20 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/11477/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області), Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідачів та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 відповідно до частини 2 статті 55, частини 2 статті 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 14.03.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 14.03.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За принципом екстериторіальності його заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Одеській області. Рішенням відповідача йому було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення на 1 січня 1993 року 3 роки. Позивач стверджує, що періоди його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення на цю дату становить більше трьох років. Вказана відмова слугувала підставою для звернення з цим позовом до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідач - ГУ ПФУ в Одеській області, заперечуючи проти позову, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27.03.2025 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Розгляд документів, наданих позивачем провадився за принципом «екстериторіальності» ГУ ПФУ в Одеській області. За наданими документами вік заявника 57 років 2 місяці. Необхідний страховий стаж становить 23 роки. Страховий стаж заявника становить 38 років 7 місяців 4 дні. Період проживання на території гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 2 роки 10 місяців 24 дні. Документами підтверджено, що заявник станом на 01.01.1993 проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 1 рік 4 місяці 28 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 01.11.1995 по 11.01.1996 згідно трудової книжки від 30.11.1992 серії НОМЕР_1 , оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства. До періоду проживання (роботи) на території гарантованого добровільного відселення не зараховані періоди: проходження військової служби з 11.11.1986 по 05.11.1990, оскільки неможливо визначити на якій території проходив військову службу заявник; роботи у колгоспі з 29.08.1986 по 06.11.1986 та з 29.12.1990 по 30.11.1992, оскільки колгосп розташований на території, яка відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. За результатом розгляду документів ГУ ПФУ в Одеській області було прийнято рішення від 04.04.2025 № 064250010486, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 статті 55 Закону, у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення на 1 січня 1993 року 3 роки. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач - ГУ ПФУ в Житомирській області надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив аналогічні доводи, викладеним у відзиві ГУ ПФУ в Одеській області. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 від 30.12.1994, виданого облвиконкомом.
Згідно з довідкою відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради від 23.12.2022 №4317 позивач постійно проживав та був зареєстрований в м. Коростені Житомирської області: у період з 28.05.1985 по06.10.1988 по АДРЕСА_1 ; у період з 06.10.1988 по 26.05.1994 по АДРЕСА_2 .
27.03.2025 позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ГУ ПФУ в Одеській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та рішенням від 04.04.2025 № 064250010486 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років.
Період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи» становить 2 роки 10 місяців 24 дні, в тому числі станом на 01.01.1993 - 1 рік 4 місяці 28 днів.
До періодів проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не враховано періоди:
- проходження військової служби з 11.11.1986 по 05.11.1990, оскільки неможливо визначити на якій території проходив військову службу позивач;
- роботи у колгоспі з 29.08.1986 по 06.11.1986 та з 29.12.1990 по 30.11.1992, оскільки колгосп розташований на території, яка відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Також за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.11.1995 по 11.01.1996 згідно трудової книжки від 30.11.1992 серії НОМЕР_1 , оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства.
Страховий стаж становить 38 років 7 місяців 4 дні.
Листом ГУ ПФУ в Житомирській області від 10.04.2025 № 0600-0211-8/34711 повідомлено позивачу про зміст рішення ГУ ПФУ в Одеській області.
Позивач, вважаючи протиправними дії пенсійного органу щодо відмови у призначенні їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі вказаних абзаців пункту четвертого частини другої статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та/або роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року. При цьому, особам, які додатково проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Аналіз наведених норм вказує на те, що призначенні та виплаті пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок № 501), який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 3 серії НОМЕР_2 від 30.12.1994, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Згідно з пунктом 10 Порядку № 501, видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
При цьому суд зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для отримання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 295/1087/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а та від 30 вересня 2020 року у справі №572/1921/17.
Зазначена правова позиція в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення наведеного спору.
З аналізу наведеного суд доходить висновку, що видавши позивачу посвідчення серії Б категорії 3, держава визнала та підтвердила факт того, що позивач станом на 1 січня 1993 прожив у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Отже, наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1993 роках, підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (в редакції чинній на момент видачі позивачу посвідчення).
Таким чином, наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_2 від 30.12.1994, виданого облвиконкомом надає право користуватися пільгами, визначеними Законом №796-XII, в тому числі, правом на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком.
Крім того, у постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд, за подібних зі спірними відносин в аспекті належного підтвердження проживання (роботи) у зоні радіаційного забруднення для цілей призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, зауважив на тому, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Відмовляючи у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідачем не заперечується наявність у позивача необхідного загального трудового стажу, який становить 38 років 07 місяців 4 дні та визнається період постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення 01 рік 04 місяці 28 днів.
Щодо неврахування відповідачем до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення періоду проходження позивачем військової служби з 11.11.1986 по 05.11.1990, оскільки неможливо визначити на якій території проходив військову службу позивач, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів дислокації військової частини або її місця розташування в зоні радіаційного забруднення, у період служби позивача, тому суд в цій частині погоджується з висновками відповідача, що зазначений період не може бути врахований до періоду проживання на території гарантованого добровільного відселення.
Аналогічного висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 11.11.2024 по справі № 460/19947/23 в якій зазначив, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Таким чином, суд погоджується з висновком відповідача про те, що період з 11.11.1986 по 05.11.1990 не підлягає врахуванню як період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення.
Щодо неврахування відповідачем до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення періоду з 29.08.1986 по 06.11.1986 та з 29.12.1990 по 30.11.1992, оскільки колгосп розташований на території, яка відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, суд зазначає наступне.
Як убачається з трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 30.11.1992, позивач:
- 25.08.1986 - прийнятий в члени колгоспу ім. Шевченка с. Горщик Коростенського району Житомирської області на роботу шофером;
- 06.11.1986 - звільнений у зв'язку з уходом в лави Радянської армії;
- 11.11.1986 - 05.11.1990 - служба в лавах Радянської армії;
- 10.12.1990 - прийнятий на роботу шофером;
- 30.11.1992 - виключений з членів колгоспу ім. Шевченка с. Горщик Коростенського району Житомирської області.
Позивач, на підтвердження факту проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, надав довідку відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради від 23.12.2022 №4317, в якій зазначено, що позивач постійно проживав та був зареєстрований в м. Коростені Житомирської області: у період з 28.05.1985 по06.10.1988 по АДРЕСА_1 ; у період з 06.10.1988 по 26.05.1994 по АДРЕСА_2 .
Село Горщик, Коростенського району, Житомирської області, відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Разом з цим суд зазначає, що відстань між с. Горщик Коростенського району та м. Коростень складає приблизно 24-28 км, тобто трудова книжка про місце роботи позивача в іншому населеному пункті не може спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування та відповідним посвідченням позивача.
Факт роботи в іншому населеному місці, ніж місце проживання особи, сам по собі не виключає можливості постійного фактичного проживання такої особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю, враховуючи не спростовану відповідачем будь-якими доказами можливість щоденного або періодичного доїзду особи з місця свого постійного проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю до фактичного місця роботи поза населеним пунктом проживання і у зворотному напрямку.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази постійного проживання позивача на території с. Горщик Коростенського раону у відповідний період роботи, а тому доводи відповідача про те, що в цей період (частину такого періоду) позивач, працюючи у с. Горщик Коростенського району проживав в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є необґрунтованими.
За наведених обставин, період з 29.08.1986 по 06.11.1986 та з 29.12.1990 по 30.11.1992 протиправно не був врахований відповідачем.
Аналізуючи вищенаведене ГУ ПФУ в Одеській області частково не довело правомірність своїх дій щодо неврахування позивачу періодів проживання та роботи в зоні гарантованого добровільного відселення з 29.08.1986 по 06.11.1986 та з 29.12.1990 по 30.11.1992. Таким чином, вказані періоди мають бути зараховані відповідачем.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суду у постанові від 25.08.2025 у справі № 240/3711/25.
Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу періоду роботи з 01.11.1995 по 11.01.1996, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1058-IV).
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд зазначає, що згідно пунктів 2.2-2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58, в редакції чинній на час роботи позивача) заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.25 Інструкція № 58).
Крім того, згідно з пункту 2.26 Інструкція № 58 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
Суд також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства, а саме виправлення в даті наказу про прийняття на роботу та відсутність підпису відповідальної особи, не може бути підставою для позбавлення конституційного права на призначення пенсії, при тому, що всі записи спірного періоду роботи позивача, належним чином оформлені в трудовій книжці.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.
Суд зазначає, що вказані періоди роботи позивача підтверджуються записами у його трудовій книжці, яка містить назву підприємства, номер та дату наказу про звільнення, підпис уповноваженої особи.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що наданими позивачем документами підтверджується його трудовий стаж у спірний період, тому він має бути зарахований.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області в частині незарахування періодів проживання та роботи в зоні гарантованого добровільного відселення з 29.08.1986 по 06.11.1986 та з 29.12.1990 по 30.11.1992 та до страхового стажу періоду роботи з 01.11.1995 по 11.01.1996 та зобов'язання повторно розглянути заяву позивача від 27.03.2025 з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
Разом з цим позовна вимога позивача зобов'язати відповідача повторно розглянути його заяву від 14.03.2025 задоволенню не підлягає, оскільки матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії 27.03.2025, а не 14.03.2025.
Так, механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком №22-1.
При цьому, починаючи з 30.03.2021, набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Зазначена процедура передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
В силу приписів Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін):
пункт 1.1. розділу І заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);
пункт 4.1. розділу IV заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;
пункт 4.2. розділу IV після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зі змісту викладених положень слід дійти висновку про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Одеській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Таким чином, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, який необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Одеській області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
ГУ ПФУ в Житомирській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо зобов'язання зарахувати до страхового стажу певного періоду. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ в Житомирській області визначено як суб'єкт, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання (в разі її призначення/перерахунку).
Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ в Житомирській області заявлені безпідставно, тому у задоволенні позову в частині заявлених вимог до цього відповідача слід відмовити.
Обираючи такий спосіб захисту прав позивача як зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області вчинити відповідні дії, суд зазначає, що відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищенаведене, суд доходить висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Відповідно до частини першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003, ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеська область, 65012, ЄДРПОУ: 20987385) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04.04.2025 № 064250010486 в частині незарахування періодів проживання та роботи в зоні гарантованого добровільного відселення з 29.08.1986 по 06.11.1986 та з 29.12.1990 по 30.11.1992 та до страхового стажу періоду роботи з 01.11.1995 по 11.01.1996.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до проживання та роботи у зоні гарантованого добровільного відселення періоди з 29.08.1986 по 06.11.1986 та з 29.12.1990 по 30.11.1992, та до страхового стажу період роботи з 01.11.1995 по 11.01.1996.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині судового рішення.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 20 жовтня 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова