Справа № 643/18292/25
Провадження № 1-кс/643/5954/25
23.10.2025 слідчий суддя Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Харкові скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_4 від 15.05.2025 про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42025000000000160 від 27.02.2025,
Слідчому судді Салтівського районного суду міста Харкова 21.10.2025 надійшла скарга ОСОБА_3 , в якій він просить:
- скасувати формальну та немотивовану постанову від 15.05.2025 про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні № 42025000000000160 від 27.02.2025, як незаконно винесену.
Скарга мотивована тим, що спірна постанова має формальний характер, а висновки викладені в постанові від 15.05.2025 про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні не відповідають дійсності, є свідомо надуманими, не мотивованими та не заснованими на всебічному та повному дослідженні фактів, викладених у його заяві про кримінальне правопорушення.
22.10.2025 до суду надійшли матеріали кримінального провадження № 42025000000000160 від 27.02.2025.
Скаржник та суб'єкт оскарження, у судове засідання не з'явилися. ОСОБА_3 у скарзі просив проводити її розгляд без його участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Слідчий суддя, дослідивши зміст скарги та додані до неї матеріали, вивчивши матеріали кримінального провадження, встановив таке.
Статтею 55 Конституції України кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст.8 Конституції України норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини гарантується.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання про його права та обов'язки або при висуненні проти нього будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий судовий розгляд протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Одним з основних складових у системі справедливого судочинства є доступ до суду.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права і свободи, викладені у Конвенції, порушуються, має право на ефективний спосіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які діяли як офіційні особи.
Відповідно до ч. 3 ст.21КПК України кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим кодексом.
Слідчим суддею встановлено, що у провадженні Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві перебуває кримінальне провадження № 42025000000000160 від 27.02.2025 за ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 396 КК України.
Постановою слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_4 від 15.05.2025 відмовлено у визнанні потерпілим ОСОБА_3 у вказаному кримінальному провадженні.
Главою 26 КПК України визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 9 КПК України визначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Вимоги до постанови слідчого передбачені ст. 110 КПК України.
За змістом п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України мотивувальна частина постанови слідчого повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.
За положеннями ч. 1, 2 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
На підставі ч. 3 ст. 55 КПК України потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
Згідно з положеннями ст. 55 КПК України для визнання фізичної особи потерпілою у кримінальному провадженні необхідно дві умови: 1) отримання особою в результаті кримінального правопорушення моральної, фізичної або майнової шкоди; 2) після початку кримінального провадження подання особою заяви про залучення її до провадження як потерпілої.
Частиною 5 ст. 55 КПК України передбачено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
При цьому, відповідні підстави згідно із зазначеною нормою мають бути належним чином мотивовані.
З аналізу вищевказаних норм КПК України слідує, що чинне кримінально процесуальне законодавство передбачає можливість відмови у визнанні особи потерпілим. Разом з тим, умовою для цього є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч. 1 ст. 55 КПК України.
З урахуванням вищенаведеного, слідчий суддя доходить висновку, що слідчий, постановляючи оскаржувану постанову, повинен був надати аналіз та вказати мотиви прийняття оскаржуваної постанови, виходячи з дослідження всіх наявних в матеріалах кримінального провадження даних щодо можливого спричинення ОСОБА_3 шкоди. Як зазначається скаржником, питання завдання шкоди не з'ясовувались.
З тексту постанови слідчого від 15.05.2025 року слідує, що слідчий врахував відсутність будь-яких доказів спричинення заявнику шкоди, оскільки ОСОБА_3 не подає на підтвердження своєї заяви речі і документи які обґрунтовують заподіяну шкоду. Також, слідчий в оскаржуваній постанові обмежився лише констатацією, що завдання моральної, фізичної чи майнової шкоди заявнику не встановлено, слідчий в оскаржуваній постанові не зазначив, які саме слідчі та інші процесуальні дії вчинені з метою саме перевірки факту спричинення такої шкоди, та чи встановлював він факт заподіяння такої шкоди, у тому числі шляхом допиту заявника.
Відтак, постанова слідчого є передчасною, оскільки висновок про відсутність шкоди не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону та належній оцінці зібраних у провадженні доказів, зокрема не враховано положення ст. 91, 92, 94 КПК України щодо обов'язку сторони обвинувачення доводити обставини, які мають значення для кримінального провадження, та необхідності надання цим доказам належної правової оцінки. Крім того, при прийняття постанови не враховано положення ст. 2 КПК України про завдання кримінального провадження та ст. 9 КПК України щодо обов'язку органів досудового розслідування діяти на підставі та в межах закону.
Отже, спірна постанова не відповідає вимогам ст. 110 КПК України, оскільки не містить належних мотивів прийнятого рішення, не відповідає вимогам процесуального закону, тому підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 2 ст.307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову в задоволенні скарги.
Отже, скарга ОСОБА_3 на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим підлягає задоволенню, з урахуванням встановлених слідчою суддею обставин.
Разом з цим, слідчий суддя звертає увагу скаржника, що він також повинен проявляти зацікавленість щодо надання органу досудового розслідування речей і документів (п. 2 ч. 2 ст. 60 КПК України) на підтвердження своїх тверджень, оскільки до заяви про вчинення кримінального правопорушення та до заяви від 02.05.2025 не долученого будь-яких додатків.
Керуючись ст. 7, 22, 26, 55, 110, 303 - 307, 372, 376 КПК України, слідчий суддя -
Задовольнити скаргу ОСОБА_3 .
Постанову слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_4 від 15.05.2025 про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42025000000000160 від 27.02.2025 - скасувати.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_5