про повернення позовної заяви
20 жовтня 2025 року м. Київ № 320/46848/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса Бульварно-Кудрявська, 16,м.Київ 04053, РНОКПП 42098368), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити мені, ОСОБА_1 , перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви встановленим Кодексом адміністративного судочинства України вимогам, ухвалою суду від 25 вересня 2025 року позов залишено без руху та надано позивачу час на усунення виявлених недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.
На виконання вимог ухвали суду від 25 вересня 2025 року позивачем подано заяву про усунення недоліків.
Заяву передано для розгляду судді 16.10.2025, що підтверджується відповідним актом суду.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду, суд зазначає таке.
Встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин (постанова ВС від 12.09.2019 №826/3318/17).
Судова практика сформувала стійкі критерії поважності причин (постанова ВС від 27.11.2018 № 473/2236/17):
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною);
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновлення строку - це виняток з загального правила, тому потребує докладного обґрунтування і не може ґрунтуватися на суб'єктивних обставинах.
Суть заяви позивача про поважність пропуску строку на звернення до суду зводиться до того, що у країні воєнний стан і тому позивач, як діючий військовослужбовець з 03.03.2022 по 14.08.2025 перебував в зоні бойових дій в районі н.п. Очаків.
Суд критично сприймає твердження про те, що зазначені причини пропуску строку на звернення до суду є поважними з огляду на наступне.
Верховний Суд у постанові від 29 травня 2024 року у справі №260/8779/23 вкотре нагадав, що учасник справи, який має намір реалізувати своє право на подання позову з метою вирішення публічно-правового спору, повинен дотримуватися вимог закону, зокрема, в частині подання позовної заяви у строки, визначені КАС України; така вимога процесуального закону має легітимну мету, сприяє підвищенню ефективності судочинства, відповідає принципам правової визначеності та справедливості, забезпечуючи при цьому баланс між інтересами всіх учасників правовідносин.
Розглядаючи справу № 607/7919/17, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 зазначив, що 30 вересня поточного року це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок суд Касаційної інстанції дійшов висновку, що перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 № 754 “Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань“ для забезпечення виплат допомоги до Дня Незалежності України особам, які належать до ветеранів війни, проходять службу та не є пенсіонерами, міністерства та відомства, військові формування, підприємства, установи, організації мали подати Пенсійному фонду України інформацію про таких осіб не пізніше ніж до 1 жовтня поточного року.
Постановою від 24.11.2023 № 1238 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 р. № 754“ уряд подовжив термін подання інформації про таких осіб Пенсійному фонду України до 10 грудня поточного року.
Тобто, фактично, у 2023 році відповідна допомога могла бути здійснена до кінця 2023 року.
Тому, судом вбачається, що про ймовірне порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися не пізніше 31 грудня 2023 року, коли не отримав грошову допомогу у бажаному розмірі.
Граничний строк, до якого позивач мав право звернутись до відповідного органу для отримання разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік було 31.12.2023, відповідно останній день строку звернення до суду у позивача 30.06.2024.
До суду позивач звернувся 18.09.2025 року, тобто з суттєвим пропуском строку на звернення до суду.
Обґрунтовуючи таку тривалу бездіяльність позивач посилається на воєнний стан в Україні та на те, що він є (був) діючим військовослужбовцем.
Однак, суд має враховувати висновки, які викладені в численних постановах Верховного Суду, а саме те, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, на переконання суду, - не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків. Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. russia), N 26746/05, параграф 110, від 20.02.2014).
Всупереч вищезазначеним нормативним процесуальним вимогам, надана позивачем заява про поновлення строку на звернення до суду таких аргументів та доказів не містить.
Суд зазначає, що сам по собі наказ про виключення позивача з усіх видів грошового забезпечення не свідчить про неможливість позивача вчиняти юридично значимі дії.
Тобто, матеріали справи не містять доказів, що позивач залучався до виконання завдань із захисту та оборони України, що в нього не було змоги звернутися через відповідні обставини раніше до суду тощо.
Більш того, як вбачається із системи "Діловодство спеціалізованого суду" позивач протягом 2023 -2025 років звертався до суду з відповідними позовними заявами до Київського окружного адміністративного суду, зокрема, однак не виключно, справа № 320/8305/23, 320/25125/24, 320/18698/25.
Відтак твердження позивача про те, що введення воєнного стану та його служба перешкоджали своєчасному зверненню до суду спростовується даними електронної системи "Діловодство спеціалізованого суду".
Отже, позивач не надав до суду доказів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до суду у розумний строк, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права, що свідчить про неповажність пропуску відповідних процесуальних строків.
На переконання суду, вищезазначені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та недоліки позовної заяви не усунені в спосіб, визначений вищезазначеною ухвалою суду від 25 вересня 2025 року.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з подібним позовом після того, як перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись статтями 94, 122, 123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Визнати неповажними причини пропуску строку на звернення до суду саме за наведених підстав.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.