20 жовтня 2025 року м. Київ № 320/24969/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за №045650017721 від 03.01.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 22.13.1984 року по 30.04.1998 року, згідно записів у трудовій книжці та з 21.10.1982 року по 30.04.1984 року догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, згідно свідоцтва про народження дитини;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням рішення суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Балаклицький А.І.) від 07.06.2024 відкрито провадження у справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024 справа розподілена судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 справу прийнято до провадження судді Жукової Є.О., розгляд справи розпочато спочатку, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягає у не зарахуванні до страхового стажу періодів роботи, періоду догляду за дитиною та відмову у призначенні пенсії, оскільки відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Також зазначає, вимоги про обов'язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені, окрім цього, в свідоцтві про народження дитини записана серія, номер паспорту та дата його видачі.
Відповідач надав до суду відзив від 08.07.2024 року, відповідно до тексту якого проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав їх необґрунтованості, зазначає, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком з огляду на відсутність необхідного стажу.
Зазначив, не враховано до стажу період роботи згідно записів трудової книжки з 22.03.1984 по 30.04.1998 (назва підприємства на печатці при звільненні не відповідає назві після реорганізації 01.01.1986 та відсутня повна інформація про реорганізацію підприємства) до надання уточнюючої довідки. Період догляду за дитиною до трьох років ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) можливо врахувати за умови надання паспорту дитини, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про одержання паспорту або інша інформація, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 02 січня 2024 року звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 03.01.2024 №045650017721 про відмову у призначенні пенсії, оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.
Згідно з вказаного рішення відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, диплом, свідоцтва про народження дітей) загальний страховий стаж складає 28 років 1 місяць 14 днів, що недостатньо для призначення пенсії.
Не враховано до стажу період роботи згідно записів трудової книжки з 22.03.1984 по 30.04.1998 (назва підприємства на печатці при звільненні не відповідає назві після реорганізації 01.01.1986 та відсутня повна інформація про реорганізацію підприємства) до надання уточнюючої довідки.
Період догляду за дитиною до трьох років ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) можливо врахувати за умови надання паспорту дитини, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про одержання паспорту або інша інформація, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституцій України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п. 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Приписи ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV визначають, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Приписи ч. 4 ст. 24 згаданого Закону визначають, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Судом враховується, що у законодавстві, яке діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у Законі України «Про пенсійне забезпечення», йдеться мова про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За правилами абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Приписи ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначають, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У свою чергу, положеннями ст. 65 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що середньомісячний заробіток для обчислення пенсій береться за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року до моменту звернення за пенсією. Заробіток за період роботи до 1 липня 2003 року враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату (виплати, дохід), виданих у встановленому законодавством порядку, а за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року - за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У разі відсутності відомостей про заробітну плату (виплати, дохід) у системі персоніфікованого обліку подаються документи про нараховану заробітну плату (виплати, дохід), видані в установленому законодавством порядку.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.09.2021 у справі № 822/1362/18.
Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).
Згідно пп. 1.1 цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (пп. 2.2 Інструкції).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пп. 2.3 Інструкції).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пп. 2.4. Інструкції).
Як вбачається з матеріалів справи, для призначення пенсії за віком позивачем надано відповідачу, зокрема, трудову книжку від 14.10.1963 НОМЕР_1 .
До вказаної трудової книжки внесені записи про трудову діяльність позивача з 22.03.1984 по 30.04.1988.
Натомість, управління Пенсійного фонду не зарахувало вказаний період роботи до страхового стажу, посилаючись на те, що назва підприємства на печатці при звільненні не відповідає назві після реорганізації 01.01.1986 та відсутня повна інформація про реорганізацію підприємства.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Проте, як свідчать матеріали справи, жодної перевірки поданих позивачем документів з урахуванням вимог ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV відповідачем проведено не було.
У розрізі наведеного суд бере до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить.
Відтак, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Водночас, суд зазначає, що наявність сумнівів у відповідача, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018, справа №127/9055/17. Крім того, суд також враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення записів у трудовій книжці відносно спірних періодів роботи, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
Відтак, суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи відповідача щодо неврахування до страхового стажу позивача періоду за трудовою книжкою з 22.03.1984 по 30.04.1998.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до трьох років ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), суд зазначає таке.
Вимогами ч. З ст. 56 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно пункту 11 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (Порядок №637), час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Матеріалами справи підтверджується, що згідно свідоцтва про народження № НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою позивачки (а.с. 18).
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу період перебування позивача у відпустках по догляду за ОСОБА_2 до досягнення нею трирічного віку, відповідач зазначив, що у документах відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутня інша інформація про факт догляду матері за дітьми до досягнення ними трирічного віку.
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:
свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Аналіз наведених норм дають підстави для висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Суд бере до уваги, що згідно матеріалів справи, відповідач-1 не ставить під сумнів факт, що до досягнення дитиною 3-річного віку позивачка не працювала.
Водночас, в рішенні від 03.01.2024 №045650017721 зазначено, що позивачці відмовлено у призначенні пенсії, оскільки не було враховано до стажу роботи періоди догляду за дитиною до досягнення 3-х років, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта.
Суд акцентує, нормами Порядку №637 не передбачено надання особами, які звертаються із заявою про призначення пенсії, додаткової інформації про факт догляду матері за дітьми до досягнення ними трирічного віку або проставлення на свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта дитиною.
Водночас, суд вважає, зазначену відповідачем підставу для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивачки періодів перебування по догляду за дитиною до досягнення 3-х річного віку, безпідставною, та таку, що не узгоджується із нормами наведених положень законодавства.
Отже, період перебування позивачки у відпустці по догляду за дитиною - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про народження № НОМЕР_2 , до досягнення дитиною трирічного віку підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03.01.2024 №045650017721 не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання такого рішення протиправним і його скасування.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Так, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Проте, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Водночас, з огляду на встановлені судом обставини неналежного розгляду поданої позивачем заяви, суд не може дати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами пенсійного законодавства, умов для прийняття рішення про призначення пенсії, у суду відсутні підстави вважати, що виконано усі визначені законом передумови, необхідні для застосування такого способу захисту порушених прав, про який просить позивач.
Таким чином, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2024 №22 про призначення їй пенсії за віком та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, суд вважає вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини справи.
Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову
Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У вступній частині рішення зазначаються: 1) дата і місце його ухвалення; 2) найменування суду; 3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів; 4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання; 5) номер справи; 6) ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи; 7) вимоги позивача; 8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.
В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання учасників справи; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
У мотивувальній частині рішення зазначаються:1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.
Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Відтак, суд вважає за необхідне зазначити, що при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії, суб'єкт владних повноважень не може покладатися на свої висновки, які були спростовані судом в ході розгляду справи.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У частині восьмій статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок протиправного рішення ГУ ПФУ в м. Києві, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в м. Києві.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03.01.2024 №045650017721.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2024 №22 про призначення їй пенсії за віком та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.