20 жовтня 2025 рокусправа № 380/6108/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі - 164 745,88 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі - 164745,88 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по 18.03.2025.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військові частині НОМЕР_1 . Водночас, вказує, що відповідачем не проведено з ним своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення. Також зазначає, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України, а також на виплату компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою судді від 01.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що по військовослужбовцях, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді техніка групи регламенту вертольотів технічно-експлуатаційної частини військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2020 №139 (по стройовій частині) позивача виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі №380/27584/23 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вищевказаного судового рішення відповідачем 18.03.2025 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 78048,68 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.
Позивач вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, а також на виплату компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати. Наведене і зумовило позивача звернутися до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Частина 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII зазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений строком 6 місяців.
Верховний Суд в постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 (пункт 73), відзначив, що у категорії справ з подібним предметом спору «належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові».
З комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» суд встановив, що у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі №380/18402/24 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 30.06.2020 відповідно до абз.3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 30.06.2020 відповідно до абз. 3, 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, а також провести виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі № 380/18402/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 380/18402/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії. Призначено справу № 380/18402/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі № 380/18402/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 380/18402/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії. Призначено справу № 380/18402/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Беручи до уваги вказану обставину, суд доходить висновку, що на момент вирішення цієї справи існує спір між ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_1 в частині не нарахування позивачу в повному обсязі індексації грошового забезпечення, а відтак є неможливим установлення розміру усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, встановлення цих обставин має важливе значення для правильного вирішення цієї справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення на користь позивача з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, до проведення повного та остаточного розрахунку з ним по індексації грошового забезпечення.
Разом з тим суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні після проведення з ним остаточного розрахунку та чіткого визначення суми індексації, яка йому належала при звільненні.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати та зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії, слід зазначити таке.
Так, згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з ч. 2 ст. 9 цього ж Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 9 цього ж Закону грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з ст. 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону № 1282-XII).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» № 2017-III від 05.10.2000 визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно з ст. 19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відтак, індексація є складовою грошового забезпечення та підлягає нарахуванню та виплаті військовослужбовцям, зокрема позивачу.
Наявність у позивача права на виплату індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідачем не заперечується та встановлена у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року у справі №380/27584/23, яке набрало законної сили.
Разом з тим, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).
Згідно з ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індексації інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-ІІІ).
За змістом п.п. 2, 3 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
В п.4 Порядку №159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Верховний Суд ухвалюючи постанову від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №620/7687/21.
Окрім цього, у вказаній постанові від 21.03.2023 у справі №620/7687/21 Верховний Суд вказав, що на належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.
У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону №1058-ІV, ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 23.02.2021 у справі №803/1423/17, від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 21.03.2023 у справі №620/7687/21.
Так, як встановлено судом вище з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, суми належної позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 78048,68 грн, були виплачені йому лише 18.03.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по картці.
При цьому, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 дійшов висновку, що норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за спірний період, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати по дату фактичної виплати заборгованості.
Водночас, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За встановлених обставин, суд вважає, що у цьому випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період затримки з 01.01.2016 по день фактичної виплати 18.03.2025, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Щодо судового збору, то оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, тому відповідно до ст.139 КАС України, такий розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період затримки з 01.01.2016 по день фактичної виплати 18.03.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період затримки з 01.01.2016 по день фактичної виплати 18.03.2025, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна