61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
23.10.2025 Справа №905/858/25
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "СКС ТРАНС", м.Дніпро
до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця" м.Київ в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Лиман
про стягнення заборгованості у розмірі 8398,01грн
Суть справи:
Через підсистему "Електронний суд" до Господарського суду Донецької області Товариство з обмеженою відповідальністю "СКС ТРАНС" (далі - ТОВ "СКС ТРАНС") звернулось з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" м.Лиман в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 8398,01грн.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ "СКС ТРАНС" зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №905/278/18 стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" вартість нестачі вантажу у сумі 6890,67грн та судовий збір в сумі 1762,00грн, право вимоги вказаного боргу було набуте ТОВ "СКС ТРАНС" за наслідками проведення аукціону №BRD001-UA-20230831-52029 та на підставі договору про відступлення права вимоги від 19.09.2023.
Посилаючись на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань ТОВ "СКС ТРАНС" стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованих з 25.05.2018 по 25.08.2025 інфляційних втрат у сумі 6898,30грн та 3% річних у сумі 1499,71грн.
Ухвалою від 01.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Сторони було повідомлено про відкриття провадження у справі засобами електронного зв'язку.
Копія ухвали також розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що у силу статей 2, 4 Закону "Про доступ до судових рішень" свідчить про наявність додаткової можливості сторін справи ознайомитись із судовими рішеннями.
17.09.2025 через систему «Електронний суд» до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні повністю. Поряд із цим, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для повного або часткового задоволення позовних вимог, відповідач просить суд обмежити період стягнення останніми трьома роками, які передували подачі позовної заяв, зменшити суму 3% річних до 0,01грн.
01.10.2025 через систему «Електронний суд» до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить суд залишити відзив на позовну заяву від 17.09.2025 без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України; позовні вимоги задовольнити.
03.10.2025 через систему «Електронний суд» до суду від відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив. У поданих запереченнях відповідач підтримує власну позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, із доводами позивача не згоден, вважає їх необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Також, 03.10.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем до суду подана заява про застосування позовної давності.
Інших заяв чи клопотань від учасників даної справи на адресу суду не надходило.
Розглянувши клопотання позивача про залишення без розгляду відзиву на позовну заяву на підставі частини 2 статті 118 ГПК України, перевіривши матеріали справи, суд зазначає про таке:
Відповідно до частини 8 статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.09.2025 встановлено відповідачу строк - 15 днів з дня отримання даної ухвали для надання до суду відзиву на позовну заяву, відповідно до вимог статей 165, 251 ГПК України.
Електронний примірник ухвали від 01.09.2025 доставлено одержувачу - відповідачу в його особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» 01.09.2025 о 18:52, про що в автоматизованій системі бази даних “Діловодство господарського суду» сформовано відповідну довідку “про доставку електронного листа».
Згідно з приписами статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до частини першої статті 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Аналогічний підхід у визначенні часу надсилання (як часу доставки) судового рішення до електронного кабінету одержувача у розумінні приписів частини шостої статті 242 ГПК України є сталим та послідовним, і застосований Верховним Судом у низці ухвал, зокрема, в ухвалах від 18.12.2023 у справі №926/244/23, від 12.01.2024 у справі №907/773/21, від 25.01.20214 у справі №38/5005/6636/2012, від 26.01.2024 у справі №904/3823/19, від 01.02.2024 у справі №910/10792/22, від 05.02.2024 у справи №917/282/23 та ін.
Отже, датою отримання ухвали суду від 01.09.2025 вважається 02.09.2025, відповідно строк для подання відзиву обраховується з 03.09.2025 та до 17.09.2025 включно.
Як вже зазначалось судом, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву через систему «Електронний суд» 17.09.2025, тобто в межах строку визначеного для подання відзиву.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про залишення без розгляду відзиву відповідача на підставі частини 2 статті 118 ГПК України.
Згідно з положеннями статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частині 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною 3 статті 252 ГПК України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України та наявність в матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
встановив:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №905/278/18 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" до відповідача Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії " Донецька залізниця" про стягнення 6890,67грн вартості нестачі вугілля. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" 6890,67грн вартості нестачі вантажу, 1762,00грн судового збору.
Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №905/278/18 не оскаржувалася. Виконавче провадження з виконання судового рішення не відкривалося.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 ГПК України, за якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 08.12.2021 відкрито провадження у справі №905/1977/21 про банкрутство ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля".
11.09.2023 відбувся електронний аукціон з продажу прав вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1325208,72грн, яка підтверджується даними бухгалтерського обліку, зокрема і продаж заборгованості РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» у розмірі 6890,67грн, що стягнута на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №905/278/18.
Відповідно до протоколу про проведення аукціону №BRD001-UA-20230831-52029 від 11.09.2023 переможцем аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "СКС ТРАНС".
19.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СКС ТРАНС" (новий кредитор) було підписано Акт про придбання майна на аукціоні.
Згідно з пунктом 1 Акту про придбання майна на аукціоні первісним кредитором передано, а новим кредитором прийнято майно, що є предметом продажу на аукціоні BRD001-UA-20230831-52029 по Лоту 2, який відбувся 11 вересня 2023 року, а саме: право вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1325208,72грн, яка підтверджена даними бухгалтерського обліку (деталізація у Додатку №2 до Протоколу №3 від 17.07.2023 Комітету кредиторів ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля").
Відповідно до пункту 2 Акту про придбання майна на аукціоні на момент підписання цього Акту новий кредитор сплатив первісному кредитору ціну продажу майна, а саме 7951,25грн.
У п. 6 Акту про придбання майна на аукціоні вказано, що сторони не мають одна до одної ніяких претензій, новому кредитору передані майно, а також всі документи.
19.09.2023 між ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" у особі ліквідатора Курбанова Назіма Вахід-Огли як первісним кредитором та ТОВ "СКС ТРАНС" було укладено договір про відступлення права вимоги (надалі - Договір про відступлення права вимоги), за умовами п. 1.1 якого у порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором та чинним в Україні законодавством, первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1325208,72грн, яка підтверджена даними бухгалтерського обліку (деталізація у Додатку №2 до Протоколу №3 від 17.07.2023 Комітету кредиторів ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля") (далі - основне зобов'язання), в результату чого Новий кредитор стає кредитором за Основним зобов'язанням на всю суму заборгованості за основним зобов'язанням.
У відповідності до п. 1.2 за цим Договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржників виконання всіх зобов'язань за основним зобов'язанням.
Також за цим договором новий кредитор має право замість первісного кредитора звертатися в досудовому, позасудовому та судовому порядку з вимогою виконання боржниками вищезазначеного грошового зобов'язання та інші права, які відповідно до законодавства України належать кредитору у зобов'язанні за основним зобов'язанням (пункт 1.3. Договору про відступлення права вимоги).
У пункті 2.1. договору визначено, що відповідно до пункту 3 статті 82 Кодексу України з процедур банкрутства первісний кредитор засвідчує, що новим кредитором здійснено повну оплату права вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1325208,72грн, яка підтверджена даними бухгалтерського обліку, згідно п.2.2. цього договору.
Новий кредитор підтверджує, що в момент підписання цього Договору первісний кредитор передає, а новий кредитор отримує документи на підтвердження права вимоги (пункт 3.1. Договору про відступлення права вимоги).
З моменту підписання сторонами цього договору до нового кредитора переходить право вимоги первісного кредитора за основним зобов'язанням в повному обсязі, а первісний кредитор втрачає зазначені права вимоги повністю. Моментом переходу права вимоги первісного кредитора за основним зобов'язанням до нового кредитора є момент підписання цього Договору (пункт 3.2. Договору про відступлення права вимоги).
Пунктом 3.4. Договору про відступлення права вимоги передбачено, що первісний кредитор засвідчує, що до початку електронного аукціону №BRD001-UA-20230831-52029 від 11.09.2023 основне зобов'язання боржниками виконане не було.
Договір про відступлення права вимоги є чинним та не визнаний в судовому порядку недійним.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "СКС ТРАНС" вважає, що як правонаступник ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля", набуло право пред'явлення вимоги до РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про стягнення інфляційних втрат у сумі 6898,30грн та 3% річних у сумі 1499,71грн, нарахованих на заборгованість у сумі 6890,67грн за період з 25.05.2018 по 25.08.2025, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №905/278/18.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідач вказує, що зобов'язання АТ «Укрзалізниця» за договором перевезення вантажу №51542561 від 20.08.2017 та №5165748 від 24.08.2017 не є грошовими зобов'язаннями. Законом встановлено обмежену відповідальність залізниці за втрату вантажу у вигляді відшкодування збитків у розмірі дійсної вартості вантажу. Будь-яка інша відповідальність за зазначене порушення не визначена ні договором, ні Статутом, ні законом.
Також відповідач вважає, що нараховані інфляційні втрати та 3% річних за період з 25.05.2018 по 25.08.2025 не підлягають стягненню, оскільки були нараховані за період більший ніж три роки, які передували подачі позову. За розрахунками відповідача за період з 25.08.2022 по 25.08.2025 інфляційні втрати становлять 2216,07грн та 3% річних - 620,73грн, всього 2836,80грн.
При цьому, за твердженням відповідача, з огляду на наявну судову практику, розмір процентів, як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом.
Крім того, у змісті відзиву відповідач вказує про відсутність доказів повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні, ненадання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, а також відсутність судового рішення щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні з ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» на його правонаступника - ТОВ «СКС ТРАНС». Фактично про відступлення права вимоги за договором від 19.09.2023 АТ «Укрзалізниця» дізналося у вересні 2025 року з поданої ТОВ «СКС ТРАНС» позовної заяви про стягнення заборгованості. На переконання відповідача, оскільки згідно з договором про відступлення права вимоги від 19.09.2023 передавалась дебіторська заборгованість, яка підтверджувалась рішенням Господарського суду Донецької області у справі №905/278/18, оплата заборгованості новому кредитору не можлива без заміни боржника у виконавчому документі.
Додатково відповідач звертає увагу на те, що ні первісний, ні новий кредитор через власну бездіяльність тривалий час не намагалися вчинити будь-які дії з виконання рішення суду у справі №905/278/18.
Заявлений до стягнення розмір судових витрат, на переконання відповідача, підлягає зменшенню, оскільки він не відповідає критерію співмірності та не є пропорційним до предмета спору.
У відповіді на відзив позивач наполягає на задоволенні позовних вимог та вказує про те, що оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018, яке набрало законної сили, встановлено факт наявності у відповідача заборгованості у розмірі 6890,67грн, при цьому погашення відповідачем на користь позивача, як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля», не відбулось, відтак наявні правові підстави для нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Поряд із цим, позивач зазначає про те, що 3% річних та інфляційні втрати не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України. Тож, надані розрахунки відповідача щодо зменшення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними та порушують права нового кредитора.
Стягнення інфляційних втрат та 3% річних полягає у захисті майнових інтересів кредитора у випадку прострочення виконання зобов'язання, ці права є невід'ємними від основного зобов'язання. Таким чином, передача права вимоги за основним зобов'язанням автоматично тягне за собою передачу права на стягнення додаткових платежів, що є похідними від основного зобов'язання. При переході права вимоги до нового кредитора останній має право на стягнення не лише суми основного боргу, але й на стягнення інфляційних втрат та процентів річних відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України. При цьому, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить з такого:
Предметом позову у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат обрахованих на суму 6890,67грн вартості нестачі вантажу, стягнутої з ПАТ "Українська залізниця " в особі регіональної філії "Донецька залізниця" на користь ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №905/278/18.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.
Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у статті 16 ЦК України, договором або іншим законом.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (частина п'ята статті 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов'язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов'язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.
Відповідно до статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з положеннями частини 2 статті 908 загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Велика Палата Верховного Суду у постанові №369/13444/20 від 10.09.2025 зауважила, що сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов'язків.
Правовідносини, врегульовані правочином, є різновидом регулятивних правовідносин, тобто таких, що виникають на основі юридичних дозволів і втілюються переважно в правомірних діях суб'єктів.
Водночас у випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов'язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.
Втім факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов'язків учасників зобов'язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов'язання та не припиняє його.
У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду керувалась тим, що згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За загальним правилом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно з приписами статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Вирішення судом спору за вимогою про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18).
Отже, ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не свідчить про заміну зобов'язання за договором новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, у яких права та інтереси сторони захищені судовим рішенням, що є обов'язковим до виконання на всій території України. Водночас таке судове рішення не змінює обсяг прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання такого зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 129-1 Конституції України закріплено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Тотожні за змістом положення містяться в статті 18 ГПК, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 236 ГПК судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
З системного аналізу вказаних вище статей можна зробити висновок, що обов'язковим є виконання саме рішення суду, а не виконавчого документу.
В абзаці п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.11.2018 №10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Отже, саме набрання судовим рішенням законної сили є моментом виникнення обов'язку його виконання.
Виконання рішення господарського суду є завершальною стадією господарського процесу, що забезпечує реалізацію права на справедливий суд. Реальний захист відновлення порушених суб'єктивних прав позивача може бути забезпечений лише тоді, коли боржник добровільно виконує рішення суду або буде примушений до цього компетентними органами.
У національному законодавстві зазначені тези відображені у тому числі в статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", де зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, судові накази.
Отже, Закон "Про виконавче провадження" регламентує правовідносини, що виникають в межах примусового виконання рішення, коли боржник відмовився від добровільного виконання рішення суду, порушуючи тим самим приписи Конституції України та процесуального законодавства. Саме для примусового виконання рішення має бути отримано судовий наказ, який звертається до примусового виконання у визначений спосіб.
Однак, з цього не висновується, що обов'язок виконання рішення суду для зобов'язаної сторони виникає виключно після отримання виконавчого документу, або пред'явлення його до примусового виконання. Більше того, в разі ухилення від добровільного виконання рішення, законом передбачена відповідальність, яка полягає у тому числі у збільшені витрат боржника на сплату виконавчого збору та інших негативних для боржника наслідках. Таким чином, держава стимулює виконання рішення суду в добровільному порядку.
Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що моментом виникнення обов'язку зобов'язаної сторони виконати рішення суду є саме набрання таким рішенням законної сили, а не відкриття виконавчого провадження. Відповідно, прострочка виконання рішення суду виникає на наступний день після набрання сили таким рішенням. Аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.08.2025 у cправі №910/10616/24.
Згідно з наявним в матеріалах справи рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №905/278/18, роздрукованим позивачем з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення набрало законної сили 24.05.2018.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України).
Тлумачення наведених норм свідчить, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 05.06.2025р. у справі №914/3625/23.
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору. Зазначений висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/14923/20, від 19.12.2023р. у справі №910/2847/22.
У постанові від 11.09.2019 у справі №755/7423/17 Верховний Суд зазначив, що відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, необхідно враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
У постанові №369/13444/20 від 10.09.2025 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, а відступлення права вимоги допускається на будь-якій стадії судового процесу, тому договір відступлення права вимоги кредитор може укласти і після ухвалення судового рішення, яким вирішено спір між сторонами матеріальних правовідносин (зобов'язання), до моменту виконання боржником зобов'язання або настання інших обставин, що є підставою для його припинення.
На підтвердження відступлення права вимоги ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» за зобов'язаннями боржника РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до ТОВ "СКС ТРАНС", позивачем долучено до матеріалів справи Акт про придбання майна на аукціоні від 19.09.2023 та договір про відступлення права вимоги від 19.09.2023, укладені між ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» у особі ліквідатора Курбанова Назіма Вахід-Огли та ТОВ "СКС ТРАНС".
Відповідно до частини 1 статті 87 Кодексу України з процедур банкрутства придбане на аукціоні майно, майнове право передається, а право вимоги відступається покупцю після повної сплати запропонованої ним ціни. Про передачу майна складається акт про придбання майна на аукціоні.
У пункті 2.1. договору від 19.03.2023 про відступлення права вимоги визначено, що відповідно до пункту 3 статті 82 Кодексу України з процедур банкрутства первісний кредитор засвідчує, що новим кредитором здійснено повну оплату права вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам на суму 1325208,72грн, яка підтверджена даними бухгалтерського обліку, згідно п.2.2. цього договору.
Так, за умовами Договору ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» у особі ліквідатора як первісним кредитором було передано ТОВ «СКС ТРАНС» як новому кредитору права вимоги до щодо стягнення коштів за основним зобов'язанням та інші права, які відповідно до законодавства належать кредитору у зобов'язанні за основним зобов'язанням.
Відповідачем не було виконано свої зобов'язання зі сплати ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" стягнутої рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі №905/278/18 заборгованості у сумі 6890,67грн, а відтак станом на дату проведення 11.09.2023 електронного аукціону з продажу прав вимоги дебіторської заборгованості по 25 боржникам та відповідно станом на дату укладення 19.09.2023 договору про відступлення прав вимоги і акту, спірне право вимоги існувало та відповідно воно могло бути відчужене на користь ТОВ "СКС ТРАНС".
Крім того чинне законодавство та Закон України «Про залізничний транспорт» не містить заборон відступлення права вимоги у заборгованостях за договорами перевезення вантажу. До того ж, заборгованість, право вимоги на яку було передано за договором відступлення, виникла не безпосередньо з договору перевезення вантажу, а на підставі рішення Господарського суду міста Києва області від 26.04.2018 у справі №905/278/18.
При цьому суд звертає увагу, що положення Закону України «Про залізничний транспорт» та Статуту залізниць України, які передбачають відповідальність за незбереження вантажу, регулюють правовідносини між перевізником та відправником в ході таких правовідносин; правовідносини за договорами відступлення вже не є правовідносинами щодо перевезення вантажу, оскільки за ними фактично відступлено заборгованість, яка установлена судовим рішенням.
Суд звертає увагу відповідача на те, що його доводи фактично зводяться до незгоди та оскарження договору відступлення. Однак, з установлених у цій справі обставин не вбачається, що цей договір був визнаний недійсним в судовому порядку.
Навпаки, суд встановив, що договір про відступлення права вимоги є чинним та не визнаний в судовому порядку недійним.
Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, допоки ця презумпція не буде спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Щодо права пред'явлення вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму боргу за основним зобов'язанням, суд зазначає таке.
Положення частини 2 статті 625 ЦК України застосовується судом за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. В розумінні чинного законодавства, грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо). Правила зазначеної статті розповсюджуються на будь-які грошові зобов'язання, а також незалежно від того, чи передбачена сплата грошей в готівковій чи в безготівковій формі.
Отже, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) також зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Крім того, суд звертає увагу, що стаття 625 ЦКУ не застосовується лише у певних спорах, а саме:
- у трудових правовідносинах (роботодавець не є кредитором перед працівником, затримка виплат за роботу передбачена іншим законодавством) (пост. ВП ВС від 17.01.2019 року у справі № 296/1390/18);
- у правовідносинах де гроші є товаром (обмін валют, купівлі-продажу монет, повернення грошей на зберіганні, передачі грошей перевізником тощо)
- до зобов'язань, які підлягають виконанню у натуральній формі (пост. ОП КЦС ВС від 06.03.2019 року у справі № 757/44680/15).
Таким чином, зважаючи на вище викладене, ТОВ «СКС ТРАНС» довів належними та допустимими доказами наявність у РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» суми боргу за основним зобов'язанням та відповідно існування порушеного права на дату звернення до суду із позовом у цій справі, у зв'язку з чим ТОВ "СКС ТРАНС" набуло право пред'явлення вимоги до ПАТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму боргу за основним зобов'язанням.
Відтак, правомірними є заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ст.625 ЦК України, що підлягає застосуванню у випадку порушення грошового зобов'язання.
З огляду на викладене суд не приймає заперечення відповідача стосовно відсутності у позивача права вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ст.625 ЦК України, викладені у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив.
Дослідивши проведені позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат на предмет дотримання позивачем методики розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, визначення періоду нарахування, судом встановлено, що позивачем нараховані 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу 6890,67грн за загальний період з 25.05.2018 по 25.08.2025.
У заяві від 02.10.2025 відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення процентів річних та інфляційних втрат.
Дослідивши заяву відповідача, суд зазначає, що твердження про те, що перебіг позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та процентів річних починається з першої дати періоду, за який вони нараховуються, є помилковим. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин. Під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Разом із цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
В умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану, перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
У зазначеній справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02.04.2017 по 01.04.2024, здійснюється без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, оскільки станом на 02.04.2020 позовна давність щодо таких вимог не спливла.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 922/3911/19, згідно з яким, коли пропуск процесуального строку відбувався ще до початку оголошення карантину, тобто, якщо процесуальний строк сплинув до 12.03.2020, то дія Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" його не змінює.
Як встановлено судом заявлені до стягнення суми процентів річних та інфляційних втрат нараховані позивачем за період з 25.05.2018 по 25.08.2025.
Отже, стягнення 3% річних та інфляційних втрат, заявлених у позовній заяві, є можливим за період з 02.04.2020 по 25.08.2025.
Провівши розрахунок 3% річних за період з 02.04.2020 по 25.08.2025, судом встановлено, що розмір таких нарахувань становить 1115,86грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню.
Провівши розрахунок інфляційних втрат за період з 02.04.2020 по 25.08.2025, судом встановлено, що розмір таких нарахувань становить 5595,76грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 0,01%, суд зазначає про таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, зазначила, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Таким чином, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Отже визначені Цивільним кодексом України три проценти річних суд не може зменшити, оскільки це законодавчо встановлений розмір, а правовий висновок Верховного Суду щодо права суду зменшувати проценти річних, нараховані згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, нижче ніж три проценти річних, відсутній.
Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення заявленої до стягнення суми 3 % річних, оскільки суд не може зменшити визначений ЦК України мінімальний розмір 3 % річних.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення позивачем суми 3% річних.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Також, суд зазначає, що у позовній заяві позивачем вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести, складатиметься з витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у розмірі 15000грн. Такі докази будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Таким чином на дату ухвалення рішення у справі розподіл витрат на правову допомогу не здійснюється.
Керуючись статтями 11, 12, 13, 73-79, 86, 91, 129, 178, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СКС ТРАНС" до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 8398,01грн задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (84404, Донецька область, місто Лиман, вулиця Привокзальна, будинок 22; код ЄДРПОУ 40150216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» (49010, місто Дніпро, вулиця Володі Дубініна, будинок 8, офіс 13; код ЄДРПОУ 43556600) 1115,86грн - 3% річних, 5595,76грн - інфляційні витрати, 1935,96грн. - витрати по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині, відмовити.
Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Рішення складено та підписано 23.10.2025.
Суддя М.О. Лейба