Справа № 420/24065/25
20 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каравана Р.В., розглянув в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 21.07.2025 звернувсь до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому просить суд:
визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.02.2022 року на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Одеській області №1780 від 07.02.2025 року, виданої станом на 01.01.2022 рік та з 01.02.2023 року на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Одеській області № 1781 від 07.02.2025 року, виданої станом на 01.01.2023 рік, у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
зобов?язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 01.02.2022 року на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Одеській області №1780 від 07.02.2025 року, виданої станом на 01.01.2022 рік та з 01.02.2023 року на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Одеській області № 1781 від 07.02.2025 року, виданої станом на 01.01.2023 рік у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з розрахунку 77% від суми грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження її максимальним розміром та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.02.2022 та з 01.02.2023 року по день проведення перерахунку
В обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - «Відповідач») і отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262- ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі Закон № 2262-XII) за вислугу років від 08.12.1998 року.
Частинами першою, другою та четвертою ст. 63 Закону № 2262-XII передбачено, що перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
У зв'язку із набранням законної сили 29.01.2020 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, у позивача виникло право на перерахунок та виплату пенсії з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Управлінням Служби безпеки України в Одеській області надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Відповідач) оновлену довідку про розмір грошового забезпечення позивача з урахуванням оновленого розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
З метою реалізації права на перерахунок пенсії Позивач звернувся до Відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії на підставі оновленої довідки.
Відповідач відмовив у проведенні такого перерахунку.
Вважаючи протиправними дії Відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії і такими, що порушують вимоги статей 3, 8, 9, 19, 22, 24, 46, 58, 124 Конституції України, пенсійне законодавство України, Закон України від 06.09.2012 №5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та гарантоване йому статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відповідач з поданим позовом не погодився, у поданому до суду відзиві вказує, що з позовом Позивач звернувся в 2025 році, при цьому позовні вимоги стосуються перерахунку починаючи з 01.02.2022 та з 01.02.2022 року, а тому Позивачем було пропущено строки позовної давності без поважних на те підстав та позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду відповідно до ст. 240 КАС України.
До Головного управління від Управління Служби безпеки України в Одеській області надійшла довідка від 07.02.2025 №1780 про розмір грошового забезпечення Позивача.
Зауважує, що що Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 по справі №826/3858/18 залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 (05.03.2019 рішення набрало чинності), яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103. Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 №1088 "Деякі питання виплати пенсії окремим категоріям громадян" зазначені пункти виключені.
Після визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 Постанови №103 інших рішень Уряду про зміну розміру грошового забезпечення та проведення перерахунку не приймалося, таким чином положення Порядку № 45 не були дотримані.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 КАС України.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд, дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років з 08.12.1998, яка призначена на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі №420/36744/24 позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області, третя особа без самостійних вимог Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо відмови у підготовці і наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2022, 01.01.2023 для перерахунку його пенсії.
Зобов'язано Управління Служби безпеки України в Одеській області підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2022, 01.01.2023, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії з 01.02.2022, з 01.02.2023.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Як свідчать матеріали справи на виконання вказаного рішення суду від 07.01.2025 у справі №420/36744/24 Управління Служби безпеки України в Одеській області видано довідки від 07.02.2025р. №1780 на ім'я ОСОБА_1 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2022, в якій визначено посадовий оклад 4470,00 грн, оклад за військовим званням 1440,00 грн, надбавка за вислугу років 50% 2955,00 грн, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень 10% 447,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 100% 8865,00 грн, премія 264% 11800,80 грн, всього 29977,80 грн та від 07.02.2025р. № 1781 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, в якій визначено посадовий оклад 4830,00 грн, оклад за військовим званням 1560,00 грн, надбавка за вислугу років 50% 3195,00 грн, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень 10% 483,00 грн надбавка за особливості проходження служби 100% 9585,00 грн, премія 416% 20092,80 грн, всього 39745,80 грн.
Представник позивача звернувся до відповідача з заявою від 16.04.2025 у якій просив перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Одеській області №1781 від 07.02.2025 року виданої станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з основним розміром пенсії на момент первинного призначення, з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження її максимальним розміром та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.02.2023 року та з 01.03.2023 року по день проведення перерахунку.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом від 15.05.2025 №13957-12138/Г-02/8-1500/25 на вказане звернення повідомило, що порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 (далі - Порядок), згідно з пунктом 1 якого пенсії, призначені відповідно до Закону, у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки), та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін'юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС, Службі судової охорони (далі - державні органи).
Оскільки відповідних повідомлень про підстави для проведення перерахунку пенсій до Головного управління не надходило, тому для проведення перерахунків пенсії з 01.02.2022 та з 01.02.2023 підстав немає.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає та враховує наступне.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, врегульовані Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон №2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Правовою основою для реалізації гарантії перерахунку призначених пенсій у зв'язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення діючих військовослужбовців, є положення частини третьої статті 43 та частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII.
Так, згідно з частиною третьою статті 43 Закону № 2262-XII пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Згідно з частинами першою, другою статті 51 Закону №2262-XII перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Механізм проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, визначений Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 р. № 45 (далі - Порядок № 45), згідно із пунктом 1 якого пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених вище норм права в системному взаємозв'язку вказує, що підставою для проведення перерахунку пенсії особам, які отримують пенсію за нормами Закону № 2262-ХІІ, є зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, або введення для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, проведені на підставі рішення Кабінету Міністрів України, оскільки саме цьому органу законодавчо надано право на встановлення умов та порядку перерахунку пенсій, а також розмірів грошового забезпечення для такого перерахунку. Перерахунок пенсії здійснюється головними управліннями Пенсійного фонду після надходження від уповноваженого органу відповідної довідки та виключно з урахуванням тих складових грошового забезпечення, які вказані у такій довідці.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 вказав, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.
Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Відтак, на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Саме у зв'язку з цим, Верховний Суд дійшов таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Використовуючи вказаний правовий висновок, Одеський окружний адміністративний суд своїм рішення від 07.01.2025 у справі №420/36744/24, зокрема, зобов'язав Управління Служби безпеки України в Одеській області підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2022, 01.01.2023, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії з 01.02.2022, з 01.02.2023.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як свідчать дані КП «ДСС» Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не приймало участі у розгляді справи №420/36744/24, а отже положення частини 4 статті 78 КАС України до вказаної справи застосуванню не підлягають.
Відповідно до частини 5 статті 78 КАС України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Частиною 2 статті 50 КАС України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони.
Отже положення частини 4 статті 78 КАС України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
У той же час, частиною 7 статті 78 КАС України передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Суд зауважує, що Одеський окружний адміністративний суд у рішенні від 07.01.2025 у справі №420/36744/24 дійшов висновку, що внаслідок факту зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року у ОСОБА_1 виникли правові підстави для отримання довідки про розміри грошового забезпечення станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року для перерахунку пенсії із 01 лютого 2022 року та 01 лютого 2023 року.
Суд не може погодитися з вказаною правовою оцінкою вказаного факту, як підстави для перерахунку пенсії позивача виходячи з наступного.
Так, за загальним підходом, який Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовує, вона може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справі № 757/1660/17-ц, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19).
Отже причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року по справі № 201/10234/20 зазначила, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи. При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2022 року по справі № 990/46/22 зазначила, що відповідно до змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб'єкта владних повноважень.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, згідно з положеннями Конституції України та КАС щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 640/33771/20 зазначила, що згідно з пунктами 2 і 3 статті 116 Конституції України КМУ вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення, зокрема, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
Абзацом шостим пункту 5 частини першої статті 20 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що КМУ у сфері національної безпеки та обороноздатності забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей.
Відповідно до положень частин першої та четвертої статті 9 Закону № 2011-XII центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Отже, питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень саме КМУ.
На переконання суду, застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 може свідчити про втручання суду в конституційні та дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України, а також виникнення передумов для стану правової невизначеності у правозастосовчій практиці.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає його до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, частина перша статті 113, пункт 6 статті 116 Основного Закону України). Ефективне здійснення Кабінетом Міністрів України цих повноважень є основою для вжиття ним заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України).
Конституційний Суд України виходить з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Конституційні принципи правової держави та верховенства права, а також визнання найвищої юридичної сили Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (статті 1, 8 Основного Закону України), зобов'язують суди під час розгляду справ керуватися основними засадами судочинства, передбаченими частиною третьою статті 129 Конституції України, іншими засадами судочинства в судах окремих судових юрисдикцій, якщо вони визначені законом (частина четверта статті 129 Основного Закону України). Зокрема, діяльність судів адміністративної юрисдикції під час розгляду справ, що виникають із спорів про соціальний захист окремих категорій громадян, здійснюється відповідно до такої засади судочинства, як законність, за якою суд вирішує справи згідно з Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші нормативно-правові акти (пункти 1, 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Крім того, у Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищезазначеного, суд наголошує, що політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічний висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 грудня 2018 року у зразковій справі № 802/2196/17-а (Пз/9901/1/18).
За практикою ЄСПЛ, надання правової дискреції органам влади у виді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Правовладдя вимагає, щоб будь-яка дискреція не була так необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною.
Суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.
Відповідно до положень статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України.
Згідно статті 96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.
Відповідно до п. 6 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.
Отже, за приписами діючої Конституції України питання в сфері прийняття та затвердження Державного бюджету України віднесені до виключної компетенції Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.
При цьому, відповідно до положень статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 69 Конституції України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Згідно зі статтею 74 Конституції України референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
Отже Конституція України прямо закріплює принцип збалансованості бюджету України та визначає неможливість внесення змін в законопроект з питань бюджету навіть через референдум.
Відповідно до частини 2 статті 89 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України.
Положеннями частини 1 статті 153 «Про Регламент Верховної Ради України» проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається з урахуванням положень Бюджетного кодексу України та цього Регламенту.
Відповідно до статті 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України зокрема ґрунтується на таких принципах:
принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;
принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;
принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Відповідно до частини 1 статті 27 Бюджетного кодексу України до законопроекту, прийняття якого призведе до зміни показників бюджету, суб'єкт права законодавчої ініціативи зобов'язаний додати фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки). Якщо такі зміни показників бюджету передбачають зменшення надходжень бюджету та/або збільшення витрат бюджету, до законопроекту подаються пропозиції змін до законодавчих актів України щодо скорочення витрат бюджету та/або джерел додаткових надходжень бюджету для досягнення збалансованості бюджету.
Отже будь-які зміни показників бюджету, в тому числі збільшення витрат бюджету можливі виключно за умови одночасного подання пропозицій змін до законодавчих актів України щодо скорочення витрат бюджету та/або джерел додаткових надходжень бюджету для досягнення збалансованості бюджету.
У Рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав i свобод людини та гідних умов її життя.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що принцип збалансованості бюджету має визначальне значення для належного функціонування всієї бюджетної системи, оскільки в іншому випадку держава може втратити можливість належного забезпечення виконання завдань і функцій, які здійснюються всіма органами державної влади, в тому числі військовими формуваннями та Пенсійним фондом України.
При цьому, згідно частини 2 статті 27 Бюджетного кодексу України кожен законопроект, внесений до Верховної Ради України, протягом п'яти днів направляється до Кабінету Міністрів України для здійснення експертизи щодо його впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини.
Кабінет Міністрів України у двотижневий строк з дня отримання законопроекту подає до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету експертний висновок, підготовлений Міністерством фінансів України, за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади. Експертний висновок до законопроекту має містити інформацію щодо повноти та достовірності даних, викладених у фінансово-економічному обґрунтуванні, впливу законопроекту на показники бюджету (з обов'язковим визначенням вартісної величини такого впливу), можливостей фінансового забезпечення у відповідному бюджетному періоді, відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини, та пропозиції щодо його розгляду.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що визначення показників бюджету на відповідний рік, а також визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців Конституцією та діючим законодавством України віднесено до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та під час визначення вказаних показників останній має діяти в межах наданих йому дискреційних повноважень у відповідності до вимог Конституції України, Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та Бюджетного кодексу України.
Суд звертає увагу, що ЄСПЛ у справі «УКРКАВА, ТОВ» проти України (Заява № 10233/20) вказав, що право на справедливий суд слід тлумачити у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних держав. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, гарантує певну стабільність у правових ситуаціях та сприяє довірі громадськості до судів. З іншого боку, постійне існування суперечливих судових рішень може створити стан правової невизначеності, що може знизити довіру громадськості до судової системи, тоді як така довіра, очевидно, є одним з найважливіших компонентів держави, що ґрунтується на верховенстві права (див. Nejdet Єahin and Perihan Єahin v. Turkey [GC], № 13279/05, § 57, 20 жовтня 2011 року, з подальшими посиланнями). Крім того, це суперечило б принципу правової визначеності, закріпленому в Конвенції, якби національні суди могли приймати рішення, що суперечать закону, і таким чином непередбачувано тлумачити положення національного законодавства, ґрунтуючись на абстрактному твердженні поза межами будь-якого розумного судового розсуду (див.,з відповідними змінами, Anрelkoviж v. Serbia, № 1401/08, § 27, 9 квітня 2013 року; та Pantalon v. Croatia, № 2953/14, § 52, 19 листопада 2020 р.) (п. 44 рішення).
У зв'язку з цим, суд не може погодитися з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, оскільки Кабінет Міністрів України, як уповноважений орган у спірних правовідносинах не був зобов'язаний окремо визначати у відповідних законопроектах Закону України «Про Державний бюджет України» на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки прожитковий мінімум для працездатних осіб для обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, оскільки відповідний показник було ним визначено у постанові № 704.
Суд звертає особливу увагу, що відповідно до положень статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для:
загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;
встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;
визначення права на призначення соціальної допомоги;
визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;
встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.
Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Отже з системного аналізу положень вказаного Закону вбачається, що останній не передбачає обов'язку для Кабінету Міністрів України застосовувати встановлений ним прожитковий мінімум, що затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
При цьому, судом не вбачається ознак сваволі в діях Кабінету Міністрів України під час установлення в постанові № 704, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. (1762 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відповідно до пункту 168.5. статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Згідно з пунктом 167 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Отже з урахуванням компенсації податку на доходи фізичних осіб реальний показник, який використовується під час виплати грошового забезпечення військовослужбовців складає 2079,16 грн.
Суд звертає увагу, що згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року встановлений у розмірі 2102 гривні.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» було установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні.
Вказаний показник є незмінним та визначений у статті 7 Законів України «Про Державний бюджет» на 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки.
Отже для всіх інших категорій державний службовців під час визначення розміру їх заробітної плати застосовується показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102 грн., що є співмірним з реальним показником, який застосовується під час виплати грошового забезпечення військовослужбовців в сумі 2079,16 грн.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 27.09.2022 у справі №320/1510/20, від 16.03.2023 №400/4409/21, від 10.10.2024 у справі № 380/5929/21 та інших, зазначав, що «правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.
На переконання суду, викладена Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 правова позиція може свідчити про вияв «правового пуризму», оскільки застосовано надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), а також без врахування конституційних повноважень Кабінету Міністрів України в сфері бюджетного процесу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2024 року у справі № 9901/452/21 сформулювала наступний правовий висновок:
« 6.6. Тобто згідно з положеннями статті 9 КАС, дотримуючись принципу змагальності, суд, розглядаючи адміністративний позов, не обмежений ним, а зобов'язаний з'ясувати всі обставини справи, вживши для цього визначені законом необхідні заходи, зокрема щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.
6.7. Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а в разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. Інакше кажучи, КАС безпосередньо уповноважує адміністративний суд на активну участь у доказуванні в адміністративній справі, наділяє його повноваженнями на збирання доказів, що мають значення для правильного вирішення спору по суті.»
Суд зауважує, у разі застосування правового висновку Верховного Суду у справі № 440/6017/21 до спірних правовідносин виникає ситуація правової невизначеності, яка призводить до зміни показників бюджету на відповідні роки, а саме 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, тобто внаслідок такого правозастосування формуються підстави для збільшення витрат бюджету на грошове забезпечення військовослужбовців.
При цьому, частина 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII визначає, що грошове забезпечення військовослужбовців повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, тобто містить оціночне поняття «достатні матеріальні умови». У той же час, бюджет повинен формуватись на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил.
За вказаних обставин суд вважає за необхідне надати оцінку положенням Законів України «Про Державний бюджет» на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки щодо Збройних Сил України, як найбільшого військового формування в державі та визначеним у них показникам.
Так, згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року встановлений у розмірі 2102 гривні.
При цьому, витрати на оплату праці для потреб Міністерства оборони України були визначені на рівні 51 148 987,1 тис. грн., та вказані витрати були розраховані з розміру 1762 гривні.
При застосуванні показника 2102 грн. видатки Міністерства оборони України в частині оплати праці згідно простих математичних розрахунків (2102/1762=1,1929625426) збільшується до 61 018 825,7 тис. грн., тобто різниця складає майже 10 мільярдів гривень.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року встановлений у розмірі 2270 гривні.
При цьому, витрати на оплату праці для потреб Міністерства оборони України були визначені на рівні 57 890 648,2 тис. грн., та вказані витрати були розраховані з розміру 1762 гривні.
При застосуванні показника 2270 грн. видатки Міністерства оборони України в частині оплати праці згідно простих математичних розрахунків (2270/1762=1,2883087401) збільшуються до 74 581 028,05 тис. грн., тобто різниця складає майже 17 мільярдів гривень.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року встановлений у розмірі 2481 гривні.
При цьому, витрати на оплату праці для потреб Міністерства оборони України в первинній редакції до початку повномасштабного вторгнення були визначені на рівні 62 798 393,5тис. грн., а в редакції станом на 31.03.2023 були визначені на рівні 450 264 796,8 грн. та вказані витрати були розраховані з розміру 1762 гривні.
При застосуванні показника 2481 грн. видатки Міністерства оборони України в частині оплати праці згідно простих математичних розрахунків (2481/1762=1,4080590238) підлягають збільшенню до 88 423 844,65 тис. грн. (різниця складає більше 25 млрд. грн.) та 633 999 410,23 грн. (різниця складає більше 183 млрд. грн.) відповідно.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року встановлений у розмірі 2684 грн.
При цьому, витрати на оплату праці для потреб Міністерства оборони України були визначені на рівні 794 517 945,5 тис. грн. та вказані витрати були розраховані з розміру 1762 гривні.
При застосуванні показника 2684 грн. видатки Міністерства оборони України в частині оплати праці згідно простих математичних розрахунків (2684/1762=1,5232690125) підлягають збільшенню до 1 210 264 566, 25 тис. грн. (різниця складає більше 415 млрд. грн.).
У той же час, пунктом 11 статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на:
оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків;
видатки за бюджетними програмами, пов'язаними з функціонуванням органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами.
За вказаних обставин, на переконання суду, застосування вказаного правового висновку Верховного Суду не буде відповідати вимогам правової визначеності.
Окрім того, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2024 року у справі № 990/167/24 вказала, що згідно з положеннями статті 6 Конституції України та статті 2 КАС адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не втручається та не може втручатися в конституційну дискрецію (вільний розсуд) відповідача, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню адміністративного судочинства.
Суд також зауважує, що відповідно до пункту 3 розділу І Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09 грудня 2021 року № 35-1) (далі за текстом - Порядок № 21-2) нормативно-правове регулювання бюджетного процесу Пенсійного фонду здійснюється відповідно до Конституції України, Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон), Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та інших законодавчих актів, Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, інших нормативно-правових актів та цього Порядку.
Положеннями пункту 2 розділу ІІ Порядку № 21-2 Показники проєкту бюджету Пенсійного фонду розробляються з урахуванням основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України, схвалених Кабінетом Міністрів України, прогнозних розмірів державних соціальних стандартів та гарантій на наступний рік, результатів аналізу виконання бюджету Пенсійного фонду за попередні бюджетні та звітні періоди, даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, автоматизованих баз даних обробки пенсійної документації (електронних пенсійних справ).
Проєкт бюджету Пенсійного фонду подається на погодження до заінтересованих органів та на затвердження до Кабінету Міністрів України відповідно до Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2011 року № 1156).
При цьому, положеннями пункту 4 розділу ІІ Порядку № 21-2 зокрема визначено, що кошти Державного бюджету України передбачаються в бюджеті Пенсійного фонду в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
У структурі доходів бюджету Пенсійного фонду до складу коштів Державного бюджету України входять асигнування державного бюджету у плановому періоді на виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом, та доставку цих виплат.
Отже у разі застосування правової позиції Верховний Суд викладеної у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 також підлягають зміни показників бюджету України та бюджету пенсійного фонду на відповідний рік.
Як було зазначено, вище згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет» на 2022 рік та 2023 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року встановлений у розмірі 2481 грн та з 1 січня 2023 року встановлений у розмірі 2684 грн.
У той же час, в бюджеті Пенсійного фонду України на 2022 рік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 2022 р. № 1167 було передбачено кошти Державного бюджету України на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України на пенсійне забезпечення військовослужбовців, виплата пенсій, надбавок підвищень, призначених за різними пенсійними програмами в сумі 188 163 396,3 тис. грн.
В бюджеті Пенсійного фонду України на 2023 рік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2023 р. № 631 було передбачено кошти Державного бюджету України на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України на пенсійне забезпечення військовослужбовців, виплата пенсій, надбавок підвищень, призначених за різними пенсійними програмами в сумі 230 791 841,5 тис. грн.
Вказані показники бюджету Пенсійного фонду України були розраховані з урахування розміру грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з показника 1762 гривні, оскільки Кабінет Міністрів України у 2022 та 2023 році не приймав рішення щодо перерахунку пенсій, як це передбачено Порядком № 45.
Суд також відхиляє наведені у позові доводи позивача, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.
Відповідно до п. 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 р. N 870 визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України, чи про його скасування.
Отже, за загальним правилом, визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність; дія акта законодавства поновлюється шляхом прийняття аналогічного акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визначення спеціального порядку такого відновлення, про що Верховним Судом було зокрема наголошено у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 807/1332/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 820/601/17, від 19 березня 2019 року у справі № 591/2813/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 820/601/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 804/215/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № П/811/112/17 та від 25 травня 2022 року у справі № 420/2407/21, від 05.07.2023 у справі № 807/14/18, від 03.07.2024 року у справі № 640/1768/20.
Як свідчать наявні у відкритому доступі редакції Постанови № 704 (від 03.11.2020, 17.07.2021, 24.07.2021, 26.02.2022), які розміщені на офіційному сайті Верховної Ради за посиланням https://zakon.rada.gov.ua пункт 4 відповідної постанови був викладений у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Вказані обставини свідчать, що Кабінет Міністрів України не приймав жодного нормативного акту, який би відновлював дію пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 29.12.2017, а саме установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд додатково наголошує, що наразі порядок вирішення вказаної правової колізії також врегульовано частиною 5 статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), відповідно до якого визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
На переконання суду, відповідна правова колізія має фундаментальне значення та була знята за наслідками прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 481 від 12.05.2023 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704", яка набрала чинності 20.05.2023, якою пункт 4 викладено у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що в період з 29.01.2020 по даний час розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб повинні розраховуватись виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (справа «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують норми права, оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації цих норм до обставин, які змінюються (справа «Веренцов проти України», заява № 20372/11, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; справа «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).
В інших справах ЄСПЛ також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та обставин істотного і непереборного характеру (справа «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, рішення ЄСПЛ від 31 липня 2008 року); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (справа «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, рішення ЄСПЛ від 23 липня 2009 року).
Судом враховано, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції РНБО, відповідно до ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів осіб, передбачені ст. 8 Закону України від 12.05.2015 № 389 «Про правовий режим воєнного стану».
Суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У той же час, частиною 1 та 3 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За вказаних обставин, діючою Конституцією України в умовах воєнного стану передбачена можливість обмеження прав громадян на соціальний захист, в тому числі у разі колапсу пенсійної системи можливі виплати пенсії на рівні нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Схожі норми містяться в ратифікованій Україною Європейській соціальній хартії, стаття 23 якої зокрема передбачає, що з надання особам похилого вiку можливостi якомога довше залишатися повноцiнними членами суспiльства, шляхом: a) забезпечення достатнiх ресурсiв, якi дозволяли б їм жити на задовiльному рiвнi i брати активну участь у суспiльному, соцiальному i культурному життi.
У той же час, стаття F частини V вказаного міжнародного договору визначає, що пiд час вiйни або iншого надзвичайного стану в державi, який загрожує життю нацiї, будь-яка Сторона може вжити заходiв, якi відступають від її зобов'язань за цiєю Хартiєю, виключно в тих межах, якi зумовленi гостротою становища, якщо такi заходи не суперечать її iншим зобов'язанням за мiжнародним правом.
На переконання суду вказані положення Конституції та Європейської соціальної хартії щодо можливості держави відступати від своїх зобов'язань в умовах воєнного або надзвичайного стану відповідають загальноприйнятій міжнародній практиці щодо наслідків настання обставин непереборної сили, тобто надзвичайних та невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань.
Велика палата Конституційного Суду України у рішенні від 04.06.2019 № 2-р/2019 зазначила, що формування бюджету пенсійного фонду обумовлено економічними процесами, які відбуваються в державі, змінами державної політики у сфері оподаткування тощо. В окремих випадках коригування юридичного регулювання у сфері пенсійного забезпечення є вкрай необхідним, адже за певних умов від невжиття заходів для вирішення ситуації держава може втратити здатність гарантувати право на соціальне забезпечення, а також належне функціонування системи соціального забезпечення, що суперечитиме, крім іншого, принципам соціальної держави.
Конституційний Суд України враховує те, що законодавець, змінюючи відносини у сфері пенсійного забезпечення з метою удосконалення соціальної політики держави шляхом перерозподілу суспільного доходу, не може убезпечити людину від зміни умов її соціального забезпечення. Зміни у цій сфері мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 вказав, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Суд зауважує, що згідно положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" витрати на Міністерство оборони України на момент його прийняття складали 133 488 435,0 тис. грн., що відповідало 8,9 % від загальної суми видатків державного бюджету, а в редакції станом на 31.03.2023 року, тобто після початку повномасштабного вторгнення видатки були збільшені до 989 532 330,2 тис. грн. та складали вже 32,58 % від загальної суми видатків державного бюджету та 63,72 % від загальної суми доходів державного бюджету без врахування запозичень. При цьому, різниця між сумою запланованих доходів та видатків на момент прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" складала лише 175 546 122,2 тис. грн., а в редакції станом на 31.03.2023 вона склала вже 1 483 983 194,3 тис. грн., тобто була збільшена більше ніж у 8 разів. Вказане збільшення розриву між доходами та видатками бюджету пов'язана з необхідністю направлення всіх фінансових ресурсів держави на відбиття військової агресії російської федерації. При цьому, вказана різниця як свідчить додаток № 2 покривалась за рахунок внутрішніх та зовнішніх запозичень.
Судом враховано, що згідно пункту 16 Меморандуму про економічну та фінансову політику від 08.12.2022, що є додатком до листа про наміри від 08.12.2022 на ім'я директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду (міститься у відкритому доступі за посиланням https://mof.gov.ua/storage/files/Loi_PMB(1).pdf) вказано, що стосується бюджетних видатків, виклики, з якими ми стикаємося через війну, примушують нас приймати важкі політичні рішення. По-перше, необхідність концентрувати видатки на обороні та безпеці вимагає ще більших зусиль з підвищення ефективності видатків і стримування фіскальних ризиків. Водночас зростають потреби фінансування нових категорій витрат, пов'язаних з війною, у тому числі надання соціальної допомоги тимчасово переміщеним особам та ветеранам війни, а також відбудови та подолання наслідків російської агресії. З огляду на обмеження, які постають перед нами, ухвалено непросте політичне рішення - зменшити видатки на оплату праці працівників бюджетного сектору на 27 відсотків у номінальному виразі порівняно з 2022 роком як шляхом зменшення заробітної плати окремим категоріям працівників, так і через обмеження загальної чисельності працівників. Крім того, ми ввели обмеження на збільшення соціальних виплат, дозволивши лише індексацію пенсії за правилами.
Отже, з метою отримання фінансової допомоги з боку Міжнародного валютного фонду на 2023 рік держава Україна була змушена обмежити збільшення соціальних виплат, в тому числі збільшення розміру пенсій за виключенням проведення їх індексації.
Так само витрати на Міністерство оборони України згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на момент його прийняття складали 857 930 022,7 тис. грн., що відповідало 33,24 % від загальної суми видатків державного бюджету, а в редакції станом на 22.10.2023 року через продовження військової агресії російської федерації були збільшені до 1 443 393 917,2 тис. грн. та складали вже 42,54 % від загальної суми видатків державного бюджету та 101,90 % від загальної суми доходів державного бюджету без врахування запозичень. При цьому, сума запланованих доходів державного бюджету в редакції від 22.10.2023 складала 1 416 448 786 тис. грн., тобто в повній мірі навіть не покривавала видатки на Міністерство оборони України. Загалом видатки на суму 1 976 508 189,8 тис. грн., які не покривались за рахунок запланованих доходів державного бюджету, як свідчить додаток № 2 в більшості своїй покривались за рахунок зовнішніх запозичень.
Така сама ситуація прослідковується в Законі України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" відповідно до якого витрати на Міністерство оборони України складають 1 528 988 658,0 тис. грн, що відповідає 40,92 % від загальної суми видатків державного бюджету та 82,08 % від загальної суми доходів державного бюджету без врахування запозичень. При цьому, сума запланованих доходів державного бюджету в повній мірі покриває видатки на Міністерство оборони України. Загалом видатки на суму 1 825 157 593,4 тис. грн., які не покривались за рахунок запланованих доходів державного бюджету, як свідчить додаток № 2 в більшості своїй покривались за рахунок зовнішніх запозичень.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на дату його прийняття витрати на Міністерство оборони України складали 1 568 835 843,8 тис. грн, що відповідаєло 39,93 % від загальної суми видатків державного бюджету та 67,41 % від загальної суми доходів державного бюджету без врахування запозичень. При цьому, сума запланованих доходів державного бюджету в повній мірі покривала видатки на Міністерство оборони України. Загалом видатки на суму 1 601 920 206,8 тис. грн., які не покривались за рахунок запланованих доходів державного бюджету, як свідчить додаток № 2 в більшості своїй покриваються за рахунок зовнішніх запозичень.
Законом України від 31.07.2025 № 4561-IX «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" щодо фінансового забезпечення сектору безпеки і оборони» були внесені відповідні зміни до Державного бюджету України на 2025 рік шляхом збільшення витрат на Міністерство оборони України та інші військові формування. Як свідчить пояснювальна записку до відповідного законопроекту його було розроблено з метою забезпечення фінансовим ресурсом невідкладних заходів у сфері безпеки і оборони, спрямованих на протидію широкомасштабній збройній агресії російської федерації проти України.
За наслідками його прийняття витрати на Міністерство оборони України були збільшені до 1 912 269 454,0 тис. грн, що відповідає 44,17 % від загальної суми видатків державного бюджету та 77,28 % від загальної суми доходів державного бюджету без врахування запозичень.
Визначальною при цьому є та обставина, що наведені вище показники Законів України «Про Державний бюджет України» були розраховані з урахуванням визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців з показника 1762 грн.
Вказані обставини у своїй сукупності вказують на складну фінансову ситуацію в країні, а всі наявні в державі ресурси направляються в першу чергу на фінансування відбиття військової агресії російської федерації проти України. При цьому, збільшення відповідних видатків за відсутності відповідних фінансових ресурсів може позбавити державу можливості чинити опір агресору. Одночасно з цим, у разі зупинення фінансування бюджету за рахунок зовнішніх запозичень внаслідок необґрунтованого збільшення соціальних виплат, держава може втратити здатність гарантувати право на соціальне забезпечення для всіх категорій пенсіонерів та інших соціально незахищених верств населення.
На переконання суду, в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Відтак, прийняті органами державної влади рішення, направлені для досягнення вказаних цілей, повинні піддаватись судовому контролю з особливою увагою. Водночас, за межами воєнного стану, при досягненні інших суспільних цілей, розсуд держави є істотно вужчим.
Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України, оскільки відповідно до частини першої статті 17 Конституції України захист суверенітету та територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
При цьому обмеження прав людини і громадянина під час війни може бути цілеспрямованим і масовими, однак очевидним є те, що в умовах воєнного стану підстави для його виправдання є іншими ніж у мирний час. Питання оцінки таких обмежень обумовлюються, серед іншого, тим, що у військовий час органи державної влади з метою здійснення оборони держави можуть надавати перевагу аргументам, які обумовлюють посилення обороноздатності (потреби оборони), а не тим, які націлені на індивідуальні права.
Вказані висновки суду, щодо можливості обмеження соціальних прав в умовах війни підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнана неконституційною, утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні“ від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.
У мотивувальній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України зокрема зазначено, що установивши, що частина третя статті 54 Закону № 796 суперечить Конституції України, та зважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію, спричинену умовами воєнного стану, посяганням на територіальну цілісність та державний суверенітет України, ураховуючи першочергову потребу забезпечення національної безпеки України для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства й уникнення надмірного навантаження на державний бюджет України, Конституційний Суд України вважає за потрібне відтермінувати втрату чинності частиною третьою статті 54 Закону № 796.
У даному разі, держава Україна продовжує виконувати свої зобов'язання щодо виплати пенсії позивачу, однак держава не позбавлена можливості з урахуванням наявних фінансових ресурсів відмовити у перерахунку його пенсії, особливо в умовах воєнного стану.
На переконання суду, до спірних правовідносин також не можна застосувати правову позицію ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) в якій останній наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Як було зазначено вище, саме Кабінет Міністрів України був уповноважений законодавцем та державною на визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців та останнім не було передбачено можливість його визначення виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2022 в розмірі 2481 грн. та 01.01.2023 року в розмірі 2684 грн.
Також відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України» на 2022 та 2023 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів з 1 січня становить 2102 гривні. Вказаний показник є незмінним з 2021 року.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що уповноваженими Конституцією України органами в сфері Державного бюджету України, а саме Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України не була передбачена можливість виплати грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з показника 2481 та 2684 грн., а тому правовий висновок ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» є нерелевантним та до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 у якій відбулось відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, відповідно до яких закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові визначено, що безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
З системного аналізу вказаного правового висновку вбачається, що законодавець має право встановлювати відповідні показники для обрахунку грошового забезпечення суддів, інших категорій державних службовців, а тому визначення іншого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у Законах України «Про Державний бюджет» не є підставою для зміни відповідних показників державного бюджету щодо розміру затверджених видатків на оплату праці працівників бюджетних установ, що прямо передбачено положеннями пункту 11 статті 23 Бюджетного кодексу України.
Як було зазначено вище, у спірних правовідносинах відповідний показник було визначено Кабінетом Міністрів України відповідно до його повноважень у постанові № 704 та останній було використано під час прийняття та затвердження законодавцем витрат на оплату праці військовослужбовцям та деяким іншим особам в Законах України «Про Державний бюджет» за період з 2018 по даний час.
Також судом враховано, що відповідно до статті 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) Висока Договірна Сторона під час війни може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, і у випадку використання цього права має інформувати Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи.
Таке повідомлення здійснюється шляхом написання листа і прикріплення копій правових документів, згідно з якими будуть запроваджуватися надзвичайні заходи.
Як вбачається з даних офіційного сайту Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 15 Конвенції, Раду Європи було поінформовано про запровадження в Україні воєнного стану, норми законодавства, які діють під час цього режиму, заходи, які можуть бути застосовані уповноваженими органами під час дії режиму воєнного стану, а також наведено перелік статей Конвенції та Додатків до неї, від яких, у зв'язку із можливим застосуванням вищевказаних заходів, допускається відповідний відступ, а саме: ст.ст. 3, 8(3), 9, 12, 13, 17, 19, 20, 21, 22, 24, 25, 26, 27 Пакту, а також ст.ст. 4 (3), 8, 9, 10, 11, 13, 14, 16 Конвенції, ст.ст. 1, 2, 3 Додаткового протоколу до Конвенції, ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
З огляду на вимогу щодо повідомлення про такі заходи без затримки, вищезазначена інформація про запровадження воєнного стану та відповідний відступ була підготовлена та направлена Раді Європи у найкоротший термін одразу після запровадження режиму воєнного стану. На сайті Ради Європи вона була розміщена 01.03.2022. (https://www.kmu.gov.ua/news/shchodo-vidstupu-vid-zoboviazan-za-konventsiieiu-pro-zakhyst-prav-liudyny-i-osnovopolozhnykh-svobod).
Таким чином, на переконання суду в умовах режиму воєнного стану України може відступати від статей 1 «Захист власності» Додаткового протоколу до Конвенції, що ще раз підтверджує неможливість застосування до спірних правовідносин правових висновків ЄСПЛ у справі «Кечко проти України».
Окрім того, як свідчить наявна в матеріалах справи довідка від 07.02.2025 №1780 премію у довідці станом на 01.01.2022 року визначено у розмірі 264%, а у довідці від 07.02.2025 №1781 станом на 01.01.2023 року розмір премії визначено у розмірі 416%.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XI грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
При цьому, відповідно до підпункт 2 пункту 5 Постанови від 30 серпня 2017 р. № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків (для військовослужбовців розвідувальних органів - не менш як 30 відсотків) посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Отже, з аналізу вказаних положень діючого законодавства випливає, що преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу здійснюється відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, а розмір премії повинен враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
На переконання суду, саме внаслідок зміни умов проходження військової служби в умовах повномасштабного вторгнення розмір щомісячної премії по посаді, яку займав позивач було збільшено з 264% до 416%. Вказане збільшення відбулось не внаслідок покращення фінансових спроможностей держави, а виключно внаслідок зміни умов проходження військової служби в умовах повномасштабного вторгнення.
За таких умов, застосування збільшеного розміру премії, який встановлений для діючих військовослужбовців станом на 2023 рік до військових пенсіонерів, які несли службу в умовах мирного часу, на переконання суду, не буде відповідати принципу правової визначеності.
Положеннями статті 63 Закону № 2262-ХІІ визначено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 р. № 45 передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон), у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 45 визначено, що Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки), та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін'юсту, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальним органам, Національному антикорупційному бюро, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС, Службі судової охорони (далі - державні органи).
Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
У рішенні у справі "Stummer v. Austria" від 7 липня 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "у подібний спосіб у рамках Конвенції держава має широкий простір оцінювання коли йдеться про загальні засоби економічної або соціальної стратегії. Через те, що національні органи влади безпосередньо обізнані стосовно їхнього суспільства та його потреб, в принципі ці органи перебувають в кращому становищі, ніж міжнародний суддя в питанні оцінювання того, в чому полягає суспільний інтерес стосовно соціального або економічного підґрунтя, і Суд загалом поважатиме здійснений законодавцем вибір, якщо тільки він "не позбавлений явно розумної основи" (§ 89). "Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції також вимагає, щоб будь-яке втручання було виправдано пропорційним переслідуваній меті. Отже, втручання повинно забезпечити "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Потреби у справедливому балансі не буде досягнуто, якщо індивідуальний та надмірний тягар покладено на особу, якої це стосується" (§ 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Iwaszkiewicz v. Poland" від 26 липня 2011 року).
На переконання суду, перерахунок пенсії позивача на підставі довідок від 07.02.2025 № 1780 та №1781, які видані з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом станом на 01.01.2022 рік (2481,00 грн) та станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), за умови відсутності прийнятого Кабінетом Міністрів України рішення про перерахунок пенсій військовослужбовців у 2022 та 2023 роках, з урахуванням встановлення Верховною Радою України на 2022 та 2023 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів у розмірі 2102 гривні та фактичній виплаті грошового забезпечення військовослужбовців з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року у розмірі 1762 гривні, не буде відповідати вимогам правової визначеності та конституційному принципу збалансованості бюджету.
Не врахування судом вказаних обставин може мати непередбачувані наслідки для сталості всієї пенсійної системи, а тому, на переконання суду, здійснена відповідачем відмова у перерахунку пенсії позивача на підставі довідок від 07.02.2025 № 1780 та №1781, станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 переслідувала легітимну мету, була пропорційною та обґрунтованою, оскільки застосування збільшеного мінімуму для працездатних осіб встановленого законом станом на 01.01.2022 роки (2481,00 грн.) та 01.01.2023 (2684,00 грн), для перерахунку пенсії, за умови відсутності належних фінансових ресурсів може призвести до того, що держава України в особі її уповноважених органів може втратити здатність гарантувати право на соціальне забезпечення, а також належне функціонування всієї системи соціального забезпечення, що суперечитиме, крім іншого, принципам соціальної держави.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.02.2022 року на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Одеській області №1780 від 07.02.2025 року, виданої станом на 01.01.2022 рік та з 01.02.2023 року на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Одеській області № 1781 від 07.02.2025 року, виданої станом на 01.01.2023 рік, у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та похідна вимога про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії на підставі цих довідок задоволенню не підлягають.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про необґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому адміністративний позов позивача задоволенню не підлягає.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 20987385.
Суддя Роман КАРАВАН
.