ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.10.2025Справа № 910/3711/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія";
до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Караченцева Артема Юрійовича;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;
про зобов'язання вчинити дії.
Суддя Мандриченко О. В.
Секретар судового засідання Григоренко С. В.
Представники:
Від позивача: не з'явилися;
Від відповідача: Пиріг О.В., адвокат, довіреність № 09/12/62 від 01.05.2025;
Від третьої особи: Цуканова С.Г., адвокат, довіреність від 26.12.2024 № 60-13132/24.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Караченцева Артема Юрійовича внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Промінвестбанк", а саме визнати Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" кредитором ПАТ "Промінвестбанк" за заборгованістю в розмірі 22 022,10 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/3711/25, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 29.04.2025.
18.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" подало до господарського суду відповідь на відзив Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Караченцева Артема Юрійовича.
02.05.2025 до господарського суду від Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Караченцева Артема Юрійовича надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого, останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
До господарського суду 08.05.2025 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли пояснення щодо позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/3711/25 до судового розгляду по суті.
13.08.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" подало до господарського суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача.
Представник Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Караченцева Артема Юрійовича у судовому засіданні 07.10.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
У судовому засіданні 07.10.2025 представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надав пояснення по суті спору.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" у судове засіданні 07.10.2025 не з'явився, про дату, час та місце його проведення був повідомлений належним чином, однак просив розглядати справу без його участі.
Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
07.10.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" (далі також - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі також - відповідач, споживач, Банк) був укладений публічний договір про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір) за особовим рахунком № 37414744 шляхом надання постачальнику відповідної заяви-приєднання, часткової сплати рахунків та фактичного споживання електричної енергії, з урахуванням положень комерційної пропозиції постачальника "Вільний тариф фіксована ціна", яка в силу п. 3.2.10. розділу III Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 (далі - ПРРЕЕ) є невід'ємним додатком до договору.
За вказаним договором, зокрема, постачальник взяв на себе зобов'язання постачати споживачеві електричну енергію відповідної якості, а споживач зобов'язався оплачувати одержану електричну енергію за обумовленими тарифами (цінами) у терміни передбачені цим договором.
Відповідно до пп. 1 п. 5.2.1. ПРРЕЕ та пп. 1 п. 7.1. договору, постачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів.
В свою чергу, споживач, у відповідності до пп. 2 п. 5.5.5. ПРРЕЕ та пп. 1 п. 6.2. договору зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Позивач вказує, що банком за період березень-липень 2022 року було спожито електричної енергії загальною вартістю, з урахуванням переплати на початок розрахункового періоду березня 2022 року, 22 022,10 грн, однак відповідач, всупереч положень укладеного договору не вчинив вичерпних дій з метою погашення існуючої суми боргу перед постачальником.
Позивач зазначає, що 14.06.2024 у письмовому вигляді звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Караченцева Артема Юрійовича (далі також - Уповноважена особа) із заявою про визнання вимог кредитора, у відповідності до якої, зокрема, просив визнати постачальника кредитором банку за заборгованістю, що виникла на підставі укладеного договору на загальну суму 22 022,10 грн, однак відповіді так і не отримав, а листом за вих. № 2354/08 від 20.09.2024 банк звернувся до позивача з проханням виключити (списати) утворену заборгованість споживача перед постачальником за договором в розмірі 22 022,10 грн, що само по собі свідчить, на думку позивача, про визнання боргу.
Позивач звертає увагу, що ним було повторно направлено заяву про визнання вимог кредитора до Уповноваженої особи, з метою включення постачальника до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, однак, відповіддю за вих. № 380/08 від 19.02.2025 Уповноважена особа фактично відмовила позивачу у задоволенні вищезгаданої заяви, у зв'язку із тим, що нібито чинним законодавством ставиться в залежність дата (період) утворення заборгованості, яка на думку Уповноваженої особи повинна вже існувати на дату початку процедури ліквідації банку.
На переконання позивача, відповідь Уповноваженої особи від 19.02.2025 є неправомірною, тобто такою, що суперечить вищенаведеним нормативно-правовим актам, а єдиним належним (ефективним) способом захисту порушеного права та інтересу позивача є зобов'язання Уповноваженої особи внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, з метою визнання позивача кредитором банку за заборгованістю за договором у розмірі 22 022,10 грн.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що 25.02.2022 на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було розміщено оголошення про початок ліквідації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", а позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" з заявою про визнання вимог кредитора, у відповідності до якої, зокрема, просив визнати його кредитором банку за заборгованістю, що виникла на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору за особовим рахунком № 37414744 за фактично продану (спожиту) електричну енергію за період березень-липень 2022 року в сумі 22022,10 грн, тобто позивачем до вимоги кредитора включено заборгованість за період березень-липень 2022 року, тобто за період після початку (25.02.2022) процедури ліквідації банку.
А відтак, на думку відповідача, твердження позивача про безпідставну відмову уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" щодо визнання кредиторських вимог та включення їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів не відповідає дійсності, а права позивача не є порушеними.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - третя особа), надаючи пояснення по суті спору, зазначає, що всупереч нормам чинного законодавства, позивачем до вимоги кредитора включено заборгованість за період березень-липень 2022 року, тобто за період після початку (25.02.2022) процедури ліквідації банку, однак, оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та не стосується розрахунків з кредиторами банку.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, метою здійснення господарської діяльності позивача є постачання електричної енергії споживачам на території Херсонської області у відповідності до положень Закону України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон про ринок), Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018, тощо.
14.06.2018 позивач отримав ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачам, яка видана державним регулятором - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України.
Відповідно до ст. 4 Закону про ринок, учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
01.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" був укладений публічний договір про постачання електричної енергії споживачу за особовим рахунком № 37414744 шляхом надання постачальнику відповідної заяви-приєднання, часткової сплати рахунків та фактичного споживання електричної енергії, з урахуванням положень комерційної пропозиції постачальника "Вільний тариф фіксована ціна", яка в силу п. 3.2.10. розділу III Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 (далі - ПРРЕЕ) є невід'ємним додатком до договору.
За вказаним договором, зокрема, постачальник взяв на себе зобов'язання постачати споживачеві електричну енергію відповідної якості, а споживач зобов'язався оплачувати одержану електричну енергію за обумовленими тарифами (цінами) у терміни передбачені цим договором.
Відповідно до пп. 1 п. 5.2.1. ПРРЕЕ та пп. 1 п. 7.1. договору, постачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів.
В свою чергу, споживач, у відповідності до пп. 2 п. 5.5.5. ПРРЕЕ та пп. 1 п. 6.2. договору зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Внаслідок укладення вказаного договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
За приписами ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем, а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою № 312 від 14.03.2018 (далі - ПРРЕЕ).
Відповідно до п. 1.2.8. ПРРЕЕ, постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розробляється постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та укладається в установленому цими Правилами порядку. Постачальник універсальної послуги не може відмовити побутовому та малому непобутовому споживачу, електроустановки якого розташовані на території діяльності постачальника універсальної послуги, в укладенні такого договору.
Пунктом 3.1.7. ПРРЕЕ встановлено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.
Згідно зі статтями 73, 74Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, що позивачем поставлено, а відповідачем спожито наступні об'єми електричної енергії помісячно за період березень-липень 2022 року: за розрахунковий період березень 2022 року - 3 392 кВт/год; за розрахунковий період квітень 2022 року - 1 793 кВт/год; за розрахунковий період травень 2022 року - 1 233 кВт/год; за розрахунковий період червень 2022 року - 1 151 кВт/год; за розрахунковий період липень 2022 року - 1 474 кВт/год.
Відповідні копії актів та рахунків містяться в матеріалах справи, а відповідач проти вказаного не заперечує.
Відповідно до пп. 1 п. 5.2.1. ПРРЕЕ та пп. 1 п. 7.1. договору, постачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів.
В свою чергу, споживач у відповідності до пп. 2 п. 5.5.5. ПРРЕЕ та пп. 1 п. 6.2. договору зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Таким чином, з урахуванням переплати на початок розрахункового періоду березня 2022 року споживач має заборгованість перед постачальником по сплаті за фактично продану (спожиту) електричну енергію за період березень-липень 2022 року у розмірі 22 022,10 грн, що підтверджується, зокрема, актом звіряння розрахунків станом на 14.06.2024 та довідкою по споживачу за вказаний період.
Суд вказує, що проти наявності вказаної заборгованості відповідач не заперечує.
Більше того, листом за вих. № 2354/08 від 20.09.2024 банк звернувся до позивача з проханням виключити (списати) утворену заборгованість споживача перед постачальником за договором в розмірі 22 022,10 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача у розмірі 22 022,10 грн підтверджена належним чином та відповідає матеріалам справи.
Проте, суд вказує, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №19 "Про особливості припинення діяльності банків в умовах воєнного стану" Національний банк України має право прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, що перебуває під контролем держави-агресора.
Відповідно до відомостей про структуру власності Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" станом на 01.01.2022 власником 99,772644% акцій ПАТ "Промінвестбанк" була Державна корпорація розвитку "ВЕБ.РФ", російська федерація.
Враховуючи зазначене, керуючись вимогами статті 15 Закону України "Про Національний банк України", пунктом 1 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року №19 "Про особливості припинення діяльності банків в умовах воєнного стану", Правлінням Національного банку України прийнято рішення №90-рш/БТ від 25.02.2022 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".
На підставі наведеного рішення Правління Національного банку України №90-рш/БТ від 25.02.2022 та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №130 від 25.02.2022 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" строком на три роки з 25 лютого 2022 року до 24 лютого 2025 року включно.
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, призначено провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Караченцева Артема Юрійовича строком на три роки з 25 лютого 2022 року до 24 лютого 2025 року включно, що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16 викладено такий правовий висновок: відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами та вкладниками, рівно як і здійснення своїх повноважень Фондом, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Частиною 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2024 позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" Караченцева Артема Юрійовича із заявою про визнання вимог кредитора, у відповідності до якої, зокрема, просив визнати позивача кредитором банку за заборгованістю, що виникла на підставі укладеного договору на загальну суму 22 022,10 грн.
Водночас, листом за вих. № 2354/08 від 20.09.2024 банк звернувся до позивача з проханням виключити (списати) утворену заборгованість споживача перед постачальником за договором в розмірі 22 022,10 грн.
22.01.2025 позивачем було повторно направлено заяву про визнання вимог кредитора до Уповноваженої особи, з метою включення постачальника до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку.
Однак, відповіддю за вих. № 380/08 від 19.02.2025 Уповноважена особа фактично відмовила позивачу у задоволенні вказаної заяви, у зв'язку із тим, що чинним законодавством ставиться в залежність дата (період) утворення заборгованості, яка на думку Уповноваженої особи повинна вже існувати на дату початку процедури ліквідації банку.
Однак з наведеною позицією відповідача суд не може погодитися з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури ліквідації банку: - припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; - банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; - строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 3 статті 47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується, та звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), зазначеними у частинах п'ятій та десятій статті 52 цього Закону. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає межі повноважень кожної з них.
Статтею 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку. Так, згідно з частиною 1 наведеної статті Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
Процедура заявлення вимог кредиторів до банку, що ліквідується, передбачена частиною 1 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з якою Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (ч. 3 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.
Згідно з ч. 8 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
У п. 1 розділу ІІ Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції від 21.08.2017 №3711, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2017 за №1104/30972 (надалі - Положення), кредиторські вимоги заявляються кредиторами банку, що ліквідується, виключно в письмовій формі шляхом:
направлення письмової заяви до Фонду або через відділення поштового зв'язку за адресою, вказаною в оголошенні про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду;
подання письмової заяви безпосередньо за місцезнаходженням банку/відокремленого підрозділу банку (відділення, філії, представництва).
Примірна форма письмової заяви кредитора наведена в додатку 1 до цього Положення. У письмовій заяві кредитора в обов'язковому порядку зазначаються реквізити кредитора як отримувача коштів (його поточний рахунок та код, найменування та код його банку).
Якщо повноваження Фонду як ліквідатора банку здійснюються Фондом безпосередньо, до письмової вимоги кредитора прирівнюються рішення виконавчої дирекції Фонду про затвердження реєстрів відшкодувань вкладникам для здійснення виплат, внесення змін і доповнень до них.
Згідно з п. 4 розділу ІІ Положення кредиторські вимоги можуть заявлятись кредиторами банку як з визначенням обсягу (суми) кредиторських вимог, так і без визначення такого обсягу (суми).
У п. 1 розділу ІІІ Порядку визначено, що визначення суми вимог кожного кредитора відбувається у такому порядку:
1) відповідальний структурний підрозділ Фонду або уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів на підставі поданих кредиторами заяв, первинних документів, що є в розпорядженні банку, та відповідно до даних балансу банку, до якого включає: вимоги кредиторів у національній валюті в розмірі, який існував станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку; вимоги кредиторів, заявлені в іноземній валюті, перераховані у національну валюту в сумі, визначеній за офіційним курсом, встановленим Національним банком України станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку;
2) якщо в наданій письмовій заяві кредитором не визначено обсяг (суму) кредиторських вимог до банку, такий обсяг (сума) визначається відповідальним структурним підрозділом Фонду або уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) на підставі первинних документів та залишків на рахунках такого кредитора станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку. При цьому для визначення вимог такого кредитора не враховуються його вимоги у межах гарантованої Фондом суми відшкодування коштів за вкладами, які підлягають відшкодуванню Фондом;
3) з метою підтвердження обсягу (суми) кредиторських вимог кредитором також можуть надаватись копії правочинів (у тому числі договорів) або копії первинних документів (підписані сторонами акти виконаних робіт, платіжні доручення, касові документи тощо), які є підставою підтвердження кредиторських вимог такого кредитора фактичними даними;
4) у разі якщо заявлені кредитором кредиторські вимоги не підтверджені фактичними даними, що є в розпорядженні банку, банк може додатково запросити у заявника кредиторських вимог копії первинних документів, що можуть бути підставою підтвердження кредиторських вимог такого кредитора.
У разі відмови заявника кредиторських вимог від надання копій первинних документів, які можуть бути підставою підтвердження кредиторських вимог, такі вимоги відхиляються, про що письмово повідомляється заявник кредиторських вимог.
Згідно з п. 2 розділу IV Порядку реєстр акцептованих вимог кредиторів повинен містити відомості про кожного кредитора, розмір (суму) його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.
Відповідно до п. 3 розділу IV Порядку внесення інформації до форми реєстру акцептованих вимог кредиторів здійснюється відповідно до наданої кредитором письмової заяви та додаткових документів, що підтверджують фактичні дані заявлених кредиторських вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
У ч. 2 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що оплата витрат банку, пов'язаних із здійсненням процедури ліквідації, у тому числі витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами), проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом. До таких витрат, зокрема, належать: 1) витрати на опублікування оголошення про ліквідацію банку, відкликання банківської ліцензії та інформації про продаж майна (активів) банку; 2) витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку; 3) витрати на проведення оцінки та продажу майна (активів) банку; 4) витрати на проведення аудиту; 5) витрати на оплату послуг осіб, залучених Фондом для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень; 6) витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку; 7) витрати Фонду, пов'язані з здійсненням тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку.
Згідно умов укладеного договору позивач постачав електричну енергію у відповідний період до офісних приміщень банку розташованих за наступними адресами: м. Херсон, вул. Театральна (Горького), буд. 8; м. Херсон, вул. Комкова, буд. 94; м. Херсон, вул. Шенгелія, буд. 1.
А відтак, заборгованість відповідача за спожиту електроенергію у розмірі 22 022,10 грн є витратами, що пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку і тому такі витрати проводяться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом.
У зв'язку з наведеним, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки заборгованість банку у розмірі 22 022,10 грн є підтвердженою, а відмова Уповноваженої особи у включенні вказаної суми до реєстру кредиторів - неправомірною.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до частини 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
З огляду на наведене судові витрати у справі покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" Караченцева Артема Юрійовича внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 8, ідентифікаційний код 00039002), а саме визнати Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" (73036, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 178, ідентифікаційний код 42117825) кредитором Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 8, ідентифікаційний код 00039002) за заборгованістю у розмірі 22 022 (двадцять дві тисячі двадцять дві) грн 10 коп.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 8, ідентифікаційний код 00039002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" (73036, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 178, ідентифікаційний код 42117825) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 22.10.2025.
Суддя О.В. Мандриченко