Справа № 127/17880/25
Провадження № 22-ц/801/2068/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.
Доповідач:Матківська М. В.
22 жовтня 2025 рокуСправа № 127/17880/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Оніщука В. В., Сопруна В. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-банк»
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 липня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Рішення ухвалив суддя Воробйов В. В.
Рішення ухвалено без повідомлення (виклику) сторін у м. Вінниця
Дата складення повного тексту рішення - 25 липня 2025 року,
Встановив:
У червні 2025 року АТ «Акцент-банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №А441СТ155101314017 від 17 червня 2024 року у розмірі 83 841,22 грн., а також понесених судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 уклала кредитний договір № А441СТ155101314017 щодо надання їй кредиту в розмірі 75 000,00 грн. строком на 36 місяців (тобто до 16 червня 2027 року), зі сплатою процентів у розмірі 75,00% річних (кредитний договір складається із заяви клієнта та графіку погашення кредиту).
Відповідач не виконувала належним чином умови кредитного договору, у зв'язку з чим у неї утворилася заборгованість, яка станом на 10 червня 2025 року становить 83 841,22 грн., яка складається з: 68 106,75 грн. - загального залишку заборгованості за наданим кредитом, 15 184,00 грн. - загального залишку заборгованості за процентами та 550,47 грн. - загального залишку заборгованості за пенею.
Оскільки на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав банку, тому позивач змушений звернутися в суд з даним позовом.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 липня 2025 року задоволено частково позов АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № А441СТ155101314017 від 17 червня 2024 року у розмірі 13 964,20 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» суму сплаченого судового збору в розмірі 403,26 грн.
В апеляційній скарзі позивач АТ «Акцент-банк» просить скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача судові витрати пов'язані з поданням даної апеляційної скарги в розмірі судового збору.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що судом помилково відмовлено в достроковому стягненні заборгованості з посиланням на ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки між сторонами укладено кредитний договір і в даному випадку застосовуються умови кредитного договору. Так, перед отриманням кредиту відповідач був ознайомлений з паспортом споживчого кредиту, в якому зазначено, що в разі наявності заборгованості у клієнта із сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів банк має право достроково розірвати кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку заборгованості. Умовами кредитного договору не передбачено обов'язкове повідомлення про вимогу дострокового погашення кредиту, оскільки в даному випадку банк з такою вимогою звернувся вже у суді, а відповідач знав, що він порушив вимоги кредитного договору, оскільки мав графік погашення кредиту.
Відповідач ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надала.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 червня 2024 року ОСОБА_1 , будучи клієнтом банку, уклала з позивачем кредитний договір - заяву про надання послуги «Швидка готівка» № А441СТ155101314017 від 17 червня 2024 року, згідно з умовами якої просила АТ «А-Банк» надати їй кредит на таких умовах: вид кредиту - послуга «Швидка готівка»; тип - строковий кредит; мета отримання кредиту - придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг; сума кредиту - 75 000,00 грн.; строк кредиту - 36 місяців: з 17 червня 2024 року по 17 червня 2027 року, включно; процентна ставка (фіксована) - 75 % на рік; розмір щомісячного платежу - 5340,06 грн. (зворотній бік а. с. 8-11).
Підписанням цієї заяви, за допомогою електронного цифрового підпису, ОСОБА_1 підтвердила та погодилася, що, зокрема, до укладання цієї угоди ознайомилася з актуальними умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщенні за посиланням www.a-bank.com.ua/terms, та до укладення цієї угоди ознайомлена з інформацією, яка розміщується на веб-сайті та доступна за посиланням www.a-bank.com.ua; ця заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять договір. Відповідач отримала їх примірники, вони їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення (п. 18 заяви).
Невід'ємною частиною договору є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка містить узгоджений сторонами графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту і орієнтованої реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх сукупних послуг, які є репрезентативними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування, викладених вище, і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки визначені в договорі. Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка кредитодавця залишатиметься незмінною та застосовуватиметься протягом строку дії договору. Розподіл частково внесених коштів на погашення кредиту проводиться в частоту погашення 17 числа.
Відповідач ознайомилася та підписала паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», пунктом 6 якого визначено, що в разі наявності заборгованості у клієнта із сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, банк має право достроково розірвати кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку заборгованості, що виникла при користуванні клієнтом послугою «Швидка готівка».
Отже, сторони погодили умови, порядок виконання зобов'язання, визначили розмір процентів за користування коштами та досягли згоди з усіх істотних умов угоди про надання споживчого кредиту № А441СТ155101314017 від 17 червня 2024 року.
Позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у погодженому розмірі. Факт перерахування відповідачу коштів в розмірі 75 000,00 грн. на виконання умов даного договору підтверджується копією меморіального ордеру № ТR.37426944.33996.769 від 17 червня 2024 року (а. с. 12).
При цьому, як вбачається із виписки по кредиту відповідач отримала та з 17 червня 2024 року користується наданими кредитними коштами (а. с. 12-13).
В той же час, відповідач тривалий час не здійснювала своєчасних платежів для погашення суми заборгованості за кредитом та відсотками. Згідно з наданим банком розрахунку станом на 10 червня 2025 року заборгованість становить 83 841,22 грн., з яких: 68 106,75 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 15 184,00 грн. - заборгованість за відсотками; 550,47 грн. - заборгованість за пенею (а. с. 11 на звороті).
Відмовляючи в задоволенні частини позовних, суд першої інстанції виходив з того, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вручення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», а отже, у ОСОБА_1 не виник обов'язок дострокового повернення суми грошових коштів за кредитним договором № А441СТ155101314017 від 17 червня 2024 року, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було направлено відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту та така була отримана відповідачем.
Апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII, який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).
Частиною десятою статті 11 Закону № 1023-ХІІ (у редакції чинній до 10 червня 2017 року) визначено, що якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.
Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц зазначила, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13, вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
У справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону №1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.
Цим Законом № 1734-VІІІ від 15 листопада 2016 року текст статті 11 Закону № 1023-ХІІ викладено в новій редакція, яка містить єдину частину, згідно якої цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII, споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно із частиною четвертою статті 16 Закону № 1734-VIII, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Звертаючись до суду з позовом АТ «Акцент-банк» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором споживчого кредиту «Швидка готівка» № А441СТ155101314017 від 17 червня 2024 року утворилась заборгованість в розмірі 83 841,22 грн., яка складається з: 68 106,75 грн. - загальний залишок заборгованості за тілом кредиту; 15 184,00 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, 550,47 грн. - загальний залишок заборгованості за пенею.
Як було встановлено судом та не оскаржується в апеляційній скарзі, кредитний договір був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором.
У даній справі регулювання правовідносин АТ «Акцент-банк» зі споживачем ОСОБА_1 щодо кредитування для споживчих потреб відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1734-VIII.
З матеріалів справи вбачається, що АТ «Акцент-банк» просить достроково стягнути з ОСОБА_1 всю суму кредиту.
Як слідує з умов договору споживчого кредиту, сторонами погоджено строк кредитування та графік платежів до 17 червня 2027 року, який ще не сплинув.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що АТ «Акцент Банк» не надав доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання нею вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої банк мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.
Вказане свідчить про порушення позивачем передбаченого законодавством обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідач не отримувала досудову вимогу банку, тому не мала об'єктивної можливості виконати передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» обов'язок щодо повернення простроченої суми заборгованості за договором про споживчий кредит протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача простроченої заборгованості за кредитним договором № А441СТ155101314017 від 17 червня 2024 року в розмірі 13 964,20 грн., яка складається із: 2083,73 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 11 880,47 грн. - заборгованість за процентами, яка існувала станом на 10 червня 2025 року.
Апеляційний суд зауважує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № А441СТ155101314017 від 17 червня 2024 року у разі встановлення прострочення позичальником сплати відповідних платежів та виконання всіх передбачених кредитним договором та чинним законодавством вимог щодо обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Доводи позивача про те, що умовами кредитного договору не передбачено обов'язкове повідомлення про вимогу дострокового погашення кредиту, колегія суддів відхиляє, оскільки ця умова договору має ознаки такої, що суперечить законодавству, зокрема статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відтак аргументи АТ «Акцент Банк» викладені у апеляційній скарзі свого підтвердження при апеляційному перегляді не знайшли.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-банк» залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіВ. В. Оніщук
В. В. Сопрун