20 жовтня 2025 рокуСправа №160/17633/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась Військова частина НОМЕР_1 з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд:
- стягнути з громадянина ОСОБА_1 на користь держави в особі Військової частини НОМЕР_1 завдану матеріальну шкоду у розмірі 763 гривні 17 копійок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що внаслідок неповернення відповідачем військового майна, завдано збитки Військовій частині НОМЕР_1 .
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена на адресу відповідача. Однак, на адресу суду повернувся конверт з поштовим вкладенням з відміткою відділення АТ «Укрпошта»: «за закінченням терміну зберігання».
Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ч. 11 ст. 126 КАС України, розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Тому, з урахуванням аналізу викладених вище норм КАС України та того, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена на адресу позивача, а конверт з поштовим вкладенням повернувся до суду, суд вважає, що така ухвала була належним чином вручена відповідачу.
Станом на дату розгляду справи відповідач, у встановлений судом строк, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, причини неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомив.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши повно та всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , проходячи військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з метою виконання завдань військової служби отримував речове майно.
У відповідності до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.08.2019 №253 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту). З 09.08.2019 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом також зобов'язано провести нарахування вартості обмундирування в сумі 763,17 грн, обчислену пропорційно часу, що залишився до кінця строку носіння.
При звільненні ОСОБА_1 не було погашено суму шкоди державі в розмірі 763,17 грн.
З метою досудового врегулювання спору ОСОБА_1 було направлено заяву про добровільне відшкодування шкоди, завданої державі від 10.07.2024 №4594 із наказом про результати службового розслідування. В даному повідомленні останньому було доведено, що він повинен відшкодувати суму шкоди, завданої державі, в розмірі 763,17 грн.
Відповідач у добровільному порядку не відшкодував суму завданих державі збитків, у зв'язку з чим Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Приписами ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до статті 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно із статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до статті 128 Статуту, солдат зобов'язаний: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; ретельно готуватися особисто, готувати зброю, техніку та інше майно до занять (стрільб, навчань), виконання завдань за призначенням, постійно стежити за їх наявністю і станом, своєчасно чистити зброю і шанцевий інструмент, проводити технічне обслуговування озброєння та техніки; неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, в роботі з технікою та в інших випадках, додержуватися правил пожежної безпеки.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначає Закон України від 21.09.1999 №1075-XIV «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (далі - Закон №1075-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону №1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Статтею 3 Закону №1075-XIV передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку.
Згідно зі статтею 7 Закону №1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України від 03.10.2019 №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-IX).
У статті 1 цього Закону визначено, що пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Відповідно до статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Згідно зі статтею 4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону №160-IX).
Статтею 7 Закону № 160-IX передбачено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Закону №160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Відповідно до статті 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Згідно зі статтею 12 Закону №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Станом на час звернення до суду із цим позовом розмір матеріальної шкоди, завданої позивачем державі, становить 763,17 грн.
Доказів погашення відповідачем матеріальної шкоди у сумі 763,17 грн матеріали справи не містять, як не містять доказів оскарження відповідачем у судовому порядку наказів про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності та визначення розміру завданої матеріальної шкоди.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 72, 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - задовольнити.
Стягнути з громадянина ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави в особі Військової частини НОМЕР_1 завдану матеріальну шкоду у розмірі 763 (сімсот шістдесят три) гривні 17 копійок.
Розподіл судових витрат н здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька