про відмову в постановленні додаткового судового рішення
20 жовтня 2025 року Київ № 640/16126/22
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Білоноженко М.А.,
розглянувши заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1
доВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)
провизнання протиправною та скасування постанови
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови від 14.09.2022 № 67316610.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року позовні вимоги задоволенні у повному обсязі.
Представник позивача звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового судового рішення, в якому просив вирішити питання щодо розподілу понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 19000,00 грн.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва на виконання Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, для розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення матеріали справи №640/16126/22 передано до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження визначено суддю Білоноженко М.А.
Розглянувши заяву представника позивача, Київський окружний адміністративний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Вирішуючи заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі №640/16126/22 в тому самому порядку, що й судове рішення, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.
З наведеної статті слідує, що додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (рішення чи ухвали), внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги позивача або певні питання, які підлягали вирішенню при ухваленні судового рішення, зокрема питання про судові витрати.
Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.
Частинами першою - третьою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги процесуального закону кореспондуються з положенням частини третьої статті 143 КАС України, яким передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частини п'ятої статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави висновку, що докази на підтвердження понесення судових витрат можуть бути подані після закінчення судових дебатів та ухвалення рішення лише за наявності поважних причин, які зумовили неможливість подачі таких доказів до закінчення судових дебатів та ухвалення судового рішення, та за наявності відповідної заяви, поданої до закінчення судових дебатів та ухвалення судового рішення.
Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 340/2449/19.
Вимоги частини третьої статті 143 КАС України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, мають застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати не проводяться. Така практика запроваджена в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.
Таким чином, правило частини третьої статті 143 КАС України щодо необхідності подання заяви про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог слід застосовувати і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати не проводяться.
Втім, позивачем до закінчення розгляду цієї справи не подавалася заява, в якій було б вказано про намір у визначений кодексом строк подати докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та вирішити питання щодо відшкодування таких витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а в позовній заяві відсутні посилання як на частину сьому статті 139 КАС України, так і на частину третю статті 143 КАС України, а саме: про неможливість подачі доказів на підтвердження судових витрат на правову допомогу під час розгляду справи.
Особливу увагу суд також звертає на те, що за приписами частини третьої статті 143 КАС України докази на підтвердження судових витрат, хоча й можуть бути подані після закінчення судових дебатів та ухвалення рішення, однак лише за наявності поважних причин, які зумовили неможливість подачі таких доказів до закінчення судових дебатів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 160/21030/21, а також від 12 серпня 2020 року у справі № 340/2449/19.
Водночас, усупереч вимогам частини третьої статті 143 КАС України, як у заяві про ухвалення додаткового рішення, так і у позовній заяві, представником позивача не було наведено наявності поважних причин, які зумовили неможливість подачі доказів понесених витрат на правову допомогу до закінчення розгляду справи.
Відтак, за період часу з моменту відкриття провадження у цій справі і до прийняття рішення у ній у позивача було більше ніж достатньо часу, щоб визначитися як із заявою про стягнення витрат на правову допомогу, так і для надання доказів на підтвердження розміру таких витрат.
Верховний Суд в постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 340/2449/19 дійшов висновку, що за умови відсутності будь-яких належних і беззаперечних доказів на підтвердження поважності пропуску позивачем встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України строку подання доказів понесених стороною судових витрат, неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод, заява про відшкодування таких витрат підлягає залишенню без розгляду.
При цьому вказана позиція є обов'язковою для врахування з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України.
Також суд зауважує, що у постанові від 22 листопада 2024 року у справі №420/15183/23 Верховний Суд зазначив, що "позивачем не надано доказів оплати послуг адвоката (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження - постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16), а відтак і реального понесення витрат, відшкодування яких він просить. Надані представником позивача договір та Акт підтверджують лише факт надання зазначених у них послуг, однак в розумінні частини 7 статті 139 КАС України не є належними доказами понесення витрат по оплаті послуг адвоката щодо надання правової допомоги. За таких обставин, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу були відсутні".
Позивач документів на підтвердження фактичного понесення витрат на правничу допомогу в сумі 19000,00 грн до заяви про ухвалення додаткового рішення не додав, що не узгоджується з наведеною позицією Верховного Суду.
Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі №640/16126/22.
Відповідно до частини четвертої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 248, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд-
Прийняти до розгляду заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі №640/16126/22 до свого провадження.
Заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення у справі №640/16126/22 залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Білоноженко М.А.