ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.10.2025Справа № 910/6494/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за первісним позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул.Руставелі Шота, буд.9А, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код 44768034)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» (вул.Стеценка, буд.6, м.Київ, 04136; ідентифікаційний код 35466779)
про зобов'язання вчинити дії
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» (вул.Стеценка, буд.6, м.Київ, 04136; ідентифікаційний код 35466779)
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул.Руставелі Шота, буд.9А, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код 44768034)
про витребування транспортного засобу та стягнення 752 761,88 грн
За участі представників:
позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Василечко А.В.;
відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Біла О.В., Смогоринський О.В.;
Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс», у якій просить суд зобов'язати відповідача виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 15.12.2021 шляхом продажу транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , позивачу за ціною 70 670,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від виконання зобов'язання, визначеного форвардним контрактом на продаж майна від 15.12.2021, щодо продажу майна позивачу як правонаступнику покупця за цим договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
05.06.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» надійшли відзив на позовну заяву, клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції, а також зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про витребування транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 та стягнення 752 761,88 грн, з яких 532 968,08 грн пені та 219 793,80 грн неустойки.
Вимоги зустрічного позову обґрунтовані неповерненням об'єкта лізингу після закінчення строку дії договору оперативного лізингу (оренди) № 211206/ОЛ-0320 від 06.12.2021, а заперечення проти первісного позову - припиненням зобов'язань за договором оперативного лізингу (оренди) № 211206/ОЛ-0320 від 06.12.2021 внаслідок його дострокового розірвання, у зв'язку з чим припинились зобов'язання сторін як за цим договором, так і за форвардним контрактом на продаж майна від 15.12.2021.
09.06.2025 від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшло клопотання про повернення зустрічного позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 зустрічну позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.
11.06.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки зустрічної позовної заяви усунуто.
11.06.2025 від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшла відповідь на відзив на первісний позов, у якій останнє зазначає, що 25.04.2023 сторони уклали додаткову угоду до договору оперативного лізингу (оренди) № 211206/ОЛ-0320 від 06.12.2021, якою продовжили строк лізингу, що вказує на хибність доводів про припинення зазначеного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження із первісним позовом, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.07.2025, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи та, серед іншого, задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.
25.06.2025 від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 заяву Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції задоволено.
01.07.2025 від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшов відзив на зустрічний позов, у якому останнє заперечує проти задоволення зустрічного позову, посилаючись на те, що вимагаючи повернути транспортний засіб, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» порушує право Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на його придбання відповідно до умов форвардного контракту на продаж майна від 15.12.2021. Також відповідач виклав заперечення щодо розрахунку пені, а також заявив клопотання про зменшення штрафних санкцій.
У підготовче засідання 31.07.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 31.07.2025 представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, які прийнято судом. Також судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 11.09.2025.
У підготовче засідання 11.09.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 11.09.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.10.2025.
15.10.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» надійшов детальний опис робіт, а також заява про відмову від частини позовних вимог, а саме щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 532 968,08 грн.
У судове засідання 23.10.2025 з'явились представники сторін.
Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги первісного позову підтримав у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечував.
Представники відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) також надали суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення первісного позову заперечували, вимоги зустрічного позову просили задовольнити з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог зустрічного позову.
У судовому засіданні 23.10.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
06.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» (лізингодавець) та Держаним підприємством «Рава-Руське лісове господарство» (лізингоодержувач) було укладено договір № 211206/ОЛ-0320 оперативного лізингу (оренди) (далі - Договір), предметом якого, відповідно до пункту 1.1, є надання лізингодавцем в тимчасове платне користування лізингоодержувачу майна (неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно законодавства України до основних фондів), набутого лізингодавцем у власність у продавця/виробника, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (замовлення та додаток № 1 до Договору) (далі за текстом - майно або предмет лізингу) для підприємницьких цілей на визначений Договором строк, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Згідно з пунктом 1.5 Договору предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії цього Договору і після його закінчення підлягає поверненню лізингодавцю.
У специфікації № 1, що є додатком № 1 до Договору, визначено, що предметом лізингу є легковий автомобіль марки Renault Duster, номер кузова НОМЕР_2 , 2021 року випуску, вартістю 588 915,00 грн з ПДВ.
Строк лізингу становить 36 (тридцять шість) місяців з дня підписання акта приймання-передачі предмета лізингу (пункт 2.1 Договору).
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що розмір місячних лізингових платежів та місячного нарахування лізингового платежу визначається в додатку № 2 до цього Договору.
У додатку № 2 до Договору визначено графік внесення щомісячних лізингових платежів - з 06.01.2022 по 06.12.2024, а також їх розмір, який сукупно складає 819 626,63 грн з ПДВ.
Згідно з пунктом 4.8 Договору у випадку дострокового припинення Договору лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу в стані, в якому він його одержав, з врахуванням нормального зносу, який визначається відповідно з нормами амортизації.
Відповідно до підпункту 11.1.1 пункту 11.1 Договору лізингодавець має право у межах строку дії цього Договору на дострокове повернення предмету лізингу у випадку несплати лізингоодержувачем лізингового платежу в повному обсязі протягом одного місяця з дня настання строку платежу, встановленого у графіку сплати та нарахування лізингових платежів (додаток № 2 до Договору).
За змістом пункту 11.2 Договору у випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених в підпунктах 11.1.1 - 11.1.5 цього Договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмову вимогу про дострокове повернення предмета лізингу у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у нотаріальній конторі із зазначенням строку його передачі. У випадку одержання такого повідомлення лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю. Всі витрати, пов'язані з доставкою предмета лізингу лізингодавцю, несе лізингоодержувач. Процедура дострокового повернення предмета лізингу здійснюється відповідно до чинного законодавства України і цього Договору.
У пункті 12.2 Договору визначено відповідальність лізингоодержувача за порушення взятих на себе за цим Договором зобов'язань, а саме, якщо лізингоодержувач не повернув предмет лізингу або повернув його невчасно, зокрема, під час дострокового повернення предмета лізингу у відповідності до умов розділу 11 цього Договору, то він сплачує лізингодавцеві пеню в розмірі 0,5% від вартості предмета лізингу за кожний день затримки повернення предмета лізингу, до остаточного повернення (підпункт 12.2.2).
У підпункті 17.3.2 пункту 17.3 Договору сторони погодили, що на вимогу лізингодавця цей Договір може бути достроково розірваний у випадках, коли лізингоодержувач не сплачує лізинговий платіж в повному обсязі протягом одного місяця з дня настання строку платежу, встановленого у графіку сплати та нарахування лізингових платежів (додаток № 2 до Договору).
Абзацом 2 пункту 17.3 Договору передбачено, що лізингодавець має право вимагати дострокового розірвання Договору тільки після направлення лізингоодержувачу попередження про порушення взятих на себе зобов'язань.
Договір набирає чинності (вважається укладеним) з дня набуття лізингодавцем права власності на предмет лізингу і стає обов'язковим для сторін. Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань і припиняє свою дію у момент закінчення строку лізингу, встановленого пунктом 2.1 цього Договору (пункти 18.1, 18.2 Договору).
15.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» (продавець) та Держаним підприємством «Рава-Руське лісове господарство» (покупець) було укладено форвардний контракт на продаж майна (далі - Контракт), згідно з пунктом 1.1 якого після закінчення дії Договору, але не пізніше 20.12.2024, продавець зобов'язується продати майно, що було передано ним в користування (в оренду), відповідно до специфікації (додаток № 1 до Договору), яка є невід'ємною частиною договору оренди, та характеристики майна (додаток № 1 до Контракту), яка є невід'ємною частиною Контракту, а покупець має право його купити.
Пунктом 1.3 Контракту передбачено, що дія Контракту залежить від виконання в повному обсязі покупцем своїх зобов'язань за Договором. У разі дострокового припинення дії (розірвання) договору оренди у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) лізингоодержувачем своїх зобов'язань за ним, підтверджених відповідними документами, дія цього Контракту припиняється, він вважається розірваним, а продавець звільняється від виконання своїх зобов'язань за ним.
Відповідно до пункту 2.1 Контракту майно буде продано за ціною 70 670,00 грн.
Згідно з характеристикою майна, що є додатком № 1 до Контракту, продажу підлягає автомобіль марки Renault Duster, номер кузова НОМЕР_2 , 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
При виконанні сторонами своїх зобов'язань за Договором Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» зверталося до Держаного підприємства «Рава-Руське лісове господарство» з вимогою від 05.12.2022 № 2212/353/1 та повторною вимогою від 29.12.2022 № 2212/368, в якій просило лізингоодержувача сплатити виниклу заборгованість у розмірі 419 449,25 грн і достроково повернути предмет лізингу.
Зазначеними вимогами лізингодавець фактично попередив лізингоодержувача про порушення умов Договору, чим виконав вимоги абзацу 2 пункту 17.3 цього Договору.
Згідно з актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 Держане підприємство «Рава-Руське лісове господарство» повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» предмет лізингу за Договором.
Згодом Держане підприємство «Рава-Руське лісове господарство» було реорганізовано шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», про що 12.07.2023 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
25.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» (лізингодавець) та Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» (лізингоодержувач) було укладено додаткову угоду до Договору, пунктом 1 якої передбачено, що у зв'язку із припиненням діяльності Держаного підприємства «Рава-Руське лісове господарство», що було стороною зазначеного договору, та передачею його активів до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», сторони вирішили замінити сторону цього Договору, а саме лізингоодержувача з Держаного підприємства «Рава-Руське лісове господарство» на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
Пунктом 2 додаткової угоди від 25.04.2023 вирішено викласти пункт 2.1 Договору в наступній редакції, згідно з якою строк лізингу становить до 06.12.2024.
Також сторони домовилися викласти додатки № 1 та № 2 у новій редакції.
Так, додатком № 2 до додаткової угоди від 25.04.2023 передбачено графік лізингових платежів та їх розмір - 588 915,00 грн з ПДВ, з яких 381 094,12 грн з ПДВ сплачує новий лізингоодержувач за період з 26.04.2023 по 06.12.2024.
Відповідно до акту приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 25.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» передало, а філія «Рава-Руське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» прийняло предмет лізингу за Договором.
Листом від 24.10.2024 № 461/21.23-2024 філія «Рава-Руське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» направила Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» для підписання додаткову угоду про зміну сторони Контракту.
У відповідь, листом № 0511/24-06 від 05.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» відмовилося підписати додаткову угоду, посилаючись на те, що Контракт було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» та Держаним підприємством «Рава-Руське лісове господарство», яке припинено 12.07.2023; дія Контракту залежить від виконання в повному обсязі покупцем своїх зобов'язань за Договором, водночас у зв'язку з невиконанням Держаним підприємством «Рава-Руське лісове господарство» умов Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» направляло вимоги про повернення предмета лізингу та 04.01.2023 сторони підписали відповідний акт про повернення предмета лізингу за Договором. Відтак, у зв'язку з невиконанням лізингоодержувачем зобов'язань за Договором та поверненням предмета лізингу, дія Контракту припинилась, тому до нього не можна укласти додаткову угоду.
У подальшому, з огляду на наказ Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 № 18411841, за яким філія «Рава-Руське лісове господарство» ДП «Ліси України» припиняє діяльність шляхом закриття, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» направило Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» вимогу від 13.11.2024 № 1311/24-05 про повернення предмета лізингу за Договором.
Листом № 9142/2.2-2024 від 16.12.2024 Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», у відповідь на вимогу від 13.11.2024 № 1311/24-05, повідомило, що припинення філії «Рава-Руське лісове господарство» не впливає на права та зобов'язання сторін - ТОВ «Лізингфінанс» та ДП «Ліси України», що виникли за Договором, більше того 25.04.2023 було укладено додаткову угоду до Договору. У підсумку Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» просило надати рахунок на оплату з придбання майна за Контрактом на суму 70 670,00 грн.
Вимогою від 23.01.2025 № 2301/25-17 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» повторно вимагало від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» негайно забезпечити передачу предмета лізингу, а також сплатити 36 632,30 грн неустойки та 141 339,60 грн пені.
Вважаючи свої права порушеними внаслідок відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» від виконання Контракту, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» звернулося до суду з даним позовом, у якому просить зобов'язати відповідача виконати умови Контракту шляхом продажу транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , за ціною 70 670,00 грн.
Заперечуючи проти задоволення вимог первісного позову та звертаючись до суду із зустрічним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» зазначає, що зобов'язання сторін за Контрактом припинилися внаслідок дострокового розірвання Договору та повернення предмета лізингу. Водночас, з огляду на закінчення встановленого у додатковій угоді від 25.04.2023 до Договору строку лізингу, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» зобов'язане повернути предмет лізингу, а також сплатити пеню на підставі підпункту 12.2.2 пункту 12.2 Договору в розмірі 532 968,08 грн та неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, сплата якої передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, у сумі 219 793,80 грн.
При цьому, після закінчення підготовчого провадження, але до початку розгляду справи по суті, від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, а саме щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 532 968,08 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором лізингу.
Відповідно до частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з підпунктом 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України лізингові операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу, операцій із зворотного лізингу. Лізингові операції поділяються на:
а) оперативний лізинг (оренда) - операція юридичної чи фізичної особи (лізингодавця/орендодавця), за якою лізингодавець/орендодавець передає іншій особі (лізингоодержувачу/орендарю) основні засоби, придбані або виготовлені лізингодавцем/орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом;
б) фінансовий лізинг - господарська операція юридичної особи (лізингодавця), за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу майно, яке є основним засобом і придбане або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов'язані з правом володіння та користування об'єктом фінансового лізингу. Лізинг вважається фінансовим за наявності хоча б однієї з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а лізингоодержувач зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з подальшим переходом права власності від лізингодавця до лізингоодержувача за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових платежів, зазначених у договорі лізингу на момент укладення такого договору, дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у лізинг, виготовлене за замовленням лізингоодержувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоодержувача, виходячи з його технологічних та якісних характеристик. Незалежно від того, регулюється господарська операція нормами цього підпункту чи ні, сторони договору мають право під час укладення договору (правочину) визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору;
в) зворотний лізинг - операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і передбачає продаж основних засобів фінансовій установі (лізингодавцю) з одночасним зворотним отриманням таких основних засобів такою фізичною чи юридичною особою (лізингоодержувачем) в оперативний лізинг (оренду) або фінансовий лізинг.
За змістом відсилочних норм частин 2, 3 статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Оскільки як на час виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом лише щодо фінансового лізингу, а саме Законом України «Про фінансовий лізинг» (чинний з 13.06.2021), то суд вважає, що правовідносини у цій справі виникли за договором оперативного лізингу, до яких згідно з частинами 2, 3 статті 806 Цивільного кодексу України застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 Цивільного кодексу України та законом (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 910/16910/20).
Частинами 1, 2 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з частинами 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 Цивільного кодексу України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 у справі № 756/420/17, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24).
Зважаючи на те, що в силу вимог частини 2 статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом, а відповідним параграфом або законом не передбачено особливостей регулювання відносин за договором лізингу транспортного засобу, суд звертає увагу на положення статті 795 цього Кодексу, згідно з якою передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже, виходячи зі змісту положень частини 2 статті 795, частини 2 статті 806 Цивільного кодексу України, наслідком повернення предмету лізингу є припинення зобов'язань сторін за договором оперативного лізингу.
Наведене дає підстави для висновку, що Договір є достроково розірваним з 04.01.2023 у порядку підпункту 17.3.2 пункту 17.3 Договору, з чим власне погодився й лізингоодержувач (Держане підприємство «Рава-Руське лісове господарство»), повернувши лізингодавцю предмет лізингу за актом приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 04.01.2023 та виконавши таким чином пункт 4.8 Договору, що, в свою чергу, в силу положень пункту 1.3 Контракту, автоматично призвело до припинення дії такого Контракту, тобто Контракт вважається розірваним з 04.01.2023, а продавець (Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс») звільняється від виконання своїх зобов'язань за Контрактом.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.09.2025 у справі № 910/8400/24 за участі тих самих сторін та з аналогічними правовідносинами.
При цьому оскільки Договір є розірваним з 04.01.2023, тобто до держаної реєстрації припинення Державного підприємства «Рава-Руське лісове господарство» та передання майна, прав та обов'язків за передавальним актом до правонаступника, яким є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», тому останній не міг набути жодного матеріального правовідношення за зобов'язаннями, що станом на момент переходу прав та обов'язків вже були припинені.
Відповідно до частин 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Відтак, встановивши, що Контракт є розірваним з 04.01.2023, суд констатує відсутність підстав для задоволення первісного позову та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» виконати умови цього Контракту шляхом продажу відповідного транспортного засобу.
Між тим, як встановлено судом, 25.04.2023 сторони уклали додаткову угоду до Договору, якою замінили сторону лізингоодержувача з Держаного підприємства «Рава-Руське лісове господарство» на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та продовжили строк лізингу до 06.12.2024, а також підписали акт приймання-передачі (повернення з оперативного лізингу) основних засобів від 25.04.2023, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» передало, а філія «Рава-Руське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» прийняла предмет лізингу, визначений у Договорі.
У справі № 910/8400/24 суди першої та апеляційної інстанції виснували, що оскільки на момент укладення додаткової угоди зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» та Держаного підприємства «Рава-Руське лісове господарство» за договором оперативного лізингу та форвардним контрактом вже були припинені, то така додаткова угода за своєю правовою природою по суті є новим договором лізингу.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.
Враховуючи те, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2025 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 у справі № 910/8400/24 залишені без змін та набрали законної сили, а також беручи до уваги подібність правовідносин у справі № 910/8400/24 та справі № 910/6494/25, суд вважає викладений вище висновок про те, що додаткова угода за своєю правовою природою по суті є новим договором лізингу преюдиційним для справи, що розглядається.
Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У додатковій угоді від 25.04.2023 до Договору визначено строк лізингу до 06.12.2024.
Відтак, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» мало повернути предмет лізингу не пізніше 06.12.2024.
Утім, докази повернення предмета лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» у матеріалах справи відсутні.
За приписом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, оскільки матеріали справи не містять доказів повернення предмета лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс», позовна вимога зустрічного позову про витребування транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнається судом обґрунтованою.
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
За приписами частин 1, 2 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Суд встановив, що заява про відмову від частини позовних вимог за зустрічним позовом в частині стягнення пені в розмірі 532 968,08 грн підписана генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» - Степаненком О.В., повноваження якого підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
З огляду на вищевикладене, оскільки заява позивача про відмову від позову є формою реалізації прав позивача, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, підписана уповноваженою особою позивача, суд вважає за необхідне прийняти відмову позивача від частини вимог зустрічного позову, а саме щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 532 968,08 грн.
Згідно з частиною 3 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (частина 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки позивач відмовився від позову, провадження у справі підлягає закриттю на підставі частини 3 статті 191 та пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Варто також зауважити, що аналогічну норму викладено і в абзаці 2 частини 4 статті 21 Закону України «Про фінансовий лізинг», згідно з якою невиконання лізингоодержувачем обов'язку щодо повернення об'єкта фінансового лізингу відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити в останньому періоді, що передує періоду невиконання зазначеного обов'язку, в розрахунку за кожний день такого невиконання, за час невиконання, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України («Плата за користування майном») і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України («Обов'язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Невиконання наймачем передбаченого частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Такі висновки викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Крім того за висновками Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними в постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19, частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до пункту 1 частини 1 статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень статті 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).
У цій же постанові зазначено, що неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
Отже при розрахунку розміру неустойки за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Відтак, у зв'язку із закінченням строку лізингу за додатковою угодою від 25.04.2023 до Договору та за умови невиконання лізингоодержувачем обов'язку повернути предмет лізингу, вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення є обґрунтованою.
Перевіривши наданий позивачем за зустрічним позовом розрахунок неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за період з 06.12.2024 по 06.06.2025, тобто за шість місяців неправомірного користування майном, суд встановив, що позивачем визначено суму місячного лізингового платежу в розмірі 18 316,15 грн, що відповідає розміру, зазначеному в додатку № 2 до додаткової угоди від 25.04.2023 до Договору, але водночас помилково включено у розрахунок суму податку на додану вартість у сумі 3 052,69 грн.
У зв'язку з цим судом здійснено власний розрахунок неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом за період прострочення повернення предмета лізингу без включення податку на додану вартість до суми лізингового платежу, розмір якої склав 183 161,52 грн (15 263,46 грн * 6 місяців * 2).
Щодо клопотання Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про зменшення розміру нарахованих пені та неустойки до 70 670,00 грн, що становить викупну вартість спірного транспортного засобу, суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 викладено висновок, згідно з яким санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 цього Кодексу.
Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не може становити непомірний тягар для нього і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено узагальнюючий висновок щодо визначення підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов'язання, відповідно до якого і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з викладеним, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
За загальним правилом, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суд, зокрема, бере до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, а також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені.
У відзиві на зустрічну позовну заяву зазначено про надмірно великий розмір нарахованих пені та неустойки, який не відповідає загальним засадам цивільного судочинства, у зв'язку з чим відповідач за зустрічним позовом доводить наявність підстав для зменшення їх суми до 70 670,00 грн, що становить викупну вартість спірного транспортного засобу за умовами Контракту.
Водночас суд зауважує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.
В контексті обставин справи відповідач мав усвідомлювати протиправність неповернення ним транспортного засобу після закінчення строку лізингу та виникнення у силу положень закону обов'язку сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення повернення. У такому разі сподівання на виконання Контракту та викуп транспортного засобу не можуть скасовувати обов'язок повернути предмет лізингу зі спливом установленого строку.
Крім того, з урахуванням відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» від вимоги про стягнення пені в розмірі 532 968,08 грн, а також здійсненого судом перерахунку неустойки, суд відзначає, що її розмір не є надмірним.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення повернення предмета лізингу за додатковою угодою від 25.04.2023 до Договору.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги усе вищевикладене в сукупності, зважаючи на предмет і підстави первісного та зустрічного позовів, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що вимоги первісного позову є безпідставними, в той час як вимоги зустрічного позову є частково обґрунтованими, у зв'язку з чим наявні підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог, від яких відмовився позивач за зустрічним позовом та часткового задоволення решти зустрічного позову щодо вимог про витребування від відповідача за зустрічним позовом транспортного засобу марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 2021 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 та стягнення 183 161,52 грн неустойки.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Витрати позивача за первісним позовом по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн покладаються на позивача за первісним позовом у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки первісний позов не підлягає задоволенню.
Як встановлено судом, ціна зустрічного позову складає 1 341 676,88 грн, відтак сума судового збору, який позивач за зустрічним позовом мав сплатити становить 20 125,15 грн.
Натомість позивачем за зустрічним позовом було сплачено 24 822,79 грн судового збору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак, у зв'язку із сплатою судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір в сумі 4 697,64 грн підлягає поверненню позивачу.
За приписами частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічні положення містяться і в частині 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Беручи до уваги те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» відмовилося від частини вимог зустрічного позову до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про необхідність повернення йому з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову щодо цих вимог, що становить 3 997,26 грн; інші 50 відсотків судового збору за вимогою про стягнення пені в розмірі 532 968,08 грн покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс».
Решта судових витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 11 581,15 грн - на відповідача за зустрічним позовом, в розмірі 549,48 грн - на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись статтями 129, 130, 191, 231, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В первісному позові відмовити повністю.
2. Провадження у справі № 910/6494/25 в частині вимоги зустрічного позову про стягнення пені в розмірі 532 968,08 грн закрити.
3. В іншій частині зустрічний позов задовольнити частково.
4. Витребувати у Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул.Руставелі Шота, буд.9А, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код 44768034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» (вул.Стеценка, буд.6, м.Київ, 04136; ідентифікаційний код 35466779) транспортний засіб марки Renault, комерційний опис Duster, тип SR/RHD4/AB6BE00U0000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
5. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул.Руставелі Шота, буд.9А, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код 44768034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» (вул.Стеценка, буд.6, м.Київ, 04136; ідентифікаційний код 35466779) неустойку в розмірі 183 161 (сто вісімдесят три тисячі сто шістдесят одна) грн 52 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 581 (одинадцять тисяч п'ятсот вісімдесят одна) грн 15 коп.
6. В решті вимог зустрічного позову відмовити.
7. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингфінанс» (вул.Стеценка, буд.6, м.Київ, 04136; ідентифікаційний код 35466779) із спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 8 694 (вісім тисяч шістсот дев'яносто чотири) грн 90 коп., сплачений відповідно до платіжних інструкцій № 416 від 04.06.2025 та № 414 від 04.06.2025.
8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23.10.2025.
Суддя Т.П. Капцова