20 жовтня 2025 рокусправа № 380/22470/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), у якому просить суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області врахувати індекс інфляції при обчисленні заборгованості Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області перед ним;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області збільшити розмір заборгованості по його пенсії, з урахуванням індексу інфляцій в період з 01.09.2022 по 30.09.2024, на 35503,82 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що після проведеного на виконання рішення суду у справі №380/1617/22 перерахунку у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з виплати пенсії, погашення якої, за повідомленням ГУ ПФУ у Львівській області, буде здійснено за окремою бюджетною програмою. З метою реалізації права на виплату цієї заборгованості з урахуванням інфляції позивач звернувся до відповідача, однак отримав відмову, яка мотивована тим, що таких зобов'язань на пенсійний орган рішенням суду не покладено. Вважаючи поведінку відповідача протиправною та такою, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою судді від 11.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
05.12.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію відповідач мотивує тим, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2022 у справі №380/1617/22 виконано та проведено перерахунок пенсії. Доплата з 01.04.2019 до 31.07.2022 становить 188562,30 грн та буде виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України. Наголошує, що в судовому рішенні не визначено конкретної суми, вираженої у грошових одиницях, яка підлягає стягненню, тому, на переконання відповідача, таке зобов'язання не може вважатися грошовим, відтак відсутні підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України. Стверджує, що питання нарахування та виплати індексу інфляції, пені та 3% річних не були предметом судового розгляду в межах адміністративної справи №380/1617/22. Констатує, що правовідносини щодо нарахування трьох процентів річних з урахуванням встановленого індексу інфляції не є зобов'язальними в розумінні ст. 662 ЦК України, вони розглядаються в межах спору, що регулює спеціальне законодавство. Зважаючи на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
09.12.2024 позивач подав клопотання, у якому просив не враховувати відзив у зв'язку з невірним зазначенням сторони спору - позивача.
13.12.2024 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому виклав ідентичні заперечення та обґрунтування, що й у відзиві від 05.12.2024, водночас зазначивши коректні прізвище, ім'я, по батькові позивача.
19.12.2025 позивач подав клопотання, у якому, покликаючись на приписи Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», констатував, що має право на нарахування компенсації за втрату частини доходів.
Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2022 у справі №380/1617/22 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо непроведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії, згідно нової довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, скерованою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.11.2021 року № С/7514 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.11.2021 року № С/7514 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання цього рішення суду ГУ ПФУ у Львівській області здійснило перерахунок пенсії з 01.08.2022, що підтверджується перерахунком від 14.07.2022.
Листом від 18.08.2022 №11023-10247/С-52/8-1300/22 відповідач повідомив позивача про здійснення перерахунку на виконання судового рішення в справі №380/1617/22. Зазначив, що розмір пенсійної виплати з 01.08.2022 становить 15037,99 грн. Доплата з 01.04.2019 до 31.07.2022 становить 188562,30 грн, виплата якої здійснюється за окремою бюджетною програмою.
18.10.2024 позивач через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся із заявою про виплату заборгованості з урахуванням інфляційних змін.
Листом від 24.10.2024 №24206-26502/С-55/8-1300/24 відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат, наголосивши, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2022 у справі №380/1617/22 жодних зобов'язань щодо нарахування заборгованості з урахуванням інфляції на ГУ ПФУ у Львівській області не покладено.
Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач пред'явив цей позов до суду.
Спірні правовідносини виникли щодо отримання компенсації втрати частини доходів (інфляційні втрати) у зв'язку з порушенням строку виплати заборгованості по пенсії.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Як вбачається зі змісту прохальної частини позовної заяви, позивач просить зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області збільшити розмір заборгованості з урахуванням індексу інфляцій за період з 01.09.2022 до 30.09.2024 на 35503,82 грн.
У контексті зазначеного суд враховує таке.
Стаття 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру, є частиною «права на суд» (див. рішення ЄСПЛ у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява №18357/91) від 19.03.1997, «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява № 59498/00) від 7 травня 2002 року). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (пункт 31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов'язальних правовідносин).
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду України від 09.11.2023 у справі №420/2411/19).
Суд зазначає, що для застосування норм ст. 625 ЦК України «Відповідальність за порушення грошового зобов'язання» необхідно умовою є наявність судового рішення, ухваленого на користь позивача, боржником за яким є орган державної влади, та яким постановлено до стягнення конкретну визначену суму грошового зобов'язання.
Остаточним судовим рішенням у справі №380/1617/22 жодним чином не визначалася конкретна сума стягнення чи відшкодування.
У випадку наявності судового рішення про стягнення на користь позивача конкретної визначеної суми з державного органу, позовні вимоги про стягнення збитків (втрат, шкоди) були б скеровані до органу казначейського обслуговування, за умови невиконання (тривалого невиконання) судового рішення.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Жодні вимірювальні та конкретизовані грошові суми, які в подальшому могли стати вимірювальними, чітко визначеними та конкретизованими грошовими зобов'язаннями у справі №380/1617/22, не зазначалися.
Для застосування наслідків (відповідальності) за прострочення виконання грошового зобов'язання держави можуть бути застосовані вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України лише за наявності одночасно кількох умов: наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визначення зобов'язання як грошового; грошове зобов'язання повинне бути конкретизоване судовим рішенням, тобто з визначенням чіткої суми.
До правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання застосовуються ця норма лише у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором, чого у спірному випадку не було.
Суд зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Кодексом.
Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (п. 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (п. 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (п. 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 в справі № 750/3192/14 (п. 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (п. 4, 36), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (п. 31)).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).
Суд зазначає, що спірні правовідносини в цій справі виникли щодо порядку проведення компенсації позивачу втрати частини грошових доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Позивач підтримує таке визначення предмету спору в поданих суду клопотаннях.
Відповідно до ст. 1-1 Закону України 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
За дефініціями, закріпленими у ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати;
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 2 ст. 46 Закон № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III).
За змістом ст.1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст. 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
За правилами ст. 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Приписами ст. 4 Закону № 2050-III унормовано, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-III Уряд прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - порядок № 159).
Пунктами 2, 3 порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Згідно з п. 4 порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у т. ч. пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі № 460/6767/20.
Заразом суд ураховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформований у пункті 29 постанови від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а та від 31.07.2024 у справі №480/1704/19.
Ураховуючи вищевказане, суд резюмує, що Законом №1058-IV врегульовано питання відповідальності держави в особі певних органів за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо пенсіонера, а саме виплати компенсації втрати частини доходів через невчасно виплачену пенсію.
Також приписами ст.46 Закону № 1058-IV регламентовано, що компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із окремим законом, яким у межах спірних правовідносин є Закон № 2050-III.
Аналогічний за змістом нормативний припис закріплено в абз. 2 ст. 55 Закону №2262-ХІІ, якою визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, суд констатує, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, однак виплата компенсації повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості, що передбачено ст. 4 Закону № 2050-III.
Такий висновок суду корелюється з правовою позицією Верховного Суду, наведеною в постанові від 29.04.2025 у справі №580/9536/23.
Враховуючи, що станом на момент пред'явлення позову заборгованість, яка утворилась внаслідок перерахунку пенсії позивача на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2022 у справі №380/1617/22, відповідачем ще не погашена, тобто не здійснено виплату доплати до пенсії за спірний період, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є передчасними.
Аналогічний підхід до правозастосування підтриманий Верховним Судом в постанові від 31.07.2024 у справі №480/1704/19.
Зазначена позиція суду касаційної інстанції є чинною, відступ в порядку передбаченому КАС України не здійснювався, а відтак підлягає обов'язковому застосуванню в спірних правовідносинах.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Зважаючи на досліджені судом докази в контексті вищенаведених норм, суд виснував, що відповідач у спірних правовідносинах не допустив порушень вимог чинного законодавства, права позивача на момент пред'явлення позову не порушені, а тому позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України судові витрати не розподіляються.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 250, 287 КАС України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна