Провадження № 11-кп/821/555/25 Справа № 692/100/25 Категорія: ч. 2 ст. 125 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
16 жовтня 2025 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинувачених: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12025255320000005 за апеляційною скаргою начальника Драбівського відділу Золотоніської окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Драбівського районного суду Черкаської області від 08 травня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку м.Київ, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , на утриманні має неповнолітніх дітей: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
засуджено за ч.2 ст.125 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянку України, уродженку с. Бирлівка, Драбівського району Черкаської області, зареєстровану та фактично проживаючу за адресою: АДРЕСА_3 ,
засуджено за ч.2 ст.125 КК до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік.
На підставі п. 1, 2, 3 ч. 2, п.4 ч.3 ст. 59-1 КК зобов'язано ОСОБА_8 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Початок відбуття покарання ОСОБА_8 вирішено рахувати з дня обліку її у органу пробації з метою виконання даного вироку.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
За вироком суду ОСОБА_7 , незважаючи на те, що згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю, що відповідно до ст.28 Конституції України, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню, що згідно з п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон), домашнє насильство - діяння (дія чи бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання, або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь, незважаючи на те, що відповідно до ч.3 ст.3 Закону, дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється на осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки за умови спільного проживання, діючи в порушення вимог Конституції України та Закону, умисно та безпричинно, будучи невісткою ОСОБА_13 , близько 04.00 год. 22.12.2024 перебувала на зупинці громадського транспорту по вул. Центральна,26 в с.Бирлівка Золотоніського району Черкаської області разом з ОСОБА_8 та теперішньою дружиною ОСОБА_13 - ОСОБА_9 . В ході розмови на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи з прямим умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, ОСОБА_7 умисно нанесла один удар пальцями долоні правої руки в область внутрішнього кута правого ока та п'ять ударів долонею лівої руки в область правої вискової ділянки потерпілій ОСОБА_9 . У подальшому ОСОБА_8 без попередньої змови, продовжуючи конфлікт, діючи з прямим умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, умисно нанесла один удар пальцями долоні правої руки в область кута рота ліворуч та два удари долонею правої руки в область лівої затильної частини голови потерпілій ОСОБА_9 , чим потерпілій спричинено тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Вимоги апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вищевказаний вирок, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Не заперечуючи доведеність вини обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм кримінального правопорушення, вважає, що даний вирок підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в порушення вимог ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд не сформулював обвинувачення, яке визнав доведеним та не навів обставини кримінального правопорушення, у вчинені якого ОСОБА_8 обвинувачується органом досудового розслідування.
Окрім того, звертає увагу, що суд встановивши, що кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_14 та ОСОБА_8 , є такими, що пов'язані з домашнім насильством, взнав доведеним наявність обтяжуючих обставин, передбачених п.6-1 ч.1 ст.67 КК, не застосував щодо обвинувачених обмежувальні заходи, передбачені ч.1ст.91-1 КК.
Зазначає, що при ухваленні вироку, суд не врахував інтереси потерпілої ОСОБА_9 оскільки нанесення тілесних ушкоджень було пов'язане з неприязними відносинами у родині, поведінка обвинувачених на момент розгляду справи не змінилася і судом не враховано, що метою застосування обмежувальних заходів, передбачених ч.1 ст.91-1 КК, є, у тому числі, не допущення подальшого домашнього насильства.
Позиції учасників судового провадження.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, була заслухані:
- прокурор, який підтримав вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;
- обвинувачені та потерпіла, які заперечували проти задоволення вимог прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, обвинувачених, потерпілої, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції дотримано цих вимог закону.
Висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчинені ними кримінального правопорушення, а також кваліфікація їх дій за ч. 1 ст. 125 КК є правильними, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що не оспорюється апелянтом, а тому апеляційним судом не переглядаються.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинувачених та на кваліфікацію їх дій, колегією суддів не встановлено.
Перевіряючи доводи прокурора про порушення судом положень ст. 374 КПК, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
В силу вимог ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
На переконання колегія суддів, порушення наведених положень закону судом першої інстанції не допущено.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, районний суд в мотивувальній частині при формулюванні обвинувачення зазначив об'єктивну сторону кримінального провадження вчиненого кожним з його суб'єктів у цьому випадку: ОСОБА_7 і ОСОБА_8 .
Зокрема, суд першої інстанції на виконання положень ст.374 КПК вказав формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів.
Щодо цього суд першої інстанції в обвинувальному вироку зазначив, що ОСОБА_8 без попередньої змови, продовжуючи конфлікт, діючи з прямим умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, умисно нанесла один удар пальцями долоні правої руки в область кута рота ліворуч та два удари долонею правої руки в область лівої затильної частини голови потерпілій ОСОБА_9 , чим потерпілій спричинено тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
За таких обставин судом першої інстанції дотримано приписів ст.374 КПК щодо вимог до обвинувального вироку.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, зокрема незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
В апеляційній скарзі прокурор стверджує, що обвинуваченим ОСОБА_15 необхідно було призначити обмежувальні заходи, передбачені ч.1 ст.91-1 КК.
Наведені норма закону України про кримінальну відповідальність визначає, що в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені певні обов'язки.
Отже цей закон не передбачає, що вказані обмежувальні заходи є обов'язковими до застосування, цебто відносяться до дискреційних повноважень суду.
Європейський Суд з прав людини в справі «Опуз проти Туреччини» (Opuz v. Turkey) - 33401/02, Рішення від 9 червня 2009 року [ ОСОБА_16 ] зазначив, що національні органи влади повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити права потерпілих від домашнього насильства з метою запобігання та припинення «неодноразового» насильства, так само погроз застосування насильства.
Суд першої інстанції, прийнявши рішення про не застосування таких заходів аргументовано вказав, що обвинувачені та потерпіла проживають окремо. Також суд першої інстанції мотивовано зважив, що кримінальний проступок допущено не через побутові проблеми, а через різні погляди на обговорення актуальних тем у громадському місці.
Наведене випливає з показань учасників цього конфлікту та його очевидців. Іншого стороною обвинувачення не встановлено.
Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Також потрібно враховувати, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
У даному випадку у вироку є посилання на Закон, а обставиною, що обтяжує покарання, суд окрім іншого встановив - вчинення кримінального правопорушення групою осіб та відносно особи похилого віку.
Водночас стороною обвинувачення встановлено, що конфлікт між обвинуваченими та потерпілою стався безпричинно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, що саме по собі не свідчить про те, що насильство було зумовлено певним дискримінаційним ставленням до потерпілої з боку обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_8 .
Щодо необхідності застосування до обвинувачених обмежувальних заходів, визначених ч.1 ст.91-1 КК, також слід врахувати позицію потерпілої, яка просила вирок залишити без змін, вказавши, що конфліктів між нею та обвинуваченими немає, спілкування між ними вони припинили.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про законність, обґрунтованість і належну вмотивованість оскаржуваного вироку, який скасуванню з викладених в апеляційній скарзі мотивів не підлягає.
Керуючись ст. 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу начальника Драбівського відділу Золотоніської окружної прокуратури ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Вирок Драбівського районного суду Черкаської області від 08 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена учасниками судового процесу шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали судом апеляційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_3