ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.10.2025Справа № 910/9830/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Невечери С.А., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Папуші Валентина Валентиновича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД"
про стягнення 355500,00 грн
за участю представників:
від позивача: Ванжула Я.В.
від відповідача: Романенко О.Д.
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Папуша Валентин Валентинович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" про стягнення 355 500,00 грн заборгованості за користування транспортним засобом за договором оренди транспортного засобу №MI-9728 від 01.08.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди транспортного засобу №MI-9728 від 01.08.2023 щодо повної оплати оренди транспортного засобу за період з 01.08.2023 по 31.07.2025.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Ухвалою від 20.08.2025 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду, визнав справу № 910/9830/25 малозначною, відкрив провадження у справі, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
02.09.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив, у якому було заявлено клопотання про розгляд справи № 910/9830/25 за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою від 09.09.2025 Господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД", заявленого у відзиві від 02.09.2025, про розгляд справи №910/9830/25 за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та призначив судове засідання у справі №910/9830/25 на 02.10.2025.
11.09.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
15.09.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У судовому засіданні 02.10.2025 суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про відкладення судового засідання на 16.10.2025.
15.10.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення.
16.10.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли пояснення.
У судовому засіданні 16.10.2025 суд розглянув надані позивачем та відповідачем пояснення по справі.
У письмових поясненнях від 15.10.2025 відповідач надав пояснення щодо скасування кваліфікованого електронного підпису директором ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" та щодо відсутності маршрутних листів у бухгалтерському обліку Товариства. Також до поданих письмових пояснень відповідач просив долучити відповідь ТОВ "Центр сертифікації ключів "Україна" (лист з вих. №01/13-10-2025 від 13.10.2025) надану на запит відповідача.
У свою чергу, позивач до письмових поясненнях просив суд долучити письмовий акт приймання - передачі транспортного засобу від 01.08.2023 за договором оренди транспортного засобу № MI-9728 від 01.08.2023 та товарно-транспортні накладні за 2023-2024 роки.
Відповідно до частин другої статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 3 ст. 80 ГПК України).
Відповідно до частин четвертої, п'ятої, десятої статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 80 ГПК України).
Правила, які встановлені у статті 80 ГПК України щодо своєчасності подання доказів кореспондуються з принципом диспозитивності, в силу якого суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Встановлення законодавцем часових обмежень на подання доказів спрямоване на неприпустимість зловживання учасниками справи своїми правами, коли через наявність права на подання доказів відповідний учасник може затягувати розгляд судом по суті справи через необхідність дослідження додатково поданих таким учасником доказів.
Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 27.06.2023 у справі № 910/161/18).
З урахуванням наведених вище положень статті 80 ГПК України, оскільки у минулому судовому засіданні представнику відповідача ставилося питання щодо скасування кваліфікованого електронного підпису директором ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" та наявності у відповідача маршрутних листів, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд вважає за можливе долучити до матеріалів справи додаткові письмові пояснення відповідача від 15.10.2025, задовольнити заяву відповідача (викладену в додаткових поясненнях) про долучення до матеріалів справи відповіді ТОВ "ЦСК "УКРАЇНА" та долучити цей доказ до матеріалів справи.
З приводу пояснень позивача та доданих до них доказів (письмового акту приймання - передачі транспортного засобу від 01.08.2023 та товарно-транспортних накладних), то суд зазначає, що докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно із заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 27.06.2023 у справі №910/161/181/18, постанова Великої палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №910/12005/22).
Суд зазначає, що в силу частини другої статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Однією з форм реалізації принципу диспозитивності є самостійне визначення позивачем на стадії подання позову обсягу доказів, якими він планує підтвердити наявну у нього матеріально-правову вимогу до відповідача.
Разом з тим, у письмових поясненнях позивач не обґрунтував причин, які перешкоджали йому подати докази (письмовий акт приймання - передачі транспортного засобу від 01.08.2023 та товарно-транспортні накладні за 2023-2024 роки) у встановлений процесуальним законом строк. Клопотання про поновлення строку на подання зазначених доказів позивач не заявив.
За таких обставин, суд дійшов висновку відмову в задоволенні клопотання позивача (заявлене в додаткових поясненнях від 16.10.2025) про долучення доказів та залишив їх без розгляду. Водночас пояснення позивача від 16.10.2025, відповідно до ст.42 ГПК України, суд долучає до матеріалів справи.
Представник позивача 16.10.2025 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити.
Представник відповідача 16.10.2025 проти позовних вимог заперечив, надав пояснення по суті заперечень.
У судовому засіданні 16.10.2025, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
У порядку ст.240 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 16.10.2025 судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Позиція позивача
Позивач зазначає, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди транспортного засобу №MI-9728 від 01.08.2023, за період з 01.08.2023 по 31.07.2025 за користування транспортним засобом "MITSUBISHI OUTLANDER", 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 відповідачу була нарахована орендна плата у сумі 480000,00 грн, на підтвердження чого позивач надав акти наданих послуг за період з 01.08.2023 по 31.07.2025.
Однак, у період з серпень 2023 по серпень 2025 відповідач сплатив частину орендної плати у сумі 124500,00 грн, внаслідок чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість за користування транспортним засобом за договором у сумі 355500,00 грн.
Неналежне виконання відповідачем умов договору оренди транспортного засобу №MI-9728 від 01.08.2023 стало підставою для звернення позивача із позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором у сумі 355500,00 грн.
У відповіді на відзив позивач зазначає, зокрема, таке:
сторони такого договору виступають як суб'єкти господарювання, а транспортний засіб використовується у господарській діяльності відповідача;
впродовж дії договору і до моменту підготовки відзиву на позов відповідач не повідомляв надавача електронних довірчих послуг про підозру або факт компрометації особистого ключа;
згідно із протоколів створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, складені в електронній формі документи були підписані позивачем та директором відповідача;
законодавством не встановлено вимог, що електронний документ обов'язково має бути підписаний кваліфікованим електронним підписом саме у день його складання;
до відповіді на відзив позивач долучив форму 20-ОПП, в якій зазначено автомобіль марки MITSUBISHI OUTLANDER, 2017 року випуску як об'єкт оподаткування ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД".
На спростування доводів відповідача щодо відсутності підтвердження фактичного користування ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" транспортним засобом позивач надав у матеріали справи завірені копії договорів та актів щомісячного приймання-передачі палива відповідачем, докази оплати відповідачем палива, копії рахунків на оплату розхідників, запасних частин та проведення технічного обслуговування транспортного засобу MITSUBISHI OUTLANDER, 2017 року випуску, а також банківські виписки, що підтверджують оплату зазначених рахунків відповідачем.
Позиція відповідача
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на таке:
- директор ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД", як посадова особа, не підписував з використанням свого КЕП документи, які стали підставою для подання до суду позовної заяви;
- відповідач використовував КЕП директора ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" у своїх особистих цілях та періодично оплачував з банківського рахунку Товариства на свій банківський рахунок фізичної особи-підприємця невеликі суми коштів під виглядом консультаційних послуг;
- з лютого 2025 року між учасниками ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" існує конфлікт та відповідач, маючи доступ до електронних ключів Товариства, самостійно 30.07.2025 підписав договір оренди транспортного засобу №MI-9728, як зі сторони ФОП Папуша В.В. так зі сторони директора ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД";
- договір № MI-9728 за участю фізичної особи не був посвідчений нотаріально, а тому не породжує жодних правових наслідків, включаючи зобов'язання щодо сплати орендної плати, а заборгованість у розмірі 355500,00 грн не може існувати на підставі нікчемного правочину;
- включення до договору положення "Сторони підтверджують, що нотаріус встановив дійсні наміри…" створює сумнів у дійсності договору та може розцінюватись як фіктивний правочин;
- договір підписаний за допомогою накладання КЕП набирає чинності з моменту підписання, тобто з 30.07.2025 року та всі рахунки та акти, які були зроблені позивачем одноосібно до цієї дати не можуть стосуватись цього договору та не несуть жодного обов'язку для сторін такого договору;
- відповідно до протоколу створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису договір підписаний підписувачем-1: Папушою В.В., дата 30.07.2025, час об 10 год. 22 хв. 16 с., а підписувачем-2: нібито Кудляк В.В., дата 30.07.2025, час об 10 год. 22 хв. 59 с. З відповіді сервісу "Вчасно" IP-адреса 185.244.159.20 з якої здійснювали вхід у кабінет Товариства для підписання договору оренди є домашньою адресою позивача, тобто вхід в кабінет на сайті "Вчасно" для підписання договору оренди здійснювався саме позивачем; на підтвердження використання позивачем КЕП директора Товариства відповідач надав роздруківки листування у месенджері "Телеграм";
- згідно договору оренди, зобов'язання по оплаті виникає після підписання актів наданих послуг, однак, позивач 30.07.2025 року (в день підписання договору) підписує акти наданих послуг з датами раніше;
- надані позивачем докази заборгованості, а саме: договір оренди №MI9728 від 30.07.2025, Акт приймання-передачі транспортного засобу від 01.08.2025, акт звірки взаємних розрахунків за період серпень 2023 року - липень 2025 року підписаний позивачем самостійно від двох сторін 03.08.2025 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони є недостовірними відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України;
- у банківських виписках відображені оплати за оренду транспортного засобу від ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД", однак банківські виписки не містять інформації, що оплата здійснена за договором оренди та за який саме транспортний засіб.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач, зокрема, зазначив таке:
30.07.2025 позивач через систему обміну електронними документами "Вчасно" направив Товариству договір №MI-9728 оренди транспортного засобу з наміром (пропозицією) його укласти. Відповідь про прийняття такої пропозиції (акцепт) шляхом підписання КЕП директора ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" відбулась 30.07.2025 року об 10 год. 23 хв. Таким чином, договір №MI-9728 оренди транспортного засобу вважається укладеним 30.07.2025, а тому заборгованість відповідача перед позивачем до дати укладення цього договору відсутня та є такою, що штучно створена позивачем;
Папуша Валентин використовував автомобіль "MITSUBISHI OUTLANDER" 2017 року випуску виключно у своїх особистих цілях, не для потреб ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" та не з метою провадження господарської діяльності;
11.09.2023 ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" подало нове повідомлення Форми 20-ОПП, код ознаки надання інформації 1 - "первинне надання інформації про об'єкти оподаткування" про один автомобіль з державним номером НОМЕР_3 , марки VOLKSWAGEN CRAFTER, яким відповідач періодично користувався на бездоговірних відносинах.
У письмових поясненнях від 15.10.2025 відповідач зазначив, що жодних маршрутних листів щодо нібито орендованого транспортного засобу "MITSUBISHI OUTLANDER" Директором Кудляком В.В. не було складено та не підписано. Також відповідачем надано лист ТОВ "Центр сертифікації ключів "Україна" вих. №01/13-10-2025 від 13.10.2025, у якому зазначено, що сертифікати кваліфікованого електронного підпису відкритого ключа користувача, які було видано директору ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" Кудляку Віталію відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" було заблоковано 26 серпня 2025 року о 13 годині 28 хвилин.
Згідно із матеріалів справи, між Фізичною особою - підприємцем Папуша Валентином Валентиновичем (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" (надалі - відповідач, орендар) підписаний договір оренди транспортного засобу № MI-9728 від 01.08.2023 (надалі - договір).
Договір оренди транспортного засобу № MI-9728 від 01.08.2023 підписаний сторонами із використанням кваліфікованих електронних підписів, на підтвердження чого відповідач надав протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (дата підпису 30.07.2025).
Відповідно до п.1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором орендодавець зобов'язався передати орендарю у строкове платне користування транспортний засіб, зазначений у пункті 1.2. цього договору.
Згідно з пунктом 1.2. договору предметом оренди є автомобіль марки MITSUBISHI OUTLANDER, 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , тип - загальний легковий універсал, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , зареєстрований ТСЦ 8045 від 14.03.2018 (надалі - транспортний засіб), що належить орендодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 8045 від 14.03.2018.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 8045 від 14.03.2018 автомобіль "MITSUBISHI OUTLANDER", 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 належить на праві власності Папуші Валентину Валентиновичу.
Згідно із пп.2.1.1. п.2.1. договору орендодавець зобов'язався протягом одного робочого дня після набуття чинності цим договором передати орендарю за актом предмет оренди, визначений в пункті 1.2., в належному технічному стані, який забезпечує його нормальну експлуатацію.
Відповідно до акту прийому-передачі транспортного засобу від 01.08.2023 орендодавець передав, а орендар прийняв у користування за договором транспортний засіб - автомобіль марки MITSUBISHI OUTLANDER, 2017 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 . Акт від 01.08.2025 підписаний сторонами із використанням кваліфікованих електронних підписів, на підтвердження чого відповідач надав протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (дата підпису 01.08.2025).
Згідно з п.1.4. договору орендна плата сторонами визначена у розмірі 20000,00 грн щомісячно, що сплачується орендарем на підставі актів виконаних робіт за календарний місяць, за який здійснюється оплата, який підписується сторонами не пізніше 5 робочих днів після закінчення звітного місяця.
Оплата за користування транспортним засобом здійснюється протягом 5 банківських днів після підписання акту виконаних робіт на поточний рахунок орендодавця.
Позивач надав у матеріали справи акти надання послуг, складені на підставі договору №MI-9728 від 01.08.2023 на загальну суму 480000,00 грн, а саме: № 166 від 31.08.2023, №167 від 30.09.2023, № 171 від 31.10.2023, №173 від 30.11.2023, №174 від 31.12.2023, №117 від 31.01.2024, №146 від 29.02.2024, №147 від 31.03.2024, № 149 від 30.04.2024, №151 від 31.05.2024, №154 від 31.07.2024, №157 від 31.08.2024, № 159 від 30.09.2024, №161 від 31.10.2024, №163 від 30.11.2024, №165 від 31.12.2024, №70 від 31.01.2025, №6 від 10.02.2025, №71 від 28.02.2025, №72 від 31.03.2025, №73 від 30.04.2025, №74 від 31.05.2025, №75 від 30.06.2025, №76 від 31.07.2025. Акти надання послуг підписані сторонами із використанням кваліфікованих електронних підписів та електронних печаток сторін, на підтвердження чого позивач надав протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (дати підпису: 10.02.2025, 11.02.2025, 31.07.2025).
На підтвердження часткової оплати у сумі 124500,00 грн позивач надав банківські виписки в АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та АТ "ІДЕА БАНК" за період з 01.08.2023 по 31.07.2025.
Згідно із банківських виписок в призначенні платежу містяться посилання на рахунки №224 від 01.08.2023, №292 від 01.09.2023, №293 від 01.10.2023, №294 від 01.11.2023, №295 від 01.12.2023, №374 від 31.01.2024, №480 від 31.01.2024, №374 від 31.01.2024. Рахунки на оплату виставлені на підставі договору №MI-9728 від 01.08.2023.
За розрахунком позивача заборгованість відповідача за договором №MI-9728 від 01.08.2023 становить 355500,00 грн.
Згідно із наданим позивачем у матеріали справи актом звірки взаємних розрахунків за договором за період серпень 2023 року - липень 2025 року заборгованість відповідача перед позивачем за договором №MI-9728 від 01.08.2023 становить 355500,00 грн. Акт звірки взаємних розрахунків підписаний сторонами із використанням кваліфікованих електронних підписів, на підтвердження чого відповідач надав протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (дата підпису 03.08.2025).
Спір у справі виник у зв'язку із тим, що за доводами позивача, відповідач порушив зобов'язання за договором оренди транспортного засобу № MI-9728 від 01.08.2023 в частині оплати за послуги оренди автомобіля, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість за договором у сумі 355500,00 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності у ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" заборгованості за договором оренди транспортного засобу №MI-9728 від 01.08.2023 у сумі 355500,00 грн.
На підтвердження виникнення між сторонами правовідносин за договором оренди транспортного засобу №MI-9728 від 01.08.2023 позивач надав у матеріали справи договір оренди транспортного засобу №MI-9728 від 01.08.2023 підписаний сторонами з використанням кваліфікованих електронних підписів, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (дата підпису 30.07.2025).
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.
Правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли (п.7.3, п.7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц).
Відповідно до ч.2 ст.639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, якщо закон не встановлює спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч.3 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Частиною 6 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно із ч.1 ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положеннями ст.18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" визначено, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Згідно із матеріалів справи, договір оренди транспортного засобу №MI-9728 від 01.08.2023 підписаний сторонами 30.07.2025 із використанням кваліфікованих електронних підписів, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Акт прийому-передачі транспортного засобу від 01.08.2023 підписаний сторонами із використанням кваліфікованих електронних підписів 01.08.2025, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Тобто, фактично договір оренди транспортного засобу № MI-9728 від 01.08.2023 підписаний сторонами 30.07.2025, а акт прийому-передачі транспортного засобу - 01.08.2025.
Разом з тим суд враховує правовий висновок, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, згідно із яким не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Фактичне виконання сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного (п.8.15 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №921/184/21).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що згідно із актами надання послуг: №166 від 31.08.2023, №167 від 30.09.2023, №171 від 31.10.2023, №173 від 30.11.2023, №174 від 31.12.2023, №117 від 31.01.2024, №146 від 29.02.2024, №147 від 31.03.2024, №149 від 30.04.2024, №151 від 31.05.2024, №154 від 31.07.2024, №157 від 31.08.2024, №159 від 30.09.2024, №161 від 31.10.2024, №163 від 30.11.2024, №165 від 31.12.2024, №70 від 31.01.2025, №6 від 10.02.2025, №71 від 28.02.2025, №72 від 31.03.2025, №73 від 30.04.2025, №74 від 31.05.2025, №75 від 30.06.2025, №76 від 31.07.2025, які складені на підставі договору №MI-9728 від 01.08.2023 позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 480 000,00 грн.
Вказані акти підписані сторонами із використанням кваліфікованих електронних підписів та електронних печаток, що підтверджується протоколами створення та перевірки КЕП, датованими 10.02.2025, 11.02.2025 та 31.07.2025.
На підтвердження часткової оплати за договором позивач надав банківські виписки за період з 01.08.2023 по 31.07.2025, відповідно до яких на рахунок позивача надійшли грошові кошти на загальну суму 124500,00 грн. У призначенні платежу зазначено посилання на рахунки №224 від 01.08.2023, №292 від 01.09.2023, №293 від 01.10.2023, №294 від 01.11.2023, №295 від 01.12.2023, №374 від 31.01.2024, №480 від 31.01.2024, №374 від 31.01.2024, які були виставлені на підставі договору №MI-9728 від 01.08.2023.
Окрім цього, суд враховує, що згідно із наданих позивачем до відзиву копій акту приймання-передачі, рахунків-актів виконаних робіт, виданих ТОВ "НІКО АВТОАЛЬЯНС", відповідач у період з грудня 2023 року по червень 2025 року замовляв у ТОВ "НІКО АВТОАЛЬЯНС" технічне обслуговування транспортного засобу "MITSUBISHI OUTLANDER", 2017 року випуску, державний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 та здійснював оплату рахунків виставлених ремонтною організацією, що підтверджується банківською виписко за період з 01.07.2023 по 31.07.2025.
Таким чином, з наданих доказів вбачається, що сторони вчиняли взаємні дії на виконання умов договору №MI-9728 від 01.08.2023: позивач надавав послуги, що підтверджено актами приймання-передачі, підписаними сторонами з використанням КЕП, а відповідач здійснював фактичне користування транспортним засобом та здійснював часткову оплату, що підтверджено банківськими документами.
Доводи відповідача про те, що підписання договору або інших документів здійснювалося не директором, а позивачем, який мав доступ до особистого ключа кваліфікованого електронного підпису (КЕП) ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД", суд відхиляє, з огляду на таке.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України "Про електронні довірчі послуги", користувачі електронних довірчих послуг зобов'язані, зокрема, забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа; невідкладно повідомляти надавача електронних довірчих послуг про підозру або факт компрометації особистого ключа.
Таким чином, відповідальність за зберігання та використання особистого ключа несе виключно його власник - в цьому випадку директор ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД". Власник особистого ключа не має права передавати носій інформації з ключем третім особам та/або повідомляти їм пароль до ключа. Відповідальність за схоронність носіїв ключової інформації несе власник ключа.
Отже, на самого власника особистого ключа покладається обов'язок забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа, та повідомляти про його компрометацію для унеможливлення вчинення незаконних дій з використанням особистого ключа особи.
Крім того, підписання документів кваліфікованим електронним підписом директора має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису, що передбачено статтею 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Відповідач не надав жодних належних доказів (наприклад, заяви про втрату ключа, повідомлення до надавача електронних довірчих послуг про компрометацію ключа, звернення до правоохоронних органів, заяви про вчинення кримінального правопорушення, або проведення службового розслідування), які б підтверджували факт несанкціонованого використання КЕП директора або підписання документів сторонньою особою, в тому числі позивачем. До того, ж у своїх заявах по суті відповідач зазначав, що позивач мав доступ до КЕП директора як бухгалтер та виконавчий директор ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД", за усною домовленістю учасників (засновників) Товариства, тому директор Кудляк Віталій не звертався до надавача електронних довірчих послуг про факт компрометації. Про наведені обставини щодо добровільної передачі позивачу КЕП директора ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" зазначала також і представниця відповідача у судових засіданнях. Однак, як вже зазначено судом вище законодавець визначив обов'язок користувача електронних довірчих послуг забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа, а тому аргументи відповідача щодо добровільної переді особистого кваліфікованого ключа з паролем доступу іншій особі (у цьому випадку позивачу) не відповідають встановленим законодавством вимогам.
Згідно із наданим відповідачем у матеріали справи листом ТОВ "Центр сертифікації ключів "Україна" вих. №01/13-10-2025 від 13.10.2025, сертифікати кваліфікованого електронного підпису відкритого ключа користувача, які було видано директору ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" Кудляку Віталію відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" було заблоковано 26 серпня 2025 року о 13 годині 28 хвилин. Однак, на переконання суду, блокування сертифікатів кваліфікованого електронного підпису відкритого ключа директора ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" вже після звернення позивача із позовом до суду та відкриття провадження у справі, з урахуванням того, що директор несе персональну відповідальність за збереження особистого ключа та усвідомлює юридичні наслідки його використання, зокрема, у разі добровільного передання такого ключа іншій особі, не може бути підтвердженням несанкціонованого використання КЕП директора та підписанням первинних документів всупереч волевиявлення Товариства.
Отже, наведені відповідачем аргументи щодо використання позивачем кваліфікованого електронного підпису директора ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" для підписання договору, актів та інших документів суд відхиляє як необґрунтовані. Крім того, представниця відповідача у судовому засіданні, що до правоохоронних органів відповідач не звертався.
Окрім того, суд зазначає, що згідно із частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов'язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов'язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів.
Положеннями законодавства закріплено обов'язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов'язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень (такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17).
В аспекті наведеного, передання кваліфікованого електронного підпису та паролю доступу іншій особі створює ризики зловживання, неправомірних дій, які можуть завдати шкоди юридичній особі. Передання КЕП директором іншій особі є проявом недобросовісної поведінки та суперечить фідуціарним обов'язкам, які покладені на посадових осіб юридичної особи законодавством України.
За таких обставин суд вважає, що первинні документи, які позивач надав в обґрунтування заявлених позовних вимог, підписані уповноваженою особою директором ТОВ "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" Кудляком В.В., відомості щодо якого як керівника та підписанта відповідача містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Суд також враховує, що у договорі №MI-9728 від 01.08.2023 реєстраційний номер транспортного засобу зазначений НОМЕР_1 , у той час як у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 8045 від 14.03.2018 реєстраційний номер автомобіля "MITSUBISHI OUTLANDER", 2017 року випуску - НОМЕР_5 . Разом з тим, договір містить ідентифікуючі характеристики транспортного засобу - автомобіль марки "MITSUBISHI OUTLANDER", 2017 року випуску, тип - загальний легковий універсал, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , зареєстрований ТСЦ 8045 від 14.03.2018, що відповідає тим, які зазначені у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 8045 від 14.03.2018.
З приводу аргументів відповідача, що договір №MI-9728 від 01.08.2023 за участю фізичної особи не був посвідчений нотаріально, а тому не породжує жодних правових наслідків, включаючи зобов'язання щодо сплати орендної плати, а заборгованість у розмірі 355500,00 грн не може існувати на підставі нікчемного правочину, суд зазначає таке.
Статтею 799 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Договір оренди транспортного засобу №MI-9728 від 01.08.2023 укладено між Фізичною особою - підприємцем Папушою Валентином Валентиновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД".
Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 ЦК України).
За вимогами статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).
Відповідно до статті 26 Цивільного кодексу України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено також у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц; від 24 квітня 2018 року у справі №303/5186/15-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17; від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16; від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18; від 09 жовтня 2019 року у справі №209/1721/14-ц.
Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.
При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі №522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)).
Водночас відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарською діяльністю є діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У постанові від 25 лютого 2020 року у справі №916/385/19 (провадження №12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.
Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №125/1216/20 для вирішення питання, чи підлягає договір найму (оренди) транспортного засобу, стороною якого є ФОП, нотаріальному посвідченню згідно із частиною другою статті 799 ЦК України, слід виходити не лише із суб'єктного складу відповідних правовідносин, важливим у цьому випадку є також зміст самих правовідносин (у цьому разі договірних відносин оренди транспортного засобу) та чи є такі відносини господарськими.
Необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у цих правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб'єкт господарювання, який орендує транспортний засіб з метою його використання у своїй господарській діяльності.
Згідно із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець.
Одним із основних видів економічної діяльності позивача є надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів (Код КВЕД 77.11).
За поясненнями позивача, в рамках здійснення цієї господарської діяльності позивач уклав з відповідачем договір про надання в оренду транспортного засобу з метою отримання прибутку. Такі аргументи позивача підтверджуються тим, що оплати за оренду транспортного засобу здійснені на рахунок Фізичної особи - підприємця Папуші В.В.
Отже, діяльність з надання в оренду транспортного засобу передбачена серед основних видів економічної діяльності позивача і позивач отримував прибуток від здійснення такої діяльності, з чого слідує, що позивач у спірних правовідносинах діє саме як суб'єкт господарювання.
Таким чином, доводи відповідача про нікчемність договору є безпідставними, оскільки сторони такого договору виступають як суб'єкти господарювання, а транспортний засіб використовувався у господарській діяльності відповідача, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.
За встановлених обставин не можна вважати, що в цих договірних правовідносинах позивач діяв як фізична особа, а тому відсутні підстави для висновку про необхідність нотаріального посвідчення такого договору оренди відповідно до вимог частини другої статті 799 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо (ч.1 ст.798 Цивільного кодексу України).
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У статті 77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. При цьому аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
За висновком суду, надані позивачем докази в їх сукупності та кожен окремо щодо надання позивачем відповідачу спірного транспортного засобу є більш вірогідними, ніж протилежні, які надав відповідач.
Таким чином, урахувавши положення законодавства, що регулює спірні правовідносини, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, надавши оцінку доводам сторін, суд вважає доведеними обставини, що з укладенням договору та прийняттям в користування транспортного засобу, виникло зобов'язання зі сплати орендної плати за користування об'єктом оренди.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання зі сплати заборгованості за період з серпня 2023 року по серпень 2025 року у розмірі 355500,00 грн підтверджується матеріалами справи.
Ураховуючи викладене вище, керуючись приписами ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 355500,00 грн.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У цій справі суд дійшов висновку, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд задовольняє позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Папуші Валентина Валентиновича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" про стягнення судового збору у сумі 355500,00 грн.
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Водночас суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням зазначених положень, оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору за подання цього позову підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 4266,00 грн.
Оскільки позивачем сплачено судовий у більшому розмірі, суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст.7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв'язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ПРОЕКТ ЛТД" (04053, м. Київ, Кудрявський узвіз, будинок 4 квартира 26, ідентифікаційний код 45094832) на користь Фізичної особи-підприємця Папуші Валентина Валентиновича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) заборгованість у сумі 355500,00 грн та судовий збір 4266,00 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 23.10.2025.
Суддя С.О. Турчин