20 жовтня 2025 року Справа № 280/8708/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Кисіль Р.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Єрьоміної Вікоторії Анатоліївни (Аркадійське плато, 5/3, офіс 26, м. Одеса, 65009), до Військової частин НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
02.10.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника - адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни, до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 27 березня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 27 березня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Крім того, до позову додана заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою від 07.10.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
Відповідно до ухвали від 07.10.2025 позивачу необхідно було у встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви надати до суду: заяву із зазначенням у ній причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений разом із відповідними доказами.
Копію ухвали від 07.10.2025 було доставлено до електронного кабінету представника позивача 07.10.2025 о 18:19.
08.10.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій представник зазначає, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит, а саме 29 серпня 2025 року, позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. З урахуванням того, що позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформацію щодо обсягу і характеру виплачених йому сум лише 29 серпня 2025 року - з моменту надходження відповіді на адвокатський запит, вказана дата є початком перебігу тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про вирішення трудового спору. Оскільки позов подано в вересні 2025 року, то вважає, що встановлений статтею 233 КЗпП України строк позивачем не пропущено.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд неодноразово зазначав (для прикладу, в постанові від 01 червня 2022 року у справі №640/4086/20, від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19), що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Позивач оспорює розмір грошового забезпечення, яке йому виплачувалось відповідачем з 27.03.2023 по 20.05.2023 під час проходження військової служби, яка є різновидом публічної служби, в складі особового складу Військової частини НОМЕР_1 , тобто спір виник у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу під час проходження ним публічної служби грошового забезпечення у неналежному розмірі.
Додана до позову заява про поновлення строку звернення до суду, крім посилань на судову практику, не містить жодної інформації щодо наявності у позивача будь-яких перешкод у своєчасному зверненні до суду з цим позовом.
Слід зазначити, що розмір грошового забезпечення відомий його отримувачу під час отримання відповідної виплати, отже саме з моменту не отримання грошового забезпечення у неналежному розмірі позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Крім того, з доданих до позову матеріалів вбачається, що позивач проходив військову службу в складі Військової частини НОМЕР_1 з 08.12.2022 по 14.08.2023, після чого був переведений до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де продовжую військову службу.
За приписами п. 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України 22 травня 2017 року № 280 (далі - Правила 280), грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, крім іншого, у випадку вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до п. 11.2 Правил 280 на грошовому атестаті зазначаються (крім іншого):
розмір окладу за військовим званням і виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено (у цьому та наступних пунктах грошового атестата назва місяця записується словом);
тарифний розряд за останньою займаною посадою, розмір посадового окладу та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено;
розмір надбавки за вислугу років та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено. Також записується вислуга років для отримання надбавки за вислугу років (у тому числі з пільговою вислугою) і зазначається станом на 01 число місяця, наступного за місяцем видачі грошового атестата. Наприклад: “Обчислена на 01 січня 2019 року вислуга років становить: немає років немає місяців та сім днів» або: “Обчислена на 01 січня 2019 року вислуга років становить: сім років сім місяців сім днів з пільговою вислугою: дев'ять років дев'ять місяців дев'ять днів». Записи про обчислення вислуги років на пільгових умовах здійснюються військовослужбовцям, які мають право на таку вислугу років;
виплачені щомісячні додаткові види грошового забезпечення; назва виплати, яку отримував військовослужбовець за час виконання обов'язків за посадою, їх розмір та виплачена сума записуються словами; дата, до якої включно виплачено;
виплачені одноразові додаткові види грошового забезпечення;
виплачена грошова допомога на оздоровлення; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату та за який рік вона виплачена;
виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату та за який рік вона виплачена;
виплачена одноразова грошова допомога після укладення першого контракту; найменування військової частини, дата та номер наказу про виплату.
Згідно з п. 11.3 Правил 280 грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.
Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий - залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.
Отже, станом на 14.08.2023 позивачу було достовірно відомо (та не могло не бути відомо) про нараховані та виплачені йому суми під час проходження військової служби в Військовій частині НОМЕР_1 .
Твердження представника позивача про те, що про порушення свого права позивач дізнався лише з відповіді на адвокатський запит очевидно не відповідають обставинам справи.
Крім того, суддя зазначає, що з даних комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що в 2024 та 2025 роках позивач неодноразово звертався до Запорізького окружного адміністративного суду з подібними позовними вимогами до інших військових частин, в яких проходив військову службу (справи: № 280/12138/24 - позов до Військової частини НОМЕР_2 за період з 29.01.2020 по 08.12.2022, № 280/8707/25 - позов до Військової частини НОМЕР_3 за період з 01 липня 2022 року по 08 грудня 2022 року, №280/4179/25 - позов до Військової частини НОМЕР_4 за період з 09 грудня 2022 року по 26 березня 2023 року). Відповідно практика застосування військовими частинами при визначенні розміру грошового забезпечення військовослужбовців прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 позивачу була достовірно відома ще в 2024 році.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України №2352-IX від 01.07.2022 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до позиції Верховного суду України у постанові від 25.04.2023 №380/15245/22 до 19 липня 2022 р. КЗпП України не обмежував будь яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належності йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».
Отже, за період з 27 березня 2023 року по 20 травня 2023 року підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду.
Також слід врахувати висновки про те, що на підставі пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22.07.2020 № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 09.12.2020 №1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), з 12.03.2020 по 30.06.2023 на території України було встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду до обставин даної справи, та враховуючи дію карантину до 30.06.2023, позивач міг звернутись до суду з даним позовом щодо періоду з 19.07.2022 по 20.05.2023 у строк до 30.09.2023 включно.
З матеріалів позову вбачається, що позивач проходив службу в особовому складі Військовій частині НОМЕР_1 в період з 08.12.2022 по 14.08.2023 (вибув до нового місця служби).
Твердження представниці про те, що спірні правовідносини існували до набуття чинності змінами до ст. 233 КЗпП України щодо строків звернення до суду є очевидно безпідставним.
Суддя зазначає, що до позову не додано жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом в частині спірного періоду.
Суддя зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічне правозастосування наведене у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 по справі №240/27663/23.
Позивач не наводить жодних доводів, що саме перешкоджало йому подати позов до суду у визначений чинним законодавством строк. Отже, доказів поважності пропуску строку звернення до суду позивачкою не надано.
Суддя зауважує, що учасники справи зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що законодавцем пов'язано початок перебігу строку звернення до адміністративного суду саме із днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не наявністю висновку суду щодо правильності чи неправильності обраного способу захисту.
Окрім того, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не потрібно розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними фактичними даними.
Зі змісту наведених правових норм також убачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі “Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», (“Perez de Rada Cavanilles v. Spain»), заява №28090/95).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року “Осман проти Сполученого Королівства», (“Osman v. the United Kingdom»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року “Круз проти Польщі», (“Kreuz v. Poland»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі “Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Згідно ч. 1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи те, що позовну заяву подано з порушенням установленого законом строку для звернення до адміністративного суду, матеріали справи не містять підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд висновує, що позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Керуючись статтями 123, 169, 241, 243, 246 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Єрьоміної Вікоторії Анатоліївни (Аркадійське плато, 5/3, офіс 26, м. Одеса, 65009), до Військової частин НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви, згідно з частиною 8 статті 169 КАС України, не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення ухвали у повному обсязі.
Суддя Р.В. Кисіль