Іменем України
20 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/22034/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про скасування рішення від 07.07.2021 №5.1/23-2021, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (далі - відповідач), в якому просить:
-визнати дії відповідача незаконними;
-скасувати рішення від 07.07.2021 №5.1/23-2021;
-зобов'язати відповідача перевести до установ ближче до АР Крим;
-стягнути з відповідача 600000,00 грн за моральну та матеріальну шкоду.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем неодноразово відмовлено позивачу у переведенні до інших установ, ближчих до АР Крим. Також, позивач зазначив, що не бачився з близькими людьми, що завдає моральної шкоди, а на передачу посилок від рідних витрачуються великі кошти.
На підставі викладеного, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Відповідачем до Окружного адміністративного суду міста Києва надано відзив, в обґрунтування якого зазначено, що Установами виконання покарань найбільш наближеними до АР Крим з секторами максимального рівня безпеки для чоловіків, які засудженні до довічного позбавлення волі є: Софіївська виправна колонія (№ 55) та Вільнянська установа виконання покарань (№ 11) - Запорізька область; Дніпровська установа виконання покарань (№ 4), Дніпровська виправна колонія (№ 89) та Криворізька установа виконання покарань (№ 3) - Дніпропетровської області.
Крім того зазначено, що при Херсонському слідчому ізоляторі утворено сектор максимального рівня безпеки для чоловіків, які засудженні до довічного позбавлення волі, в якому утримуються виключно засуджені, хворі на туберкульоз.
Листом від 08.07.2021 №3/1-14368/Рд Департаментом поінформовано засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , що на виконання рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 № 560/4380/20, Центральною комісією Департаменту розглянуто клопотання засудженого ОСОБА_1 про переведення до однієї з установ виконання покарань на території Південного або Південно-Східного міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань, та прийнято рішення від 07.07.2021, оформлене протоколом № 5.1/23-2021, про відмову у переведенні засудженого ОСОБА_1 із державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» до секторів максимального рівня безпеки (рівень безпеки встановлений позивачу) для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі державних установ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)», «Софіївська виправна колонія (№55)», «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», «Бахмутська установа виконання покарань (№6)», «Казанківська виправна колонія (№93)», «Дніпровська виправна колонія (№ 89)» у зв'язку з відсутністю виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)», передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, та відсутності вільних місць в секторах максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі у перелічених вище державних установах.
Відповідачем також зазначено, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що існують виняткові обставини, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)». Сам по собі факт віддаленості місця відбування покарання від місця проживання родичів не є винятковою обставиною, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)».
Згідно довідки від 20.01.2020 оперативного відділу державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)», засуджений ОСОБА_1 на оперативно-профілактичному обліку в оперативному відділі не перебуває.
З огляду на викладене, відповідачем здійснено усі необхідні заходи для розгляду звернення позивача та відмовлено в переведенні з об'єктивних причин - відсутності виняткових обставин відповідно до ч. 2 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України та вільних місць для тримання такої категорії засуджених, як засуджені до довічного позбавлення волі.
На момент розгляду звернення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про переведення його із державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)», були відсутні місця для утримання такої категорії осіб, що підтверджено довідками: 1) державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» від 06.07.2021 №7/2-3506; 2) державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)» від 07.07.2021 № 5-646; 3) державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 07.07.2021 №4/5-10763; 4) державної установи «Дніпровська виправна колонія (№ 89)» від 07.07.2021 № 89/2-3062; 5) державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» від 07.07.2021 № 3/5-2180; 6) державної установи «Бахмутськам установа виконання покарань (№ 6)» від 07.07.2021 № 7/8327; 7) державної установи «Казанківська виправна колонія № 93».
Станом на 11.10.2021 у вищезазначених установах виконання покарань також відсутні вільні місця, що підтверджується копіями довідок, що додаються.
Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача про скасування рішення Центральної комісії Департаменту про відмову у переведенні та вчинення дій безпідставними та необґрунтованими, так як Центральна комісія Департаменту діяла відповідно до вимог чинного законодавства.
Також, позивачем до суду не надано жодного належного доказу та не доведено факт заподіяння моральної шкоди, зокрема не зазначено, в чому саме полягають моральні страждання, їх характер та тривалість, з яких міркувань останній виходив, визнаючи розмір шкоди, вважаємо, що позовна вимога щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди є безпідставною та необґрунтованою.
Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року прийнято справу № 640/22034/21 до провадження, розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Запропоновано сторонам протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали надіслати суду через підсистему "Електронний суд" додаткові письмові пояснення по справі та відповідні докази разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) іншій стороні копії письмових пояснень та доданих до них документів.
Ухвалу суду від 19.08.2025 направлено позивачу за адресою: вул. Дегтярівська, 13, Київ 50, Київський СІЗО, 04050 , - отримано ОСОБА_1 02.09.2025 особисто, що підтверджується розпискою ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Додаткові письмові пояснення позивач до суду не подав.
Департаментом з питань виконання кримінальних покарань станом на дату розгляду справи по суті письмові пояснення по справі не надано.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 14 липня 2025 року №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров'я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , засуджений 30.11.2004 колегією суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду АР Крим за ст.ст.115 ч.2 п.п.1,2,4,6,12, 187 ч.4, 263 ч.1, 70 ч.2 КК України до довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна. Вирок вступив в законну силу: 28.04.2005. Початок строку 05.11.2003.
Витягом від 07.07.2021 №5.1/23-2021 з протоколу засідання Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань вбачається, що Центральною комісією Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань, на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021, розглянуто клопотання засудженого ОСОБА_2 , 1949 р.н. про переведення із державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» до однієї з установ виконання покарань на території Південного або Південно - Східного міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань. Прийнято рішення відмовити у переведенні засудженого ОСОБА_1 із державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» до секторів максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі державних установ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», «Криворізька установа виконання покарань (№3)», «Софіївська виправна колонія (№55)», «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», «Казанківська виправна колонія (№93)», «Дніпровська виправна колонія (№89)», у зв'язку з відсутністю виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в державній установі «Замкова виправна колонія (№5)», передбачених частиною другою статті 93 Кримінально - виконавчого кодексу України, та відсутності вільних місць в секторах максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі державних установ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», «Криворізька установа виконання покарань (№3)», «Софіївська виправна колонія (№55)», «Вільнянська установа виконання покараям однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) с????н.
Про прийняте рішення Департамент з питань виконання кримінальних покарань направив лист від 08.07.2021 №3/1-2879-21 до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (для оголошення засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 ).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV (далі КВК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Статтею 2 КВК України передбачено, що Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною першою статті 86 КВК України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Статтею 93 КВК України унормовано, що засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії.
Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5 затверджено Порядок визначення засудженим виду установи виконання покарань, направлення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі та їх переведення, зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 28 лютого 2017 р. за № 265/30133 (далі Порядок, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 2 розділу IV вищезазначеного Порядку передбачено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави "відповідно до місця постійного проживання близьких родичів засудженого" здійснюється на підставі заяви засудженого або близького родича (за письмовою згодою засудженого). Підпис засудженого на заяві засвідчує керівник виправної чи виховної колонії. Заява подається через адміністрацію виправної чи виховної колонії до міжрегіональної або центральної комісії.
У заяві про переведення має міститися додаткова інформація щодо близьких родичів засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.
До заяви про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта засудженого та близьких родичів (іншого документа, що посвідчує особу), а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича, який звернувся із заявою, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).
Цим же наказом затверджено Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 28 лютого 2017 р. за № 266/30134 (далі Положення, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Положення встановлює завдання, функції, права, обов'язки і порядок діяльності міжрегіональних та центральної комісій з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання.
Відповідно до розділу 1 Положення встановлює завдання, функції, права, обов'язки і порядок діяльності міжрегіональних та центральної комісій з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання.
Пунктом 7 розділу IV Порядку встановлено, що в окремих випадках, передбачених статтею 10 та частиною другою статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, за заявою засудженого наряд на переведення засудженого з однієї установи виконання покарань до іншої установи виконання покарань (додаток 7) готується після надання до міжрегіональної чи центральної комісії вмотивованого висновку, затвердженого начальником міжрегіонального управління, або керівником Департаменту щодо установ центрального та південного регіонів (особами, які виконують їх обов'язки), та матеріалів, зібраних під час перевірки обставин, що перешкоджають перебуванню засудженого в установі виконання покарань.
Підрозділ з контролю за виконанням судових рішень міжрегіонального управління або Департаменту на підставі витягу з протоколу засідання міжрегіональної чи центральної комісії протягом п'яти робочих днів з дати прийняття рішення комісією готує наряд на переведення засудженого з однієї установи виконання покарань до іншої установи виконання покарань.
Відповідно до п.2 розділу 1 Положення міжрегіональна комісія - колегіальний орган, що утворюється в міжрегіональному управлінні, який в межах компетенції визначає засудженим до позбавлення волі вид установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, здійснює направлення і переведення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі та арешту в межах зони діяльності міжрегіонального управління.
У рішенні ЄСПЛ від 23.10.2014 у справі «Вінтман проти України» (заява № 28403/05), ЄСПЛ погоджується з тим, що державні пенітенціарні органи повинні мати широкі дискреційні повноваження. А в п.89 , п.90 рішення ЄСПЛ зазначає, що Суд враховує законодавче положення, яким дозволяється переведення засудженого з однієї пенітенціарної установи до іншої тільки за виняткових обставин, які перешкоджають подальшому перебуванню засудженого у «первинній» установі. Це обмеження як таке не видається неналежним, якщо дотримано вищезазначеної загальної норми щодо первинного розміщення засудженого до позбавлення волі.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначає, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин та перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя (ухвала щодо прийнятності від 6 квітня 2000 року у справі «Оспіна Варгас проти Італії» (Ospina Vargas v. Italy), заява № 40750/98).
Висновками ЄСПЛ, наведеними у рішенні від 23 жовтня 2014 року у справі «Вінтман проти України» (заява № 28403/05), підтверджено право засудженого на відбування покарання в колонії, наближеній до місця мешкання, або місця проживання близьких осіб.
Аналогічне закріплення права засудженого містить і стаття 93 КВК України. Разом із тим у п.п. 84-86 даного рішення Суд зазначає, що тримання особи під вартою за своєю природою призводить до обмеження її приватного та сімейного життя.
Будь-яке обмеження права засудженої особи на повагу до його приватного та сімейного життя має застосовуватися «згідно із законом» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції.
Вислів «згідно із законом» не тільки диктує необхідність дотримання національного законодавства, але також пов'язаний з якістю зазначеного законодавства. Законодавство, яке передає державним органам влади дискреційні повноваження, саме по собі не суперечить зазначеній вимозі. Проте законодавство повинне з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення такого дискреційного повноваження, наданого компетентним органам влади, з огляду на «законну мету» відповідного заходу, аби забезпечити особу належним захистом від свавільного втручання. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства - яке, безумовно, не може передбачити всі можливі випадки - значною мірою залежить від змісту відповідного законодавства, сфери, яку воно регулює, а також від числа та статусу осіб, яких воно стосується.
У даних рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що визначення місця відбування покарання засудженого у виді позбавлення волі або його переведення до іншої установи, неминуче призводить до втручання у його право, передбачене статтею 8 Конвенції, яке у свою чергу, повинно бути з дотриманням принципу законності і пропорційності, з урахуванням у тому числі і відстані установи виконання покарань від місця мешкання родини.
При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин. (Постанова Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 120/4448/18-а).
Суд вважає, що у цій справі визначення доцільності переведення засудженого з однієї колонії до іншої, аналогічного рівня безпеки і в межах зони діяльності одного міжрегіонального управління, є дискреційними повноваженнями комісії Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
Як вже встановлено судом відповідно до Протоколу №23 засідання Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань від 07.07.2021, на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 розглянуто клопотання засудженого ОСОБА_1 про переведення із державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» до однієї з установ виконання покарань на території Південного або Південно - Східного міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та прийнято рішення про ВІДМОВУ у переведенні засудженого ОСОБА_1 із Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» до секторів максимального рівня" безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі державних установ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», «Криворізька установа виконання покарань (№3)», «Софіївська виправна колонія (№55)», «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», «Бахмутська установа виконання покарань (№6)», «Казанківська виправна колонія (№93)», «Дніпровська виправна колонія (№89)», у зв'язку з відсутністю виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)», передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально - виконавчого кодексу України, та відсутності вільних місць в секторах максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі державних установ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», «Криворізька установа виконання покарань (№3)», «Софіївська виправна колонія (№55)», «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», «Казанківська виправна колонія (№93)», «Дніпровська виправна колонія (№89)».
Факт відсутності вільних місяць для утримання такої категорії осіб на момент розгляду звернення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про переведення його із державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» підтверджено довідками державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» від 06.07.2021 №7/2-3506; державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» від 07.07.2021 № 5-646; державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 07.07.2021 №4/5-10763; державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» від 07.07.2021 № 89/2-3062; державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 07.07.2021 № 3/5-2180; державної установи «Бахмутськам установа виконання покарань (№6)» від 07.07.2021 № 7/8327; державної установи «Казанківська виправна колонія №93».
Що стосується підстав для переведення до інших установ, ближчих до АР Крим, як побачення з близькими людьми та те, що на передачу посилок від рідних витрачуються великі кошти, то їх неможливо віднести до виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)».
Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що існують виняткові обставини, які перешкоджають подальшому перебуванню його в державній установі «Замкова виправна колонія (№58)».
Суд вважає, що рішення про відмову в переведенні, оформлене витягом від 07.07.2021 № 5.1/23-2021 з протоколу засідання Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засудженні до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань прийняте в порядку, передбаченому Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5, в межах наданих дискреційних повноважень та з дотриманням принципу законності.
Як наслідок, правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 600000,00 грн за моральну та матеріальну шкоду, то вона також не підлягає задоволенню, з тих підстав, що відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 3,5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При цьому, позивач повинен довести зазначені обставини належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.
Суд звертає увагу на те, що позивач не надав суду жодних доказів спричинення моральної шкоди, обґрунтування її розміру, а тільки констатує у позові її спричинення, тому ним не доведено завдання такої шкоди, наявності причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача, а відтак підстави для її стягнення у розмірі 600000 грн відсутні.
Аналогічна правова позиція вказана, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року по справі №554/9740/16-а, від 22 грудня 2018 року по справі №826/23650/15.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність своїх дій та прийнятого рішення, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Питання щодо відшкодування судових витрат по справі у вигляді судового збору не вирішується, оскільки позивач згідно пункту 17 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про скасування рішення від 07.07.2021 №5.1/23-2021, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.М. Басова