20 жовтня 2025 року Справа № 280/4117/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - Гешевої Юлії Леонідівни (вул. Рекордна, 34а, оф. 48, м. Запоріжжя, 69019) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) та Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
20.05.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Гешевої Юлії Леонідівни, до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2, в/ч НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним дії відповідача 1 про взяття на військовий облік позивача;
визнати протиправним та скасувати наказ начальника відповідача про призов позивача на військову службу під час мобілізації та направлення його для проходження військової служби;
зобов'язати відповідача відновити персональні дані позивача у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів які були актуальні до 07.05.2025 року;
визнати протиправним та скасувати наказ командира відповідача 2 в частині зарахування позивача до списків особового складу відповідача;
зобов'язати відповідача 2 виключити позивача зі списків особового складу відповідача 2 та звільнити з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07 травня 2025 року його було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 та призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період. Позивач вважає такі, дії службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 незаконними, оскільки станом на 07.05.2025 ОСОБА_1 мав діючу відстрочку як особа зайнята постійним доглядом за хворою матір'ю, яка потребує постійного догляду (до 09.05.2025 року) відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Тобто, станом на 07 травня 2025 року, ОСОБА_1 мав відстрочку оформлену від призову на військову службу під час мобілізації. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 26.05.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
26.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.
Ухвалою від 28.05.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано від відповідача 1 - документи та матеріали, якими керувався відповідач під час призову на військову служу позивача під час мобілізації; у відповідача 2 - наказ командира військової частини про зарахування позивача до списків особового складу військової частини.
Ухвала від 28.05.2025 була доставлена в електронні кабінети учасників справи 28.05.2025 о 12:49.
16.06.2025 від представника відповідача 1 до суду надійшов відзив на позов. У відзиві зазначено, що військовослужбовець ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 07.05.2025 пройшов ВЛК у відповідності до діючого законодавства та був визнаний придатним для військової служби. В позовній заяві позивач посилається на те, що мав діючу відстрочку як особа зайнята постійним доглядом за хворою матір'ю, яка потребує постійного догляду (до 09.05.2025) відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». В той же час, відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», громадянин ОСОБА_1 особисто скасував відстрочку та під час призову на військову службу під час мобілізації був особою, яка не користується відстрочкою. Крім того, з посиланням на практику Верховний Суду зазначає, що: «процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу». Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
19.08.2025 від представника позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів (довідки про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу до 09.05.2025 від 11.02.2025 за №ВО/1323/14).
Ухвалою від 27.08.2025 витребувано від учасників справи додаткові документи.
28.08.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла заява на виконання ухвали суду. До заяви були додані відповіді на адвокатські запити та витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 07.05.2025 за №131.
03.09.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача 2 до суду надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.05.2025 за №228 «Про призов резервістів і військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації».
Станом на дату вирішення справи відповідач 2 не скористався правом подання відзиву на позов.
Інших заяв (клопотань, пояснень тощо) від учасників справи до суду не надходило.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_2 .
Позивач мав відстрочку від призову на військову службу підчас мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк до 09 травня 2025 року, що підтверджується довідкою від 11.02.2025 за №ВО/1323/14.
07 травня 2025 року ОСОБА_1 було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_4 .
07 травня 2025 року ОСОБА_1 пройшов ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 та був визнаний придатним для військової служби.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.05.2025 за №228 «Про призов резервістів і військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» позивача направлено для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 07.05.2025 за №131 солдата ОСОБА_1 призначено курсантом навчального взводу навчальної роти НОМЕР_3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки.
Вважаючи дії службових (посадових) осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправними, оскільки станом на 07.05.2025 ОСОБА_1 мав діючу відстрочку як особа зайнята постійним доглядом за хворою матір'ю, яка потребує постійного догляду (до 09.05.2025 року) відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу вимог статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини 1ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. (ч. 3ст. 1 Закон №2232-XII)
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст.1 Закону №2232-XII).
Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
За приписами частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. (ч. 2 ст. 2 Закону №2232-ХІІ)
Згідно із ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII, одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
За приписами ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-ІХ) постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 37 Закону №2232-ХІІ взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України підлягають, крім іншого, військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.
Згідно з абзацами 1, 2 ч. 1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 ст. 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачені підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.
Відповідно до ч.7 ст. 23 Закону №3543-ХІІ, перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі - Порядок №560).
Відповідно до п. 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій (подання заяви за встановленою формою з документами, що підтверджують право на відстрочку) та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (комісією при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах).
При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
ОСОБА_1 реалізував своє право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особа зайнята постійним доглядом за хворою матір'ю, яка потребує постійного догляду.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є матір'ю ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 .
Відповідно до Висновку №230 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , рекомендовано догляд вдома. Висновок дійсний до 27.01.2026 року.
Згідно медичного висновку ЛКК №230 від 27.01.2025 року, ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Обов'язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому ІНФОРМАЦІЯ_7 мав перевірити наявність чи відсутність підстави у позивача для одержання відстрочки від призову за мобілізацією.
Відповідачем 1 цього зроблено не було. Докази іншого в матеріалах справи відсутні.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Положення №154 від 23 лютого 2022 року (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України) передбачені функції ТЦК та СП:
- ведення військового обліку громадян, які підлягають призову на військову службу або перебувають у запасі
- внесення змін до облікових даних громадян (зміна місця проживання, роботи, сімейного стану тощо)
- проведення регулярних перевірок облікових даних та контроль за їх актуальністю
- здійснення мобілізаційної роботи
- надання соціальної підтримки військовослужбовцям та їхнім сім'ям.
Отже, представники ТЦК не мають права затримувати громадян і тим паче примусово доправляти їх до територіальних центрів комплектування.
Повноваження проводити адміністративне затримання та примусово доправляти громадянина до ТЦК мають лише працівники поліції. Військовослужбовці, які здійснюють оповіщення військовозобов'язаних, такого права не мають.
Працівники ТЦК можуть ініціювати затримання лише в разі, коли людина перебуває в розшуку за ігнорування повісток, але фізично затримувати і доставляти особу може тільки поліція. Будь-яке самостійне затримання представниками ТЦК є незаконним.
Отже, затримання осіб, як захід забезпечення провадження у справах за КУпАП, входить до компетенції Національної поліції та інших органів у випадках, визначених у ст. 262 КУпАП. До цього переліку центри комплектування не віднесено.
Пунктом 6 Порядку №560 передбачено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Відповідачем 1 не надано, передбачених Порядком №560, доказів вручення повістки позивачу, якою він був викликаний до ІНФОРМАЦІЯ_8 .
На підставі викладеного встановлено відсутність будь-яких правових підстав знаходження ОСОБА_1 на території збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_4 .
Щодо доводів відповідача 1 викладених у відзиві на позовну заяву, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинить відновлення попереднього становища особи, яка була призвана на військову службу, з посиланням на висновки Верховного Суду висловлені у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, то суд не приймає її до уваги, оскільки кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів.
Крім того, у вищезазначеній справі позивач оскаржував не акти індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію позивача та наказ командира військової частини щодо зарахування до особового складу), а дії щодо порушення, допущені під час процедури проведення ВЛК, отже, справи не є тотожними.
При цьому, висновки Верховного Суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковим, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому суд не вбачає підстав для прийняття до уваги такі посилання відповідача 1.
Суд зазначає, що незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу (від 07.05.2025 за №228 «Про призов резервістів і військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації»), такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.
Право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі №9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі №9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі №990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.
Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.
При цьому, чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб'єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, видавати акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними.
Отже, у разі видання суб'єктом владних повноважень, в даному випадку начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (наявність у нього відстрочки від проходження військової служби), має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача.
Суд, з урахуванням вищевикладеного, висновує, що такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів як позивача так і інших громадян з боку районного ТЦК та СП, а тому наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу під час мобілізації від 07.05.2025 №228, в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги позивача в частині зобов'язання в/ч НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 , зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , суд зазначає, що порушення прав позивача відбулося внаслідок видання протиправного наказу начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу під час мобілізації від 07.05.2025 за №228.
Незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби.
Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.
В даному випадку, суд звертає увагу, що хоч Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже ефективним способом захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов'язання в/ч НОМЕР_1 в особі командира цієї в/ч ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу.
Разом з тим вимога ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача відновити персональні дані позивача у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які були актуальні до 07.05.2025 є необґрунтованою, оскільки з документів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що позивач мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до 09.05.2025. У суду відсутні будь-які данні щодо наявності у позивача права на відстрочку на теперішній час. В зв'язку з чим дана вимога є передчасною.
Інші доводи учасників справи не впливають на правильність вирішення спору по суті. При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Також у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розподіл судових витрат визначений ст. 139 КАС України.
При зверненні до суду з даним позовом, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн., який слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким вчинено протиправні дії - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - Гешевої Юлії Леонідівни (вул. Рекордна, 34а, оф. 48, м. Запоріжжя, 69019) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) та Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.05.2025 за №228 «Про призов резервістів і військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за мобілізацією до Військової частини НОМЕР_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.05.2025 за №131 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «20» жовтня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль