Справа № 320/21349/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.
08 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
при секретарі Сови Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Завод 410 ЦА" до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Київ в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Головне управління розвідки Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, -
Державне підприємство "Завод 410 ЦА" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дії, визнання протиправними та скасування постанов.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанов Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт коштів ДП "Завод 410 ЦА" від 18.03.2025 у ВП №76510478, у ВП №74003316, від 27.03.2025 року у ВП №74877844, у ЗВП №54674414, від 21.03.2024 у ВП №74003316, від 04.04.2025 ВП №77717363. Визнано протиправними та скасовано постанови про арешт коштів ДП "Завод 410 ЦА" від 18.03.2025 у ВП №76510478, у ВП №74003316, від 27.03.2025 року, у ВП №74877844, у ЗВП №54674414, від 21.03.2024 у ВП №74003316, від 04.04.2025 ВП №77717363 прийнятих Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом визнано протиправною та скасовано постанову про арешт коштів боржника від 04.04.2025 ВП №77717363, винесену Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Апелянт зауважив, що Відділ не брав участі у справі як сторона (відповідач), матеріали виконавчого провадження судом не витребовувались, обставини прийняття оскаржуваної постанови судом не досліджувались. Виконавче провадження № 77717363, перебуває на виконанні у Відділі, який є структурним підрозділом Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а не Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), а також виконавче провадження №77717363 не входить до складу зведеного виконавчого провадження. Апелянт вважає, що в цій частині судом мало бути розглянуто питання про відмову в задоволенні позову, та відповідно винесено рішення.
Щодо іншої частини позовних вимог апелянт зазначив, що ДП "Завод 410 ЦА" відповідно до наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 43 від 14.03.2023 включено до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану. Проте вказане не є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях про стягнення заборгованості по заробітній платі на користь фізичних осіб, а також рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб'єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.
Так як, підстави для зупинення вчинення виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження відсутні, державним виконавцем Відділу у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" було винесено постанову про арешт коштів боржника.
Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Київ) також подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що в зобов'язальній частині вимоги позивача пред'явлені лише до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ). На переконання апелянта суд першої інстанції повинен був за правилами статті 48 КАС України залучити до участі у справі співвідповідача - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державного виконавчої служби Міністерства юстиції України та Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), оскільки, постанови про арешт коштів ДП "Завод 410 ЦА" від 18.03.2025 у ВП №76510478, ВП №74003316, від 21.03.2024 у ВП №74003316 були винесені державним виконавцем Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а постанова про арешт коштів ДП "Завод 410 ЦА" від 04.04.2025 ВП №77717363 була винесена державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державного виконавчої служби Міністерства юстиції України. Суд першої інстанції наведених вимог процесуального закону не дотримався та, вирішуючи спір, не з'ясував хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
Також апелянт зазначив, що станом на день ухвалення рішення так і на даний час, матеріали позовної заяви (адміністративний позов) Державного підприємства "Завод 410 ЦА" до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) не надходили, також відсутні в Електронному суді. Суд першої інстанції, позбавив можливості відповідача подати відзив на позовну заяву ДП "Завод 410 ЦА", чим порушив принцип змагальності сторін.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що факт внесення підприємства до Переліку є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, за умови дотримання процедури: повідомлення виконавця про наявність таких обставин (надсилання Боржником копії Наказу) і прийняття державним виконавцем постанови, зважаючи на те, що дія пункту 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" не поширюється на вчинення дій у виконавчих провадженнях за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом, а також на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб'єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.
У відзиві на апеляційні скарги позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Позивач зазначив, що він віднесений до об'єктів критичної інфраструктури, про що належним чином було повідомлено виконавців.
Щодо доводів апелянтів про неналежність відповідачів, позивач зазначив, що Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на пряму по структурі підпорядковане Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та належить до єдиної системи Державної виконавчої служби, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині, на думку позивача не заслуговують на увагу суду, та не спростовують висновків оскаржуваного рішення, а отже, на думку позивача, не можуть бути підставою для скасування законного по суті рішення.
Апелянт зазначив, що позовна заява до суду була подана у паперовій формі з дотриманням вимог ч. 1 ст. 161 КАС України, а отже її копія повинна надсилатися судом у паперовій формі, оскільки така копія була додана до позовної заяви, що подавалась до суду позивачем.
У свою чергу відповідач надав до суду відповідь на відзив позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ДП "Завод 410 ЦА" внесено до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення, який затверджений Постановою КМУ № 83 від 4 березня 2015 року, здійснює господарську діяльність у відповідності до діючого законодавства України.
ДП "Завод 410 ЦА" є об'єктом критичної інфраструктури, що підтверджується наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України (Мінстратегпром) від 14.03.2023 №43.
Судом встановлено, що протягом березня- квітня 2025 року було винесено ряд постанов про арешт коштів боржника ДП "Завод 410 ЦА", а саме:
- постанова головного державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 18.03.2025 в рамках ВП №76510478;
- постанова головного державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 18.03.2025 в рамках ВП №74003316;
- постанова головного державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 21.03.2025 в рамках ВП №74003316;
- постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 26.03.2025 в рамках ВП №54674414;
- постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 27.03.2025 в рамках ВП №74877844;
- постанова головного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.04.2025 в рамках ВП №77717363.
Не погодившись із такими постановами, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач віднесений до об'єктів критичної інфраструктури, що підтверджується відповідним наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України (Мінстратегпром) від 14.03.2023 №43. Суд зазначив, що позивач виконав свій обов'язок щодо належного повідомлення виконавців про зарахування останнього до суб'єктів критичності, дії відповідача щодо винесення постанов про арешт коштів ДП "Завод 410 ЦА" у ВП №76510478, у ВП №74003316, у ВП №74877844, у ЗВП №54674414, у ВП №74003316, у ВП №77717363 є протиправними. Зазначене також свідчить про протиправність оскаржуваних постанов.
Колегія суддів з приводу наведених спірних правовідносин зазначає наступне.
Щодо підсудності даної справи адміністративному суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.05.2019 № 2-рп (ІІ)/2019) наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист: невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Відповідно до частини 1 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).
При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 68 постанови від 05.12.2018 у справі № 904/7326/14 зазначила, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Частиною 1 статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Отже, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку господарського або цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
Колегія суддів зазначає, що порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», якою врегульовано особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
При цьому, законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання декількох судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій), згідно з частиною першою ст. 287 КАС України відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Також існує лише одна підстава для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження - це наявність підстав для завершення виконавчого провадження. При цьому, таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову, що є його дискреційним повноваженням.
Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то в такому випадку потрібно застосовувати частину першу статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц).
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06.06.2018 у справах № 921/16/14-г/15 та № 127/9870/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 2- 01575/11, від 13.03.2019 у справі № 545/2246/15-ц, від 03.04.2019 у справі №370/1288/15, від 10.04.2019 у справі № 766/740/17-ц, від 29.05.2019 у справі №758/8095/15-ц, від 02.10.2019 року у справі № 753/22823/18-ц, від 19.02.2020 у справі №382/389/17.
У даній справі позивачем оскаржуються постанови державних виконавців про арешт коштів боржника ДП "Завод 410 ЦА", а саме від 18.03.2025 у ВП №76510478, у ВП №74003316, від 27.03.2025 року у ВП №74877844, у ЗВП №54674414, від 21.03.2024 у ВП №74003316, від 04.04.2025 ВП №77717363.
Слід зазначити, що оскаржувана постанова про арешт коштів боржника від 18.03.2025 ВП 74003316 стосується примусового виконання наказу №760/25446/23, виданого 19.01.2024 Солом'янським районним судом міста Києва, позивач є стороною у вказаному виконавчому провадженні.
Отже, ураховуючи наведені правові позиції та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскарження постанови про арешт коштів боржника ДП "Завод 410 ЦА", що відкрито з примусового виконання наказу, виданого на виконання рішення, ухваленого у порядку цивільного судочинства, повинно розглядатися судом, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства, у даному випадку таким судом є Солом'янський районний суд міста Києва.
Крім того, судом встановлено, що оскаржувана постанова про арешт боржника від 04.04.2025 ВП №77717363 стосується примусового виконання наказу №910/9982/23, виданого 04.09.2024 Господарським судом міста Києва, позивач є стороною у вказаному виконавчому провадженні.
Колегія суддів вважає, що оскарження постанови про арешт коштів боржника ДП "Завод 410 ЦА", що відкрито з примусового виконання наказу, виданого на виконання рішення, ухваленого у порядку господарського судочинства, повинно розглядатися судом, який видав виконавчий документ, за правилами господарського судочинства, у даному випадку таким судом є Господарський суд міста Києва.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що даний спір в частині позовних вимог про визнання протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанов про арешт коштів ДП "Завод 410 ЦА" від 18.03.2025 у ВП №74003316 та від 04.04.2025 ВП №77717363 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку цивільного та господарського судочинства.
Згідно вимог пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі в зазначеній вище частині позовних вимог.
В іншій частині позовних вимог, а саме в частині оскаржуваних постанов від 18.03.2025 у ВП №76510478, від 27.03.2025 року у ВП №74877844, у ЗВП №54674414, від 21.03.2024 у ВП №74003316, спір належить до юрисдикції саме адміністративного суду, оскільки вказані постанови прийняті у зведених виконавчих провадженнях, що передбачено зі змісту ч. 1 ст. 287 КАС України з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справах №660/612/16-ц та 805/3267/16-а.
Щодо суб'єктивного складу учасників справи, колегія суддів зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивачем оскаржуються постанови:
- головного державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 18.03.2025 в рамках ВП №76510478;
- головного державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 21.03.2025 в рамках ВП №74003316;
-головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 26.03.2025 в рамках ВП №54674414;
-головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 27.03.2025 в рамках ВП №74877844.
Відповідно до ч. 3 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у справі є Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції м.Київ в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Солом'янський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ, посадовою особою якого було прийнято дві оскаржувані постанови від 18.03.2025 у ВП №76510478 та від 21.03.2025 у ВП №74003316 до участі у справі залучено не було.
Згідно статті 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, а у випадку його незгоди - залучає як другого відповідача, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду є встановлення належності відповідачів, та їх залучення у разі необхідності.
Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Проте, суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримав, та не з'ясував, хто є належними відповідачами у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного співвідповідача- Солом'янський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому КАС України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік та приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанов про арешт коштів ДП "Завод 410 ЦА" від 18.03.2025 у ВП №76510478 та від 21.03.2025 у ВП №74003316 та скасування вказаних постанов, у зв'язку з тим, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки частиною сьомою статті 48 КАС України визначено, що заміна чи залучення співвідповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Щодо суті заявленого позову в частині позовних вимог про визнання протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанов про арешт коштів ДП "Завод 410 ЦА" від 26.03.2025 у ВП №54674414 та від 27.03.2025 у ВП №74877844 та скасування вказаних постанов, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження").
Конституційний Суд України вважає, що зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень полягає у відстроченні виконання судового рішення на певний строк (абзац п'ятий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
25 серпня 2022 року набрали чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану" від 27.07.2022 №2455-IX, а також Закон України "Про внесення зміни до пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" щодо зупинення виконання рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги у період дії воєнного стану" від 27.07.2022 №2456-IX.
Цими Законами пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII доповнено новими абзацами. Зокрема, визначено:
"Зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Дія заборони, встановленої абзацом дванадцятим цього пункту, не поширюється на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб'єкти, визначені в абзаці дванадцятому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення".
06 травня 2023 року набрав чинності новий Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану" від 11.04.2023 №3048-IX, яким пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" викладено в новій редакції.
Положення щодо зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, залишилися незмінними.
Отже, з 25 серпня 2022 року у період дії воєнного стану в Україні:
- зупиняється вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу;
- такий перелік боржників - підприємств оборонно-промислового комплексу визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Це правило не застосовується до виконання:
- рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом;
- рішень, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб'єкти, визначені в абзаці двадцять другому пункту 10-2;
- рішень про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.
04 лютого 2023 року Кабінет Міністрів України постановою №101 затвердив Порядок, який встановлює процедуру визначення підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану (далі - Порядок).
У цьому Порядку під підприємством оборонно-промислового комплексу (далі - підприємство) слід розуміти підприємство, що розробляє та / або виробляє, та / або модернізує, та / або ремонтує, та / або утилізує продукцію військового призначення, та / або надає послуги в інтересах оборони для оснащення та матеріального забезпечення сил безпеки і оборони, та / або здійснює постачання товарів військового призначення та подвійного використання, надання послуг військового призначення під час військово-технічного співробітництва України з іншими державами (пункт 2 Порядку).
За змістом пункту 5 Порядку критеріями включення підприємства до переліку є:
- перебування у процесі виконання державного контракту (договору), укладеного ним з державним замовником у сфері оборони, або залучення підприємства на підставі договорів, зокрема зовнішньоекономічних договорів (контрактів), до виконання такого державного контракту (договору);
- включення до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів).
Підприємство включається до переліку за умови відповідності одночасно обом зазначеним критеріям.
Перелік підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану (далі - Перелік), визначається Мінстратегпромом, яке протягом 10 робочих днів з дня отримання заяви та доданих до неї документів забезпечує їх розгляд та приймає рішення про включення або про відмову у включенні підприємства до Переліку, про що видається відповідний наказ. Копія наказу надсилається заявнику протягом п'яти робочих днів з дня прийняття відповідного рішення з дотриманням вимог Законів України "Про інформацію", Про державну таємницю" разом із супровідним листом (пункт 9 Порядку).
Отже, відповідно до Порядку копія наказу про включення підприємства до Переліку надсилається виключно заявнику. На противагу цьому, копії рішення про виключення підприємства з Переліку надсилаються органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю та заявнику (пункт 11 Порядку).
Розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII не встановлює особливого (спеціального) порядку зупинення вчинення виконавчих дій.
Абзацом першим частини четвертої статті 19 Закону №1404-VIII передбачено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник-фізична особа - також про зміну місця роботи.
Зазначені вимоги не застосовуються лише стосовно осіб, позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, що встановлюється згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" на час позбавлення особи особистої свободи (абзац другий частини четвертої статті 19 Закону №1404-VIII).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, боржник, включений до Переліку, зобов'язаний невідкладно письмово повідомити виконавця, який має зупинити вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.
З матеріалів справи вбачається, позивач віднесений до об'єктів критичної інфраструктури, що підтверджується наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України (Мінстратегпром) від 14.03.2023 №43.
Оскільки в рамках даної справи не є спірним питання щодо включення ДП "Завод 410 ЦА" до Переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану та повідомлення позивачем органу державної виконавчої служби про вказані обставини (під час судового засідання відповідачем не заперечувались вказані обставини), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача правових підстав для винесення постанов про арешт коштів ДП «ЗАВОД 410 ЦА» від 27.03.2025 року у ВП №74877844 та від 26.03.2025 у ЗВП №54674414 та наявність підстав для визнання їх протиправними та скасування.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених 240 цього Кодексу.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг та часткове скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 240, 243, 246, 315, 317, 319, 321, 325, 328 КАС України суд,
Апеляційні скарги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанов про арешт коштів Державного підприємства "Завод 410 ЦА" від 18.03.2025 у ВП №74003316 та від 04.04.2025 ВП №77717363 та визнання протиправними та скасування постанов про арешт коштів від 18.03.2025 у ВП №74003316 та від 04.04.2025 ВП №77717363 - скасувати.
Провадження у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Завод 410 ЦА" в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанов про арешт коштів Державного підприємства "Завод 410 ЦА" від 18.03.2025 у ВП №74003316 та від 04.04.2025 ВП №77717363, а також визнання протиправними та скасування постанов про арешт коштів від 18.03.2025 у ВП №74003316 та від 04.04.2025 ВП №77717363 - закрити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанов про арешт коштів Державного підприємства "Завод 410 ЦА" від 18.03.2025 у ВП №76510478 та від 21.03.2025 у ВП №74003316, а також визнання протиправними та скасування постанов про арешт коштів від 18.03.2025 у ВП №76510478 та від 21.03.2025 у ВП №74003316 - скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову в цій частині позовних вимог.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких