Справа № 161/8371/25 Провадження №11-кп/802/613/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
23 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконферензв'язку),
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 (в режимі відеоконферензв'язку),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2025 року,
Даним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеси Одеської області, громадянина України, українця, із середньою освітою, непрацюючого, розлученого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.12.2024 за ч.2 ст.190 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68000 грн., засуджено за:
- ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- ч.2 ст.190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, повністю приєднано невідбуту частину покарання призначеного за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.12.2024 у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68000 грн. та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, та штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68000 грн.
На підставі ч.3 ст.72 КК України призначене за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.12.2024 покарання у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68000 грн. вирішено виконувати самостійно.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 ухвалено рахувати з 18.03.2025, тобто з моменту його фактичного затримання.
Запобіжний захід застосований щодо ОСОБА_7 у виді тримання під вартою залишено до набрання вироком законної сили.
Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 . Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 майнову шкоду в розмірі 6455 грн. 80 коп.
Частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 . Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 майнову шкоду в розмірі 33000 грн.
Вироком також вирішено долю речових доказів, питання щодо арешту на майно та розподілу судових витрат.
Згідно з даним вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб із невстановленою досудовим розслідуванням особою, повторно, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, усвідомлюючи злочинність своїх дій та їх правові наслідки, вирішили шляхом обману незаконно заволодіти грошовими коштами раніше незнайомих осіб, а саме: з використанням засобів зв'язку телефонувати випадковим особам похилого віку, представляючись працівником закладу охорони здоров'я та родичами потерпілих, після чого повідомляти про неіснуючий факт потрапляння в дорожньо-транспортну пригоду близької особи потерпілих, що спричинило тілесні ушкодження, які потребують негайного медичного втручання, на що терміново потрібні гроші та, відповідно, шляхом обману, заволодіти коштами потерпілих осіб, під приводом необхідності їх негайної передачі працівникам закладу охорони здоров'я для проведення операційного втручання.
Так, 18 березня 2025 року близько 10 год. (точний час досудовим розслідуванням не встановлено), невстановлена досудовим розслідуванням особа, керуючись попередньо узгодженим злочинним планом, з невстановленого досудовим розслідуванням місця та пристрою зателефонувала на стаціонарний номер телефону НОМЕР_1 , належного ОСОБА_9 , та представилась онукою ОСОБА_9 .
Під час телефонної розмови, невстановлена досудовим розслідуванням особа жіночої статі, ввівши в оману потерпілого повідомила, що є онукою ОСОБА_9 і потрапила у дорожньо-транспортну пригоду та потребує невідкладного проведення дороговартісної медичної операції, вартість якої складає 5000 доларів США.
18 березня 2025 року, точний час досудовим слідством не встановлено, ОСОБА_7 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, згідно попередньо узгодженого з невстановленою досудовим розслідуванням особою злочинного плану, виконуючи відведену роль, прибув за адресою: АДРЕСА_2 , де шляхом обману, під приводом отримання коштів для подальшого їх використання на невідкладне проведення медичної операції онуці потерпілого, незаконно заволодів грошовими коштами у особи похилого віку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у сумі 2100 год., 400 доларів США, що на момент вчинення злочину, відповідно до курсу НБУ, становило 16575 грн. 80 коп., чим потерпілому ОСОБА_9 , який є особою похилого віку, завдано майнової шкоди на загальну суму 18 675 год. 80 коп.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразилися у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.190 КК України.
Крім того, 18 березня 2025 року близько 10 год. (точний час досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_7 , перебуваючи у житловій квартирі АДРЕСА_2 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, який введений на території України відповідно до ст.1 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, строк дії якого неодноразово продовжений, востаннє Указом Президента України № 26/2025 від 14.01.2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» в Україні продовжено строк дії воєнного стану з 05 год. 30 хв. 08 лютого 2025 року на 90 діб, керуючись корисливим мотивом, шляхом вільного доступу, повторно, таємно викрав із скриньки, що знаходилася у комоді спальної кімнати вказаної квартири, золоті вироби, а саме: каблучки у кількості 2 шт. та однієї пари сережок, вартість яких згідно висновку судової товарознавчої експертизи №СЕ-19/103-25/4500-ТВ від 08.04.2025 на момент вчинення злочину складала 9643 гр. 76 коп., чим завдав потерпілій ОСОБА_11 майнової шкоди на вищевказану суму.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України.
Крім того, ОСОБА_7 18 березня 2025 року близько 14 год. (точний час досудовим розслідуванням не встановлено), повторно, за попередньою змовою з невстановленою досудовим розслідуванням особою, керуючись попередньо узгодженим злочинним планом, з невстановленого досудовим розслідуванням місця та пристрою, зателефонувала на номер мобільного телефону потерпілої ОСОБА_10 НОМЕР_2 та назвалась її дочкою - ОСОБА_12 . В ході телефонної розмови невстановлена досудовим розслідуванням особа жіночої статі, ввівши внаслідок цього в оману потерпілу, повідомила, що вона потрапила у дорожньо-транспортну пригоду та їй необхідно кошти у сумі 30000 доларів США для подальшого проведення медичної операції. Після цього, потерпіла ОСОБА_10 відповіла невстановленій особі, що має грошові кошти в сумі до 60000 грн. Під час телефонної розмови невстановлена особа також повідомила, що гроші необхідно передати особі на ім'я ОСОБА_13 , який приїде за адресою проживання потерпілої, забере гроші та привезе до лікувальної установи.
У подальшому, 18 березня 2025 року близько 15 год. (точний час досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_7 , діючи умисно, повторно, за попередньою змовою групою осіб, згідно попередньо узгодженого з невстановленою досудовим розслідуванням особою злочинного плану, виконуючи відведену роль, прибув за адресою: АДРЕСА_3 , де назвавшись ОСОБА_13 , шляхом обману, під приводом отримання коштів для подальшого їх використання на невідкладне проведення медичної операції доньці потерпілої, незаконно заволодів грошовими коштами у особи похилого віку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сумі 55000 грн., чим завдав останній, яка є особою похилого віку, майнової шкоди на вищевказану суму.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразилися у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.190 КК України.
У поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості обвинуваченого, правильності кваліфікації його дій, виду та розміру призначеного покарання, оскаржує судове рішення з мотивів невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок суворості, оскільки він переконаний, що в суду є цілком законні підстави для застосування умовного засудження, передбаченого ст.75 КК України. Також не оскаржується вирок в частині вирішення цивільних позовів.
Так, захисник зазначає про те, що обвинувачений повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, шкодує про вчинене та негативно до цього ставиться. Після вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_7 зробив для себе відповідні висновки, які засуджують його попередню поведінку та став на шлях виправлення. Майнова шкода потерпілій ОСОБА_11 фактично не завдана, оскільки усі викрадені речі повернуті їй, а шкода, що завдана потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_14 є незначною і частково відшкодована. Окрім того, в суді було встановлено, що ОСОБА_7 має на утриманні двох неповнолітніх дітей, постійне місце проживання, а також він хворіє на ряд тяжких захворювань. Проте, суд першої інстанції належним чином не врахував таких пом'якшуючих покарання обставин, а також стану здоров'я обвинуваченого. Захисник вважає, що ОСОБА_7 вже тривалий час перебуває під вартою, а тому на його думку, вже поніс покарання за вчинені кримінальні правопорушення.
Тому посилаючись на це, апелянт переконаний, що достатнім в даному випадку буде покарання, яке фактично призначено судом першої інстанції, однак із застосуванням положенням ст.75 КК України, тобто інституту умовного засудження. У зв'язку з цим, просить змінити вирок в частині призначеного покарання шляхом призначення покарання із застосуванням положень ст.75 КК України. В решті вирок залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які скаргу підтримали та просили задовольнити, думку прокурора, яка вважала скаргу безпідставною у зв'язку з чим просила залишити її без задоволення, а оскаржуваний вироку, - без змін, апеляційний суд доходить до наступного висновку.
Судом першої інстанції матеріали кримінального провадження за згодою учасників судового провадження розглянуті в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України. Встановлені судом фактичні обставини вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень та їх кваліфікація за ч.4 ст.185, ч.2 ст.190 КК України є правильними. При цьому, у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України з'ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин та добровільність їх позицій. Діям обвинуваченого дана правильна юридична оцінка, яка також ніким не оспорюється.
Водночас, сторона захисту у поданій апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі винного внаслідок суворості і, відповідно вважає, що є цілком законні підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України, тобто не пов'язане із реальним його відбуттям.
Проте такі доводи до уваги судом не приймаються з огляду на таке.
За положеннями ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржуване судове рішення таким норм закону відповідає.
При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових злочинів.
Як зазначено у п.1, 2, 3 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Зі змісту ст.75 КК України вбачається, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч.3 ст.127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вищевказані вимоги матеріального права та роз'яснення Пленуму ВСУ при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання були повністю дотримані судом першої інстанції, а також в повній мірі фактично враховані обставини, на які зроблено посилання в апеляційній скарзі, поданій стороною захисту.
Як вбачається із вироку, призначаючи обвинуваченому покарання, місцевий суд з достатньою повнотою врахував характер та ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень і дані про його особу. При цьому, судом наведено переконливі мотиви про необхідність призначення обвинуваченому за санкцією ч.4 ст.185 КК України покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, а також за ч.2 ст.190 КК України, - у виді позбавлення волі ближче до мінімального розміру.
Так, місцевим судом враховано, що обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення - ч.4 ст.185 та ч.2 ст.190 КК України, які за формою вини є умисними корисливими проти власності, а за кваліфікацією злочинів по ступеню тяжкості відповідно до ст.12 цього Кодексу, відносяться до категорії тяжкого та нетяжкого.
До обставин, що пом'якшують покарання, місцевий суд відніс щире каяття, а до обставин, що обтяжують покарання, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
З достатньою повнотою судом взято до уваги і дані, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме те, що він винуватість визнав повністю, усвідомив незаконність вчинюваних ним дій, висловив щирий жаль з приводу вчиненого та готовність нести покарання, має постійне місце проживання, на його утриманні перебуває двоє дітей, одна з яких малолітня, а інша неповнолітня, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває.
Також враховано і те, що ОСОБА_7 не працевлаштований, суспільно-корисною працею не займається, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, судимий за вчинення, у тому числі, аналогічного злочину (ч.2 ст.190 КК), судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку, та вчинив нові кримінальні правопорушення, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення.
Окрім того, враховано було і думку потерпілих щодо призначення обвинуваченому покарання, яка, як правильно зазначив місцевий суд, сама по собі не є вирішальною, але враховується судом в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.
Проаналізувавши вищенаведене, апеляційний суд вважає, що при призначенні ОСОБА_7 покарань у виді позбавлення волі за ч.4 ст.185 КК України та ч.2 ст.190 КК України, та на підставі ч.1 ст.70 цього Кодексу покарання шляхом поглинання меншого суворого більш суворим, а також на підставі ст.71 цього ж Кодексу, за сукупністю вироків остаточного покарання шляхом приєднання невідбутої частини покарання призначеного за попереднім вироком, що фактично є майже мінімальним, суд першої інстанції дотримався вимог закону та в повній мірі врахував ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, особу винного й інші обставини кримінального провадження. При цьому, місцевий суд у своєму вироку навів переконливі мотиви про наявність підстав для застосування до обвинуваченого покарання саме у виді позбавлення волі, яке й слід відбувати реально, тобто без умовного засудження, передбаченого положеннями ст.75 КК України.
Погоджується апеляційний суд й з висновком місцевого суду, що у відповідності до ч.3 ст.72 КК України покарання у виді штрафу, яке призначене за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.12.2024 за ч.2 ст.190 КК України, підлягає самостійному виконанню.
За таких обставин, призначене обвинуваченому покарання повністю відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідними і достатніми для його виправлення, попередження вчинення як ним так і іншими особами нових кримінальних правопорушень, і не є надто суворим, як про це зазначено у поданій апеляційній скарзі сторони захисту.
З урахуванням викладеного, підстав для зміни вироку та пом'якшення обвинуваченому призначеного покарання шляхом його звільнення від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, з мотивів наведених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не знаходить.
При цьому, апеляційні доводи сторони захисту про те, що вищенаведені обставини, які, як встановлено взято до уваги належним чином судом, в даному випадку не дають жодних підстав для застосування до ОСОБА_7 інституту умовного засудження, який передбачений ст.75 КК України.
Таким чином, вищенаведені та усі інші доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає голослівними і до уваги не приймає, оскільки вони фактично були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та відповідно не спростовують висновків місцевого суду і не дають жодних підстав для зміни оскаржуваного вироку, як про це просить сторона захисту.
З огляду на викладене, вирок суду в оскаржуваній його частині, тобто призначеного покарання, є законним, обґрунтованим і вмотивованим в розумінні ст.370 КПК України, а тому підстав для його зміни, немає.
У зв'язку з цим, апеляційну скаргу сторони захисту слід залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок, - без змін.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2025 року щодо ОСОБА_7 , - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня отримання копії судового рішення.
Головуючий
Судді