Справа № 761/33118/24
Провадження № 2-др/761/203/25
15 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Харечко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за заявою представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Оніщука Євгена Олександровича про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення понесених витрат на правничу допомогу по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування частини виплаченої за товар та виконанні роботи, грошової суми, -
У липні 2025р. представник відповідача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з позивачки на користь відповідача вартість витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,0 грн.
Заяву мотивовано тим, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2025р. вказаний позов було залишено без розгляду на підставі ч. 2 ст. 223, п. 3) ч. 1 ст. 257 ЦПК України (у зв'язку із повторною неявкою сторони позивача в судові засідання та відсутністю заяв про розгляд справи у відсутність позивачки). Таким чином, на переконання сторони відповідача, позов у даній справі залишено судом без розгляду саме через необґрунтовані дії позивачки, яка не виконувала своїх обов'язків та недобросовісно користувалась правами учасника справи, у зв'язку з чим, витрати, що поніс відповідач внаслідок необґрунтованих дій позивачки та розгляду даної справи в суді першої інстанції, мають бути стягнуті з останньої на користь відповідача в порядку ч. 5 ст. 142 ЦПК України.
Учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися в установленому законом порядку.
В силу положень ч. 4 ст. 270 ЦПК України неявка сторін не перешкоджає розгляду вказаного питання.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вважає, що подана заява про стягнення судових витрат підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2025р. позов ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування частини виплаченої за товар та виконанні роботи, грошової суми було залишено без розгляду на підставі ч. 2 ст. 223, п. 3) ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Так, залишаючи вказаний позов без розгляду на підставі вищевказаних положень ЦПК України, суд виходив із того, що позивачка, будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду вказаної справи, в судове засідання повторно не з'явилась та не направила до суду свого свого представника, а також у матеріалах справи були відсутні заяви/клопотання про розгляд справи у відсутність сторони позивача.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 3 ст. 257 ЦПК України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
Питання щодо розподілу судових витрат, в разі залишення позову без розгляду, може бути вирішено судом шляхом постановлення ухвали в порядку та на підставах, передбачених ст. 142 ЦПК України з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Відповідно до ч.6 ст.142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення такої ухвали, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
З викладеного убачається, що у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Тобто, відповідач повинен підтвердити наявність витрат, які він поніс у зв'язку із поданням позову до нього і у подальшому з залишеним без розгляду, а також, довести необґрунтованість дій позивача, пов'язаних із розглядом справи.
Разом з тим, ЦПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти зловживання позивачем своїми процесуальними правами, що стало підставою для закриття провадження або залишення позову без розгляду.
Обов'язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, відповідно до положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, останньому необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача тощо.
Вирішуючи спір у подібних правовідносинах, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 березня 2023р. у справі №712/15541/18, зазначив, що позивач, звернувшись до суду з позовом, створив відповідачу умови, які викликали необхідність укладення ним договору про надання правничої допомоги, витрачання власного часу та коштів, подання відзиву, пояснень, заперечень, клопотань про призначення судової експертизи; подальше залишення позову без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача після розгляду справи судом протягом 3, 5 років свідчить, що позивач вийшов за межі дійсного змісту свого права та вчинив необґрунтовані дії, чим порушив охоронюваний законодавством баланс між сторонами спору, який має на меті забезпечення збереження майнових прав та інтересів сторони, яка потерпає від фінансових збитків, при цьому забезпечуючи право на стягнення судових витрат з позивача на користь відповідача у передбачуваних законом випадках та у разі настання певних умов.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 грудня 2022р. у справі № 910/12184/20, зазначив, що обов'язковими умовами для застосування передбачених ч. 4 ст. 202, п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності; право позивача як особи, що подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов'язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. У зв'язку з цим наявні підстави для вирішення питання щодо покладення відповідних судових витрат на позивача; неявка повноважного представника позивача, належно повідомленого про час і місце розгляду справи, у судове засідання у разі неподання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності та неповідомлення причин такої неявки можуть кваліфікуватися як необґрунтовані дії у розумінні частини 5 ст.130 ГПК України. При цьому саме на позивача покладається обов'язок доведення неможливості вчинення ним відповідних процесуальних дій.
За таких обставин до спірних правовідносин підлягає застосуванню також вищенаведений правовий висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 грудня 2022р. у справі №910/12184/20 щодо покладення на позивача обов'язку доведення неможливості вчинення ним відповідних процесуальних дій. ЦПК України містить тотожні норми права, а тому згаданий висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
У постанові від 24 квітня 2019р.у справі №757/23967/13-ц Верховний Суд зазначив, що залишення позову без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами. Суд зобов'язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує поведінку позивача, яка проявилася у відсутності інтересу до ініційованого судового розгляду, а також вчинення відповідачем дій з метою захисту своїх прав, зокрема, у зв'язку з укладенням відповідачем із адвокатом договору про надання правової допомоги, поданням до суду відзиву та фактичною оплатою послуг адвоката.
За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При вирішенні питання в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що відповідно до ст. 133 ЦПК України це один з видів судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що 08 листопада 2024р. між відповідачем та Адвокатським бюро «Євгена Оніщука», в особі керуючого Оніщука Є.О. було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №117.
08 листопада 2024р. між відповідачем та Адвокатським бюро «Євгена Оніщука», в особі керуючого Оніщука Є.О. було укладено Додаток №1 до вищевказаного договору, згідно п. 1. якого сторони погодили, що гонорар адвокатського бюро за надання правової допомоги відповідачу у справі №761/33118/24 в суді першої інстанції становить 7000,0 грн.
Судом встановлено, що відповідачем фактично було сплачено кошти за надані послуги з правничої допомоги в сумі 7000,0 грн., про що свідчить копія платіжної інструкції №221568964 від 12 листопада 2024р.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019р. у справі № 915/237/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018р. у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018р. у справі №814/698/16.
Таким чином, враховуючи положення ст. 137 ЦПК України, проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом стороні відповідача юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред'явлених вимог та кількість поданих представником відповідача процесуальних документів, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов переконливого висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 3500,0 грн., яка, на переконання суду, є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона відповідача у цій справі, при цьому судом враховано, що заявлена стороною відповідача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,0 грн. є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах відповідача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості з урахуванням розміру заявлених вимог.
При цьому судом враховано, що при вирішенні питання про компенсацію витрат на правничу допомогу, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «East/West Alliance Limited проти України»», зазначив, що «оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), справа №34884/97).».
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 137, 141, 246, 258, 259, 263-266, 268, 270, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Оніщука Євгена Олександровича про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення понесених витрат на правничу допомогу по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування частини виплаченої за товар та виконанні роботи, грошової суми - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу, яку сторона відповідача понесла у зв'язку з розглядом зазначеної справи у розмірі 3500,00 /три тисячі п'ятсот/ грн.
В решті заяви - відмовити.
Додаткове рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: