ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у задовленні скарги
м. Київ
15.10.2025Справа № 910/6635/23
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.
при секретарі судового засідання Шадурі М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" на дії Головного державного виконавця Солом'янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Браташової Вікторії
у справі № 910/6635/23
За позовом Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС"
вул. Набережне шосе б.2, м. Київ, 04070
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна"
вул. Солом'янська, буд. 11, м. Київ, 03110
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 1 341 159,62 грн.,
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
У Господарському суді міста Києва розглядалась справа №910/6635/23 за позовом Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 1 341 159,62 грн.
14.06.2024 Господарським судом міста Києва видано наказ на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 і набрало законної сили 30.04.2024.
25.09.2025 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" надійшла скарга на дії Головного державного виконавця Солом'янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Браташової Вікторії, в якій скаржник просить суд:
- Зобов'язати головного державного виконавця Солом'янського відділу ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Браташову Вікторію скасувати Постанову від 17.09.25 про відкриття виконавчого провадження №79139297, Постанову від 17.09.25 про відкриття виконавчого провадження №79139246 та пункти 2, 3 резолютивної частини Постанови від 17.09.25 про закінчення виконавчого провадження №79029338.
- Зобов'язати головного державного виконавця Солом'янського відділу ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Браташову Вікторію повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" (код ЄДРПОУ - 40428668) грошові кошти у розмірі 13 749,77 грн (тринадцять тисяч сімсот сорок дев'ять гривень сімдесят сім копійок), неправомірно стягнутих на підставі платіжних вимог від 17.09.2025 № JBKLP9GOC8CHDL.1, від 17.09.2025 № JBKLP9GOC8CHDK.1 та від 17.09.2025 № BKLP9GOC8CHDI.1.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 15.10.2025.
У судове засідання 15.10.2025 з'явився представник скаржника, стягувача та надали пояснення по суті скарги, просили суд її задовольнити.
Інші учасники справи не направили своїх представників для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду (частина 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши скаргу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов висновку про наступне.
Обґрунтовуючи доводи скарги, скаржник вказує, що 14.06.2024 Господарським судом міста Києва видано судовий наказ про стягнення з ТОВ «Глуско Україна» на користь КП «Київпастранс» грошових коштів у розмірі 213 051,52 грн. та 19 299,77 грн. судового збору.
КП «Київпастранс» звернулось до Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про примусове виконання Наказу №910/6635/23 виданого від 14.06.2024 про стягнення з ТОВ «Глуско Україна» грошових коштів у розмірі 213 051,52 грн. та 19 299,77 грн. судового сбору.
15.09.2025 державним виконавцем Браташовою В.І. керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №79029338.
15.09.2025 державним виконавцем Браташовою В.І., керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 195,30 грн.
15.09.2025 державним виконавцем Браташовою В.І., керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 23235,13 грн.
15.09.2025 державним виконавцем Браташовою В.І., керуючись статтями 18, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт коштів боржника.
16.09.2025 державним виконавцем Браташовою В.І., керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт майна боржника.
16.09.2025 державним виконавцем направлено платіжні інструкції для списання коштів з рахунків боржника.
17.09.2025 до Відділу надійшла заява вх. №256486 представника Товариства обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" Демченко С.В. про закінчення виконавчого провадження у зв'язку виконанням рішення суду. До заяви додано платіжну інструкцію №ДКП00197/1 про перерахування коштів у сумі 366632,25 грн. від Комунального підприємства "Київпастранс" на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" з призначенням платежу: «Повернення тендерного забезпечення згідно листа від 31.05.2024 р № 053/01/08-451 договір 52.21-47 від 24.03.2021 р без ПДВ Сума 366 632,25 грн.».
17.09.2025 до Відділу надійшла заява вх. №25648 представника Комунального підприємства "Київпастранс" Сердюкова О.С. про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконання боржником рішення суду в повному обсязі. Згідно платіжної інструкцій №ДКП00197/1 доданої до заяви представника Комунального підприємства "Київпастранс", кошти у сумі 366632,25 грн. перераховані Комунальним підприємством "Київпастранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" з призначенням платежу: «Повернення тендерного забезпечення згідно листа від 31.05.2024 р № 053/01/08-451 договір 52.21-47 від 24.03.2021 р без ПДВ Сума 366 632,25 грн.», що в свою чергу не є підтвердженням сплати боржником ТОВ "Глуско Україна" на користь Комунального підприємства " Київпастранс" грошові кошти у розмірі 213051,52 грн. та 19299,77 грн. судового збору згідно наказу №910/6635/23 виданого 14.06.2024 Господарським судом міста Києва.
17.09.2025 державним виконавцем Браташовою В.І. керуючись 59 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про зняття арешту з коштів.
17.09.2025 державним виконавцем Браташовою В.І. керуючись вимогами п.9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №79029338.
Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною першою статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).
Тобто, при зверненні до господарського суду зі позовною заявою або скаргою у позовній заяві(скарзі) повинно бути обов'язково вказано підстави такого звернення та, зокрема, яким чином порушено права позивача та яким чином судове рішення повинно відновити або захистити права та законні інтереси заявника.
Тлумачення процесуальних норм дозволяє зробити висновок, що завданнями цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 641/7824/18.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судові рішення є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) та Інструкція з примусового виконання рішення, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 512/5 (далі-Інструкція).
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 цього Закону).
За змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").
За змістом пункт 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як судові накази.
За змістом ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ч. 1 статті 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
З поданої скарги вбачається, що скаржник вказує на безпідставність відкриття виконавчого провадження, оскільки як стягувач так і боржник визнають, що наказ було пред'явлено до виконання помилково, адже рішення суду було виконано у добровільному порядку.
Як свідчать матеріали справи, 15.09.2025 на підставі заяви представника Комунального підприємства "Київпастранс" державним виконавцем Браташовою В.І. на підставі статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №79029338.
Таким чином, суд приходить до висновку про помилковість тверджень скаржника щодо безпідставності відкриття виконавчого провадження №79029338, оскільки, як встановлено судом, державним виконавцем Браташовою В.І. вчинені всі передбачені вимогами Закону України «Про виконавче провадження» дії при відкритті провадження.
Окрім того, суд звертає увагу скаржника, що для відкриття виконавчого провадження Комунальним підприємством "Київпастранс" також було вчинено всі дії, що їх передбачають вимоги Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, з огляду на встановлені обставини, у суду відсутні підстави для скасування Постанови від 17.09.25 про відкриття виконавчого провадження №79139297, Постанови від 17.09.25 про відкриття виконавчого провадження №79139246.
Окрім того, скаржник просить суд скасувати пункти 2, 3 резолютивної частини Постанови від 17.09.25 про закінчення виконавчого провадження №79029338 які стосуються розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та виконавчого збору та зобов'язати головного державного виконавця Солом'янського відділу ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Браташову Вікторію повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" (код ЄДРПОУ - 40428668) грошові кошти у розмірі 13 749,77 грн.
На переконання скаржника, державним виконавцем Солом'янського відділу ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Браташовою В.І. проігноровано положень ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» та безпідставно нараховано виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з ч. 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06.06.2018 у справах № 921/16/14-г/15 та № 127/9870/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 2-01575/11, від 07 лютого 2019 року у справі №927/769/16, від 13.03.2019 у справі № 545/2246/15-ц, від 03.04.2019 у справі №370/1288/15, від 10.04.2019 у справі № 766/740/17-ц, від 29.05.2019 у справі №758/8095/15-ц, від 02.10.2019 року у справі № 753/22823/18-ц, від 19.02.2020 у справі №382/389/17.
Тобто, положення частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" стосуються виконання рішень інших органів, в той час, як частина 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" визначає порядок оскарження рішень дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення.
За змістом пункту 5 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору є виконавчими документами.
З наведеного вбачається, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору є самостійними виконавчими документами.
Отже, визначаючи поширення юрисдикції адміністративного суду на правовідносини щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), законодавець визначив та включив до таких рішень, зокрема, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
При цьому, визначивши юрисдикцію суду, який уповноважений розглядати відповідні спори, законодавець зазначив, що адміністративний суд визначається у порядку, передбаченому законом.
У рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".
Таким чином, 2, 3 резолютивної частини Постанови від 17.09.25 про закінчення виконавчого провадження №79029338 стосуються розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та виконавчого збору та виділення стягнення зазначених сум у окреме виконавче провадження.
Тобто, в даному випадку скаржник у господарському процесі намагається оскаржити дії державної виконавчої служби вчинені не під час виконання рішення господарського суду, а під час виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
Згідно з частиною 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
У зв'язку з цим, враховуючи положення частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", вищевказані вимоги повинні бути передані на розгляд відповідного адміністративного суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у господарських справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закон № 1404-VІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною 3 ст. 40 Закону №1404-VІІІ визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" в частині вимог про скасування пунктів 2, 3 резолютивної частини Постанови від 17.09.25 про закінчення виконавчого провадження №79029338, що стосуються розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та виконавчого збору та зобов'язання головного державного виконавця Солом'янського відділу ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Браташову Вікторію повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" грошові кошти у розмірі 13 749,77 грн. не належить до юрисдикції господарського суду.
Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна".
Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
З огляду на вище викладене, суд відмовляє у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" на дії Головного державного виконавця Солом'янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Браташової В.І.
На підставі наведеного, керуючись статтями 232-235, 339-340, 342 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" на дії Головного державного виконавця Солом'янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Браташової В.І. у справі № 910/6635/23 відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили 15.10.2025 та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 23.10.2025
Суддя М.О. Лиськов