Справа № 953/8038/25
н/п 2/953/3378/25
14 жовтня 2025 року Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Губської Я.В.
при секретарі Кіпеть Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Територіальне медичне об*єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області» (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Полігонна, 16), Східне територіальне медичне об*єднання Міністерства внутрішніх справ України (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Полігонна, 16) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов*язання надати пропозиції, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Позивач ОСОБА_2 05.08.2025 року звернулася до суду з позовом до ДУ «ТМО МВС України по Луганській області», Східного територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просить суд: визнати незаконним звільнення ОСОБА_2 з роботи, скасувати наказ від 23.06.2025 №85о/с про звільнення з роботи, поновити ОСОБА_2 на роботі, зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та зобов*язати надати пропозиції про зайняття наявних вакантних посад.
В обґрунтування вимог вказує, що з 06.02.2023 року вона працювала на посаді бухгалтера бухгалтерії Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області". 09.05.2025 року головою комісії з припинення Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області" їй було надіслано на особисту електронну пошту повідомлення про майбутнє звільнення у зв'язку із припиненням Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області" шляхом приєднання від 09.05.2025 року № 33/33-110. Дане повідомлення обґрунтоване Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.04.2025 року № 275 «Про припинення Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області" шляхом приєднання», відповідно до якого, Державна установа "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області" (ЄДРПОУ 08734470) реорганізована шляхом приєднання до Східного територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України (ЄДРПОУ 08805223). З моменту повідомлення про майбутнє звільнення і до моменту звільнення відповідачі не пропонували їй вакантні посади та іншу роботу. 10 липня 2025 року наказом Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області" від 23.06.2025 № 85 о/с «Про звільнення співробітників ДУ "ТМО МВС України по Луганській області"» її звільнено з посади бухгалтера бухгалтерії та бухгалтера бухгалтерії (0,25 за сумісництвом) у зв'язку з ліквідацією ДУ "ТМО МВС України по Луганській області" відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України і їй не було запропоновано жодної вакантної посади. Вказала, що зі звільненням не згодна, оскільки було порушено її права на працю, у зв*язку з чим і звернулась з позовом до суду.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 14.08.2025 року справу було прийнято та відкрито провадження в порядку спрощеного провадження.
Позивачка надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
25.08.2025 представником Східного територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України на адресу суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 09.05.2025 позивачку було письмово повідомлено про майбутнє звільнення у зв'язку із припиненням підприємства шляхом направлення їй повідомлення від 09.05.2025 року № 33/33-110 на особисту електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується скріншотом відправлення листа. У зв'язку з припиненням Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області" позивачку в усній формі було попереджено про неможливість працювати дистанційно, а тому необхідно переїхати в м. Дніпро. В усній формі позивачка повідомила Голову комісії з припинення, що не має наміру переїжджати в м. Дніпро для продовження трудової діяльності та не заперечує проти звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Також представником відповідача до відкриття провадження у справі був здійснений телефонний дзвінок на номер позивачки з пропозицією вийти на роботу в ДУ «Східне TMO MBC» на посаду провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності. Враховуючи відмову позивачку на дану пропозицію відповідач вважає, що вимоги позивачки спрямовані виключно на отримання грошових коштів, а тому представник відповідача Східного територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
19.09.2025 року до суду подана відповідь на відзив позивача, в якій вона заперечує проти доводів відповідача та просить їх не враховувати.
15.09.2025 року до суду подані заперечення на відповідь на відзив, в яких представник ДУ «Східне ТМО МВС» вказує, що вимога позивача про поновлення на роботі є формальною, без фактичного наміру продовжувати трудові відносини.
10.10.2025 представником відповідача ДУ «ТМО МВС України по Луганській області» через систему «Електронний суд» подано заяву про повне визнання позовних вимог та розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до положень ст. 247 ЦПК України суд розглядає справу за відсутності сторін на підставі наявних в ній доказів та без фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши відповідні обставини і визначивши відповідно до них правовідносини, вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст.2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 06.02.2023 по 10.07.2025 року працювала на посаді бухгалтера бухгалтерії Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області".
09.05.2025 року головою комісії з припинення Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області" позивачу було надіслано на особисту електронну пошту повідомлення про майбутнє звільнення у зв'язку із припиненням Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області" шляхом приєднання від 09.05.2025 року № 33/33-110.
10 липня 2025 року наказом Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області" від 23.06.2025 № 85 о/с «Про звільнення співробітників ДУ "ТМО МВС України по Луганській області"» ОСОБА_2 було звільнено з посади бухгалтера бухгалтерії та бухгалтера бухгалтерії (0,25 за сумісництвом) у зв'язку з ліквідацією ДУ "ТМО МВС України по Луганській області" відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Звертаючись з позовом до суду 05.08.2025 року ОСОБА_2 вказує на незаконність її звільнення, оскільки було порушено чинне законодавство під час звільнення за ст. 40 КЗпП України і їй не пропонувались вільні посади для працевлаштування.
Відповідно до статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64Конституції України»(абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.
Згідно вимог ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудовий спір, пов'язаний зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суд має з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Під час розгляду справи судом встановлено і не заперечується відповідачем про те, що позивачу ОСОБА_2 не було запропоновано всі вільні посади під час звільнення за ч.1 ст. 40 КЗпП України, як це передбачено вимогами ст. 49-2 КЗпП України.
Посилання відповідача на усну домовленість з позивачем та пропозиції працевлаштування після звільнення не має принципового значення для даної справи, оскільки було порушено процедуру звільнення на підставі вимог ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України.
Враховуючи вищезазначене та фактичне визнання позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині та визнає протиправним і скасовує наказ Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області" від 23.06.2025 № 85 о/с «Про звільнення співробітників ДУ "ТМО МВС України по Луганській області"» в частині звільнення 10.07.2025 року ОСОБА_2 , бухгалтера бухгалтерії та бухгалтера бухгалтерії (0,25 ставки за сумісництвом) Державної установи «Територіальне медичне об*єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області» , відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Для відновлення порушених прав позивача суд поновлює ОСОБА_2 на посаді бухгалтера бухгалтерії та бухгалтера бухгалтерії (0,25 ставки за сумісництвом) Державної установи «Територіальне медичне об*єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області» з 10 липня 2025 року.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до п.3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що період вимушеного прогулу становить з 10.07.2025 по 14.10.2025 року.
Згідно наданої до суду довідки про заробітну плату, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 2128,54 грн., і тому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.07.2025 по 14.10.2025 року (69 роб. днів) становить 146869,26 грн., який і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Суд вважає за необхідне у відповідності до пунктів 2,4 ч.1ст. 430 ЦПК України, допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Однак, суд зазначає, що в частині позовних вимог про зобов'язання Східного територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України надати пропозиції ОСОБА_2 про зайняття наявних вакантних посад необхідно відмовити як передчасне, оскільки дане питання відноситься до порядку виконання судового рішення про поновлення на роботі.
Оскільки позивач на підставі Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст.ст.10,12,13,141,263,265 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Територіальне медичне об*єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області» (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Полігонна, 16), Східне територіальне медичне об*єднання Міністерства внутрішніх справ України (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Полігонна, 16) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов*язання надати пропозиції, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області" від 23.06.2025 № 85 о/с «Про звільнення співробітників ДУ "ТМО МВС України по Луганській області"» в частині звільнення 10.07.2025 року ОСОБА_2 , бухгалтера бухгалтерії та бухгалтера бухгалтерії (0,25 ставки за сумісництвом) Державної установи «Територіальне медичне об*єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області» , відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_2 на посаді бухгалтера бухгалтерії та бухгалтера бухгалтерії (0,25 ставки за сумісництвом) Державної установи «Територіальне медичне об*єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області» з 10 липня 2025 року.
Допустити в частині поновлення на роботі негайне виконання рішення.
Стягнути із Державної установи «Територіальне медичне об*єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 146869,26 гривень.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
Стягнути із Державної установи «Територіальне медичне об*єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області» на користь держави судовий збір у розмірі 3028 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя :