20 жовтня 2025 рокуСправа №160/17319/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить суд:
- визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови повернути сплачений ОСОБА_1 збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 8500,00 (вісім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сформувати подання до Управління Державної казначейської служби України щодо повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 8500,00 (вісім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири, позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в сумі: 8500,00 грн, разом з тим, таке житло придбано вперше і відповідно до Закону України «Про збір та обов'язкове державне пенсійне страхування» звільнений від обов'язку сплати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна, у зв'язку з чим, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявами, в яких просив сформувати та подати до органів державної казначейської служби подання про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило, зокрема, про те, що позивачем надано не усі документи, що передбачають його звільнення від сплати такого збору та відмовив у складенні подання на повернення збору з операції купівлі-продажу майна за відсутності для цього підстав. Відтак, позивач вважає відмову відповідача безпідставною, незаконною та такою, що порушує його права на отримання відшкодування помилково сплачених коштів, у зв'язку із чим, звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що з 26.09.2020 в рамках Порядку №1740 держава створила цілком дієвий механізм, за умови дотримання котрого фізична особа, що придбаває житло вперше та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла), не сплачує збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу. Якщо ж особа помилково сплатила збір при посвідченні договору купівлі-продажу майна, то вона може подати заяву до органу Пенсійного фонду України про повернення коштів з бюджету на підставі Порядку №787 та звертаючись після 26.09.2020 про повернення з бюджету помилково сплачених коштів, саме фізична особа повинна надати докази на підтвердження того, що помилилася, коли сплачувала збір. Отже, заявник повинен був надати органу Пенсійного фонду України передбачені підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку №1740 документи на підтвердження того, що він придбав житло вперше. Отже, відповідач вважає, що підстави для складання подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна відсутні.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
07.02.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б., зареєстрований в реєстрі за №121.
Під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу позивачем сплачено 1% збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування від вартості придбаної квартири у сумі 8500,00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції на переказ готівки №0030710025 від 07.02.2025.
Позивач вважає, що сплачений збір підлягає поверненню, так як позивачем вперше придбавалась квартира, а отже, у відповідності до норм діючого законодавства він не повинен був сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
20.02.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо повернення сплаченого 1% збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування та надав: копію договору купівлі-продажу від 07.02.2025, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, копію квитанції від 07.02.2025 №0030710025.
Листом від 03.03.2025 №0400-010504-8/44156 «Про надання відповіді» Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про необхідність надання додаткових документів.
08.04.2025 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про повернення сплаченого 1% збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування, до якої додав: копію договору купівлі-продажу від 07.02.2025, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копію квитанції від 07.02.2025 0030710025, копію паспорту, копію РНОКПП, витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання, довідку №03.01.28/322 від 27.03.2025.
Листом від 17.04.2025 №0400-010504-8/75640 «Про надання відповіді» Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило у складанні подання на повернення збору операції придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна із аналогічних підстав.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови позивачу повернути 1% збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання спірних правовідносин визначено Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» №400/97-ВР від 26.06.1997 (далі - Закон №400/97), який визначає, зокрема, порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
З урахуванням Закону України від 15.07.1999 №967-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», що набрав чинності 19.08.1999, статтю 1 Закону №400/97, що визначає перелік платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, доповнено пунктом 9, за змістом якого платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Отже, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №400/97, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є в тому числі фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, - за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
У статті 2 Закону №400/97 зазначено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Аналогічні за змістом норми передбачені пунктом 151 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740).
Згідно з п. 15-3 Порядку №1740, нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Порядок повернення з державного бюджету коштів як помилково сплачених потребує дотримання певних умов та процедур.
Частиною 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначені Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182 (далі - Порядок №787).
Відповідно до п. 5 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Пунктом 8 Порядку №787 визначено, що подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Подання складає орган, який здійснює облік заборгованості в розрізі позичальників, за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання надається платником до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства разом із його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015, №1019) визначено, що Пенсійний фонд України здійснює контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна».
23.09.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» (далі - Постанова №866), відповідно до якої, серед іншого, доповнив Порядок №1740, а саме: пункт 15-2 підпунктами «в» і «г», відповідно до яких збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
«в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов».
Пункт 15-3 доповнено абзацом такого змісту:
«Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Постанова №866 набрала чинності 26.09.2020.
З наведених нормативних положень Закону №400/97-ВР та Порядку №1740 вбачається, що з 19.08.1999 фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Об'єктом оподаткування цим збором є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу, а ставка збору становить один відсоток від вартості майна.
Законодавець встановив виняток з цього правила для громадян, які придбавають житло вперше, виключивши їх з переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Починаючи з 26.09.2020, шляхом внесення змін до Порядку №1740, держава створила дієвий механізм, за умови дотримання котрого фізична особа, що придбаває житло вперше (та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого житла), може не сплачувати збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу такого житла.
Для цього фізична особа подає нотаріусу:
1) заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);
2) відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло,
3) дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
За умови отримання від фізичної особи перелічених документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку №1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то така особа вправі скористатися таким самим порядком вже після посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу житла, подавши територіальному органу ПФУ визначені підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови - відповідно оскаржити таке рішення до суду.
У вказаній справі згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.02.2025 №412034339 ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві приватної власності та зареєстрована на підставі договору купівлі-продажу квартири №121 від 07.02.2025.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що житла за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності не зареєстровано, крім права власності на квартиру, при придбанні якої сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири згідно з копією платіжної інструкції №0030710025 від 07.02.2025.
Будь-яких належних та допустимих доказів, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст. ст. 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, які б спростовували твердження позивача про придбання житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна, або свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, судом під час розгляду справи не встановлено.
Суд зауважує, що Постановою №866 внесено зміни до Порядку №1740, відповідно до яких нотаріусам надано право звільняти від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбаванні нерухомого майна, за умови надання особою підтверджуючих документів придбання житла вперше, про що зазначено вище.
Проте, якщо особа не вчинила відповідних дій щодо подання підтверджуючих документів придбання житла вперше при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна, це не свідчить про відсутність у неї права на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу такого майна, якщо вказаний збір все ж був помилково нею сплачений.
На переконання суду, внесені Постановою №866 зміни до Порядку №1740 не позбавляють Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області обов'язку щодо вчинення дій стосовно повернення позивачу безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства, суд робить висновок, що позивач, придбавши зазначену квартиру, придбав житло вперше та має пільгу у вигляді звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при укладені вказаного договору купівлі-продажу квартири.
За таких обставин можна зробити висновок, що за даною операцією купівлі-продажу нерухомого майна позивачем було безпідставно сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, суд повторно звертає увагу, що матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна, а також та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору. Відповідачем протилежного не доведено.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Частиною 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Мінфіну №787 від 03.09.2013 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Відповідно до п. 8, п. 10 вказаного Порядку подання складає орган, який здійснює облік заборгованості в розрізі позичальників, за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
Згідно з пунктом 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 №21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №819/1498/17, від 31.01.2018 у справі №819/1667/17, від 20.02.2018 у справі №819/1730/17, від 20.03.2018 у справі №819/1249/17, від 28.11.2018 у справі №813/1126/17 та від 14.11.2019 у справі №819/442/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи той факт, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів перед судом належними та допустимими доказами правомірність відмови у формуванні подання про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, яке придбавається вперше, суд доходить висновку, що відповідач діяв поза межами та не у спосіб визначений діючим законодавством України, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, робить висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду понесені документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
З матеріалів справи встановлено, що 05.06.2025 між позивачем та адвокатом Приступком Сергієм Дмитровичем укладено Договір №108 про надання правничої (правової) допомоги.
Відповідно до п. 3.1 розділу 3 Договору розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої цим Договором, встановлюється за взаємною згодою сторін.
Специфікацією №1 від 05.06.2025 до Договору від 05.06.2025 №108 про надання правничої (правової) допомоги сторонами установлено вартість послуг 5000,00 грн.
Надання послуг підтверджується актом №7 від 06.06.2025 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на суму 5000,00 грн.
Оплата за надані послуги підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №97 від 06.06.2025 на суму 5000,00 грн.
Проаналізувавши вищенаведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги, а також зміст наданих послуг, суд приходить до висновку, що визначення їх обсягу і розміру у загальній сумі 5000,00 грн не відповідає критеріям розумності та обґрунтованості, оскільки предмет позову не є складним з урахуванням наявної сталої правової позиції Верховного Суду з даного питання, тому, вартість послуг адвоката є завищеною, а відповідно не є співмірною, тому, такі судові витрати на правову допомогу підлягають зменшенню судом до 1000,00 грн.
Враховуючи викладене, на користь позивача слід стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витрати на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 72, 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови повернути сплачений ОСОБА_1 збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сформувати подання до Управління Державної казначейської служби України щодо повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок, сплаченого на підставі платіжної інструкції на переказ готівки №0030710025 від 07.02.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька