ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.10.2025Справа № 910/9994/25
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/9994/25
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району м. Києва"
про стягнення 47235,89 грн
Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району м. Києва" про стягнення 47 235,89 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, буд. 16, зобов'язань щодо оплати спожитої у 2017-2018 роках теплової енергії, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 25 218,64 грн, право вимоги на яку набув позивач на підставі Договору № № 601-18 від 11.10.2018, укладеного з ПАТ "Київенерго". За прострочення сплати заборгованості позивачем також нараховані 3% річних у сумі 5045,11 грн та інфляційні втрати - 16 972,14 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 відкрито провадження у справі № 910/9994/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як встановлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 19.08.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що сторони отримали 20.08.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 19.08.2025.
02.09.2025 через систему «Електронний суд» на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що позивачем не надано належних доказів споживання відповідачем відповідного енергоносія у спірний період, а також заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
22.09.2025 через систему «Електронний суд» на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач, серед іншого, просить суд поновити строк на їх подання.
24.09.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на письмові пояснення позивача, в яких відповідач також вказує на відсутність підстав для поновлення строку позивачу на подання письмових пояснень.
Розглянувши клопотання позивача про поновлення пропущеного строку для подання письмових пояснень у справі, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. ч. 1, 2 ст. 114 ГПК України).
Приписами ч. 1 ст. 118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Відповідно до ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Як убачається з ухвали про відкриття провадження у справі від 19.08.2025 судом було установлено строк для подання будь-яких заяв, клопотань та пояснень у справі у строк до 19.09.2025.
Відповідач подав відзив на позовну заяву з дотриманням строків, визначених ст. 165, 178 ГПК України.
Позивач подав письмові пояснення по справі через систему «Електронний суд» 22.09.2025 та як на поважність причини пропуску строку, встановленого судом, послався виключно на загальновідомі обставини щодо наявності в державі воєнного стану.
Однак, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки у зв'язку із запровадженням такого, не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Відтак, суд не вбачає підстав для поновлення позивачу строку на подання письмових пояснень у справі та залишає їх без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та відзив на позов.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго".
Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з п. 2.2.1 цього Статуту, предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, буд. 16.
11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (найменування якого змінене на Акціонерне товариство "К.Енерго"), як кредитором, та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", як новим кредитором, укладено договір № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії).
За умовами пункту 1.1 договору № 601-18 від 11.10.2018 кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями)) як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів (пункт 1.1 договору цесії).
Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору (пункт 1.2 договору № 601-18 від 11.10.2018).
З укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційних нарахувань, судових витрат, витрат, пов'язаних з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-яких інших без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов'язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов'язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором (пункт 1.3 договору № 601-18 від 11.10.208).
Пунктом 2.1 договору № 601-18 від 11.10.2018 передбачено, що в рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497 554 936,91 грн новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн боргових зобов'язань кредитора перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов'язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі № 910/7807/18.
Відповідно до пункту 3.1.1 договору № 601-18 від 11.10.2018, сторони договору підтверджують, що на дату підписання додатку № 1 до цього договору за актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення зі споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладання цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).
Згідно з витягом з додатку № 1 до договору цесії, Позивач прийняв право вимоги до Відповідача на суму 25218,64 грн за номером договору (особового рахунку № 1533264-02).
Листом від 08.04.2019 № 1/5-15332645-02 позивач повідомив відповідача про зміну сторони кредитора та необхідність сплатити заборгованість у розмірі 25218,64 грн.
З метою підтвердження існування у відповідача заборгованості в розмірі 25218,64 грн позивачем до справи надано Угоду від 13.09.2021, в пункті 2 та 3 яких зазначено, що споживач (КП "ЦОС Шевченківського району") підтверджує набуття КП "Київтеплоенерго" права вимоги за договором відступлення на суму 91 360 280, 63 грн згідно Додатку № 1 та підтверджує право вимоги позивача в цій частині.
Пунктом 4 вказаної угоди сторонами також погоджено, що права за договором цесії в частині відступленого права вимоги перейшло до позивача, на підтвердження чого сторонами підписано акт звіряння взаємних розрахунків, що є невід'ємною частиною цієї Угоди (Додаток № 2 до Угоди).
Позивачем надано до справи Акт звіряння станом на 01.04.2021, в якому відсутня відмітка про те, що він є Додатком до Угоди від 13.09.2021, водночас таким актом зафіксовано визнання КП "ЦОС Шевченківського району" за особовим рахунком № 1533264-02 наявність заборгованості в розмірі 25218,64 грн.
Також, позивачем до справи надано Додаток № 1 до Угоди від 13.09.2021, в якому наведений Перелік комунальних підприємств, що підтверджують заборгованість за спожиту теплову енергію, право вимоги яких відступлене на користь КП "Київтеплоенерго" за договором відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 601-18.
Пунктом 8 вказаного Переліку закріплено, що борг КП "ЦОС Шевченківського району" за особовим рахунком № 1533264-02 становить 25 218,64 грн.
Крім того, як вірно звертає увагу суду відповідач, Додаток № 1 до Угоди від 13.09.2021 не підписаний уповноваженими особами та не скріплений печатками сторін, а також Перелік містить графу про розмір боргу станом на 01.05.2025, при тому, що Додаток № 1 мав би укладатися сторонами в момент укладення угоди від 13.09.2021.
Серед іншого, з метою підтвердження розміру заявленої до стягнення заборгованості позивачем до справи надано розрахунок основного боргу, з якого вбачається, що сума 25 218,64 грн складається за послуги позивача з постачання теплової енергії Відповідачу за період з березня 2016 року по квітень 2018 року за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 16.
При цьому, судом установлено, що відповідачем оплата вартості теплової енергії за спірний період жодного разу не здійснювалась.
Також позивачем на підтвердження факту постачання теплової енергії у спірний період в якості доказів надано:
- рахунок - фактуру № 1533264/2025-6 від 30.06.2025 на суму 25 218,64 грн та акт звіряння розрахунків від 30.06.2025 на суму 25 218,64 грн, які не підписані зі сторони КП "Київтеплоенерго" та не містять доказів направлення або вручення відповідачу;
- облікові картки за вищевказаний період; довідки про нарахування теплової енергії за вищевказаний період; корінці нарядів на підключення, відключення теплової енергії за період 2016-2018 роки; відомості про споживання теплової енергії за адресою м. Київ, вул. Прорізна, 16;
- акт № 1102106292 від 03.07.2008 про прийняття теплового вузла обліку за адресою: вул. Прорізна, 16;
- акт № 2/09-167 про готовність вузла комерційного обліку до роботи від 15.09.2016;
- акт комплексного обстеження житлового будинку та нежитлових приміщень від 16.11.2017 № 2/11-63/2.
Отже, на думку позивача, Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району м. Києва" балансоутримувачем нежитлового приміщення площею за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 16.
При цьому, доказів укладання сторонами договору на постачання теплової енергії за вказаною адресою матеріали справи не містять.
22.03.2024 позивач звертався до відповідача з вимогою № 4/04.11/3624 про сплату боргу, зокрема в частині суми 25218,64 грн.
Однак, вказану вимогу відповідач залишив без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг з постачання теплової енергії за період з березня 2016 року по квітень 2018 року, внаслідок чого за Комунальним підприємством "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району м. Києва" утворилась заборгованість у розмірі 25218,64 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 01.11.2018 по 30.06.2025 3% річних у сумі 5045,11 грн та 16 972,14 грн - інфляційних втрат.
Заперечуючи щодо задоволення позову відповідач посилається на те, що позивачем не надано доказів перебування у його користуванні (господарському віданні) у спірний період нежитлових приміщень за адресою м. Київ, вул. Прорізна, 16, до яких здійснювалося постачання теплової енергії в період з березня 2016 по квітень2018, стягнення заборгованості за який є предметом даного спору.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що у наданих позивачем корінцях споживачем зазначено КП "ЦОС Шевченківського району" не через те, що відповідач був споживачем послуг як такий, а через те, що підприємство у ті роки було обслуговуючою організацією, яка на підставі договору з ПАТ "Київенерго" надавало послуги по абонентському обслуговуванню.
За твердженнями відповідача, він неодноразово повідомляв позивача про те, що приміщення за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 16, не перебуває у його користуванні чи власності. Докази такого повідомлення містяться в матеріалах справи (лист від 29.06.2023 № 02/111, від 03.04.2019 № 02/35, від 26.05.2020 № 02/59).
Також відповідач звертає увагу суду на те, що з наданих позивачем: Акта прийняття теплового вузла обліку № 1102106292 від 03.07.2008 та Акта про готовність вузла комерційного обліку до роботи № 2/09-167 від 15.09.2026 убачається, що вони не підписувалися представником відповідача, а підписантом від сторони відповідального представника споживача вказано КП «ЖЕК «Центральна»» (код ЄДРПОУ 34965989).
Що стосується Акту комплексного обстеження житлового будинку та нежитлових приміщень від 16.11.2017 № 2/11-63/2 відповідач вказує, що такий акт не містить жодної інформації про наявність приміщення за КП "ЦОС Шевченківського району". Натомість в такому акті зазначено перелік вбудованих нежитлових приміщень, які підключені від загальнобудинкової системи теплопостачання: 1. ОСОБА_1 , загальна та опалювальна площа його приміщення вказана 243,7 м2; 2. ТОВ «БОРМЕД» загальна та опалювальна площа його приміщення вказана 26,1 м2; 3. ТОВ «МАЙДАН» загальна та опалювальна площа його приміщення вказана 61,2 м2; 4. ТОВ «СКАНЕР І К» загальна та опалювальна площа його приміщення вказана 61,3 м2; 5. КП «Керуюча компанія УЖФ Шевченківського району») загальна та опалювальна площа її приміщення вказана 68,2 м2, тобто вказаний Акт обстеження додатково підтверджує, що у спірний період КП «ЦОС Шевченківського району» не могло бути споживачем комунальних послуг по вул. Прорізна, 16 в м. Києві.
У сукупності зазначеного, відповідач стверджує про відсутність у матеріалах справи належних доказів, які підтверджують надання позивачем послуг з постачання теплової енергії у заявленому в позовній заяві розмірі у спірний період.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на наступні підстави.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 ЦК України).
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами чинного законодавства, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Відповідно до частини 2 статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (частина 2 статті 517 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 518 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
З правових конструкції відповідних правових норм випливають як обов'язки нового кредитора у зобов'язанні, зокрема, на нового кредитора покладається обов'язок повідомити боржника про перехід прав у зобов'язанні, оскільки в протилежному випадку новий кредитор несе ризик настання для себе різного роду несприятливих правових наслідків, так і права боржника у такому зобов'язанні, за якими, боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором, не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні або виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що в порушення норм законодавства відповідач не вносив плату за отриману у період з березня 2016 року по квітень 2018 року включно теплову енергію, в результаті чого, за твердженням позивача, у відповідача утворилась заборгованість, яка станом на дату укладання договору цесії становить 25 218,64 грн.
Послуга з постачання теплової енергії в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є комунальною послугою, надання якої повинно здійснюватися виключно на договірних засадах (частина 1 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
З досліджених судом доказів, встановлено, що Позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів укладення між відповідачем та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (найменування якого змінене на Акціонерне товариство "К.Енерго") договору про постачання теплової енергії, а сума боргу фіксується лише у додатках до угоди від 13.09.2021, додаток № 1 до якого не може бути прийнятий судом у якості належного доказу в силу зазначення в ньому інформації станом на травень 2025 в той час як додаток мав би бути підписаний 13.09.2021.
Відтак, такий доказ викликає у суду сумніви щодо його достовірності та належності.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (абзац 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").
З огляду на викладене, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16 та у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2790/17.
В силу зазначеного, звертаючись до суду з даним позовом Позивач повинен довести факт постачання теплової енергії у спірний період Відповідачу до його приміщення Відповідача за адресою м. Київ, вул. Пушкінська, 24Б.
Однак, як встановлено судом вище, належні докази перебування у користуванні чи власності Відповідача приміщення (частини приміщення) за адресою м. Київ, вул. Пушкінська, 24Б у період з березня 2016 по травень 2018 Позивачем не надано, а враховуючи не здійснення Відповідачем жодної оплати суд дійшов висновку, що такі послуги останнім не споживалися в силу чого обов'язок з їх оплати у сторони відсутній.
При цьому судом враховано, що у наданих корінцях нарядів про включення та відключення (початок / кінець опалювального сезонів) у графі "адреса абонента" вказано, що таке постачання здійснюється до житлового будинку в силу чого споживачами таких послуг є його мешканці/власники квартир, а до опалення підключався відповідно весь будинок за адресою м. Київ, вул. Пушкінська, 24Б, в якому встановлено один загальнобудинковий прилад обліку згідно Акту № 2/11-67/2 від 15.11.2027.
Враховуючи неможливість виокремлення частки Відповідача, суд не вбачає можливості встановити факт споживання ним теплової енергії у заявленому до стягненні розмірі.
Крім того, такі корінців нарядів № 1384 від 16.10.2016, № 476 від 19.10.2017 та № 369 від 01.04.2017, № 2287 від 04.04.2018 не містять підпису представника відповідача, а від імені споживача факт підключення та відключення зафіксовано головним інженером ВОП "Михайлівська" Тихим В.О., підпис якого також міститься на Акті приймання теплового вузла обліку № 2-8017 від 10.02.2017.
Будь-яких інших доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог щодо існування у Відповідача заборгованості з внесення платежів за постачання теплової енергії за період 2016-2018 роки позивачем до суду не надано.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Крім того, на переконання суду, саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.
З огляду на вищевикладене та беручи до уваги не надання позивачем на підтвердження своїх позовних вимог переконливих доказів, які б свідчили про виникнення у відповідача за період з березня 2016 року по квітень 2018 року заборгованості саме в сумі 25 218,64 грн, виходячи з дійсної площі приміщення, яку займає відповідач у буд. № 16 по вул. Прорізна в м. Києві, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії на загальну суму 25218, 64 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення суми основного боргу, відтак, вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від суми заборгованості.
Що стосується заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно з частиною 1 статті 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 23.10.2025.
Суддя А.І. Привалов