17 жовтня 2025 рокуСправа №160/23342/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність дії Головного управління Пенсійного фонду України в
Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні періоду роботи з 01.10.1998 по 28.08.1996 до страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.10.1998 по 28.08.1996 до страхового стажу та здійснити перерахунок пенсії з дати призначення пенсії, а саме: з 04.02.2025 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачці з 04.02.2025 року призначено пенсію за віком обчислену відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування». У відповідності до розрахунку страхового стажу з перетином періодів, страховий стаж Позивачки становить 34 роки 1 місяць 10 днів. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.04.2025 було повідомлено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.10.1988 по 28.08.1996, оскільки згідно згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.08.1987 року Позивач працювала в російській федерації.
15 серпня 2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, яка доставлена до електронного кабінету відповідача.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачі у встановлений судом строк, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 04.02.2025 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 11.04.2025 року № 17394-11016/Б-01/8-0400/25 «Про розгляд звернення» ОСОБА_1 від 20.03.2025 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомив позивачку, що період роботи з 01.10.1988 по 28.08.1996 не зараховано до страхового стажу, оскільки згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.08.1987, позивачка працювала в російській федерації. Крім того, зазначили, що в заяві про призначення пенсії від 04.02.2025 відсутні відомості відповідно до п.2 ст.24-1 Закону № 1058 про не отримання позивачкою пенсійних виплат за відповідний період, що здійснюються російською федерацією, тому врахувати до стажу роботи період з 01.10.1988 по 31.12.1991 відсутня можливість.
Позивачка не погодившись із вказаними діями відповідача звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом "Про пенсійне забезпечення".
Судом встановлено, що до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення врегульовані були Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Так, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що «Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України».
Відповідно «Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою КМ України № 637 від 12.08.1993 р. встановлено, що «Основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків».
Таким чином, судом встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І тільки за відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній Управління Пенсійного фонду може обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб та інших первинних документів.
Така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 07.02.2018 р. по справі № 275/615/17.
Відповідно статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору».
Статтею 10 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що « 1. Громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо така діяльність не заборонена законодавством України та держави перебування. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».
23.12.2022 р. набрав чинності Закон України від 01.12.2022 р. № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р.», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 р. і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 р. № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р., вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 р. і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 р. № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 р. № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992 р. Крім того, з 01.01.2023 р. російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992 р.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023 р.
Оскільки позивачка набула спірний стаж до вказаної дати, тому суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням положень Угоди.
Нормами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. встановлено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 цієї Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
За змістом ст. 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 р. встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. та двосторонніми угодами в цій галузі.
Абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відтак, положення Угоди від 14.01.1993 р. розповсюджуються також і на питання, пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992 р., то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Приписами статті 11 Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 01.12.1991 р., приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів» від 15.04.1994 р., ратифікованої Законом України від 11.07.1995 р № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно із законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась його трудова діяльність.
29.11.2022 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у м. Москві.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Згідно з трудової книжки НОМЕР_1 від 27.08.1987 року ОСОБА_1 , судом встановлено, що позивачка працювала з 01.10.1988 по 25.01.1994 року в якості вчителя математики тв фізики, потім переведена на посаду учителя фізики в середній школі № 4 міста Краснокаменськ, з 01.02.1994 по 18.11.1994 року в якості вихователя в дит. яслах-садку № 12, з 21.11.1994 по 28.08.1996 року в якості вчителя фізики в середній школі № 5 міста Краснокаменськ (росія). Відповідачем вказаний період роботи не заперечувався.
Проте, відповідач протиправно відмовив у зарахуванні вказаного періоду роботи позивачки, оскільки припинення участі російської федерації в Угоді, так само як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 р. № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу так і до пільгового стажу позивача періоду його роботи у російській федерації, адже такий стаж набутий позивачем до прийняття відповідних рішень.
Отже, право позивача на пенсійні виплати не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди, а тому позиція відповідачів суперечить принципу верховенства права, а отже, Головними управліннями Пенсійного фонду України в Дніпропетровській областях протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача на території російської федерації, а відтак підлягає зарахуванню.
Суд уважає безпідставними посилання відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи на території російської федерації з 01.10.1988 по 31.12.1991, оскільки відсутнє підтвердження неодержання пенсійних виплат в російській федерації, оскільки саме відповідач не здійснив, заходи щодо отримання інформації про не отримання Позивачем пенсії в російській федерації та вказаний обов'язок не може перекладатися на особу.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову, проте суд враховує, що позивачем була допущенна описка у даті періоду роботи, а саме 01.10.1998 замість правильної - 01.10.1988р.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню на користь останнього, шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області коштів у розмірі 968,96 грн.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні періоду роботи з 01.10.1988 по 28.08.1996 до страхового стажу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.10.1988 по 28.08.1996 до страхового стажу та здійснити перерахунок пенсії з дати призначення пенсії, а саме: з 04.02.2025 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев