20 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/11984/25
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Житомирської обласної державної адміністрації, яка полягає у невжитті заходів щодо розгляду на засіданні Комісії при Житомирській обласній державній адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, подання від 14 березня 2025 року № 02-9/1156 про заміни посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи З категорії, виданого на ім'я ОСОБА_1 , на посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, серії «Б».
- зобов'язати Житомирську обласну державну адміністрацію в особі Комісії при Житомирській обласній державній адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, розглянути подання від 14 березня 2025 року № 02-9/1156 щодо заміни посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи З категорії, виданого на ім'я ОСОБА_1 , на посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, серії «Б», відповідно до вимог чинного законодавства.
- зобов'язати Житомирську обласну державну адміністрацію на підставі прийнятого рішення Комісії при Житомирській обласній державній адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та інших категорій громадян, здійснити заміну посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, виданого на ім'я ОСОБА_1 , на посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, серії «Б», у відповідності до чинного законодавства України.
В обґрунтування позову зазначає, що має всі юридичні підстави, передбачені діючим законодавством на отримання посвідчення особи, постраждалої від Чорнобильської катастрофи категорії 1.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем безпідставно відмовлено в прийнятті митної декларації так як наданих позивачем документів достатньо для підтвердження статусу учасника бойових дій та перебування більше 90 днів в зоні ООС.
Ухвалою від 05.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що відповідно і до Постанови № 501, яка діяла на момент видачі посвідчення і відповідно до Постанови № 551, яка діє на даний час - обов'язковою умовою було і є факт постійного проживання або постійної праці чи постійного навчання у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років; відповідно до довідки № 1592 ОСОБА_1 проживає з 26.04.1986 по даний час (02.05.2024) у м. Олевськ (зона посиленого радіоекологічного контролю відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106), що суперечить довідці № 0-570.
Позивач відповіді на відзив не надав.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 26.04.1986 зареєстрований та проживає в м. Олевськ, Житомирської області, яке відносилось до 4 зони посиленого радіологічного контролю внаслідок аварії на ЧАЕС (а.с. 27 зворот).
Посвідченням від 25.05.1993 серії НОМЕР_1 підтверджується, що позивач є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (а.с. 10).
Згідно з висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії від 11.03.2024 № 10788 (а.с. 12) позивач має захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.
Довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 631813 (а.с. 11) підтверджується, що позивачу з 03.04.2024 встановлена ІІІ група інвалідності безтерміново та зазначено, що захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.
За наслідками звернення позивача (а.с. 13) та розгляду документів Житомирська обласна військова адміністрація прийняла рішення від 24.03.2025 № 1679/2-25/33 (а.с. 15), в якому зазначила про повернення документів позивача на доопрацювання, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства (посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 6).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Оцінюючи правомірність спірного рішення суд врахував, що відповідно до п. 4 ч.1 ст.11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 14 цього Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.
Отже, для отримання постраждалими статусу категорії 1 необхідні три умови: 1) інвалідність; 2) статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи; 3) причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.
Відповідно до ч.1 ст.65 Закону №796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. При зміні категорії, а також у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні. Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
На виконання зазначеного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Порядок № 551).
Відповідно до п.2 Порядку № 551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
На підставі абз.3 п.3 Порядку №551 особам з інвалідністю з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 1) серії Б синього кольору.
Суд врахував, що згідно зі ст.16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Рішенням від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституцій Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Конституційний Суд України звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.
Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку
Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (п. 4 мотивувальної частини).
Рішенням від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституцій Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема і підпункт 4 Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виключено статтю 23, якою було передбачено компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Отже, право на компенсації та пільги постраждалих, було підтверджено.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій до ухвалення Закону №76-VIII від 28 грудня 2014 року містилося у ст. 2 Закону № 796-XII. Відповідно до цієї статті до зон радіоактивного забруднення було віднесено такі зони: (1) зона відчуження, (2) зона безумовного (обов'язкового) відселення, (3) зона гарантованого добровільного відселення та (4) зона посиленого радіоекологічного контролю. Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ст. 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".
01 січня 2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким ст. 2 Закону № 796-XII було виключено (підпункт 1 пункту 4). Виключено також абз.5 ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Позивач набув статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи в 1993 році. Цей статус є безстроковий.
Виключення з 01.01.2015 зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, оскільки такий статус було набуто правомірно, а законні підстави для його припинення відсутні.
Для вирішення спору суд врахував правову позицію щодо застосування Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Суд) у подібних правовідносинах у постанові від 20 березня 2019 року (справа №697/121/17), що набрала законної сили 20.03.2019 та є обов'язковою для врахування судами на підставі ч.5 ст.242 КАС України.
Розглядаючи вказану справу Суд дійшов висновку, що виключення з 01.01.2015 зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілого осіб, яким раніше, до 31.12.2014, було встановлено статус і видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видано безтермінове посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю, для цілей застосування п.1 ч.1 ст.14 Закону № 796-XII вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
Тому Суд визнав законними судові рішення про задоволення позовних вимог особи щодо зобов'язання надати статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, та видати відповідне посвідчення.
Для повного захисту порушеного права позивача суд врахував таке.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.
Відповідно до абз.1 ч. 4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з п.11 Порядку №551 посвідчення видаються уповноваженими органами за зареєстрованим або фактичним місцем проживання особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).
Посвідчення видаються особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з Чорнобильською катастрофою.
Із наведеного суд дійшов висновку, що для встановлення статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та отримання посвідчення законодавством визначено такі умови:
особа повинна мати статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи;
повинен бути встановлений причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою медико-соціальною експертною комісією.
Інших вимог законодавець не визначає.
Оскільки позивач дотримався вказаних вимог, він має право на посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» категорії 1 серії Б.
Відповідно до ч.4 ст.65 Закону №796-XII видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Пунктом 7 Порядку №551 передбачено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечує своєчасну видачу посвідчень і вкладок до них.
Відповідно до п.11 Порядку №551 посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами.
Отже, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача видати позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, категорії 1 серії Б.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню.
Враховуючи задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_2 ) до Житомирської обласної державної адміністрації (майдан С.П.Корольова, 1, м. Житомир,10014, код 00022489) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської обласної державної адміністрації від 24.03.2025 № 1679/2-25/33 про повернення документів ОСОБА_1 .
Зобов'язати Житомирську обласну державну адміністрацію в особі Комісії при Житомирській обласній державній адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, розглянути подання від 14 березня 2025 року № 02-9/1156 щодо заміни посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи З категорії, виданого на ім'я ОСОБА_1 , на посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, серії «Б» та видати відповідне посвідчення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської обласної державної адміністрації.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк