 від 01.03.2023;
від позивача: не з'явились;
від відповідача-1: не з'явились;
від відповідача-2: Гомза В.В., адвокат, ордер серії СЕ №1108544 від 03.04.2025;
від третьої особи-1: Яременко З.І., у порядку самопредставництва;
від третьої особи-2: Дубинська О.Г., адвокат, ордер серії АІ №1876037 від 17.04.2025;
Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області, м. Вишгород (далі по тексту - прокурор) 28.02.2025 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом від 25.02.2025 №54-905вих-25 в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ (далі по тексту КОДА) до відповідачів: 1) Вишгородської районної державної адміністрації, м. Вишгород (далі по тексту Вишгородська РДА) та 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «СГВК «Мрія», с. Горностайпіль Вишгородського району (далі по тексту - ТОВ «СГВК «Мрія»), в якому просить суд:
1. Залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»;
2. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсним розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 30.06.2010 №1391 в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельних ділянок загальною площею 6 га;
3. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 16.09.2024 №75068184 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «СГВК «Мрія» на земельну ділянку із кадастровим номером 322081400:01:006:0076;
4. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 16.09.2024 №3233 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «СГВК «Мрія» на земельну ділянку із кадастровим номером 322081400:01:006:0077;
5. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 16.09.2024 №3229 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «СГВК «Мрія» на земельну ділянку із кадастровим номером 322081400:01:006:0081;
6. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 322081400:01:006:0076;
7. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 322081400:01:006:0077;
8. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 322081400:01:006:0081;
9. Стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.
Позов мотивовано тим, що розпорядженням Іванківської РДА від 30.06.2010 №1391 передано безоплатно у власність громадянам, у тому числі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 6 га на території Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту ля ведення особистого селянського господарства. Вказані громадяни за договорами купівлі-продажу від 20.09.2011 відчужили свої земельні ділянки покупцю ОСОБА_4 . Надалі ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу відчужив вказані земельні ділянки на користь ТОВ «Оланта Ленд», яке в свою чергу відчужило земельні ділянки за договорами купівлі-продажу на користь відповідача ТОВ «СГВК «Мрія».
Однак, за планово-картографічними матеріалами лісоупорядкування 2003 та 2014 років спірні земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення Оранського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» у 17, 19 та 20 виділах 22 кварталу.
За приписами ст. 84 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність. Відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам. Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісоупорядкування, наданими ВО «Укрдержліспроект». Прокурор твердить, що спірні земельні ділянки з постійного користування у встановленому порядку не вилучалися, право постійного користування ДСГП «Ліси України» не було припинено.
Прокурор твердить, що вилучення земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, зокрема лісів площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Також прокурор, посилаючись на позицію постанови Верховного Суду від 20.03.2013 у справі №6-13цс13 та від 16.12.2015 у справі №6-2510ц15, твердить, що процедура вилучення лісових земельних ділянок та зміна їх цільового призначення потребує обов'язкового погодження органу з питань лісового господарства.
Посилаючись на правову позицію постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №367/4140/16, прокурор твердить, що захист права держави на землі лісогосподарського призначення, які з державного лісового фонду не вибували, з постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства не вилучались, має здійснюватись у спосіб подання негаторного позову.
Посилаючись на висновки постанов Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №363/2877/18, від 16.02.2022 у справі №363/669/17, від 18.01.2023 у справі №369/10847/19, прокурор твердить, що зайняття земельних ділянок шляхом часткового накладення треба розглядати як таке, що не пов'язане із позбавленням власника його права володіння, у звязку з чим ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користування належним йому майном.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним розпорядження Іванківської РДА прокурор твердить, що оскарження в судовому порядку правовстановлюючого рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке є підставою (юридичним фактом) виникнення у приватного власника та припинення в Українського народу цивільних прав - є належним способом захисту порушеного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 від 07.11.2018 у справі №488/5027/14, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14). Неоскарження такого рішення матиме наслідком залишення в силі незаконного рішення, а також може призвести до його повторного виконання, позаяк таке рішення може бути підставою для реєстрації речового права або укладення нових правочинів.
Оскільки Розпорядженням КМУ від 16.12.2020 №1635-р Іванківську РДА реорганізовано шляхом приєднання до Вишгородської РДА, прокурор визначив відповідачем Вишгородську РДА як правонаступника Іванківської РДА.
Прокурор твердить, що оскільки спірні земельні ділянки зареєстровані у ДЗК, держава позбавлена можливості користуватись та розпоряджатись земельними ділянками лісовими земельними ділянками, на які накладаються спірні земельні ділянки. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду в пункті 72 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16, прокурор твердить, що спір про скасування запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Також прокурор твердить, посилаючись на позицію постанови Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №916/1517/22, що визнання незаконними і скасування спірних наказів, визнання недійсними результатів земельних торгів та договору оренди, а також скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки призведе до припинення прав відповідачів на ці земельні ділянки та поновить права на користування спірними земельними ділянками. За таких обставин для забезпечення реальної та безперешкодної можливості держави реалізувати всі правоможності власника щодо спірних земельних ділянок необхідно усунути перешкоди у користування ними шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок у ДЗК з припиненням права власності щодо них.
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Київської ОДА у справі суд встановив таке.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права» передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
При цьому, на сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Господарський суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18).
Прокурор твердить, що спірні земельні ділянки розташовані у межах Страхоліської сільської ради Іванківського району за межами населених пунктів та накладаються на землі лісогосподарського призначення державної власності, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», а саме на виділи 17, 19 та 20 кварталу 22 Оранського лісництва на підставі планово-картографічних матеріалів лісоупорядкування 2003 та 2014 років.
Прокурор твердить, що правоможності власника щодо вказаних земель належать Київській обласній державній адміністрації у порядку ст. 122 Земельного кодексу України, яка прокурором визначена як орган, уповноважений законом здійснювати відповідні владні функції у спірних відносинах - позивач.
Вишгородська окружна прокуратура зверталась до Київської обласної державної адміністрації із листом від 22.01.2025 №54-307вих25, у якому повідомляла обставини справи та зміст виявлених порушень, та просила вирішити питання щодо звернення до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду з вимогою про скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.
Матеріали справи містять лист-відповідь КОДА до Вишгородської окружної прокуратури від 27.01.2025 №547/08/09.02-N/2025, у якому Київська ОДА повідомляє, що позбавлена можливості самостійно встановлювати порушення законодавства та не має законодавчих підстав для проведення відповідних перевірок; не володіє відомостями та підтверджуючими документами, що містять достатню інформацію щодо спірних земельних ділянок, як і доказами, що підтверджують обставини, які стосуються спірних правовідносин і необхідні для підготовки позовної заяви. На підставі викладеного Київська ОДА повідомила, що не вживала заходів цивільно-правового характеру та не зверталася до суду з позовною заявою про повернення у державну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення, серед яких зазначила кадастрові номери спірних земельних ділянок 322081400:01:006:0076, 322081400:01:006:0077, 322081400:01:006:0081.
Матеріали справи також містять лист Вишгородської окружної прокуратури від 24.02.2025 №54-885вих-25, у якому прокуратура у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила КОДА про підготовку позову в інтересах держави в особі КОДА до Вишгородської РДА, ТОВ «СГВК «Мрія» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками. Лист направлений позивачу разом із матеріалами позовної заяви (опис вкладення в лист від 26.02.2025, накладна «Укрпошта»№0730100150334 та фіскальний чек «Укрпошта» від 26.02.2025 додані до позовної заяви).
Отже прокуратурою вірно визначено орган, уповноважений здійснювати функції держави та захист її інтересів у спірних правовідносинах, та документально підтверджено його бездіяльність, а також дотримано порядок попереднього повідомлення такого органу, встановлений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Враховуючи вищенаведене, суд встановив, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України щодо підстав звернення з позовом до суду прокурора були дотримані.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/733/25 в порядку загального позовного провадження. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
20.03.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача-2 ТОВ «СГВК «Мрія» надійшов відзив, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відзив мотивований тим, що відповідач придбав спірні земельні ділянки за відплатними договорами купівлі-продажу; на момент продажу не було зареєстровано обмежень щодо використання земельних ділянок, передбачених Порядком ведення державного земельного кадастру. Право власності продавця ТОВ «Оланта Ленд» та покупця ТОВ «СГВК «Мрія» належним чином зареєстрованим.
Відповідач-2, посилаючись на позицію постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц та від 19.09.2023 у справі №521/2770/21 твердить, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту права є віндикаційний позов. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення права позивача (постанова Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14ц. Також відповідач-2 твердить, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) є ефективним способом захисту права власності.
Відповідач-2 твердить, що прокурор звертався з аналогічним позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками до попереднього власника ТОВ «Оланта Ленд» у справу №911/3344/23. У вказаній справі суди відмовили у позові прокурору саме з мотивів неналежно обраного способу захисту права, вказавши, що належним способом є звернення до суду з віндикаційним позовом на підставі ст. 388 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.08.2024 у справі №911/3344/23).
Відповідач-2 твердить, що у постанові від 22.01.2025 у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що витребування як належний спосіб захисту не може застосовуватися до всієї земельної ділянки; така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на землі державної власності. Тобто позивач має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на землі державної власності; така земельна ділянка повинна бути ідентифікована, зокрема шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Відповідач-2 твердить, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку державної власності, але й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність якої не ставиться під сумнів.
Відповідач-2 твердить, що додані до позову планово-картографічні матеріали лісоупорядкування, затверджені у 2004 та 2015 роках, разом із фрагментами планшетів ДП «Іванківське лісове господарство» не підтверджують приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.
Відповідач-2 твердить, що згідно із пунктом 5 розділу «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного розпорядження Іванківської РДА від 30.06.2010 №1391 до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Однак належних доказів (рішення відповідного органу) на підтвердження віднесення спірних земельних ділянок до категорії лісогосподарських земель та надання таких земельних ділянок третій особі прокурором не надано. Спірні земельні ділянки за інформацією прокурора були передані у приватну власність розпорядженням Іванківської РДА від 30.06.2010 із земель запасу сільськогосподарського призначення; доказів того, що при відведенні земельних ділянок первісним набувачам було змінено їх цільове призначення, прокурором не надано.
Відповідач-2 твердить, що придбав спірні земельні ділянки за відплатними договорами, жодних порушень чинного законодавства не вчиняв, його право власності належним чином зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Виходячи із актуальної практики ЄСПЛ (пункти 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства», пункт 70 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України», рішення ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії від 23.10.1991) відповідач-2 робить висновок про те, що задоволення позову у справі №911/733/25 буде становити непропорційне втручання держави у право на мирне володіння майном відповідача-2, порушення Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та покладе на відповідача-2 індивідуальний та надмірний тягар всіх негативних наслідків без будь-якого відшкодування у зв'язку із позбавленням права на майно.
21.03.2025 через систему «Електронний суд» представник відповідача-2 подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд».
Ухвалою від 07.04.2025 суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд», підготовче судове засідання відклав на 22.04.2025.
09.04.2025 через систему «Електронний суд» представник третьої особи-1 ДСГП «Ліси України» подала пояснення по суті спору, у яких у повному обсязі підтримує позовну заяву Вишгородської окружної прокуратури. Третя особа-1 твердить, що є правонаступником ДП «Іванківський лісгосп», який був створений в 1936 році на базі казенних лісів загальною площею 43622 га. Погодження на вилучення земельних ділянок не надавались; довідкою від 07.10.2014 та Актом від 08.10.2014 Управління Держземагентства в Іванківському районі підтверджено загальну площу земель лісгоспу 43622 га. В порядку пункту 5 розділу «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України право постійного користування землями лісогосподарського призначення третьої особи-1 підтверджується планово-картографічними матеріалами лісоупорядкування, за якими спірні земельні ділянки частково накладаються на землі 22 кварталу Оранського лісництва Іванківського надлісництва філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України».
11.04.2025 через систему «Електронний суд» прокурор подав відповідь на відзив.
16.04.2025 через систему «Електронний суд» відповідач-2 подав заперечення на відповідь на відзив, у яких додатково твердить, що у розумінні пункту 5 розділу «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України планово-картографічні матеріали є належним підтвердженням права постійного користування ДСГП «Ліси України» за умови, якщо земельні ділянки були надані раніше ДП «Іванківське лісове господарство» на підставі рішення компетентного органу державної влади або місцевого самоврядування, які прийняті до набуття чинності названою редакцією п. 5 розділу «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, тобто до 2006 року. Таких рішень до позову не додано.
Також відповідач -2 просить суд врахувати, що 09.04.2025 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким внесено зміни до ст.ст. 261, 388, 390, 391 ЦК України.
Ст. 391 ЦК України яка встановлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном, була доповнена частиною 2 такого змісту:
«Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпорядження, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.»
Також статтю 388 ЦК України доповнено частиною 3, відповідно до якої держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:
1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;
2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Стаття 390 ЦК України була доповнена частиною 5, яка передбачає, що суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Також відповідач-2 твердить, що пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень цього закону передбачає, що він має зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
За таких обставин відповідач-2 наполягає на тому, що належним та ефективним способом захисту права у спірних правовідносинах є саме подання віндикаційного позову. Позаяк відповідач вважає себе добросовісним набувачем, застосована має бути саме ст. 388 ЦК України, а у звязку з тим, що з моменту передачі земельних ділянок першим набувачам минуло більше 10 років, відсутні законні підстави для витребування у відповідача-2 спірних земельних ділянок в порядку ст. 388 ЦК України.
21.04.2025 через систему «Електронний суд» третя особа-2 ТОВ «Оланта-Ленд» подала письмові пояснення, у твердить про відсутість правових підстав для задоволення позовних вимог. Третя особа підтримує позицію відповідача-2 щодо невірно обраного прокурором способу захисту права, посилаючись, зокрема на постанову Верховного Суду у справі №911/3344/23, яка стосувалася саме спірних земельних ділянок. Також третя особа-2 посилається на правову позицію постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №446/478/19, та твердить, що у разі часткового накладення земельних ділянок витребування може бути застосоване лише до тієї частини спірної земельної дівлянки, яка фктично накладається на іншу. Позивач має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на іншу, тобто ідентифікувати частину, яка накладається, за допомогою координат поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.Частина земельної ділянки, що накладається, та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою. Третя особа-2 твердить також про відсутність належних доказів перебування земельних ділянок у складі земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні третьої особи-1, посилаючись на відсутність документів щодо надання вказаних земель Іванківському лісовому господарству, а також на відсутність у поданих документах з матеріалів лісоупорядкування геодезичних даних, за допомогою яких можна визначити розташування 22 кварталу Оранського лісництва та факт накладення на нього спірних земельних ділянок.
Серед іншого третя особа-2 твердить про невідповідність поданих документів пункту 2.3.3 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986 року, відповідно до якого до лісоупорядної документації відносяться також документи, які засвідчують перевірку та узгодження з органами землеустрою за наявними матеріалами та в натурі меж підприємтва, розв'язання всіх спірних питань із суміжними землекористувачами, перелік урядових рішень про передачу і прийомку земель, здійснених після попереднього землеустрою, оригінали документів на землі, передані у довгострокове користування.
Також третя особа посилається на висновок судової земельно-технічної експертизи №20886/18-41 від 12.10.2008, складений експертом Київського НДІ судових експертиз у цивільній справі №366/1889/17, у дослідницькій частині якого підтверджено, що планово-картографічні матеріали лісоупорядкування 2003 року (планшети №1, №4, №5 Оранського лісництва), які були чинними на 2010 рік, були складені із порушенням галузевих норм, не були завірені в районному відділі землеустрою, а також не містили геодезичної інформації, яка надавала можливість визначити точне місцезнаходження земель лісогосподарського призначення на місцевості станом на 2010 рік, коли відбувалося формування спірних земельних ділянок. Третя особа-2 також твердить, що вказані планово-картографічні матеріали 2003 року були чинними на момент внесення у 2006 році у Лісовий кодекс України пункту 5 Прикінцевих положень.
Також третя особа-2 підтримує позицію відповідача-2 щодо посилання на Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача».
У підготовчому судовому засіданні 22.04.2025 суд оголосив перерву до 26.05.2025, про що присутні прокурор, представники позивача, відповідача-2 та третьої особи-2 були повідомлені особисто під розпис, а відсутні відповідач-1 та третя особа-1 ухвалами про повідомлення в порядку ст. 120-121 ГПК України, які були доставлені до зареєстрованих електронних кабінетів22.04.2025.
23.05.2025 через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів.
25.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-2 надійшла заява про застосування строку позовної давності. У заяві представник твердить, що фактично прокурор, позивач та третя особа-1 бажають відновити право володіння на землі лісогосподарського призначення, що частково накладаються на спірні земельні ділянки, право власності на які зареєстровані за ТОВ «СГВК «Мрія» у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. Відповідач твердить, що у цьому випадку належним способом захисту буде позов про витребування частин спірних земельних ділянок, які накладаються на землі лісогосподарського призначення, щодо якого має бути застосований загальний строк позовної давності 3 роки. Відповідач-2 посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, відповідно до якої початком перебігу позовної давності є факт вибуття земельної ділянки з комунальної власності у володіння іншої особи. Відповідач-2, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц та від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, твердить, що строк позовної давності за позовами прокурора розраховується від дня, коли про порушення дізнався або повинен був дізнатися уповноважений орган. Тож посилаючись на те, що обставини, із якими прокурор пов'язує порушення прав та інтересів держави, мали місце у 2010-2011 роках, до позовної заяви прокурора має бути заснована стаття 257 ЦК України щодо строку позовної давності у три роки.
Ухвалою від 26.05.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 09.06.2025. В судовому засідання з розгляду справи по суті 09.06.2025 суд на підставі ст. 216 ГПК України оголосив перерву до 30.06.2025, а надалі - до 14.07.2025 та до 25.08.2025, про що присутні представники повідомлялись особисто під розпис, а відсутні учасники справи - ухвалами про повідомлення в порядку ст. 120-121 ГПК України.
12.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника третьої особи-1 ДСГП «Ліси України» надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
13.08.2025 через систему «Електронний суд» представник відповідача-2 подав клопотання про приєднання доказів, у якому просив суд поновити ТОВ «СГВК «Мрія» строк на подання доказу - листа Українського ДПЛВО «Укрдержліспроект» від 10.03.2025 №03/334-25.
20.08.2025 від відповідача-2 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про залишення позовної заяви у справі №911/733/25 без руху, у якому відповідач-2 просить суд залишити позовну заяву у справі №911/733/25 без руху; зобов'язати керівника Вишгородської окружної прокуратури усунути недоліки позовної заяви, а саме у встановлений судом строк подати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0076, 3222081400:01:006:0077, 3222081400:01:006:0081, експертно-грошова оцінка яких здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Вказані клопотання розглянуті у судовому засіданні 25.08.2025 та обґрунтовано відхилені з мотивів, докладно наведених в ухвалі суду від 25.08.2025. Цією ж ухвалою в судовому засіданні з розгляду справи по суті суд оголосив перерву до 06.10.2025. Ухвала доставлена до електронних кабінетів учасників справи 26.08.2025 о 18:32 та із врахуванням частини 6 ст. 242 ГПК України вважається врученою 27.08.2025.
26.08.2025 через систему «Електронний суд» від Вишгородської окружної прокуратури надійшли заперечення на заяву про залишення позовної заяви без руху.
03.10.2025 Вишгородська окружна прокуратура сформувала у системі «Електронний суд» заяву, яка надійшла та зареєстрована канцелярією суду 06.10.2025, у якій просить суд:
1. Повернутися зі стадії судового розгляду справи по суті до стадії підготовчого судового засідання.
2. Позовні вимоги за позовом Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Вишгородської РДА та ТОВ «СГВК «Мрія» розглядати у такій редакції:
« 1. Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ «СГВК «Мрія» земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0076, 3222081400:01:006:0077, 3222081400:01:006:0081.
2. Стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.»
В судове засідання 06.10.2025 з'явились прокурор, представники відповідача та третіх осіб.
Суд взяв до уваги позицію постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №903/181/19, у якій вказано про те, що відповідно до частини 3 статті 232, пункту 1 частини 5 статті 238 ГПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. У резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. Отже, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливість включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті.
Крім того, у частині 5 ст. 46 ГПК України встановлено, що про не прийняття заяви про зміну предмету позову та повернення її заявнику суд зазначає в ухвалі.
Тож, розглянувши в судовому засіданні заяву прокурора про зміну предмету позову, суд встановив її невідповідність ст. 46 ГПК України, у зв'язку з чим ухвалою від 06.10.2025, постановленою окремим процесуальним документом, повернув її заявнику.
Розглянувши позов керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до відповідачів: 1) Вишгородської районної державної адміністрації, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «СГВК «Мрія», за участю третіх осіб 1) Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками, вислухавши представників, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» у Київській області утворено Вишгородський район (з адміністративним центром у місті Вишгород) у складі територій Вишгородської міської, Димерської селищної, Іванківської селищної, Петрівської сільської, Пірнівської сільської, Поліської селищної, Славутицької міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Розпорядження КМ України від 16.12.2020 №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» реорганізовано Іванківську РДА та Поліську РДА шляхом приєднання до Вишгородської РДА. З огляду на викладене, відповідач-1 Вишгородська РДА є правонаступником Іванківської РДА.
Відповідно до частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачаються, не заперечуються сторонами, а також встановлені у рішенні Господарського суду Київської області від 23.02.2024 у справі №911/3344/23, яке залишено без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 та Постановою Верховного Суду від 27.08.2024, та набрало законної сили, такі обставини.
Розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації № 1391 від 30.06.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у власність громадянам, зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельні ділянки по 2,0 га кожному загальною площею 6 га за рахунок земель запасу Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вказаного розпорядження видано
ОСОБА_3 державний акт на право власності серії ЯК № 210312 від 05.08.2011 на земельну ділянку загальною площею 2,001 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0081 на території Страхоліської сільської ради Іванківського району для ведення особистого селянського господарства;
ОСОБА_2 - державний акт на право власності серії ЯК № 210308 від 05.08.2011 на земельну ділянку загальною площею 1,9999 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0077 на території Страхоліської сільської ради Іванківського району для ведення особистого селянського господарства;
ОСОБА_1 - державний акт на право власності серії ЯК № 210307 від 05.08.2011 на земельну ділянку загальною площею 2,000 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0076 на території Страхоліської сільської ради Іванківського району для ведення особистого селянського господарства.
ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 20.09.2011 №2681 відчужив земельну ділянку із кадастровим номером 3222081400:01:006:0081 площею 2,0001 га для ведення особистого селянського господарства на користь ОСОБА_4 .
ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 20.09.2011 №2654 відчужив земельну ділянку із кадастровим номером 3222081400:01:006:0077 площею 1,9999 га для ведення особистого селянського господарства на користь ОСОБА_4 .
ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 20.09.2011 №2642 відчужив земельну ділянку із кадастровим номером 3222081400:01:006:0076 площею 2,0001 га для ведення особистого селянського господарства на користь ОСОБА_4 .
До матеріалів справи додано копії витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку:
Кадастровий номер 3222081400:01:006:0081 (витяг від 12.04.2019 НВ-3214990992019), відповідно до якого дата державної реєстрації земельної ділянки 05.08.2011, цільове призначення 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, категорія земель Землі сільськогосподарського призначення. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені порядком ведення Державного земельного кадастру, не зареєстровані. Експлікація земельних угідь: всього площа 2,0001 га, з них рілля 2,0001 га.;
Кадастровий номер 3222081400:01:006:0077 (витяг від 12.04.2019 НВ-3214990852019), відповідно до якого дата державної реєстрації земельної ділянки 05.08.2011, цільове призначення 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, категорія земель Землі сільськогосподарського призначення. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені порядком ведення Державного земельного кадастру, не зареєстровані. Експлікація земельних угідь: всього площа 1,9999 га, з них рілля 1,9999 га.;
Кадастровий номер 3222081400:01:006:0076 (витяг від 09,09.2021 НВ-3223788262021), відповідно до якого дата державної реєстрації земельної ділянки 05.08.2011, цільове призначення 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, категорія земель Землі сільськогосподарського призначення. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені порядком ведення Державного земельного кадастру, не зареєстровані. Експлікація земельних угідь: всього площа 2,0001 га, з них рілля 2,0001 га.
ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі -продажу земельних ділянок від 21.12.2021 №5405, від 21.12.2021 №5407, від 21.12.2021 №5401 відчужив земельні ділянки із кадастровими номерами 3222081400:01:006:0081, 3222081400:01:006:0077 та 3222081400:01:006:0076 для ведення особистого селянського господарства на користь ТОВ «Оланта Ленд». До матеріалів справи додано довідки АТ «Державний ощадний банк» від 11.12.2023, відповідно до яких вбачається, що ТОВ «Оланта Ленд» сплатило ОСОБА_4 грошові кошти:
23.12.2021 в сумі 1 514 700,00 грн. (за договором №5401),
23.12.2021 в сумі 1 514 775,73 грн. (за договором №5405);
23.12.2021 в сумі 1 514 624,26 грн. (за договором №5407).
Посилаючись на те, що спірні земельні ділянки незаконно вибули з власності держави, оскільки за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років були ділянками лісогосподарського призначення, що розташовані в 22 кварталі Оранського лісництва Філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», яке зі свого боку наділене правом постійного користування такими земельними ділянками відповідно до ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу Країни (далі - ЗК України) та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, Вишгородська окружна прокуратура зверталась до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд», третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про:
- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 62474096 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0076;
- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 62474378 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0077;
- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 62474534 від 21.12.2021 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0081;
- усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0076, 3222081400:01:006:0077, 3222081400:01:006:0081 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд».
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2024 у справі №911/3344/23, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 та постановою Верховного Суду від 27.08.2024 у позові прокурору було відмовлено повністю.
У постанові від 27.08.2024 у справі №911/3344/23 Верховний Суд вказав, що у справі, яка розглядається, суди установили, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави, право власності на них зареєстроване за відповідачем, тому заявлений Прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки з урахуванням зазначених обставин справи не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки.
У пунктах 5.4-5.9 вказаної постанови колегія суддів зазначила, що відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень). Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.
Колегія суддів зазначила, що, вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначила про те, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.
Відповідно до частини 1 статті 8, частини 1 статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Відповідно до частини 5 статті 1 Лісового кодексу України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.
Тому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності.
Третя особа ТОВ «Оланта Ленд» за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.09.2024 №3229 відчужило на користь відповідача-2 ТОВ «СГВК «Мрія» земельну ділянку кадастровий номер 3222081400:01:006:0081 площею 2,0001 га для ведення особистого селянського господарства, експлікація земельних угідь: рілля 2,0001 га. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 16.09.2024 №395122232 приватним нотаріусом Камінською І.М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 75067972 від 16.09.2024 внесено запис №56691529 від 16.09.2024 про право приватної власності ТОВ «СГВК «Мрія» на вказану земельну ділянку. До матеріалів справи додано копії платіжних документів, відповідно до яких покупець ТОВ «СГВК «Мрія» сплатив продавцю ТОВ «Оланта Ленд» грошові кошти відповідно до договору, а саме за платіжною інструкцією від 27.12.2024 №217 сплачено 732209,00 грн.; за платіжною інструкцією від 27.12.2024 №218 сплачено 477500,00 грн., за платіжною інструкцією від 11.03.2025 №2214 сплачено 434 673,22 грн.
За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.09.2024 №3233 ТОВ «Оланта Ленд» відчужило на користь ТОВ «СГВК «Мрія» земельну ділянку кадастровий номер 3222081400:01:006:0077 площею 1,1999 га для ведення особистого селянського господарства, експлікація земельних угідь: рілля 1,9999 га. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 16.09.2024 №395123406 приватним нотаріусом Камінською І.М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 75068121 від 16.09.2024 внесено запис №56691658 від 16.09.2024 про право приватної власності ТОВ «СГВК «Мрія» на вказану земельну ділянку.
За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.09.2024 №3235 ТОВ «Оланта Ленд» відчужило на користь ТОВ «СГВК «Мрія» земельну ділянку кадастровий номер 3222081400:01:006:0076 площею 2,0001 га для ведення особистого селянського господарства, експлікація земельних угідь: рілля 2,0001 га. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 16.09.2024 №395123813 приватним нотаріусом Камінською І.М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 75068184 від 16.09.2024 внесено запис №56691702 від 16.09.2024 про право приватної власності ТОВ «СГВК «Мрія» на вказану земельну ділянку. До матеріалів справи додано копії платіжних документів, відповідно до яких покупець ТОВ «СГВК «Мрія» сплатив продавцю ТОВ «Оланта Ленд» грошові кошти відповідно до договору, а саме за платіжною інструкцією від 11.03.2025 №2216 сплачено 923191,01 грн.; за платіжною інструкцією від 11.03.2025 №2215 сплачено 721 108,99 грн.
Як вбачається з доданих до позовної заяви Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, станом на 24.02.2025 право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за відповідачем-2 ТОВ «СГВК «Мрія».
З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція "книжкового володіння".
Відтак, акт володіння нерухомим майном, як правило, може підтверджувати державна реєстрація права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Цей висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (пункти 43, 89). Його надалі послідовно застосовує Верховний Суд.
Прокурор повторно звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської ОДА до відповідачів Вишгородської РДА та ТОВ «СГВК «Мрія», у якому просить суд
2. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсним розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 30.06.2010 №1391 в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельних ділянок загальною площею 6 га;
3. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 16.09.2024 №75068184 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «СГВК «Мрія» на земельну ділянку із кадастровим номером 322081400:01:006:0076;
4. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 16.09.2024 №3233 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «СГВК «Мрія» на земельну ділянку із кадастровим номером 322081400:01:006:0077;
5. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 16.09.2024 №3229 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «СГВК «Мрія» на земельну ділянку із кадастровим номером 322081400:01:006:0081;
6. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 322081400:01:006:0076;
7. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 322081400:01:006:0077;
8. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 322081400:01:006:0081.
Прокурор повторно посилається на ті самі докази, яким було надано оцінку у справі №911/3344/23, та твердить, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення державної власності, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» та знаходяться у виділах 17, 19 та 20 кварталу 22 Оранського лісництва на підставі планово-картографічних матеріалів лісоупорядкування 2003 та 2014 років.
Суд звертає увагу прокурора на правову позицію постанови Верховного Суду від 27.08.2024 у справі №911/3344/23, ухвалену у тих самих правовідносинах щодо тих самих спірних земельних ділянок, у якій Верховний Суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту права у спірних правовідносинах є подання позову про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Крім того, 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон №4292-ІХ).
Так, вказаним законом статтю 391 Цивільного кодексу України доповнено частиною другою такого змісту:
« 2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».
Тобто, на законодавчому рівні було закріплено спосіб захисту права у вигляді подання віндикаційного позову відповідно до ст. 387 або ст. 388 ЦК України.
Також вказаним законом доповнено статтю 390 Цивільного кодексу України частиною п'ятою такого змісту:
« 5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Тобто на законодавчому рівні було закріплено порядок компенсації вартості нерухомого майна добросовісному набувачеві у разі задоволення такого віндикаційного позову.
З огляду на викладене, позов прокурора у справі №911/733/25 слід залишити без задоволення з мотивів невірного обрання способу захисту права.
Прокурор подавав заяву про зміну предмету позову від 03.10.2025, у якій зокрема просив суд повернутися зі стадії судового розгляду справи по суті до стадії підготовчого судового засідання, прийняти заяву про зміну предмету позову та розглядати спір за позовними вимогами про витребування спірних земельних ділянок із кадастровими номерами 3222081400:01:006:0076, 3222081400:01:006:0077, 3222081400:01:006:0081 з незаконного володіння ТОВ «СГВК «Мрія» на користь держави в особі Київської ОДА.
Вказана заява не прийнята судом та повернута заявнику з підстав невідповідності ст.ст. 46, 163 ГПК України у спосіб постановлення окремим документом ухвали від 06.10.2025.
Надалі в судовому засіданні 06.10.2025 в усних поясненнях прокурор просив суд відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") самостійно застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм та витребувати від відповідача-2 на користь позивача спірні земельні ділянки.
Суд звертає увагу на те, що аналогічні аргументи прокурор наводив у касаційній скарзі на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі №911/3344/23.
Прокурор посилався на те, що у постанові від 30.05.2018 у справі №686/17618/15-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що неправильне зазначення позивачем правової норми на обґрунтування позову та некоректне формулювання позовної вимоги не є визначальним для суду для вирішення спірних правовідносин у справі.
Також у постанові від 05.11.2020 у справі № 676/2334/18, на яку посилався прокурор у касаційній скарзі, Верховний Суд вказав, що у випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону, суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, на яку посилався прокурор у касаційній скарзі, також наголосила на тому, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia, який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі та застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються.
У постанові від 27.08.2024 у справі №911/3344/23 (пункт 5.50) колегія суддів, пославшись на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01.05.2024 у справі №369/2869/22, вказала, що застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін.
У пункті 5.51 постанови від 27.08.2024 у справі №911/3344/23 колегія суддів вказала, що у рішенні Європейського суду з прав людини "Гусєв проти України" від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж унаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
Додатково суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ст.ст. 79, 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Позивач не має щодо спірних земельних ділянок із кадастровими номерами 3222081400:01:006:0076, 3222081400:01:006:0077, 3222081400:01:006:0081 права віндикаційного позову, позаяк у справі не доведено, що вказані земельні ділянки як об'єкти цивільних прав із визначеними кадастровим номером, площею, координатами меж є землями лісогосподарського призначення.
Із поданих прокурором фрагментів публічної кадастрової карти, які не містять прив'язки до геодезичних координат поворотних точок меж як спірних земельних ділянок, так і виділів 17, 19 та 20 кварталу 22 Оранського лісництва, візуально вбачається часткове накладення спірних земельних ділянок на земель лісогосподарського призначення.
Додані до позову копії планшетів Оранського лісництва також не містять геодезичної інформації.
У матеріалах справи міститься копія висновку експерта №15/17 за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 14.08.2017, у якому зазначено, що
земельна ділянка 3222081400:01:006:0081 площею 2,0001 га частково накладається на межі земель ДП «Іванківський лісгосп» (за різними даними площею 0,2782 - 0,2784 га) тобто площа накладення біля 13,9 %;
земельна ділянка 3222081400:01:006:0077 площею 1,9999 га частково накладається на межі земель ДП «Іванківський лісгосп» (за різними даними площею 1,2021 - 1,4457 га);
земельна ділянка 3222081400:01:006:0076 площею 2,0001 га частково накладається на межі земель ДП «Іванківський лісгосп» (за різними даними площею 1,3911 - 1,6820 га).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 р. у справі №446/478/19 Верховний Суд сформував висновки про те, що навіть у разі часткового накладання спірної земельної ділянки особи, за якою зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належним способом захисту порушеного права слід вважати віндикаційний позов.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що витребування як належний спосіб захисту права не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо частини земельної ділянки в межах накладення.
Особа, яка подає такий позов, повинна довести, на яку саме земельну ділянку та в яких межах відбувається накладення. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка, яка накладається на землі позивача) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність набуття якої у власність не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
Додатково суд вказує, що не існує рішень державного реєстратора від 16.09.2024 №3233 та від 16.09.2024 №3229 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «СГВК «Мрія» на спірні земельні ділянки, які прокурор просить суд скасувати у пунктах 4 та 5 прохальної частини позовної заяви. Як встановлено судом вище, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень мають інші реквізити.
За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, суд ухвалює рішення про відмову у позові керівнику Вишгородської окружної прокуратури повністю.
Решта доводів учасників справи та всі подані докази судом уважно досліджені та розглянуті та не спростовують вказаного висновку суду. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
У зв'язку із відмовою у позові відповідно до ст. 129 ГПК України суд залишає за прокуратурою сплачений при поданні позовної заяви судовий збір.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові керівнику Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації у справі №911/733/25 відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 23.10.2025.
Суддя О.В. Конюх