20 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/15079/25
категорія 112030700
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 84-90), просить:
- визнати дії Військової частини НОМЕР_2 протиправними, що полягають у безпідставному застосуванні до призначення виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 норми Закону України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 08 жовтня 2024 року № 3995-IX, який набрав чинності після зникнення безвісти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправним та скасувати протокол № 18 засідання комісії для визначення членів сімей військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , які захоплені у полон або заручників, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні, що мають правові підстави на отримання часток частини належних видів грошового забезпечення та визначення кількості та розміру часток грошового забезпечення, яке належить до виплат, які загинули, захоплені у полон або заручниками, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні від 27.02.2025 затвердженого командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_3 від 28.02.2025;
- визнати протиправним і скасувати протокол № 57 засідання комісії для визначення членів сімей військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , які захоплені у полон або заручників, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні, що мають правові підстави на отримання часток частини належних видів грошового забезпечення та визначення кількості та розміру часток грошового забезпечення, яке належить до виплат, які загинули, захоплені у полон або заручниками, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні від 21.03.2025 затвердженого командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_3 від 22.03.2025;
- визнати протиправним та скасувати частково Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) №112 від 24.03.2025 «Про виплати деяким з членів сімей військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , які захоплені у полон або заручниками, інтерновані у нейтральні держави або безвісно відсутні» у частині, що стосується здійснення відповідних нарахування та виплати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружині військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вважається зниклим безвісти за особливих обставин 06.10.2023, частки частини належних видів грошового забезпечення в розмірі 2/8 (дві восьмих).
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснювати виплати грошового забезпечення для ОСОБА_1 згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 241 від 16.10.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01 лютого 2025 року у відповідності до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 241 від 16.10.2023.
В обґрунтування позову зазначає: 1. ОСОБА_1 набула право на виплату грошового забезпечення в місяць зникнення її чоловіка - ОСОБА_5 , тобто 06 жовтня 2023 року. У зв'язку з цим застосовується норма частини шостої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній до 01.02.2025, тобто станом на 05.10.2023), відповідно до якої ОСОБА_1 має право на отримання виплати належного грошового забезпечення військовослужбовцям, який зник безвісти - ОСОБА_5 - у розмірі 100% усіх видів грошового забезпечення; 2. позивачем не подавалося жодної заяви, про яку йдеться у листі Відповідача від 05 травня 2025 року № 16911305, яка стала підставою для розгляду Комісією та, як наслідок, ухвалення рішення, оформленого протоколом засідання Комісії № 57 від 21.03.2025; 3. ОСОБА_5 , будучи мобілізованим, на випадок потрапляння в полон, захоплення в заручники, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, видав нотаріально посвідчену довіреність на свою дружину - ОСОБА_1 уповноважив саме свою дружину на отримання належних йому коштів без конкретизації їх виду, а тому під це визначення підпадають, зокрема, грошове забезпечення та інші види виплат; 4. Комісією не було взято до уваги той факт, що батько ОСОБА_5 помер ще у ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 , копія якого додається до цієї позовної заяви. А мати не може вважатися членом його сім'ї відповідно до норм чинного законодавства України; 5. у період з моменту мобілізації ОСОБА_5 і до часу його зникнення ОСОБА_1 постійно піклувалася про свого чоловіка: передавала йому необхідні речі, продукти харчування ОСОБА_1 постійно сплачувала комунальні послуги, що виникали у квартирі, в якій вона проживала разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_5 , у повному обсязі погасила заборгованість, яка виникла на рахунку чоловіка; 6. загальним колом членів сім'ї військовослужбовця ОСОБА_5 однієї черги відповідно до норм Сімейного кодексу України та правових висновків Верховного Суду є його дружина - ОСОБА_1 - та їхні спільні діти: син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і донька - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Усі вони спільно проживають, мають спільний побут, ведуть спільне господарство, несуть спільні витрати, мають взаємні права й обов'язки, у тому числі щодо піклування про дітей, мають спільний бюджет, беруть участь у витратах на утримання житла, в якому мешкають разом. Вони також мають письмові домовленості щодо виїзду дитини за кордон. Усі ці обставини підтверджують реальність їхніх сімейних відносин.
Ухвалою від 09.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 20.10.2025 замінено відповідача Військову частину НОМЕР_2 - її правонаступником Військовою частиною НОМЕР_1 .
Відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с.95-99), в якому просив відмовити в задоволенні позову оскільки, комісія при військовій частині НОМЕР_2 діяла в межах своїх повноважень і відповідно до чинних нормативно-правових актів, у тому числі Постанови КМУ №884, із врахуванням змін, внесених Постановою №449 від 15.04.2025. Тому підстав для визнання протиправними її дій чи протоколів немає; з моменту встановлення статусу безвісті зниклої особи про визнання ОСОБА_5 безвісно відсутнім, довіреність, видана ним 26.11.2022 року, вважається припиненою, а відповідно, ОСОБА_8 не має юридичних підстав розпоряджатися коштами або іншим майном від імені свого чоловіка. Закон не передбачає можливості збереження чинності довіреності після визнання особи безвісно відсутньою, тому жодні дії, вчинені на її підставі після цієї дати, не мають правового значення.
Позивач подала відповідь на відзив (а.с. 145-150), в якій просила позов задовольнити в повному обсязі посилаючись на підстави, викладені в позовній заяві та додавши, що ніхто не звертався до суду в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, із заявою про визнання ОСОБА_5 фізичною особою, безвісно відсутньою, зазначені обставини підтверджуються відповіддю від Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області вих. 16008/25 від 28.05.25.
Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є дружиною ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 27.11.1993 серії НОМЕР_4 (а.с. 22).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 16.10.2023 за №241 «Про результати розслідування за фактом зникнення безвісти військовослужбовців під час виконання бойового завдання», військовослужбовця командира другого механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_5 визнано таким, що зник безвісти з 06.10.2023 при виконанні ним бойового завдання (а.с. 25-26), про що ОСОБА_1 було надіслано сповіщення сім'ї № 399 від 24.10.2023 (а.с. 24).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.03.2025 № 112 (а.с. 125) позивачу призначено виплату грошового забезпечення, що належить зниклим безвісти військовослужбовцям в розмірі 2/8.
Протоколом № 18 від 27.02.2025 (а.. 127) та протоколом № 57 від 21.03.2025 (а.с. 126) встановлено 4 особи першої черги, а саме: ОСОБА_6 (неповнолітній син), ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_1 (дружина), ІНФОРМАЦІЯ_2 , (мати) ПІБ не встановлено та (батько) ПІБ не встановлено.
Вважаючи, що внесені зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» всупереч положенням Конституції України грубо звужені та обмежені, а військова частина протиправно виконує Закон України №3995-ІХ, чим порушує її права та законні інтереси, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається із Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до Законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
- дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-ІХ від 08.10.2024 щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» зазначену правову норму викладено в наступній редакції:
«За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до Законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.»
Вищезазначений закон було прийнятий на виконання Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.
Проект Закону розроблено на виконання доручення Віце-прем'єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 №8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата). Нова редакція повністю узгоджується із Конституцією України та правовим висновкам Конституційного Суду, адже завдяки цьому законопроекту після повернення зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50% належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов'язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Зазначений закон прийнято саме згідно вимог принципу соціальної справедливості, так як 50% його грошового забезпечення повністю розподіляється між найближчими родичами зниклого безвісти військовослужбовця та 50% залишається на його рахунках з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Так як у разі виплати 100% грошового забезпечення його найближчим родичам, військовослужбовець залишається ні з чим по поверненню додому. Водночас, родичі та сім'я зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошові кошти у разі визнання його загиблим. А отже, жодного звуження прав позивача не відбувається.
Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-ІХ від 08.10.2024 не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, є чинним, а отже, обов'язковим до виконання на всій території України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_2 діє виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а отже, жодної протиправності в діях, бездіяльності відповідача щодо зменшення суми виплати грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти суд не встановив.
Щодо твердження позивача, що вона не подавала жодної заяви, про яку йдеться у листі Відповідача від 05 травня 2025 року № 16911305, яка стала підставою для розгляду Комісією та, як наслідок, ухвалення рішення, оформленого протоколом засідання Комісії № 57 від 21.03.2025, суд зазначає наступне.
25.10.2023 на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 подала заяву (а.с. 116 зворот), в якій просила виплатити їй грошове забезпечення у зв'язку із зникнення безвісти її чоловіка ОСОБА_5 .
Враховуючи те, що заява на призначення виплат для сім'ї військовослужбовця, який зник безвісти, подається один раз, оскільки це одноразова дія для ініціювання виплат сім'ї (заява подається до командира військової частини через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), який надав сповіщення про зниклого безвісти), то твердження позивача, що вона не подавала жодної заяви, про яку йдеться у листі Відповідача від 05 травня 2025 року № 16911305, яка стала підставою для розгляду Комісією та, як наслідок, ухвалення рішення, оформленого протоколом засідання Комісії № 57 від 21.03.2025 є хибним та таким, що не відповідає дійсним встановленим обставинам.
Щодо твердження позивача, що ОСОБА_5 , будучи мобілізованим, на випадок потрапляння в полон, захоплення в заручники, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, видав нотаріально посвідчену довіреність на свою дружину - ОСОБА_1 уповноважив саме свою дружину на отримання належних йому коштів без конкретизації їх виду, а тому під це визначення підпадають, зокрема, грошове забезпечення та інші види виплат, то суд не приймає його виходячи з наступного.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 248 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин", особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" передбачено, що надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством.
В матеріалах справи міститься витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20231208-688 від 08.12.2023 (а.с. 23), відповідно до якого ОСОБА_5 на підставі заяви Бердичівського РВП ГУ НП в Житомирській області № 17308 від 25.10.2023 в межах кримінального провадження № 12023060480001687 вважається безвісти зниклою особою на території бойових дій, як наслідок представництво за довіреністю припиняється.
Твердження позивача, що батько ОСОБА_5 помер ще у ІНФОРМАЦІЯ_3 , не підтверджується поданими доказами, оскільки з доданого до позовної заяви свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 61) вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_9 , в той час як зниклий безвісти військовослужбовець ОСОБА_5 .
Щодо посилання позивача, що мати не може вважатися членом його сім'ї відповідно до норм чинного законодавства України і як наслідок отримувати грошове забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, то суд не приймає його до уваги, оскільки відповідно до пункту 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2025 р. № 449):
"Виплата грошового забезпечення здійснюється:
особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці."
Тобто, суд вважає за необхідне зазначити, що мати зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_5 має рівні права з позивачем та неповнолітньою дитиною ОСОБА_5 на отримання рівної частки грошового забезпечення останньго.
Щодо посилання позивача, що у період з моменту мобілізації ОСОБА_5 і до часу його зникнення ОСОБА_1 постійно піклувалася про свого чоловіка: передавала йому необхідні речі, продукти харчування ОСОБА_1 постійно сплачувала комунальні послуги, що виникали у квартирі, в якій вона проживала разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_5 , у повному обсязі погасила заборгованість, яка виникла на рахунку чоловіка, суд вважає за необхідне зазначити.
Відповідно до ст. 55 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.
Тобто, піклуватися за чоловіка це не право, а обов'язок дружини.
Крім того, згідно з пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Щодо сплати заборгованості на рахунках чоловіка, суд зазначає наступне.
У статті 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до частини третьої статті 61 Сімейного кодексу України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині четвертій статті 65 Сімейного кодексу України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, борг може бути спільним, якщо він був взятий на потреби сім'ї в період шлюбу, і тоді відповідальність за нього несуть обоє подружжя
Щодо посилання позивача, що загальним колом членів сім'ї військовослужбовця ОСОБА_5 однієї черги відповідно до норм Сімейного кодексу України та правових висновків Верховного Суду є його дружина - ОСОБА_1 - та їхні спільні діти: син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і донька - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Усі вони спільно проживають, мають спільний побут, ведуть спільне господарство, несуть спільні витрати, мають взаємні права й обов'язки, у тому числі щодо піклування про дітей, мають спільний бюджет, беруть участь у витратах на утримання житла, в якому мешкають разом. Вони також мають письмові домовленості щодо виїзду дитини за кордон. Усі ці обставини підтверджують реальність їхніх сімейних відносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Право на отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с. 34) частини грошового забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_5 передбачене чинним законодавством та не оспорюється.
Однак, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 33) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 22.05.2024 (а.с. 35) та 30.08.2024 уклала шлюб з ОСОБА_11 (а.с.36)
Враховуючи приписи пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ та за відсутності доказів призначення зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_5 опікуном або піклувальником ОСОБА_10 , суд висновує, що остання не має права на отримання грошового забезпечення за зниклого безвісті батька військовослужбовця.
Таким чином, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, як наслідок позов не підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи відмову в задоволенні позову та приписи ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , номер НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк