Житомирський апеляційний суд
Справа №274/4614/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-сс/4805/716/25
Категорія ст.422 КПК Доповідач ОСОБА_2
16 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження за апеляційною скаргою прокурора Бердичівської окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29.09.2025,
Цією ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Бердичівського РВП ГУНП Житомирській області майора поліції ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025060480000598 від 14.06.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді, як незаконну, та постановити нову, якою задовольнити клопотання слідчого та накласти арешт на: одноповерхову нежитлову будівлю виробничого будинку (операторна ГСМ), загальною площею 35,9 кв.м, розташовану за адресою: Житомирська область, Пулинський район (Червоноармійський район) с. Новий Завод, вул. Леніна (вул. Шевченка), буд.59 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 576663813254); нежитлову будівлю, майстерню, загальною площею 1369,3 / кв.м., розташована за адресою: Житомирська область, Пулинський район, с. Новий Завод, вул. Леніна (вул. Шевченка), буд.62 (реєстраційний номер майна: 23504229); нежитлове приміщення, (виробничі приміщення) загальною площею 43,9 кв.м розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 21488276). При цьому, звертає увагу, що для накладення арешту на майно закон не вимагає обов'язкового надання експертного висновку щодо вартості майна чи подання цивільного позову на момент розгляду клопотання, достатньо наявності обґрунтованих даних про розмір шкоди та вказівки на майно, яке може бути використане для її відшкодування. Звертає увагу, що до поданого клопотання слідчим надано дані про майновий стан підозрюваного, зокрема наявність у нього об'єктів нерухомості, шо підтверджується Інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно та довідками про оціночну вартість об'єктів, що є достатньою правовою підставою для накладення арешту з метою забезпечення можливої конфіскації та відшкодування шкоди. Вважає, що відсутність у матеріалах клопотання висновку оцінювача не позбавляє суд можливості оцінити наявність ризиків та застосувати арешт майна. Рахує, що в даному випадку, слідчий суддя, надавши оцінку доказам по суті, передчасно відмов у застосуванні необхідного заходу забезпечення кримінального провадження, та створює ризики щодо відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди. Крім того, відсутність цивільних позовів на даному етапі здійснення досудового розслідування не є підставою для відмови у накладенні арешту на майно, враховуючи що цивільний позов у кримінальному судочинстві може бути поданий до початку судового розгляду справи. В свою чергу, не накладення арешту на майно підозрюваного на даному етапі створить ризики його відчуження та не забезпечить відшкодування шкоди, заподіяної бюджетам територіальних громад.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора в підтримку своїх апеляційних вимог, заперечення представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 , перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених, ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу №1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004 року).
Згідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.94, ст.132, ст.173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п.2 ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
При цьому, підстави для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч.2 ст.170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.
Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
В свою чергу, у відповідності до ст.171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. Положеннями ч.3 ст.171 КПК України передбачено, що в даному випадку у клопотанні повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, відповідно до вимог ч.2 ст.173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна і можливість спеціальної конфіскації майна; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Як встановлено судом апеляційної інстанції за результатами перевірки матеріалів провадження, ці вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею дотримано.
У відповідності до матеріалів провадження №274/4614/25, в провадженні Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області перебувають матеріали кримінального провадження №12025060480000598 від 14.06.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191 КК України.
23.09.2025 в межах досудового розслідування цього провадження ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191 КК України.
Вказаними кримінальними правопорушеннями потерпілим спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 711 205,96 грн.
26.09.2025 старший слідчий Бердичівського РВП ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, яке належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: 1) одноповерхову нежитлову будівлю виробничого будинку (операторна ГСМ), загальною площею 35,9 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 576663818254); 2) нежитлову будівлю, майстерню, загальною площею 1369,8 кв.м., розташована за адресою: Житомирська область, Пулинський район, с. Новий Завод, вул. Леніна (вул. Шевченка), буд.62 (реєстраційний номер майна: 23504229); 3) нежитлове приміщення, (виробничі приміщення) загальною площею 43,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер майна: 21488276) - (далі майно), за результатами судового розгляду слідчим суддею постановлена оскаржувана ухвала.
На переконання апеляційного суду, в даному випадку слідчим суддею ретельно перевірено доводи слідчого щодо накладання арешту на вище зазначене майно, в співвідношенні до матеріалів кримінального провадження, та зроблено правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення клопотання органу досудового розслідування та накладення арешту на це майно.
Крім того, як встановлено апеляційним судом за результатами апеляційної перевірки матеріалів провадження, клопотання про арешт вище зазначеного майна, явно не відповідає вимогам ст.171 КПК України.
Так, фактично формально посилаючись у клопотанні про наявність підстав, передбачених ст.170 КПК України, для накладення арешту на це майно, прокурор повинен був зібрати і надати слідчому судді достатні на цьому етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.
Разом з тим, з аналізу змісту матеріалів, долучених до клопотання вбачається, що до зазначеного процесуального документа, не долучено належних доказів на підтвердження доводів клопотання слідчого відносно процесуальної необхідності накладання арешту на майно.
При цьому, основною підставою для накладання арешту на це майно органом досудового розслідування стало те, що воно (майно) може бути використане з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.
В свою чергу, у відповідності до матеріалів провадження, що підтверджено і прокурором в суді апеляційної інстанції, кримінальними правопорушеннями, у скоєнні яких підозрюється ОСОБА_9 спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 711 205,96 грн.
Разом з цим, як слідчому судді, так і суду апеляційної інстанції, органом досудового розслідування не надано відповідних доказів відносно оціночної вартості одноповерхової нежитлової будівлі виробничого будинку (операторна ГСМ) загальною площею 35,9 кв.м, нежитлової будівлі, майстерню, загальною площею 1369,8 кв.м., як і нежитлового приміщення (виробничі приміщення) загальною площею 43,9 кв.м, на підтвердження факту, що вартість цього майна, належного підозрюваному ОСОБА_9 , є співрозмірною розміру матеріальної шкоди на загальну суму 711 205,96 грн.
В даному випадку, як вважає апеляційний суд інформація довідок щодо оціночної вартості цих об'єктів нерухомості докладених до клопотання слідчим (а.п.39-44), не може бути безумовним доказом на підтвердження вартості цих об'єктів нерухомості, принаймні, з огляду на відсутність на даний час відповідних експертних заключень щодо дійсної вартості цього майна та очевидну на даний час не відповідність вказаної вартості зазначеного майна.
Апеляційні посилання прокурора на необов'язковість експертної оцінки цих об'єктів нерухомості при накладанні арешту, в даному випадку не може оцінуватись як доказ на підтвердження процесуальної необхідності накладання арешту на вище зазначене майно, за відсутності належних доказів співмірності між цими об'єктами та завданій шкоді.
Крім того, в матеріалах доданих до клопотання слідчого відсутні цивільні позови у вказаному кримінальному провадженні з належним обґрунтуванням їх розміру, як і не надано доказів про залучення відповідних юридичних осіб в якості потерпілих у кримінальному провадженні №12025060480000598. Не надані такі докази (цивільні позови, постанова про визнання потерпілим) і суду апеляційної інстанції. Апеляційні посилання прокурора в цій частині, знову ж таки, не можуть бути виключними підставами для накладання арешту на майно. Намір прокурора про стягнення заподіяної шкоди в судовому порядку залишається не підтвердженим.
Таким чином, стороною обвинувачення в суді апеляційної інстанції фактично не доведено доказами необхідність накладення арешту на зазначені об'єкти нерухомості, які належать ОСОБА_9 , в межах досудового розслідування кримінального провадження №12025060480000598.
Одночасно апеляційний суд звертає увагу і на кваліфікацію злочинних дій підозрюваного за ч.4 ст.191 КК України, санкція якої не передбачає конфіскації майна, що унеможливлює накладання арешту на майно на підставі п.3 ч.2 ст.170 КПК України.
Отже, при розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримано вимоги ч.1 ст.172, ч.ч.2, 4 ст.173 КПК України, висновки викладенні в оскаржуваному рішенні є законними та обґрунтованими.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідно до ст.132 КПК України, прокурором не надано достатніх і належних доказів тих обставин, на які орган досудового розслідування вказує у клопотанні про арешт майна, а слідчий суддя, відповідно до положень ст.94 КПК України, належним чином оцінив їх з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Згідно із ч.1 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі прокурора, є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду провадження та не спростовують висновків слідчого судді про відсутність правової підстави для арешту майна.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законне та обґрунтоване рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи встановлене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді без змін.
Керуючись ст.ст.404, 406, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29.09.2025, якою відмовлено в задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Бердичівського РВП ГУНП Житомирській області майора поліції ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025060480000598 від 14.06.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :