17 жовтня 2025 року Справа № 280/7048/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005 м. Запоріжжя, бул. Центральний, 27, ЄДРПОУ 37573508) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
13 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій від 22.04.2025 № 78503459;
зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради зареєструвати за мною, ОСОБА_1 , право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , за заявою від 07.03.2025 № 65684213;
стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 1211 грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (бульвар Центральний, буд.27, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005; код ЄДРПОУ 37573508).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 07.03.2025 вона звернулася до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради із заявою щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Позивачем 11.03.2025 отримано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно про зупинення розгляду заяви, а 22.04.2025 рішення № 78503459 про відмову в проведенні реєстраційних дій, встановивши наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій. Позивачка вважає, що нею надано всі необхідні для реєстрації речового права документи, що є достатнім для реєстрації права власності. Вважаючи рішення державного реєстратора протиправним позивачка звернулася з даним позовом до суду. Позивач просить суд задовольнити позовну заяву.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
27 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач не визнає позов повністю оскільки позивачем у позовній заяві, не вірно трактовано норми Закону на свою користь. Державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом: оскільки жодних записів в єдиних та державних реєстрах про майно позивача Держреєстратором не знайдено, Держреєстратор обов'язково надсилає запит до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг - КП Енергодарське бюро технічної інвентаризації ЕМР, щоб вказане підприємство надало мені необхідну інформацію. Держреєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав: оскільки у Держреєстратора немає доступу до паперових носіїв інформації, а саме: реєстраційних справ та реєстрових книг, які знаходяться на зберіганні в КП Енергодарське бюро технічної інвентаризації ЕМР, впевнитись у тому, що поданий позивачем для державної реєстрації правовстановлюючий документ - свідоцтво на право власності на житло від 05.01.1999 за № 4900 є дійсним та відповідно про це міститься запис в реєстровій книзі державний реєстратор не може; саме тому Держреєстратор обов'язково надсилає запит до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг - КП Енергодарське бюро технічної інвентаризації ЕМР, щоб вказане підприємство надало мені необхідну інформацію. Таким чином, Держреєстратор має дві підстави, встановлені Законом, які зобов'язують надіслати відповідний запит. Міністерством юстиції України надано ряд роз'яснень щодо того, що БТІ є підприємствами, що не входять до сфери управління Міністерства юстиції України, а відповідно ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» установи та організації, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, підпорядковуються органам місцевого самоврядування. З 01 січня 2013 року державний реєстратор зобов'язаний встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав чи відмови в її проведенні. Наявність у позивача (суб'єкта права) оригіналів документів не дозволяє Держреєстратору ігнорувати вимоги чинного законодавства стосовно отримання інформації про права, зареєстровані до 01.01.2013. Крім цього, відповідач вважає, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту, як оскарження дій Держреєстратора. Вірним способом захисту є подання заяви до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту належності заявнику майна на праві приватної власності, або є подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, що обох випадках було б підставою для державного реєстратора вчинити реєстраційні дії та внести запис до державного реєстру. Також, відповідач заперечує проти позовної вимоги щодо стягнення судових з Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради. Відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою суду від 11.09.2025 витребувано у Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради заяву позивача (з додатками) та інші документи (інформацію) на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Енергодарським МВ УМВС України в Запорізькій області 29.03.2001.
На підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_3 від 05.01.1999 ОСОБА_1 на праві власності належить квартира в АДРЕСА_3 площею 60,7 кв.м.
В рамках проведення процедури декомунізації Енергодарською міською радою перейменовано вул. Комсомольську на Молодіжну.
07 березня 2025 року ОСОБА_1 подано заяву про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно Демченком З.М. про зупинення розгляду заяви від 11.03.2025 № 77728155 зупинено розгляд заяви до усунення обставин - у зв'язку із неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному Законом відомостей з реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем і електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2023. У зв'язку з чим направлено запит до КП Енергодарське бюро технічної інвентаризації ЕМР на отримання інформації про зареєстровані права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно Демченка З.М. про відмову в проведенні реєстраційних дій від 22.04.2025 № 78503459 відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою у зв'язку з тим, що не було усунено обставини, які були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України відповідач є суб'єктом владних повноважень.
Відповідно на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч. 2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024 у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Як то проголошено ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ч.1 ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
За змістом ст. 177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага (ч.1 ст. 177).
Об'єкти цивільних прав можуть існувати у матеріальному світі та/або цифровому середовищі, що обумовлює форму об'єктів, особливості набуття, здійснення та припинення цивільних прав і обов'язків щодо них (ч. 2 ст. 177).
У розумінні ч.1 ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
За визначенням ч.1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319).
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. 2 ст. 319 ЦК України).
Положеннями ст.328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст. 328 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).
За правилом абз.3 ч.2 ст. 331 ЦК України (відносно випадку набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва) якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації, а за правилом ч. 4 ст.334 ЦК України (відносно випадку набуття права власності за договором) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Розглядаючи справу, суд відмічає, що суспільні відносини у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень унормовані, насамперед, приписами Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) та деталізовані нормами Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) і Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141 (далі - Порядок № 1141, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Так, за визначенням п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі за текстом - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У розумінні п. 2 ч. 1 ст.2 Закону №1952-IV Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження
Як то указано у ч.1 ст. 12 Закону №1952-IV Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.
За приписами ч. 1 ст. 3 Закону №1952-IV загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 21) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
У силу спеціального застереження ч. 3 ст.3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Як то указано у ч. 4 ст. 3 Закону №1952-IV, будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням нерухомого майна.
На підставі рішення Міністерства юстиції України державна реєстрація права власності та інших речових прав у визначених випадках може проводитися в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених абзацом першим цієї частини, або незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
Державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 312 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.
Частиною 1 ст. 4 Закону №1952-IV визначено, що державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності, а ч.1 ст. 5 Закону №1952-IV передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Положення ч.3 ст.10 Закону №1952-IV присвячені визначенню обсягу та змісту повноважень державного реєстратора (а саме: згідно з п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; виконання вимог, визначених статтею 27-2 цього Закону, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості (крім випадків автоматичної реєстрації такого права згідно із законом); наявність факту застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції», які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; наявність дозволу органу опіки та піклування на відмову від права власності на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, власником якого є малолітня дитина або неповнолітня особа, або на внесення такого майна до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу; згідно з п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; згідно з п. 3 ч. 3 ст. 10 згідно з п.1 ч.3 ст.10 Закону №1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Тож, положення ст.10 Закону №1952-IV об'єктивно не можуть бути кваліфіковані у якості правової підстави для вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу відмови у проведенні реєстраційної дії.
Згідно з ч.1 ст.11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав .
За правилами ч.1 ст.18 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Згідно з ч.2 ст.18 Закону №1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У силу сформульованого законодавцем у ч. 8 ст. 18 Закону №1952-IV застереження державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Згідно з ч.1 ст. 20 Закону №1952-IV заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
За правилами ч.1 ст. 22 Закону №1952-IV документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформлені з порушенням вимог законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об'єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 13-3) договору про передачу страхового портфеля; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Згідно ч. 5 ст. 23 Закону №1952-IV у разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Підстави для відмови у державній реєстрації прав викладені законодавцем у положеннях ч. 1 ст. 24 Закону №1952-IV, де указано, що рішення про відмову в державній реєстрації прав приймається у разі коли: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом; 6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху; 9) документи подано до неналежного суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці); 14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості; 15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об'єкт незавершеного будівництва (крім об'єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об'єкт нерухомості; 16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об'єкти нерухомості у складі подільного об'єкта незавершеного будівництва; 17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об'єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості, які є частинами подільного об'єкта незавершеного будівництва; 18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об'єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об'єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"; 19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об'єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об'єкт нерухомості у зв'язку з його першим відчуженням; 20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону; 21) відсутність дозволу кредитора за аграрною нотою на проведення державної реєстрації прав у результаті відчуження боржником за відповідною аграрною нотою належної земельної ділянки (крім звернення стягнення на предмет іпотеки), права оренди, права емфітевзису або права суперфіцію, укладення договору суборенди, розірвання договору оренди, емфітевзису або суперфіцію, внесення змін до такого договору або відмову від нього - у разі якщо земельна ділянка зазначена в Реєстрі аграрних нот як місце вирощування заставленої майбутньої сільськогосподарської продукції.
Проаналізувавши положення викладених вище норм права, суд доходить до переконання про те, що кореспонденція п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України №1952-IV та ч.5 ст.24 Закону України №1952-IV не може бути визнана справедливою підставою для відмови у проведенні реєстраційної дії з реєстрації права власності на житло у випадку відсутності відповіді органу влади (підприємства, установи та організації), які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію речових прав до 01.01.2013 про зареєстровані речові права на об'єкт нерухомого майна у разі наявності свідоцтва про право власності на житло, набуте у процедурі приватизації державного житлового фонду.
Суд відмічає, що обрана суб'єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин фактична підстава для вчинення управлінського волевиявлення у формі відмови у реєстрації права власності на нерухоме майно (відсутність інформації КП Енергодарське бюро технічної інвентаризації ЕМР, яке перебуває на тимчасово окупованій території) фактично на невизначений період часу позбавляє заявника можливості реалізовувати повноваження власника відносного майна.
Створене унаслідок прийняття оскарженого рішення суб'єкта владних повноважень правове становище заявника як учасника суспільних відносин не може бути визнане судом таким, що узгоджується із ст.8 Конституції України (в частині юридичної визначеності) та ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (в частині втручання у право власності).
До того ж суд зважає, що згідно з ст. 31-8 Закону України №1952-IV державна реєстрація права власності на новостворені об'єкти нерухомого майна, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, що проводиться з урахуванням вимог Закону України "Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг" на підставі копій документів, необхідних для такої реєстрації, засвідчених підписом заявника - особи, що здійснювала будівництво такого об'єкта, здійснюється без виконання вимоги абзацу другого частини другої статті 5 Закону України "Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг".
Отже, попри тимчасову окупацію частини території України та наслідки повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022 (у вигляді неможливості отримання даних органів влади (підприємств, установ та організацій), які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію речових прав до 01.01.2013; припинення функціонування органів влади (підприємств, установ та організацій), які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію речових прав до 01.01.2013, державою було запроваджено механізм реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, розміщені на тимчасово окупованих територіях чи на територіях ведення активних бойових дій.
Також суд вважає, що за суттю запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб'єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis).
Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025 у справі №280/7446/24.
Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника як приватної особи варіантом тлумачення належної норми національного закону України є відсутність підстав для відмови у реєстрації права власності на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_3 у зв'язку із відсутністю відповіді КП Енергодарське бюро технічної інвентаризації ЕМР, за наявності Свідоцтва про право власності на житло № 4900 від 05.01.1999.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч. 4 ст. 9, абз. 2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст. 242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч. 2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі №822/863/16, від 21.11.2019 у справі №826/5857/16, від 11.02.2020 у справі №816/502/16, від 16.06.2020 у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022 у справі №560/3734/22.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення про відмову у проведенні реєстраційної дії.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень у ході розгляду справи не було доведено беззаперечне та неспростовне існування достатніх правових підстав для вчинення оскарженого волевиявлення, не було доведено існування інших учасників суспільних відносин, котрим може бути завдана шкода від реєстрації за заявником права власності на квартиру; не було доведено припинення існування об'єкта нерухомого майна як реальної речі матеріального світу; не було доведено суперечності наміру заявника на реєстрацію права власності на майно моральним засадам суспільства чи існуючому у країні правопорядку.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати недоведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в частині вимоги про скасування рішення суб'єкта владних повноважень.
Надаючи оцінку обраному способу захисту прав позивача, суд зазначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №520/22373/24 указано, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що дискреція органу державної влади чи місцевого самоврядування можлива лише в тому випадку, коли альтернативне рішення є законним і правомірним. Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07.05.2025 у справі №520/9626/24.
Тож повноваження суб'єкта владних повноважень згідно з ч.1 ст. 24 Закону №1952-IV не підлягають кваліфікації судом у якості дискреційних, а конкуренція між приписами абз.1 ч.4 ст.245 КАС України та абз. 2 ч.4 ст.245 КАС України у даному конкретному випадку нівелюється свідоцтвом про право власності на житло № 4900 від 05.01.1999.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправні рішення.
Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005 м. Запоріжжя, бул. Центральний, 27, ЄДРПОУ 37573508) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій від 22.04.2025 № 78503459.
Зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , за заявою від 07.03.2025 № 65684213.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 1211 грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (бульвар Центральний, буд.27, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005; код ЄДРПОУ 37573508).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 17 жовтня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз