вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
21 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/799/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.
Розглянув матеріали справи
за позовом Берегівської міської ради, м. Берегове Закарпатської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса Біо», с. Ботар Берегівського району Закарпатської області
про стягнення заборгованості, розірвання договору та повернення земельної ділянки
За участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився.
Берегівська міська рада звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса Біо» 127 655,70 грн заборгованості, посилаючись на неналежне виконання умов договору оренди землі від 16.09.2020 за №14/57-20-ДО, за несвоєчасну сплату якої позивачем нараховано 35 105,36 грн штрафу, 5159,33 грн пені, 6815,92 грн - 3% річних та 29 371,70 грн втрат від інфляції.
Окрім того, у зв'язку з систематичністю порушень відповідачем умов договору оренди землі від 16.09.2020 за №14/57-20-ДО позивач просить суд розірвати такий договір та зобов'язати відповідача повернути позивачу, як власнику, земельну ділянку площею 8,0649 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0007.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/799/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 липня 2025 року.
Ухвалою від 21 липня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 11 вересня 2025 року.
За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з'ясуванню судом ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.09.2025 підготовче провадження закрито та призначено судовий розгляд справи по суті на 02.10.2025 на 11:00 год.
В судовому засіданні 02.10.2025 судом заслухано вступне слово представника позивача та, з огляду на заявлене позивачем клопотання, з метою надання можливості органу місцевого самоврядування надати суду письмові пояснення щодо періодів нарахування відповідачу відсотків річних, втрат від інфляції, пені та штрафу, - в судовому засіданні оголошено перерву до 21 жовтня 2025 року.
В судове засідання 21.10.2025 представники сторін не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином шляхом надіслання ухвали від 02.10.2025 до електронних кабінетів учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронних листів від 02.10.2025, відповідач причини неявки суду не повідомив.
Від позивача 21.10.2025 до початку судового засідання надійшли письмові пояснення від 16.10.2025 за №03-17/771 з долученими до нього розрахунками основного боргу, відсотків річних, втрат від інфляції, пені та штрафу та клопотання від 16.10.2025 за №3318/03-17 про розгляд справи без участі представника Берегівської міської ради.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на ту обставину, що відповідно до ухвали суду від 02.10.2025 явка повноважних представників сторін в судовому засіданні не визнавалася обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі доказами, яких достатньо для прийняття рішення у справі.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов Договору оренди землі № 14/57-20-ДО від 16 вересня 2020 року в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 8,0649 га, кадастровий номер 2120484400:05:000:0007 за період з вересня 2021 року до березня 2025 року включно, внаслідок чого станом на 01.06.2025 за ним рахується заборгованість по орендній платі в розмірі 127 655,70 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем нараховано 35 105,36 грн штрафу, 5159,33 грн пені, 6815,92 грн - 3% річних та 29 371,70 грн втрат від інфляції, з вимогами про стягнення якої заявлено даний позов до Господарського суду.
Окрім того, у зв'язку з систематичною несплатою відповідачем орендної плати позивач просить суд розірвати Договір оренди землі № 14/57-20-ДО від 16 вересня 2020 року та зобов'язати відповідача повернути на користь Берегівської міської ради земельну ділянку площею 8,0649 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0007.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідачем не подано відзиву на позовну заяву відповідно до приписів ст.ст. 165, 178 ГПК України.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
16 вересня 2020 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області, як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіса Біо», як Орендарем укладено Договір оренди землі № 14/57-20-ДО (надалі - Договір), за умовами п. 1. Якого Орендодавець, на підставі протоколу проведення земельних торгів від 16.09.2020 № 3 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 8,0649 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0007 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (КВЦПЗ 01.01), яка розташована за межами населеного пункту на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області (Закарпатська область, Берегівський район, територія Бенянської сільської ради, за межами населеного пункту).
За змістом п.п. 2.1.- 2.4. Договору в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 8,0649 гектарів, у тому числі: 8,0649 га рілля; кадастровий номер земельної ділянки: 2120484400:05:000:0007; на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна та об'єкти інфраструктури; нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2120484400:05:000:0007 на дату укладення Договору становить 279 502,04 грн і підлягає щорічній індексації.
Термін дії Договору сторонами визначено в п. 3.1. Договору, за яким даний договір укладено на 7 років. Право оренди землі виникає у Орендаря з моменту його державної реєстрації відповідно до закону (п. 3.2. Договору).
Право оренди відповідача земельної ділянки кадастровий номер 2120484400:05:000:0007, площею 8,0649 га зареєстроване 09.10.2020 в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про що свідчить долучена до позовної заяви Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права від 06.08.2024 за №389879262 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.10.2020, індексний номер 54574808).
Розмір та форма орендної плати сторонами визначені у розділі 4 Договору, за змістом п. 4.1. якого орендна плата, яка визначена за результатами земельних торгів, вноситься Орендарем у грошовій формі та розмірі 35 105,36 грн в рік, що становить 12,56 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Плата за перший рік користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на земельних торгах згідно з протоколом проведення земельних торгів від 16.09.2020 № 3 у розмірі річної орендної плати, за виключенням гарантійного внеску, що становить 28 397,31 грн підлягає сплаті Орендарем не пізніше трьох банківських днів з дня укладення Договору оренди землі.
За змістом п. 4.2. Договору орендна плата вноситься у такі строки: за земельну ділянку державної власності площею 8,0649 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0007, набуту в оренду за результатами земельних торгів: за перший рік - не пізніше трьох банківських днів з дня укладення Договору оренди; починаючи з наступного року - відповідно до Податкового кодексу України.
Відповідно до п.п. 4.3., 4.4. Договору річна орендна плата за наступні роки сплачується Орендарем на рахунок Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, у розмірі 12,56% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель.
Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку державної власності здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов Договору оренди чи продовження його дії.
Річна орендна плата протягом дії Договору без внесення змін до нього щорічно самостійно визначається Орендарем із діючої нормативної грошової оцінки, яка індексується станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі, що визначається відповідно до статті 289 Податкового кодексу України.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель (п. 4.5. Договору).
В подальшому, на підставі до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 712-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області» Берегівська міська рада ухвалила рішення № 35 від 14.12.2020 «Про початок реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Берегівської міської», згідно з яким було розпочато процедуру реорганізації Бенянської сільської ради шляхом приєднання до Берегівської міської ради, а також встановлено, що Берегівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Бенянської сільської ради.
Відповідно до наказу № 25-ОТГ від 25.01.2021 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» (з додатком) Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області було передано із державної власності, а Берегівською міською радою на підставі рішення від 27.01.2021 за №148 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність» (з додатком) прийнято у комунальну власність земельну ділянку площею 8,0649 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0007 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Бенянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, що підтверджується актом приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.01.2023 року.
Право власності Берегівської міської територіальної громади в особі Берегівської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 2120484400:05:000:0007, площею 8,0649 га зареєстроване 11.03.2021 в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про що свідчить долучена до позовної заяви Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права від 06.08.2024 за №389879262 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.03.2021, індексний номер 57095004).
При цьому, відповідно до п. 11.6. Договору перехід права власності (розпорядження) на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - Орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання Договору.
Позивач в позовній заяві та згідно з наданою Довідкою щодо розрахунку заборгованості з орендної плати станом на 01.06.2025 стверджує, що відповідач, як Орендар земельної ділянки кадастровий номер 2120484400:05:000:0007, площею 8,0649 га за Договором, - не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання, а саме не оплачував у визначений Договором строк орендну плату за користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим за період з вересня 2021 року до березня 2025 року включно заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса Біо» відповідно до поданого розрахунку від 01.06.2025 становить 127 655,70 грн, з вимогами про стягнення яких разом з нарахованими за несвоєчасну сплату орендної плати 35 105,36 грн штрафу, 5159,33 грн пені, 6815,92 грн - 3% річних та 29 371,70 грн втрат від інфляції позивачем заявлено даний позов до господарського суду.
Вказаний розрахунок позивача здійснений з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2120484400:05:000:0007, площею 8,0649 га відповідно до п.п. 4.3.-4.5. Договору та згідно з витягами із технічної документації з нормативної грошової оцінки орендованої відповідачем земельної ділянки від 12.02.2024 за №НВ-2100085052024, від 04.04.2025 за №НВ-9957417962025, відповідно до яких нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 2120484400:05:000:0007, площею 8,0649 га у 2024 році становить 293 756,64 грн, а у 2025 році - 328 973,91 грн.
Згідно з листом від 17.04.2024 за №03-07/306 Берегівська міська рада просила Орендаря вжити заходів з погашення заборгованості по сплаті орендної плати за Договором, яка станом на 10.04.2024 становила 141 298,84 грн. Разом з тим, позивачем не надано суду доказів надіслання листа від 17.04.2024 за №03-07/306 на адресу відповідача, як і відсутні докази надання відповіді на означений лист або його виконання відповідачем.
Водночас, умови зміни Договору і припинення його дії визначені в розділі 11 Договору, за п.п. 11.1.- 11.3. якого зміна умов Договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов Договору спір вирішується у судовому порядку.
Дія Договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та Орендаря; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - Орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Дія Договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою Сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей орендованої земельної ділянки або приведення її у непридатний для використання за цільовим призначенням стан, а також з інших підстав, визначених законодавством.
За змістом п. 6.1. Договору після припинення дії Договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Позивач, з урахуванням наявних фактів систематичної несплати відповідачем орендної плати за Договором за період з вересня 2021 року до березня 2025 року включно, просить суд розірвати Договір оренди землі № 14/57-20-ДО від 16 вересня 2020 року в порядку ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та ст. 141 Земельного кодексу України та року та зобов'язати відповідача повернути на користь Берегівської міської ради земельну ділянку площею 8,0649 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0007.
Щодо вимог про стягнення орендної плати.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини дев'ятої статті 93 ЗК України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 13 Закону «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Матеріали справи свідчать, що земельна ділянка кадастровий номер 2120484400:05:000:0007, площею 8,0649 га надавалася в оренду відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Тіса Біо» відповідно до Договору оренди землі № 14/57-20-ДО від 16 вересня 2020 року зі строком його дії - 7 років та на час розгляду справи в суді перебуває в платному користуванні відповідача, а право оренди відповідача на спірну земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прави, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права від 06.08.2024 за №389879262.
При цьому, відповідно до частини першої статті 15 Закону «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.
Предметом позовних вимог у даній справі позивачем визначено, зокрема, стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати у сумі 127 655,70 грн, яка згідно з Довідкою щодо розрахунку заборгованості з орендної плати станом на 01.06.2025 нарахована за період з вересня 2021 року до березня 2025 року включно.
Згідно зі статтею 21 Закону «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Індексація нормативної грошової оцінки земель передбачена пунктом 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, відповідно до якого для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (п. 289.2 ст. 289 ПК України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Отже, нормами Податкового кодексу України не передбачено проведення індексації орендної плати, натомість індексації підлягає нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Зміна нормативної грошової оцінки внаслідок індексації є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичної зміни умов договорів щодо розміру орендної плати.
Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено у постановах від 30.03.2018 у справі № 916/3236/16, від 01.10.2018 у справі № 916/3233/16, від 19.12.2019 у справі № 922/1137/19, від 16.03.2020 у справі №922/1658/19.
Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру, зокрема земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (частина 2 статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).
Відповідно до наведених вище положень чинного законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який не може бути меншим, ніж встановлено положеннями статті 288 Податкового кодексу України.
Частинами першою - третьою статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Згідно з пунктом 288.5. статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.
Тобто, чинне законодавство не встановлює конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме договором оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.
За встановленими у справі обставинами положеннями п.п. 4.1., 4.3.-4.5. Договору визначено, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та розмірі 35 105,36 грн в рік, що становить 12,56 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її щорічної індексації станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі, що визначається відповідно до статті 289 Податкового кодексу України.
При цьому, п. 4.2. Договору визначено, що орендна плата вноситься у такі строки: за земельну ділянку державної власності площею 8,0649 га з кадастровим номером 2120484400:05:000:0007, набуту в оренду за результатами земельних торгів: за перший рік - не пізніше трьох банківських днів з дня укладення Договору оренди; починаючи з наступного року - відповідно до Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 288.7. ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу, а згідно з п. 287.3. ст. 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (тут і надалі - ГК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Обов'язок Орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату визначений наведеними нормами чинного законодавства та вбчається зі змісту п.п. 4.1.-4.3., 4.5., 4.8. Договору.
Як свідчать зібрані у справі докази, відповідач свого обов'язку щодо своєчасного і повного внесення орендної плати за користування спірною земельною за період з вересня 2021 року до березня 2025 року включно належним чином і у встановлений строк не виконав, допустивши таким чином, заборгованість перед позивачем, яка на час прийняття даного рішення за означений період становить 127 655,70 грн.
Таким чином, оскільки факт порушення відповідачем зазначених договірних зобов'язань встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, Договір оренди землі №14/57-20-ДО від 16.09.2020 у судовому порядку недійсним або неукладеним не визнано, отже, його умови є обов'язковими до виконання сторонами, а тому позовні вимоги про примусове стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса Біо» 127 655,70 грн заборгованості підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними та допустимими доказами.
Щодо вимог про стягнення пені.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Приписами ч. 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 4.10. Договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором справляється пеня у розмірі 1% несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Як вбачається з долученого до письмових пояснень від 16.10.2025 за №03-17/771 розрахунку, пеня в сумі 5159,33 грн позивачем нарахована на заборгованість кожного місяця окремо (з листопада 2023 року по березень 2025 року), з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України за період з 01.06.2024 року по 01.06.2025 року та виходячи з встановленого в п. 4.2. Договору, п. 288.7. ст. 288 ПК України тридцятиденного строку сплати (що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця).
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування відповідачу пені, що розрахована позивачем за кожен день прострочення по заборгованості кожного місяця окремо (з листопада 2023 року по березень 2025 року) за період з 01.06.2024 року по 01.06.2025 року та виходячи з встановленого в п. 4.2. Договору, п. 288.7. ст. 288 ПК України тридцятиденного строку сплати (що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця) та з урахуванням визначеного у ч. 6 ст. 232 ГК України строку припинення нарахування пені, в загальній сумі 5159,26 грн, а вимоги в цій частині позову як правомірні, підлягають до задоволення судом.
У задоволенні вимог в частині стягнення 0,07 грн пені суд відмовляє, позаяк вимоги в цій частині невірно розраховані Берегівською міською радою.
Щодо штрафу.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, і цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов'язань таким способом, як штраф.
Визнаючись з підставністю позову в частині заявленого позивачем до стягнення штрафу, суд враховує, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а відтак, заперечення відповідача в цій частині відхиляються судом.
Відповідна правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі № 910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 9 липня 2018 року у справі № 903/647/17, від 8 серпня 2018 року у справі № 908/1843/17 та від 01 червня 2021 року в справі №910/12876/19.
Як встановлено судом, згідно з п. 4.10. Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором.
Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем в порушення умов Договору неналежно виконувалися обов'язки в частині оплати за користування земельною ділянкою за період з вересня 2021 року до березня 2025 року включно, у зв'язку з чим позивачем і було подано даний позов до Господарського суду та правомірність і підставність вимог про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за цей період підтверджена судом вище.
У зв'язку з викладеним, суд констатує, що у позивача наявне право нарахування відповідачу в порядку п. 4.10. Договору штрафу у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором, проте відповідно до означеного п. 4.10. Договору таке право може бути реалізовано Орендодавцем у разі невнесення орендної плати у встановлений договором строк, що з урахуванням вищенаведених приписів чинного законодавства, положень п. 4.2. Договору, п. 288.7. ст. 288 ПК України пов'язується з порушенням строку сплати орендної плати за кожен окремо період сплати (яким у спірних правовідносинах є календарний місяць).
В такому разі, з урахуванням умов договору, у разі несплати Орендарем орендної плати протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в Орендодавця виникає право нарахування за відповідне порушення штрафу у розмірі 100% річної орендної плати та такий штраф може нараховуватися Орендодавцем за прострочення зобов'язань зі сплати орендної плати за кожен період її сплати окремо.
Водночас, відповідно до поданого суду розрахунку та письмових пояснень від 16.10.2025 за №03-17/771 заявлений до стягнення штраф в сумі 35 105,36 грн нараховано позивачем без зазначення простроченого зобов'язання (календарного місяця, року), за який такий штраф нараховано, що в свою чергу позбавляє суд можливості належним чином оцінити позовні вимог у цій частині.
Не заперечуючи право позивача на нарахування штрафу в порядку п. 4.10. Договору за кожен місяць прострочення Орендарем виконання зобов'язання зі сплати орендної плати, суд звертає увагу Берегівської міської ради, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а відтак, без конкретизації позивачем періоду прострочення (порушеного зобов'язання), за який позивачем нараховано штраф у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 35 105,36 грн штрафу належить відмовити.
Щодо 3% річних та втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно поданого позивачем розрахунку, за неналежне виконання зобов'язань зі сплати орендної плати за період з вересня 2021 року по березень 2025 року включно, відповідачу за кожен місяць окремо за період з 01.11.2021 по 01.06.2025 нараховано 3% річних в розмірі 6815,92 грн та інфляційні втрати на суму 29 371,70 грн.
Водночас, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд, здійснивши відповідні розрахунки з урахуванням встановленого у п. 4.2. Договору, п. 288.7. ст. 288 ПК України тридцятиденного строку сплати та в межах визначеного позивачем періоду (до 01.06.2025), суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача 6810,32 грн - 3% річних та 29 345,67 грн втрат від інфляції, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
В частині стягнення з відповідача 26,03 грн втрат від інфляції та 5,60 грн -3% річних суд відмовляє, позаяк вимоги в цій частині невірно розраховані Берегівською міською радою.
Щодо розірвання договорів.
За загальним правилом, встановленим статтею 188 ГК України, розірвання господарського договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Зокрема, за змістом частин 3 та 4 статті 31 Закону України «Про оренду землі» землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору є розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Як зазначено у постанові Верховного суду від 16.05.2018 у справі №920/817/17 у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 18.09.2013 у справі N 6-75цс13.
Водночас, нормами статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
У постанові від 06.03.2019 у справі № 183/262/17 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 914/374/21 зазначено таке:
Таким чином, аналіз вище вказаних норм права та практики їх застосування дає можливість зробити висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).
При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з наданими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23 висновками щодо застосування норм права підставою розірвання договору оренди землі згідно з п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма в такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми ч. 2 ст. 651 ЦК України немає потреби.
Якщо має місце сплата орендної плати в меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосовується правило ч. 2 ст. 651 ЦК України - у разі істотності порушення договору іншою стороною. Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.
Тобто систематична (два і більше разів) повна несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, є підставою для розірвання такого.
Крім того, в означеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №918/391/23, як і у постанові від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19 Верховний Суд дійшов висновку, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо повної сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість в подальшому (після звернення з позовом про розірвання договору).
Таким чином, наявність чи відсутність заборгованості з орендної плати, яка виникла у зв'язку із систематичним порушенням договору оренди щодо сплати орендної плати, що може бути підставою для розірвання такого договору, встановлюється судом саме на момент подання позову про розірвання договору оренди (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 914/374/21).
За встановленими у справі обставинами, в п. 11.3. Договору визначено, що його дія припиняється шляхом його розірвання, зокрема, рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених Договором.
Як обґрунтовано зазначає позивач, укладаючи Договір оренди землі, орган місцевого самоврядування як Орендодавець розраховує, перш за все, на те, що Орендар буде систематично вносити плату за використання орендованого майна.
Натомість, позивач протягом тривалого періоду (за період з вересня 2021 року до березня 2025 року включно) орендні платежі не одержує, що є істотним порушенням умов Договорів та дає підстави Орендодавцю ініціювати питання розірвання договору оренди.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги встановлене судом систематичне порушення відповідачем істотних умов Договору щодо сплати орендної плати, зважаючи що право на розірвання Договорів за наведених обставин визначене сторонами в п. 11.3. Договору, зазначене в ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та реалізоване Орендодавцем шляхом подання даного позову до суду, а відтак, позовні вимоги про розірвання Договору оренди землі від 16.09.2020 за №14/57-20-ДО задовольняються судом як правомірні, обґрунтовані та незаперечені відповідачем у встановленому законом порядку.
Щодо повернення об'єкту оренди.
Частиною 4 статті 291 ГК України встановлено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Так, відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За змістом статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Відповідно до п. 6.1. Договору після припинення дії Договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Таким чином, суд приходить до висновку, що внаслідок розірвання Договору у судовому порядку, відповідач зобов'язаний повернути органу місцевого самоврядування орендовану земельну ділянку у стані, не гіршому ніж на час їх одержання в оренду, у зв'язку з чим позовні вимоги про зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіса Біо» повернути Берегівській міській раді земельну ділянку кадастровий номер 2120484400:05:000:0007, площею 8,0649 га, - є такими, що підлягають до задоволення судом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип диспозитивності, закріплений у статті 14 ГПК України, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України за вимогою майнового характеру покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За розгляд позовних вимог немайнового характеру сплачений позивачем судовий збір покладається судом на відповідача у справі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 192, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса Біо» (90365, с. Ботар Берегівського району Закарпатської області, вул. Петефі, буд. 2, код ЄДРПОУ 39492777) на користь Берегівської міської ради (90202, м. Берегово Закарпатської області, вул. Б. Хмельницького, буд. 7, код ЄДРПОУ 04053683) 127 655,70 грн грн (сто двадцять сім тисяч шістсот п'ятдесят п'ять гривень 70 копійок) заборгованості, 5159,26 грн (п'ять тисяч сто п'ятдесят дев'ять гривень 26 копійок) пені, 6810,32 грн (шість тисяч вісімсот десять гривень 32 копійки) - 3% річних, 29 345,67 грн (двадцять дев'ять тисяч триста сорок п'ять гривень 67 копійок) втрат від інфляції та 6872,45 грн (шість тисяч вісімсот сімдесят дві гривні 45 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
3. Розірвати Договір оренди землі №14/57-20-ДО від 16.09.2020, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіса Біо» щодо оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 2120484400:05:000:0007, площею 8,0649 га.
4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіса Біо» (90365, с. Ботар Берегівського району Закарпатської області, вул. Петефі, буд. 2, код ЄДРПОУ 39492777) повернути Берегівській міській раді (90202, м. Берегово Закарпатської області, вул. Б. Хмельницького, буд. 7, код ЄДРПОУ 04053683) земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 2120484400:05:000:0007, площею 8,0649 га.
5. В решті позову - відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 23 жовтня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.