20 жовтня 2025 рокуСправа № 160/28295/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бондар Марина Володимирівна, перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
30.09.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування:
- на стаціонарному лікуванні з 13.06.2024 по 13.08.2024;
- у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 24.03.2023 по 22.04.2023, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК №178 від 23.03.2023;
- у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 11.05.2023 по 09.06.2023, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК №5977 від 10.05.2023;
- у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 25.07.2023 по 23.08.2023 (частина даної відпустки співпадає з датами стаціонарного лікування), потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК №281 від 24.07.2023;
- у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 13.08.2024 по 11.09.2024, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК №1079 від 12.08.2024, з урахуванням фактично виплачених сум;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування:
- на стаціонарному лікуванні з 13.06.2024 по 13.08.2024;
- у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 24.03.2023 по 22.04.2023, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК №178 від 23.03.2023;
- у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 11.05.2023 по 09.06.2023, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК №5977 від 10.05.2023;
- у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 25.07.2023 по 23.08.2023 (частина даної відпустки співпадає з датами стаціонарного лікування), потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК №281 від 24.07.2023;
- у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 13.08.2024 по 11.09.2024, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК №1079 від 12.08.2024, з урахуванням фактично виплачених сум.
Ухвалою суду від 06.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами на підтвердження поважності причин його пропуску.
На виконання ухвали суду від 06.10.2025, представником позивача надано до суду заяву про поновлення порушеного строку звернення до суду. В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що введення в Україні режиму воєнного стану 24.02.2022 на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану є об'єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом. У зв'язку з цим, суд зобов'язаний поновити пропущений встановлений законом або судом процесуальний строк, який закінчився в період дії воєнного стану в Україні, за заявою особи, якщо учасник справи обґрунтовує пропуск строку введенням воєнного стану в Україні, а суд визнає таку причину поважною. Також, представник позивача вказує, що з метою поновлення порушених прав позивача, він звертався 30.04.2025 з відповідним запитом до Військової частини НОМЕР_1 . 17.06.2025 було подано адвокатський запит щодо стану до Військової частини НОМЕР_1 через Міністерство оборони України. 10.07.2025 отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_1 , у якій зазначено, що додаткова грошова винагорода у розмірі, збільшеному до 100 тис. грн. була виплачена. Проте, додаткову грошову винагороду у розмірі, збільшеному до 100 тис. грн., позивачем не отримано. Отже, 10.07.2025 відповідачем зафіксовано відмову у нарахуванні позивачу додаткової грошової винагороди. Частиною 4 статті 122 КАС України, передбачена можливість досудового порядку вирішення спору, якою позивач скористався, тому для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а саме з 10.07.2025. Отже, фактичні обставини свідчать про наявність саме триваючих правовідносин, в яких відповідач (як суб'єкт владних повноважень) протягом певного проміжку часу ухилявся від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) по відношенню до позивача.
Вирішуючи питання щодо поновлення пропущеного стоку звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу грошового забезпечення в належному розмірі.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження та звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, яка діє з 19.07.2022), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Отже, суд констатує, що спірні правовідносини, що стали підставою для звернення до суду, охоплюють період з 24.03.2023 по 11.09.2024.
При цьому, про порушення права позивачу мало бути відомо в наступному місяці, при проведенні з цим розрахунку грошового забезпечення за попередній місяць.
Щодо посилання представника на запровадження в Україні воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, як поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження, то принагідно зазначити наступне.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України та триває й досі.
Водночас, введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків у судових справах.
Суд погоджується, що введення в Україні воєнного стану суттєво ускладнило (подекуди унеможливило) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади та громадян.
Втім, за усталеною практикою Верховного Суду, введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
Суд наголошує, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого органу, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Факт проходження позивачем військової служби та його статус військовослужбовця сам по собі не є достатнім обґрунтуванням наявності підстава для поновлення пропущеного процесуального строку.
Оцінюючи доводи позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд враховує, що запровадження воєнного стану може бути підставою, яка повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку перебуває в прямому причинно-наслідковому зв'язку з такими обставинами.
Проте в цьому конкретному випадку суд не встановив такого зв'язку, оскільки позивач належним чином не продемонстрував та не обґрунтував його.
Також, з позову вбачається, що ОСОБА_1 з 20.01.2025 вважається таким, що самовільно залишив частину.
Доказів неможливості звернення до суду не надано в період з 20.01.2025 по 30.09.2025.
Щодо посилань позивача на користування правом досудового врегулювання спору та отримання відповіді лише 10.07.2025, суд зазначає, що для цієї категорії справ не встановлено досудового порядку вирішення спору.
Поміж іншого, отримання представником позивача листа відповідача у липні 2025 у відповідь на заяву представника позивача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс встановлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом особи на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Разом з тим, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Суд зазначає, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише пропущені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Позивачем не наведено непереборних обставин та не надано доказів щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Тому, суд доходить висновку про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Згідно з частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до суду, не надано доказів на підтвердження поважності причин його пропуску, внаслідок чого суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду та повернення позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар