20 жовтня 2025 року Справа № 280/6638/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1, в/ч НОМЕР_1 ) та Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2, в/ч НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача 1 щодо обрахунку позивачу грошового забезпечення за період з 21.05.2021 по 19.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислені шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року;
зобов'язати відповідача 2 здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 21.05.2021 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких він мав право у вказаний період) шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2270 гривень (за період з 21.05.2021 по 31.12.2021), 2481 гривень (за період з 24.02.2022 по 31.12.2022), 2684 гривень (за період з 01.01.2023 по 19.05.2023) на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМ України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Крім того, просить справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Також, позивачем подана заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що за період служби позивача у в/ч НОМЕР_1 (яка перебуває на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_2 ) посадовий оклад, оклад за військовим званням розраховувалися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018. В той час, на думку позивача, він повинен був розраховуватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не на 01.01.2018. Також зазначає, що оскільки додаткові види грошового забезпечення розраховувалися відповідно до посадового окладу, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 в розмірі 1762 грн., ці виплати також були нараховані та виплачені йому не в повному обсязі. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 05.08.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
Відповідно до ухвали від 05.08.2025 позивачу необхідно було у встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви надати до суду заяву із зазначенням у ній причин пропуску строку звернення до суду із позовом в частині періоду з 20.07.2022 по 19.05.2023 із доказами поважності таких причин або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений разом із відповідними доказами.
Копію ухвали від 05.08.2025 було доставлено в електронний кабінет позивача 06.08.2025 о 16:18.
Станом на 18.08.2025 будь-яких заяв чи клопотань від позивача до суду не надійшло.
Ухвалою судді від 18.08.2025 позовну заяву в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 по 19.05.2023 було повернуто позивачу через пропуск строку звернення до суду.
Ухвалою від 18.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №280/6638/25 в частині позовних вимог за період з 21.05.2021 по 19.07.2022. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
02.09.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 2 надійшов відзив на позов в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що в діях в/ч НОМЕР_2 (як і в усіх інших військових частинах, установах, закладах) немає протиправності, а навпаки всі дії відповідають вимогам чинної редакції Постанови №704. Усім військовослужбовцям ЗСУ продовжують нараховувати та виплачувати грошове забезпечення у відповідності до вимог Постанови №704 у чинній редакції. Визначення розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців відноситься до дискреційних повноважень саме Кабінету Міністрів України (окрім того саме Уряд готує проект наказу про Державний Бюджет, який затверджується Верховною Радою України), то як наслідок, відповідач 2 діяв у встановлений спосіб та у визначених (чинною редакцією постанови КМУ №704) межах. Тому, протиправна бездіяльність з боку відповідача 2 відсутня апріорі. В/ч НОМЕР_2 (як і всі військові частини, структурні підрозділи, установи та ін. Збройні Сили України) виконує вимоги статті 19 Основного Закону та надалі керується пунктом 4 Постанови №704 в редакції Постанови КМУ від 20.05.2023, підстава - 481-2023-п, а саме -«установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14»). Іншого правового врегулювання даних правовідносин не передбачено. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
22.09.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, аналогічна за змістом позовній заяві.
Відзиву від відповідача 1, в також інших заяв (клопотань, пояснень тощо) від сторін, станом на час розгляду справи, до суду не надходило.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 (яка знаходиться на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_2 ) з 21.05.2021 по 22.01.2025, що не заперечується сторонами.
У спірний період (з 21.05.2021 по 19.07.2022) його грошове забезпечення розраховувалось виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018, що не заперечує відповідач 2 у поданому відзиві.
Вважаючи такі дії (бездіяльність) відповідача 1 протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови №704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» . Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно частини статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Відтак, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102 гривня.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року - 2270 гривня.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2481 гривня.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року - 2684 гривня.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (далі - Постанова №481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови №481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже, з дня набрання чинності Постановою №481 [20.05.2023] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Так, Верховний Суд в постанові від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24 вказав, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині вимог за період з 20 травня 2023 року по 17 січня 2024 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривень та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови №704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
Верховний Суд підсумував, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача.
Крім того, Верховний Суд в зазначеній постанові вказав наступне:
«68. Підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону №2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
70. З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом встановлено, що Постанова №481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях №320/29450/24, №320/41449/23, №320/35573/23.
71. Отже лише втрата чинності норм Постанови №481, якими внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 здатна повернути попередню редакцію пункту 4 Постанови №704, як на тому наполягає позивач.
72. Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
73. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі №554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).».
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі №440/8862/24.
Враховуючи викладене, суд вважає, що дії відповідача, які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, - протиправними.
Тільки з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови №704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн., а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що відновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату (доплату) позивачу розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 21.05.2021 по 19.07.2022.
Також суд зауважує, що підлягають перерахунку виплати, що належали позивачу, (у тому числі грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні), оскільки при їх обрахунку використано посадовий оклад та оклад за військовим званням не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.
Інші доводи учасників справи, викладені у позові та у відзиві, не впливають на правильність вирішення спору по суті. При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Також у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.05.2021 по 19.07.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 21.05.2021 по 19.07.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «20» жовтня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль