"23" жовтня 2025 р.
Справа 642/3623/25
Провадження 2/642/1367/25
23 жовтня 2025 року
м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Петрової Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Падалка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в спрощеному провадженні цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
20.06.2025 до Холодногірського районного суду м.Харкова надійшла позовна заява від представника позивача АТ «Універсал Банк» Мєшніка К.І., який діє на підставі довіреності № 22-ЮД1 від 08.01.2024, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 01.12.2018 у розмірі 7 840,69 грн. та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що банк запустив новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank.
Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт.
Починаючи з травня 2020 року онбординг відбувається шляхом відео верифікації працівником банку дистанційно, дія шеренг на точці дистанційно та селфі клієнта, спрощена процедура через УБКІ, селфі клієнта та селфі клієнта с паспортом.
Умови обслуговування рахунків фізичної особи в Акціонерному товаристві "Універсал Банк" опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms.
01.12.2018 ОСОБА_1 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг.
Відповідач підтвердила, що ознайомилась та отримала примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір та зобов'язалась виконувати його умови.
На підставі укладеного Договору відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі до 5000 грн на розрахунову картку № НОМЕР_1 .
Позивач вказує, що свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач, у свою чергу, зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, не вносить грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за наданим кредитом, яка станом на 07.04.2025 згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 01.12.2018 становить 7 840,69 грн., та складається з загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 7 840,69 грн.; заборгованість за пенею - 0 грн.; заборгованість за порушення грошового зобов'язання 0 грн.
Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з вищезазначеною позовною заявою.
Ухвалою суду від 24.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження по справі з повідомленням (викликом) сторін (а.с.41).
Представник позивача АТ «Універсал-Банк» Мєшнік К.І., який діє на підставі довіреності №22-ЮД1 від 08.01.2024, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити, проти задоволення заочного рішення не заперечує (а.с.38).
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, шляхом направлення судової повістки смс повідомлення та оголошенням про виклик до суду на сайті «Судова влада», про причини своєї неявки суд не повідомила, будь-яких заяв від неї на адресу суду не надходило, не скористалась своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, зі згоди представника позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
23.10.2025 ухвалою суду постановлено справу розглядати у заочному порядку.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Пунктом 23 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
При цьому відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Спірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Пунктом другим частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено в пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Здійснюючи правосуддя (ч. 1 ст. 5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивачем АТ «Універсал Банк» було відкрито новий проект «Монобанк», в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки «Monobank», на яких за заявою клієнта встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту «Монобанк» є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень, а Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» розміщені на офіційному сайті банку і доступні для ознайомлення.
В судовому засіданні досліджено копію Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 01.12.2018, яка власноруч підписана відповідачем ОСОБА_1 (а.с.13).
Так 01.12.2018 ОСОБА_1 звернулась до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим особисто підписала Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 01.12.2018. Положеннями Анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг (а.с.14-22).
Підписавши Анкету-заяву, відповідач підтвердила, що ознайомилась та отримала примірники у мобільному додатку зазначених вище документів, вони їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
Анкета-заява містить паспортні та анкетні дані відповідача, водночас, в анкеті відсутні дані про розмір встановленого кредитного ліміту, процентну ставку, строк кредитування, наслідки порушення умов кредитування.
В даній анкеті-заяві є лише посилання на те, що ОСОБА_1 погоджується з тим, що Банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту, погодилась з тим, що про зміну дозволеного розміру кредитного ліміту Банк повідомляє його шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток.
В частині 6 Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 01.12.2018 ОСОБА_1 просить вважати наведений зразок її власноручного підпису або її аналоги обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті їй в Банку.
У пункті 9 анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердила, що ця анкета-заява є також заявою на відкриття рахунку і карткою із зразком її підпису.
В частині 11 Анкети-заяви ОСОБА_1 просить усе листування щодо цього договору здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору (а.с.13).
Разом з цим, Анкета-заява не містить будь-яких відомостей про розмір кредитного ліміту, процентну ставку, строк кредитування, наслідки порушення умов кредитування, тощо (а.с.13).
До позовної заяви Банком долучено Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank Universal Bank, затверджених Протоколом Правління № 46 від 24.11.2021, що набуває чинності з 27.11.2021, Тарифи банку Чорної картки monobank, Паспорт споживчого кредиту Чорної картки monobank, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які не підписані відповідачем (а.с.14-22).
Згідно з наданим банком розрахунку заборгованості за договором № б/н від 01.12.2018, заборгованість ОСОБА_1 станом на 07.04.2025 становить 7 840,69 грн., яка складається з загального залишку заборгованості за відсотками - 0,00 грн., заборгованість за пенею - 0,00 грн., заборгованість за порушення грошового зобов'язання у розмірі 0,00 грн. (а.с. 7-8).
Відповідно до довідки АТ «Універсал Банк» від 07.04.2025 ОСОБА_1 має у Банку рахунок НОМЕР_2 у гривні, кредитна картка № НОМЕР_3 , тип Картка чорна, активна до 09/30 (а.с.11).
Згідно з довідкою про розмір встановленого ліміту, ОСОБА_1 через мобільний застосунок за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 01.12.2018 за карткою № НОМЕР_1 встановлений 01.12.2018 кредитний ліміт у розмірі 5000,00 грн. (а.с. 12).
Також до суду надано виписку про рух коштів по картці позичальника ОСОБА_1 за період з 01.12.2018 по 03.04.2025 (остання розрахункова дата 03.04.2025), з якої вбачається, що 01.12.2018 позичальнику банк встановив кредитний ліміт до 5000,00 грн., відповідач користувалася кредитними коштами, розраховувалася у терміналах, приймала перекази, поповнювала готівкою (а.с.10).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до положень ч. 1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Договір) електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, 01.12.2018 сторони домовились про те, що при наданні Банком будь-яких послуг Позичальнику, в т.ч., але не виключно, послуг з переказу коштів, укладення між Сторонами кредитних договорів та будь-яких інших правочинів використання електронного підпису.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 01.12.2018 ОСОБА_1 порушує взяті на себе зобов'язання за цим Договором.
Як вбачається з положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При укладанні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України (договір приєднання), згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Універсал Банк»).
Умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Однак слід звернути увагу, що саме по собі посилання позивача на ознайомлення відповідачем із вказаними банківськими документами та погодження із ними шляхом їх підписання цифровим підписом у мобільному додатку, без надання відповідних доказів, не може бути прийнято до уваги суду, оскільки будь-яка дія користувача додатком фіксується у відповідній програмі та в подальшому оброблюється спеціалістами банку, що і здійснюють реагування на відповідні дії з боку клієнта. При цьому, відсутність вказаних доказів, позбавляє можливості суд встановити факт ознайомлення із вказаними умовами надання кредитних послуг та їх підписання, що є обов'язковим у разі пред'явлення позивачем вимог щодо стягнення заборгованості за процентами, неустойкою, комісією, та які у зв'язку із відсутністю вказаних доказів до стягнення не підлягають.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги стягнення заборгованості за договором від 01.12.2018, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на паспорт споживчого кредиту, витяг з Тарифів за чорною карткою Monobank та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк», які розміщені на сайті: https://www.monobank.ua/terms, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк», які розміщені на сайті: https: //www.monobank.ua/terms, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме з цим витягом з Тарифів за Чорною карткою Monobank та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк» ознайомився відповідач, оскільки вони датовані 27.11.2021, а підписана Барбашово. О.В. заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк» датована 01.12.2018 (а.с.14-22).
Щодо паспорту споживчого кредиту, суд не бере його до уваги, оскільки зі змісту цього паспорту вбачається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо (а.с. 23-25).
У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
Крім того, паспорт споживчого кредиту не містить відомостей щодо дати його складання, а також його підписання ОСОБА_1 електронно-цифровим підписом.
Позивач зазначав у позовній заяві, що факт ознайомлення відповідача з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту підтверджується тим, що на підставі анкети-заяви відповідач висловив свою згоду з вищевказаними документами в електронному вигляді у мобільному застосунку «monobank» шляхом застосування електронного цифрового підпису.
Разом з тим, пунктом 5.2 розділу 5 Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» визначено, що в рамках дистанційного обслуговування Банк надає Клієнту інформацію про банківське обслуговування, шляхом її направлення на адресу клієнта, зазначену в Анкеті-заяві, або мобільний додаток клієнта.
Однак, в матеріалах справи відсутнє підтвердження із зазначенням дати та часу одержання відповідачем у електронному вигляді Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ «Універсал Банк», Паспорту споживчого кредиту «картка Monobank», та Тарифів.
Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 була ознайомлена саме з наданими позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог Умовами, Тарифами та Паспортом споживчого кредиту.
В той же час, анкета-заява від 01.12.2018, підписана ОСОБА_1 не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору.
Суд звертає увагу, що в анкеті-заяві від 01.12.2018 строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, ОСОБА_1 надала згоду здійснювати договірне списання коштів з рахунків для погашення грошових зобов'язань, що випливають з умов договору, проте не погоджувалв сплати відсотків за користування кредитними коштами за договором, списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування даним кредитом укладеним між сторонами договором не передбачено.
З наданого АТ «Універсал Банк» розрахунку вбачається, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором визначено з урахуванням відсотків, які нараховані згідно з умовами обслуговування рахунків фізичної особи, а тому цей розрахунок не є належним доказом щодо розміру коштів, які фактично отримані позичальником, та його заборгованістю.
Крім того, як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості, загальний залишок заборгованості за кредитом (тілом кредиту) становить 7 840,69 грн. Проте, фактично ця сума не є заборгованістю лише за тілом кредиту, оскільки банком також нараховувались проценти на заборгованість за кредитом.
У постанові об'єднаної палати КГС ВС від 02 жовтня 2020 року №911/19/19 зазначено, що суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів ОСОБА_1 неодноразово вносила кошти у рахунок погашення кредитної заборгованості, однак сплачені нею кошти розподілялись банком на погашення процентів, які передбачені Умовами обслуговування рахунків фізичної особи, що відповідачем не підписані, тобто не спрямовувались на погашення тіла кредиту, у зв'язку з чим заборгованість зростала.
До того ж, з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 вбачається, що банком проводилось нарахування процентів за процентною ставкою 37,2, 38,4% які зараховувались у загальну заборгованість за тілом кредиту, загальна сума таких процентів становить 5 991,15 грн.
Отже, нараховані відповідачу ОСОБА_1 відсотки у загальному розмірі 5 991,15 грн., та внесені боржником кошти в сумі 5 991,15 грн. неправомірно та безпідставно списано Банком на погашення відсотків.
Суд зазначає, що відсутні підстави для стягнення заборгованості у визначеному банком розмірі оскільки заборгованість за тілом кредиту, як зазначає АТ «Універсал Банк» в позовній заяві, становить 7 840,69 грн., а сума незаконного списання АТ «Універсал Банк» відсотків за користування кредитом становить 5 991,15 грн.
Тому з відповідача на користь банку підлягає стягненню 1 849,54 грн. (7 840,69грн. - 5 991,15 грн.).
Таким чином, у зв'язку з наведеним суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 849,54 грн.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі №757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі №438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
У відповідності до положень ч.3 ст. 12 та ч.1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В п.27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Відповідно до ч.1 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Універсал банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
З огляду на вищевикладене, розглядаючи спір в межах доводів позову, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 849,54 грн.
Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (23,59%), а саме: - 714,31 грн.
Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг від 01.12.2018 у розмірі 1 849,54 (одна тисяча вісімсот сорок дев'ять грн., 54 коп.) грн., яка складається з загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 714,31(сімсот чотирнадцять грн., 31 коп.) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони:
Позивач - Акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ-БАНК», код ЄДРПОУ 21133352, місцезнаходження 04114, м.Київ, вул. Автозаводська, буд.54/19.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 , паспорт НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.
Повний текст рішення складено 23.10.2025.
Суддя Наталя ПЕТРОВА