20 жовтня 2025 рокуСправа №160/14934/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №078345 від 16.04.2025, винесену начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 51000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірною постановою за порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 22.5 Правил дорожнього руху №1306 (перевищення встановлених законодавством вагових норм на дорозі місцевого значення, що склало 39,660 т замість 24 т) до позивача застосовано штраф у розмірі 51000,00 грн. Позивач вважає зазначену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що посадовими особами відповідача при проведенні рейдової перевірки на дорозі акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів складено без фактичного зважування транспортного засобу, виключно на підставі товарно-транспортної накладної. Крім того, зазначає, що під час перевірки водієм були надані пояснення про причини порушень, в яких останній зазначив, що на зазначеній ділянці дороги відсутні дорожні знаки вантажопідйомності або знаки, які забороняють проїзд, а тому, ним не було допущено порушення Правил дорожнього руху, оскільки перевищення транспортним засобом вагових параметрів відсутнє. Наголошує, що товарно-транспортна накладна, як первинний документ бухгалтерського обліку, об'єктивно підтверджує кількісні та якісні характеристики вантажу, проте, такий документ не може бути єдиною підставою для визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, незважаючи на те, що такі відомості зазначаються у ній. Таким чином, позивач, з урахуванням наведених вище правових норм та обставин справи, вважає, що висновки контролюючого органу про перевищення транспортним засобом, який належить позивачу, нормативних вагових параметрів, не підтверджені належним чином, що виключає відповідальність на підставі ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». З огляду на викладене, позивач вважає, що оспорювана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області 19.03.2025 проводилась рейдова перевірка на а/д С041206 (дорога місцевого значення), в результаті якої був зупинений транспортний засіб марки МАN/SCHMITZ, державний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 . В ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , що підтверджується товарно-транспортною накладною №81 від 19.03.2025. Посадовими особами Укртрансбезпеки було проведено документально-ваговий контроль за результатами якого встановлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», згідно якої перевізник не забезпечив безпеку дорожнього руху, а саме: перевищення встановлених законодавством вагових норм на дорозі місцевого значення склало 52,25 %, а саме 36540 кг, чим порушено вимоги п. 22.5 постанови Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» ч. 1 абз. 17: перевищення встановлених законодавством вагових норм понад 30 відсотків при перевезені подільного вантажу. Зазначає, що відповідно до п. 16 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль. В даному випадку було проведено документальний контроль, шляхом додавання маси транспортного засобу та маси вантажу, яка вказана у наданій для перевірки товарно-транспортній накладній. Перевіркою зафіксовано перевищення вагових обмежень, а саме: вага транспортного засобу становила 36,540 т, що перевищує нормативно визначені 24 т на 52,25%. Зазначає, що перелік доріг місцевого значення, у тому числі їх ділянок, що суміщаються з вулицями міст та інших населених пунктів, затверджують Рада міністрів Автономної Республіки Крим та обласні державні адміністрації один раз на три роки. Розпорядженням голови Дніпропетровської облдержадміністрації від 20.02.2024 №Р-70/0/3-24 визначено перелік автомобільних доріг загального користування місцевого значення у Дніпропетровській області. Як вбачається із вказаного переліку автомобільна дорога С041206 /Іванівка - Радісне - /Т-04-12/ (№ з/п 444) належить до доріг місцевого значення, а тому, нормативно допустима вага при проїзді вказаною дорогою становить 24 тони. Вказана інформація є загальнодоступною для ознайомлення для недопущення випадків перевищення вагових норм, аналогічно ситуації, що склалася під час перевірки. Окремо зауважує, що до компетенції відповідача не відноситься встановлення дорожніх знаків. Укртрансбезпека в своїй діяльності керується офіційними розпорядними документами із загальнодоступних джерел інформації. Наголошує, що перевізник завчасно знав маршрут руху, що підтверджується наданою під час перевірки товарно-транспортною накладною, а отже, повинен був врахувати габаритно-вагові норми, встановлені для тієї чи іншої ділянки дороги і відповідно перевозити ту масу вантажу, яка не спричинить руйнування доріг загального користування. На переконання відповідача, оскаржувана постанова прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 , основним видом діяльності позивача за КВЕД є 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний).
19.03.2025 старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 13.03.2025 №001546 о 12 годині 10 хвилин на а/д С041206 (Дніпропетровська обл., дорога місцевого значення) було здійснено рейдову перевірку транспортного засобу - марка MAN, причіп (напівпричіп) SCHMITZ, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_4 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , під керуванням водія ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_7 від 08.02.2012, ТСЦ 1249, що належить ОСОБА_3 , перевізником вантажу, що перевозився, згідно ТТН №81 від 19.03.2025 є ФОП ОСОБА_1 , у ході якої вказаною посадовою особою було здійснено документальний габаритно-ваговий контроль вказаного транспортного засобу, за результатами якого були складені наступні документи:
- акт №0058441 від 19.03.2025 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів за змістом якого повна маса, нормативно допустима 24 тони, фактична 36,540 тон;
- акт №0064718 від 19.03.2025 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, за змістом якого було виявлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевізник не забезпечив безпеку дорожнього руху, а саме: перевищення встановлених законодавством вагових норм на дорозі місцевого значення склало 52,25%, а саме: 36540 кг, чим порушено вимоги п. 22.5 ПКМУ №1306 від 10.10.2001.
За наведеними вище актами встановлено, що під час надання послуг з перевезення вантажу згідно ТТН №81 від 19.03.2025 перевізником ФОП ОСОБА_1 допущено перевищення встановлених законодавством вагових норм на дорозі місцевого значення, яке склало 52,25%, а саме: 36540 кг, чим порушено вимоги п. 22.5 ПКМУ №1306 від 10.10.2001, за що передбачена відповідальність згідно абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (перевищення встановлених законодавством вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні подільного вантажу).
Також, зі змісту акту №0058441 від 19.03.2025 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та акту перевірки №0064718 від 19.03.2025 встановлено, що водій автомобіля ОСОБА_2 із актами ознайомлений під особистий підпис, надав пояснення наступного змісту: «Знаків дорожнього руху про перевищення вагових норм не було, з рішенням працівників транспортної безпеки не згоден», копії актів водій отримав, про що свідчить підпис останнього в актах.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі наведеного акту перевірки в. о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті 16.04.2025 було прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №078345, згідно якої ФОП ОСОБА_1 допущено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001, відповідальність за яке передбачена абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до позивача було застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 51000 грн.
02.05.2025 представником позивача засобами електронного зв'язку було направлено скаргу до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті та Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій останній просив визнати протиправною та скасувати зазначену вище постанову.
Відповіді на означену скаргу матеріали адміністративної справи не містять.
Позивач, вважаючи протиправною спірну постанову, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-Ш (далі - Закон №2344-Ш), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).
Щодо наявності у відповідача повноважень на проведення перевірок на транспорті, суд зазначає таке.
Статтею 6 Закону №2344-Ш передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, у тому числі, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільним перевізником вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Частинами 14, 17 статті 6 Закону №2344-Ш встановлено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланової і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно до приписів наведеного Порядку №1567 визначено, що державному контролю підлягають усі транспорті засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103.
Згідно п. 8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Отже, із наведених приписів чинного законодавства у сфері державного контролю на автомобільному транспорті видно, що відповідачеві, його територіальним органам, а відповідно, і їх посадовим особам надані повноваження на проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), тому, слід дійти висновку, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі), яка відбулася 19.03.2025 відповідачем проведена у межах наданих йому повноважень, визначених вищенаведеними приписами Закону №2344-Ш, Порядку №1567 та Положення про Укртрансбезпеку.
Щодо виявлених у ході проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт позивачем, яке мало місце 19.03.2025, зокрема, з приводу виявленого факту незабезпечення перевізником безпеки дорожнього руху, а саме: перевищення автомобільним перевізником (позивачем) встановлених законодавством габаритно-вагових норм на дорозі місцевого значення, яке склало 52,25%, а саме: 36540 кг (понад 30% при перевезенні подільного вантажу) згідно ТТН №81 від 19.03.2025, суд зазначає про наступне.
Відповідно до частини 2 статті 48 №2344-III встановлено, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Частина 4 статті 48 Закону №2344-III визначає, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентним уповноваженими органами або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Дозвіл оформлюється підрозділами Державтоінспекції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв'язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.
Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
За приписами абзацу 17 частини 1 статті 60 Закону №2344-III передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879).
Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Підпунктом 5-1 пункту 2 Порядку №879 передбачено, що документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу.
Згідно пункту 6 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Відповідно до пункту 16 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.
Отже, із аналізу наведених норм чинного законодавства у сфері транспорту, слідує, що законодавцем передбачено два види габаритно-вагового контролю, а саме: документальний та точний контроль.
При цьому, при документальному габаритно-ваговому контролі визначення маси транспортного засобу здійснюється на підставі документів шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу, а точний ваговий контроль здійснюється за допомогою спеціально обладнаного пункту вагового контролю.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується представниками сторін, що, у даних правовідносинах посадовими особами відповідача було здійснено документальний габаритно-ваговий контроль, а тому, перевищення вагових обмежень повинно підтверджуватись документально.
Частиною 1 ст. 48 Закону №2344-III установлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (далі - Правила №363), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Згідно пункту 11.1 Правил №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Так, судом із матеріалів справи встановлено, що у даних правовідносинах позивач - ФОП ОСОБА_1 виступав як автомобільний перевізник та надавав послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом, у даному випадку, соняшника, автомобілем/напівпричепом MAN SCHMITZ, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_4 .
Відповідно до наявної у справі копії товарно-транспортної накладної №81 від 19.03.2025, на підставі якої здійснювалося перевезення згаданого подільного вантажу (соняшник), вбачається, що маса транспортного засобу MAN SCHMITZ, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_4 , складала 36,540 тон, при допустимій масі навантаження транспортного засобу у 24 тони.
Тобто, наданою до перевірки згаданою вище товарно-транспортною накладною №81 від 19.03.2025 підтверджується факт здійснення перевезення позивачем з перевищенням встановленого нормативу у 24 тони.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за порушення абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-Ш, через що правові підстави для скасування спірної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу у адміністративного суду відсутні.
Згідно до вимог ст. ст. 73, 75, 76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У той же час, ч. 1 ст. 77 вказаного Кодексу, на позивача покладено обов'язок довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Проте, у ході судового розгляду даної справи протиправність оспорюваної постанови з урахуванням встановлених судом вище обставин у даній справі та аналізу вищенаведеного чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин жодними належними, достатніми та достовірними доказами позивачем не доведена.
Також у ході судового розгляду справи судом не виявлено, а позивачем та його представником доказів, які б спростовували факти порушення перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%, яке було зафіксовано та мало місце 19.03.2025, суду не надано.
Є безпідставними та необґрунтованими аргументи позивача з приводу того, що габаритно-ваговий контроль на стаціонарному або пересувному пункті не здійснювався, а акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів був складений лише на підставі даних товарно-транспортної накладної від 19.03.2025 №81 всупереч п. п. 5-1 п. 2, пп. 11. п. 2 Порядку №879, з огляду на те, що у даному випадку, як встановлено судом вище та підтверджено відповідачем у його відзиві на позовну заяву, посадовими особами відповідача здійснювався габаритно-ваговий контроль не точний, а документальний, тобто, за наданими водієм до перевірки документами, зокрема, відомостями, які містилися у товарно-транспортній накладній, що передбачено саме п. п. 5-1 п. 2 Порядку №879.
Не можуть бути покладені в основу даного рішення суду, тому відхиляються судом, доводи позивача про те, що надана до перевірки товарно-транспортна накладна не може бути підставою для визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, з огляду на наступне.
Пунктом 16 цього Порядку визначено, що габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль. Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно у зонах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів (п. 6 Порядку №879).
Документальний габаритно-ваговий контроль - це визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу ( п. 5-1 Порядку № 879).
Точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному, автоматичному або пересувному пункті (з урахуванням похибки вимірювального обладнання) (п. 11 Порядку № 879).
Отже, документальний контроль - це складова габаритно-вагового контролю, який застосовується самостійно або у сукупності із точним контролем. Документальний контроль передбачає дослідження документів, які супроводжують транспортний засіб та в яких міститься інформація про власну масу транспортного засобу та масу вантажу. Документальний контроль може проводитись поза межами пункту контролю. Метою такого контролю, як і точного контролю, є встановлення наявності перевищення нормативних габаритно-вагових норм.
Як встановлено судом у ході судового розгляду справи у товарно-транспортній накладній №81 від 19.03.2025 наявна інформація про вагу вантажу 36540 кг.
Відтак, за даними, зазначеними у товарно-транспортній накладній, можливо встановити загальну масу транспортного засобу та перевірити її на відповідність ваговим нормам.
Тому доводи позивача та його представника про те, що товарно-транспортна накладна не є первинним документом, що підтверджує фактичну вагу товарно-матеріальних цінностей, що перевозяться, на переконання суду, є помилковим, оскільки наслідком внесення (зазначення) вантажовідправником відомостей про масу або габарити вантажу до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, що не відповідають фактичним даним, які перевищують нормативно встановлені законодавством вагові або габаритні параметри, утворює склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 132-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, у товарно-транспортній накладній зазначено достовірні відомості про фактичний вантаж.
За викладених обставин, суд вважає, що перевищення вагових норм, встановлених за результатами документального контролю, не потребує фактичного зважування, оскільки транспортний засіб від самого початку був завантажений понад вагові норми, що є порушенням вимог чинного законодавства у сфері автомобільних перевезень.
Відповідні правові висновки були зроблені і у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі №160/4406/23.
Окрім того, судом враховується і те, що вагові обмеження запроваджені для запобігання руйнуванню автомобільних доріг, а тому навість за умови технічної можливості транспортного засобу, перевізники мають дотримуватися вагових обмежень для запобігання руйнуванню автомобільних доріг, які не розраховані на використання їх з перевищенням вагових норм.
Наведені правові висновки зроблені у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 15.05.2024 у справі №280/9230/23.
Щодо посилання позивача на відсутність дорожніх знаків вантажопідйомності або знаків, які забороняють проїзд, як на підставу для визнання спірної постанови протиправною, суд зазначає таке.
Перевезення вантажу здійснювалось дорогою загального користування місцевого значення.
Перелік доріг місцевого значення, у тому числі їх ділянок, що суміщаються з вулицями міст та інших населених пунктів, затверджують Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та обласні державні адміністрації один раз на три роки.
Розпорядженням голови Дніпропетровської облдержадміністрації від 20.02.2024 № Р-70/0/3-24 визначено перелік автомобільних доріг загального користування місцевого значення у Дніпропетровській області.
Згідно вказаного переліку автомобільна дорога С041206 / Іванівка - Радісне - /Т-04-12/ (№ з/п 444) належить до доріг місцевого значення, а тому, нормативно допустима вага при проїзді вказаною дорогою становить 24 тони.
Таким чином, станом на 19.03.2025 на автодорозі С041206 / Іванівка - Радісне - /Т-04-12/ (№ з/п 444) існувала заборона на рух автомобільного транспорту з фактичною масою більше ніж 24 т, та ця заборона була належним чином, відповідно до вимог Правил дорожнього руху доведена до водієві, відтак, зазначені вище твердження позивача є безпідставними, оскільки необізнаність водія та автомобільного перевізника з вимогами пп. «б» п. 22.5 ПДР України, щодо нормативно дозволеної маси транспортного засобу з вантажем, з якою можна рухатися дорогою місцевого значення, не звільняє їх від обов'язку дотримуватися вказаної норми.
Перевізник завчасно знав маршрут руху, що підтверджується наданою під час перевірки товарно-транспортною накладною, а отже, повинен був врахувати габаритно-вагові норми, встановлені для тієї чи іншої ділянки дороги і відповідно перевозити ту масу вантажу, яка не спричинить руйнування доріг загального користування.
При цьому, суд зазначає, що відсутність на дорозі встановлених дорожніх знаків, які забороняють рух транспортних засобів із перевищенням 24 т не змінює значення дороги (загального користування місцевого значення).
При цьому, суд зазначає, що зазначеною вище дорогою вцілому не заборонений проїзд вантажного транспорту з перевищенням вагових обмежень, однак, для такого проїзду вимагається дозвіл.
Подібного правового висновку дійшов П'ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 17.09.2024 у справі № 400/639/24.
Відтак, установлені в межах розгляду даної справи вищенаведені фактичні обставини у повному обсязі спростовують доводи позивача.
Інші доводи та аргументи викладені позивачем у позові вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, суд приходить до висновку, що при прийнятті вищевказаної постанови відповідач як суб'єкт владних повноважень діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не підтверджено та не доведено жодними доказами, порушення відповідачем прав та інтересів позивача при прийнятті оспорюваної постанови, а тому у адміністративного суду підстави для її визнання протиправною та скасування відсутні.
Окрім того, судом враховується і правова позиція Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Приймаючи до уваги все вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, тому у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат між сторонами справи не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька