17 жовтня 2025 року Справа № 280/6503/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області, відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування позивачу періодів роботи у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я з 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по 31.01.2025 до її страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до її страхового стажу в подвійному розмірі періоди роботи у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я з 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по 31.01.2025 відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із чим перерахувати розмір її пенсії з 06.03.2025.
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за віком. Під час призначення пенсії відповідачем протиправно не було зараховано до її стажу у подвійному розмірі періоди роботи з 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по 31.01.2025 у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, оскільки позивачка має право на зарахування зазначеного періоду у подвійному розмірі в силу положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказана норма, на думку позивача, надає підстави для зарахування такого стажу у подвійному розмірі, а тому вона змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді від 04.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 15.08.2025 на адресу суду направив відзив на позовну заяву (вх. №41338), у якому зауважує, що оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 01 січня 2004 року, то в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають зарахуванню періоди роботи до 01 січня 2004 року, з цієї дати згідно з п. 16 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановлено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію на пільгових умовах. Вказує, що з 01.01.2004 в подвійному розмірі зараховується стаж роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Наголошує, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено механізм розрахунку пенсії, який передбачає пряму залежність розміру пенсії від тривалості страхового стажу та заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду. При обчисленні пенсії, для кожного пенсіонера визначається індивідуальний коефіцієнт страхового стажу (в залежності від кількості відпрацьованих місяців) і коефіцієнт заробітної плати, який обчислюється шляхом ділення фактичної заробітної плати застрахованої особи на величину середньої заробітної плати в Україні за відповідний період у розрізі кожного місяця. На підставі вищевикладеного, вважає, що зважаючи на те, що позивачка перебуває на обліку та отримує пенсію з 06.03.2025, призначену та обчислену відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не мас законних підстав для врахування, при обчисленні розміру пенсії позивачки, періодів роботи 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по 31.01.2025 до стажу роботи у подвійному розмірі, у зв'язку із чим просить у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.08.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі в справі в якості другого відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовлено.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Запорізькій області та з 06.03.2025 отримує пенсію за віком.
Так, органом, що приймав рішення за заявою позивача від 06.03.2025 про переведення її з пенсії за вислугу років на пенсію за віком за принципом екстериторіальності було визначено ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Пенсія позивачу призначена з звернення із заявою щодо переходу на інший вид пенсії - з 06.03.2025, її страховий стаж враховано у розмірі 48 років 3 місяці 22 дні, що підтверджується матеріалами електронної пенсійної справи.
При цьому, розрахунком страхового стажу по пенсійній справі позивача підтверджується, що до нього враховані періоди її роботи по 31.01.2025, проте період роботи у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД з 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по 31.01.2025 не враховано у подвійному розмірі згідно із ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На запит представника позивача від 24.03.2025 №41/03 ГУ ПФУ в Запорізькій області листом від 27.03.2025 №0800-0205-8/29407 повідомлено, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. З 01.01.2004 в подвійному розмірі зараховується стаж роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Підстав для зарахування роботи ОСОБА_1 в подвійному розмірі з 01.01.2004 не має, оскільки це не передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Окреме рішення про відмову у зарахуванні в подвійному розмірі стажу роботи позивача з 01.01.2004 не приймалось.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування у подвійному розмірі періодів її роботи у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД з 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по 31.01.2025, позивач звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Матеріалами справи, а саме записами 11-24 у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_1 працювала на посадах лікаря-лаборанта з клінічної біохімії, біохіміка та фельдшера-лаборанта в КУ «Запорізький обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом» ЗОР з 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по теперішній час.
Додатково, спірні періоди роботи з 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по 31.01.2016 у КУ «Запорізький обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом» ЗОР підтверджено довідкою від 01.02.2016 № 134.
В свою чергу, за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи у закладах з надання психіатричної допомоги підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №689/872/17 та від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, у яких зобов'язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.01.2004, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Закарпатській області протиправно не було зараховано період роботи позивачки з 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по 31.01.2025 в КУ «Запорізький обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом» ЗОР, як закладі (відділенні) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, у подвійному розмірі.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я з 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по 31.01.2025 до її загального стажу у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із чим перерахувати розмір її пенсії за віком з 06.03.2025.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
У силу вимог частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, м. Ужгород, площа Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо зарахування до страхового стажу роботи ОСОБА_1 у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД з 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по 31.01.2025 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при призначенні їй з 06.03.2025 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД з 01.01.2004 по 15.06.2010 та з 01.07.2010 по 31.01.2025 до її страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із чим перерахувати їй розмір пенсії за віком з 06.03.2025.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак