Номер провадження: 11-сс/813/2021/25
Справа № 523/20200/25 1-кс/523/6306/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 29.09.2025, якою в межах к/п № 22025160000000519 від 23.09.2025 стосовно:
ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бірюсінськ Іркутської області рф, громадянки України, із середньою освітою, незаміжньої, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
- підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 27.11.2025 включно, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання ст. слідчого СВ УСБУ в Одеській обл. ОСОБА_8 та стосовно ОСОБА_7 , підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 27.11.2025 включно, без визначення застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, слідчий суддя виходив з наявності обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_7 інкримінованого їй злочину, а також ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому, слідчий суддя на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України вирішив не визначати розмір застави підозрюваній ОСОБА_7 .
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погодився із оскаржуваною ухвалою та вважає її необґрунтованою, оскільки встановлені слідчим суддею ризики не доведені, адже відсутні докази на підтвердження ймовірного переховування підозрюваної від органу досудового розслідування/суду, так само відсутні підтвердження інших ризиків. Окрім того, слідчий суддя не врахував вік та стан здоров'я підозрюваної ОСОБА_7 , яка є інвалідом 3-ї групи довічно, має численні хронічні хвороби (вірусний гепатит, гіпертонічна хвороба) внаслідок яких самостійно пересуватися не може, лише за допомогою милиці або тростини, відсутність судимостей та наявність постійного місця проживання.
За таких обставин захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою застосувати стосовно підозрюваної ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, водночас прокурор ОСОБА_9 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому заперечував щодо задоволення апеляційної скарги сторони захисту.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію захисника, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За наслідками апеляційного провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За приписами ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, ЄСПЛ повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
За обставинами даного к/п ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України за кваліфікуючими ознаками: державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинене в умовах воєнного стану.
Оскільки в апеляційній скарзі захисник фактично не оспорює обґрунтованість підозри ОСОБА_7 за обставинами, які викладені у повідомленні про підозру, апеляційний суд не переглядає оскаржувану ухвалу в цій частині та констатує, що підозра ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України на даному етапі є обґрунтованою та потребує подальшого розслідування.
Що стосується ризиків у зазначеному кримінальному провадженні, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Частиною 1 ст. 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
За обставинами даного кримінального провадження ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, який карається позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, що є особливо тяжким злочином відповідно до класифікації ст. 12 КК України.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Колегія суддів зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Отже, враховуючи загрозу суворості можливого покарання, особливість інкримінованого особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, вчиненого в умовах воєнного стану в найбільш несприятливий для держави період, обставини вчинення інкримінованого діяння (свідоме передання інформації про місце дислокації оборонних об'єктів, військових тощо неодноразово), що в сукупності підвищує суспільну небезпечність інкримінованого діяння та особи підозрюваної, наявність невстановленої особи співучасника, оскільки на даному етапі к/п органом досудового розслідування вчиняються відповідні дії щодо розслідування інкримінованого злочину та зібрання необхідної доказової бази, апеляційний суд констатує наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, з огляду на специфіку інкримінованого злочину та обставини його вчинення в умовах воєнного стану, апеляційний суд враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».
Наявність міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, вік та стан здоров'я підозрюваної ОСОБА_7 , яка є інвалідом 3-ї групи довічно, має численні хронічні хвороби (вірусний гепатит, гіпертонічна хвороба) внаслідок яких самостійно пересуватися не може, лише за допомогою милиці або тростини не спростовують наявності вище вказаних ризиків, крім того вказані обставини існували на момент вчинення інкримінованого підозрюваній злочину, однак не стали стримуючими факторами для підозрюваної під час імовірного вчинення особливо тяжкого злочину.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів на підтвердження того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ст. 176 КПК України в діючій редакції, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, тобто тримання під вартою.
Отже, законодавець імперативно встановив, що за наявності ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК Українипід час дії воєнного стану на території України до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження.
За приписами ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України.
Апеляційний суд зауважує, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК України не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст.ст. 177, 178 КПК України.
Таким чином, оскільки в даному кримінальному провадженні стосовно підозрюваної ОСОБА_7 встановлена наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи особливість інкримінованого злочину та ступінь його суспільної небезпеки, особу підозрюваної та її активну поведінку під час вчинення інкримінованого їй діяння, застосування стосовно неї запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави цілком відповідає встановленим кримінальним процесуальним законодавством вимогам, що обумовлено особливістю законодавства про притягнення до відповідальності осіб за визначеним в ст. 176 КПК України переліком статей КК України та збройною агресією проти України. Підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 та скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 199, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 29.09.2025, якою стосовно ОСОБА_7 , підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 27.11.2025 включно, без визначення застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4