20 жовтня 2025 року м. Київ № 320/6864/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФДМ Транс" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (Києво-Святошинський район) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
10 серпня 2020 р. до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ФДМ Транс" (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідача), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 2 червня 2020 р. № 0001770402 про відмову в отриманні бюджетного відшкодування за період лютий 2020 року та відмову врахування такої суми від'ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 293 484 грн. 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог норм податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо надання послуг між ним та контрагентом мали реальний характер, послуги надані, та належним чином оплачені позивачем. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності. Як зазначає позивач, відповідачем не наведено жодного належного доказу на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між позивачем та контрагентом у періоді, що перевірявся, а відтак, вважає твердження контролюючого органу про безпідставне завищення позивачем суми податкового кредиту та, як наслідок, заниження зобов'язань зі сплати податку на додану вартість, необґрунтованими. Крім того, позивач вказав на те, що при укладенні та виконанні договірних відносин з контрагентом він діяв добросовісно, відповідно до ділової мети підприємницької діяльності, та не був обізнаний про будь-які можливі правопорушення зі сторони контрагента, а тому не повинен нести негативні наслідки за недотримання податкової дисципліни іншими платниками податків. Тому, на думку позивача, оскаржуване рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача було встановлено завищення суми від'ємного значення з ПДВ та суми бюджетного відшкодування з ПДВ, на підставі чого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Відповідач вважає податкове повідомлення-рішення правомірним та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя ОСОБА_1 ) відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 за № 949/0/15-23 ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до частини 9 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
Частиною 14 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 2 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
На підставі вказаного справа підлягає прийняттю до провадження, а її розгляд починається спочатку.
Пунктом 3 визначено, засади використання автоматизованої системи документообігу Київського окружного адміністративного суду, затверджених рішенням зборів суддів Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 (з наступними змінами та доповненнями), Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України №30 від 26.11.2010 року (з наступними змінами і доповненнями), з метою додержання процесуальних строків, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктами 2.3.3, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, підпункту 3.3.2 пункту 3.3 частини 3 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду Київського окружного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл справ на підставі Розпорядження від 03.01.2024 №2-р/ка.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цю справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 дану адміністративну справу прийнято до провадження та призначено судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
На підставі пп. 20.1.4. п.20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п.75.1 ст. 75, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ГУ ДПС у Київській області від 16.04.2020 року №739 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ФДМ ТРАНС" (код ЄДРПОУ 43306802) з метою встановлення правомірності декларування суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за лютий 2020 року, яка виникла за рахунок від?ємного значення з ПДВ за грудень 2019 року та січень 2020 року в розмірі 293 484, 00 грн. року.
В ході проведення перевірки складено акт від 07.05.2020 року №322/10-36-04-02/43305802, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ «ФДМ ТРАНС» (код ЄДРПОУ 43306802) в частині вимог п.200.1 ст.200, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, у зв?язку з чим, згідно п.54.3 ст.54 та п.200.14 Кодексу відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ за лютий 2020 року в сумі 293 484, 00 грн.
Не погоджуючись із актом перевірки позивачем, у порядку передбаченому п.86.7 ст. 86 ПК України, 15.05.2020 року подано заперечення №05/15/2020-1 до акту перевірки відповідачу, за результатами розгляду якого залишено без змін висновки акту перевірки, а заперечення без задоволення.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 2 червня 2020 р. № 0001770402 про відмову в отриманні бюджетного відшкодування за період лютий 2020 року та відмову врахування такої суми від'ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 293 484 грн. 00 коп.
03.06.2020 засобами поштового зв?язку позивачем отримано рішення ДПС України від 28.05.2020 року № 17595 /10/10-36-04-02-10 про результати розгляду скарги позивача в порядку статті 56 ПК України, яким податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі акту перевірки від 07.05.2020 року №322/10-36-04-02/43306802, залишено без змін, а саму скаргу позивача - без задоволення.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Податковий кодекс України).
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Статтею 200 Податкового кодексу України визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.
Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування (пп 200.7.1, 200.7.2 п. 200.7 статті 200 ПК України).
Згідно з пунктом 200.8 статті 200 Податкового кодексу України до податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації кваліфікованого електронного підпису відповідно до закону.
Відповідно до пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу, контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання).
Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу.
Контролюючий орган має право протягом 60 календарних днів, що настають за граничним строком подання податкової декларації, а в разі якщо така податкова декларація надана після закінчення граничного строку - за днем її фактичного подання провести документальну перевірку платника податку в разі, якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено за рахунок від'ємного значення, сформованого за операціями: за періоди до 1 липня 2015 року, що не підтверджені документальними перевірками; з придбання товарів/послуг за період до 1 січня 2017 року у платників податку, що використовували спеціальний режим оподаткування, визначений відповідно до статті 209 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 200.12 статті 200 Податкового кодексу України зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з однієї із таких дат: ґ) з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення.
На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів (пункт 200.12 статті 200 ПК України).
Водночас, пунктом 200.14 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:
- у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;
- у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.
Зі змісту наведених норм Податкового кодексу України можна дійти висновку, що платники податку отримують бюджетне відшкодування за умови узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, за результатами документальної перевірки.
При цьому, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв'язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні сум податку на додану вартість при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.
Також, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27 червня 2017 року у справі № 808/1062/14, від 14.03.2017 у справі №826/757/13-а, та Верховного Суду, зокрема у постанові від 06 лютого 2018 року №К/9901/5042/17.
Досліджуючи питання правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд вказує наступне.
Як свідчать обставини справи, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства базується на підставі не підтвердження здійснення господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Експансія» (код ЄДРПОУ 32294905).
Загальна спірна сума сформованого податкового кредиту за вищевказаними документально оформленими господарськими операціями складає 293 484,00 грн.
Судом встановлено наявність взаємовідносин з ТОВ «Експансія (код ЄДРПОУ 32294905) на підставі укладеного договору купівлі-продажу №348 від 23.12.2019, де ТОВ "ФДМ ТРАНС" (код ЄДРПОУ 43306802) - покупець, ТОВ «Експансія (код ЄДРПОУ 32294905) - продавець.
Відповідно до п.2.6 «Якість Товару» договору зазначено, що приймання товару за кількістю, якістю та комплектністю при самовивозі Товару Покупцем здійснюється в місцезнаходженні Товару, на момент його приймання. У випадку доставки Товару Продавцем, приймання Товару за кількістю, якістю та комплектністю здійснюється у місці, зазначеному сторонами у Додатку № 1 при передачі Товару Покупцю.
Разом з тим, товарно-транспортні накладні по перевезенню від ТОВ «ЕКСПАНСІЯ» до перевірки не надано.
Суд звертає увагу, що, згідно з п. 44.6 ст. 44 ПІК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 ПК України, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 ПК України документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
ТОВ «ФДМ ТРАНС» заключено зовнішньоекономічний контракт №2711-2019 від 27.11.2019 року з нерезидентом-Ningbo Today Food Co. Ltd., Китайська Народна Республіка на поставку води мінеральної (в асортименті), напої безалкогольні газовані (в асортименті), напої безалкогольні енергетичні (в асортименті) відповідно до специфікацій. Детальний опис викладено на стор. 29-30 акту перевірки.
ТОВ «ФДМ ТРАНС» (код ЄДРПОУ 43306802) надано до перевірки копію CMR № 722951, CMR №764323, CMR №764322, CMR №764315, CMR №764324, CMRN722952, CMR №722952, CMR №764325, CMR №484806, CMR №770369, згідно яких місцями завантаження товару зазначено - м. Черкаси та м. Харків, які у м. Черкасах і м. Харків оформлено від імені ТОВ «ФДМ ТРАНС».
Так, відповідно до реєстраційних документів юридичною адреса ТОВ «ФДМ ТРАНС» (код ЄДРПОУ 43306802) до 01.01.2020 року - м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, буд.7 офіс.1; з 01.01.2020 року - м. Обухів, вул. Київська.
При цьому, документи про відрядження відповідального співробітника ТОВ «ФДМ ТРАНС» (код ЄДРПОУ 43306802) до м. Черкаси та м. Харків на кожне відвантаження товару не надано, що суперечить вимогам ПК України і свідчить про відсутність складання таких документів.
Як вбачається з акту перевірки, провівши аналіз економічної доцільності транспортування товарів по зовнішньоекономічному контракту №2711-2019 від 27.11.2019 року з нерезидентом - Ningbo Today Food Co. Ltd., Китайська Народна Республіка контролюючим органом встановлено наступне :
- відстань від м. Черкас до порту м. Одеси становить близько 445,0 км;
- відстань від м. Черкаси до м. Харків становить близько 340,0 км;
- відстань від м. Харків (Україна) до м. Новоросійськ (Росія) становить близько 950,0 км.
Отже, загальна відстань транспортування товарів по контракту №2711-2019 від 27.11.2019 року з м. Черкаси до м. Новоросійськ (Росія) становить 1290,0 км (340 км + 950,0 км), що майже в 3 рази перевищує відстань транспортування з м. Черкаси до м. Одеса, або до інших портів України та є економічно невигідним, що вказує про відсутність ділової мети задокументованих господарських операцій.
ТОВ «ФДМ-Транс» на запит від 23.04.2020 р. №13841/10/10-36-04-02-10 ГУ ДПС у Київській області, який особисто вручено 23.04.2020 року директору товариства Ткаченко Д.С, не надало до перевірки документів, які б свідчили, що товари по контракту № 2711-2019 від 27.11.2019 року були дійсно погружені на корабель в м. Новоросійськ (Росія) та отримані нерезидентом - Ningbo Today Food Co. Ltd., Китайська Народна Республіка, оскільки оплату по вказаному контракту здійснював інший нерезидент - ROHDEX Bettfedern HandelsgesellschaftGmbH& Co. KG Import- Export, Німеччина.
Як вбачається з акту перевірки, умови закупівлі товару та здійснення експортних операцій не змінювались, а саме: діяльність ТОВ «ФДМ ТРАНС» забезпечується виключно роботою 2-х працівників (згідно поданої звітності середня заробітна плата працівника становить 8282.33 грн/місяць) та за відсутності у власності та/або оренді транспортних засобів, винаймання послуг експедиторів, водіїв та вантажників.
При цьому, суд, погоджуючись з вищевикладеними висновками контролюючого органу, вказує, що у позовній заяві на обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що кожна задокументована спірна господарська операція мала на меті отримання доходу, що є кваліфікуючою ознакою господарської діяльності, що, в свою чергу, на переконання позивача, свідчить про наявність розумної економічної мети (ділової мети) задокументованих господарських операцій. Крім того, позивач зауважує про неприпустимість розповсюдження негативної податкової інформації стосовно контрагентів, з якими були задокументовані господарські операцій за спірний період, оскільки вказані обставини порушують принцип індивідуальної юридичної відповідальності, передбачений ст. 61 Конституції України.
Разом з тим, дослідивши встановлені в ході проведення перевірки фактичні обставини і доводи учасників справи, суд не погоджується з обгрунтованістю вищенаведених доводів позивача щодо реальності спірних господарських операцій з наступних підстав.
Відповідно до сталої судової практики (зокрема постанови Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 2а-19379/11/2670, від 19.11.2019 у справі № 826/487/16) про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.
Суд вказує також, що пунктом 83.1 ст. 83 ПК України визначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1 документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики (п. 74.3 ст. 74 ПК України).
Водночас позивач під час судового розгляду справи не надав жодного належного та допустимого доказу, яким могли бути спростовані висновки податкового органу, що використана контролюючим органом податкова інформація, яка міститься у його інформаційних базах, зокрема щодо відсутності основних засобів, трудових ресурсів є відмінною від дійсних обставин справи.
Суд звертає увагу, що такі обставини як відсутність підтвердження джерела походження послуги з перевезення, відсутність основних засобів, відсутність трудових ресурсів у необхідній кількості, у сукупності свідчать про відсутність реальності господарських операцій позивача з його контрагентом щодо перевезення продукції.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 420/23460/21.
Крім того, судом не приймаються до уваги доводи позивача про відсутність обов'язку надання товарно-транспортних накладних для підтвердження здійснення господарських операцій з надання транспортних послуг з огляду на таке.
Відповідно до абзаців двадцять п'ятого та двадцять шостого розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи; вона є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами
Пунктом 1.1 Правил № 363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Документи, передбачені Правилами № 363, у тому числі товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують придбання та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.
Разом з тим, наявність первинних документів є обов'язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового кредиту, оскільки виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентом з огляду на відсутність у нього матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та невідповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з Єдиного реєстру податкових накладних; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагента, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов'язань, відсутність контрагента за місцезнаходженням. Суттєвим доводом, який ставить під сумнів реальність господарської операції, є посилання на обставини, які встановлені у процедурах кримінального провадження. Такі доводи підлягають ретельній перевірці судом з використанням засобів доказування, передбачених нормами КАС України, в тому числі й інших, не первинних документів, складання яких передбачено законодавством або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.
Таким чином, хоча товарно-транспортна накладна не є первинним документом, коли спір стосується встановлення реальності господарської операції, її наявність та належне оформлення є належним доказом переміщення товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки. Це стосується й інших документів, які повинні супроводжувати поставку відповідно до правових норм, умов договору або загальної практики.
Відсутність такого документа або суттєві недоліки в його оформленні може ставити під сумнів реальний характер господарської операції, особливо з урахуванням інших обставин, які свідчать про її безтоварність, наприклад, об'єктивна неможливість здійснення господарських операцій контрагентом, враховуючи податкову інформацію щодо характеру його діяльності; не встановлення джерела походження товару за результатами аналізу ланцюга постачання за даними Єдиного реєстру податкових накладних (так званий "обрив" ланцюга постачання); не відповідність предмета поставки видам господарської діяльності контрагентів у ланцюгу постачання; наявність кримінальних проваджень щодо контрагента; відсутність документів бухгалтерського обліку, складення яких передбачено правовими нормами або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту, та/чи суттєві недоліки в їх оформленні, тощо.
У постанові від 14 лютого 2020 року (адміністративне провадження № К/9901/26975/18) Верховний Суд зробив висновок, що у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першою статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести, що у нього були встановлені законом підстави для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми податкового зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 825/3990/14 викладена правова позиція, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Крім того, превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних та/чи трудових ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг (відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо); нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
На такі ж висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2020 (справа №826/8114/15), від 12.03.2021 (справа №810/5871/15), від 04.09.2018 (справа №825/1153/17), від 31.03.2020 (справа №824/434/15-а), від 21.02.2020 (справа №826/17443/15), від 03.08.2020 (справа №826/7917/17), від 03.09.2019 (справа №810/3790/17), від 01.02.2021 (справа №826/12509/18), від 21.01.2021 (справа №813/2204/17), від 01.10.2019 (справа №816/434/18), від 08.12.2020 (справа №1.380.2019.005426).
Суд також вказує про необгрунтованість посилання позивача виключно на дію принципу індивідуальної відповідальності, оскільки матеріали справи не містять жодного документу та жодних відомостей про походження продукції, за результатами документальної реалізації якої формувалися спірні суми ПДВ, що свідчить про відсутність належної обачності позивача у виборі свого контрагента, а також про те, що позивачем не з'ясувано фактична можливість його контрагента здійснити постачання продукції. Як підсумок, у суду немає підстав для застосування принципу індивідуальної відповідальності платника податку, адже на противагу доводам ГУ ДПС позивач не довів, що він діяв з належною обачністю при виборі контрагента та розумними заходами пересвідчився у достовірності первинних документів, на підставі яких сформував показники свого бухгалтерського та податкового обліку.
Таким чином, вищевказані обставини в сукупності свідчать про те, що укладений між позивачем та його контрагентом договір та первинні документи не опосередковуються реальним виконанням задокументованих операцій, які становлять його предмет, фактично контрагентом позивача здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з постачання продукції / надання послуг, а наявність первинних документів не надає права платнику податків на формування даних податкового обліку в тому разі, якщо зафіксована в первинних документах господарська операція фактично не відбулася.
Тобто, позивач всупереч частини першої статті 77 КАС не спростував належними доказами доводи контролюючого органу, що його (позивача) операції з безпосередніми контрагентами не мали реального змісту.
Отже враховуючи вищенаведене, згідно наявних матеріалів справи ТОВ «АДМ ЮКРЕЙН» здійснено лише документальне оформлення нереальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а саме: ТОВ «Експансія» (код ЄДРПОУ 32294905).
Відтак, з огляду на не спростування висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, суд дійшов висновку про правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Належних та достатніх доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надано. Інші доводи учасників справи не спростовують вищенаведених висновків суду.
Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.