Справа № 953/3291/25
н/п 2-др/953/46/25
23 жовтня 2025 рокум. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Дяченка О.М.,
за участю секретаря судових засідань - Собченко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в залі суду заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шовкова Олега Сергійовича про ухвалення додаткового рішення, -
У провадженні Київського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», третя особа: Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про відшкодування шкоди.
13.10.2025 Київським районним судом м. Харкова ухвалено рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 9 542,20 (дев'ять тисяч п'ятсот сорок дві, 20) грн; стягнуто з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 10 177,92 (десять тисяч сто сімдесят сім, 92) грн; стягнуто з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 (дві тисячі) грн.; стягнуто з комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 003,04 (дві тисячі три, 04) грн. В іншій частині - відмовлено.
16.10.2025 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шовков Олег Сергійович подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якому просить долучити до матеріалів справи докази понесення Відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме Акт від 15.10.2025 р. приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору № 03-04/2025 від 03 квітня 2025 р., що додається; ухвалити додаткове рішення у справі № 953/3291/25 про стягнення з КП «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.
Заява мотивована тим, що 03.04.2025 р. між ОСОБА_1 та адвокатом Шовковим Олегом Сергійовичем було укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 03-04/2025. Відповідно до п. 4.1. договору про надання правової допомоги № 03-04/2025 від 03.04.2025 р., «Вартість Гонорару Адвоката за підготування документів та представництво Клієнта за цим Договором у суді першої інстанції Сторони визначили у фіксованому розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок. Розмір гонорару не залежить від об'єму виконаних робіт/наданих послуг, витраченого часу, кількості судових засідань, підготованих документів і т. ін.)». Згідно п. 42. того ж Договору: «Клієнт здійснює оплату суми Гонорару, визначеної п. 4.1. у строк не пізніше десяти робочих днів з дня після набрання законної сили судовим рішенням у справі, якщо сторони не домовляться про інше. Сплата гонорару можлива клієнтом без отримання ним рахунку. Клієнт має право сплатити гонорар Адвокату раніше набрання судовим рішенням у справі законної сили». В позовній заяві Позивачем зазначено попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, де зазначив і 10 000 грн. витрати на професійну правничу допомогу. В рішенні суду не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат (на професійну правничу допомогу), а Позивач заявляв що докази надання професійної правничої допомоги будуть надані, і не надавались раніше, оскільки сторони підписали акт виконаних робіт за результатами наданих послуг після винесення судового рішення, тому на думку представника позивача, є підстави для прийняття додаткового рішення у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали заяви про ухвалення додаткового рішення з додатками, суд приходить до переконання про часткове задоволення заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», що закріплено ч. 4 ст. 62 ЦПК України.
Поняття терміну адвокат врегульоване п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», відповідно до якої адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Положенням ч. 1, 4 ст. 17 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.
Підстави для здійснення адвокатської діяльності визначені ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; і поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Верховний Суд в Постанові від 10.06.2021 по праві № 820/479/18 зазначив, що як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 30.09.200 № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з Іншими суб'єктами права.
При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
03.04.2025 між ОСОБА_1 , з однієї сторони, ОСОБА_2 , з іншої сторони, укладено Договір про надання правничої допомоги № 03-04/2025.
Згідно п. 4.1. даного договору, вартість Гонорару Адвоката за підготування документів та представництво Клієнта за цим Договором у суді першої інстанції Сторони визначили у фіксованому розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок. Розмір гонорару не залежить від об'єму виконаних робіт/наданих послуг, витраченого часу, кількості судових засідань, підготованих документів і т. ін.).
Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 03.04.2025, відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 03.04.2025 № 03-04/2025 виконавець надав, а Замовник прийняв надані послуги. Вартість послуг з надання правової допомоги визначена згідно п. 4.1. Договору про надання правничої допомоги № 03-04/2025. Жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому Замовник до Виконавця не має.
Вирішуючи питання по суті, суд також бере до уваги висновки КГС ВС від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17, при цьому суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Колегія суддів касаційної інстанції враховує, що 12.05.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), в якій підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)), та зазначила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" ("Iatridis v. Greece", заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" ("Pakdemirli v. Turkey", заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд враховує, що (І) складання позовної заяви не потребувало аналізу великої кількості документів, а у справах даної категорії наявна усталена судова практика, (ІІ) адвокат не вивчав додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовує свої заперечення, (ІІІ) справа розглядається у спрощеному провадженні.
Враховуючи предмет позову, незначну складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, часткове задоволення позовних вимог, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до 2 000,00 грн.
Керуючись ст. 270, 354 ЦПК України, суд,-
Заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шовкова Олега Сергійовича про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Ухвалити додаткове рішення по справі № 943/3291/25 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», третя особа Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про відшкодування шкоди, яким стягнути з Комунального підприємства «Жилкомсервіс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 (дві тисячі, 00) грн.
В решті вимог заяви - відмовити.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 23.10.2025.
Суддя Дяченко О.М.