Справа № 127/23303/25
Провадження № 22-ц/801/2279/2025
Категорія: 53
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач:Сопрун В. В.
22 жовтня 2025 рокуСправа № 127/23303/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Матківської М.В., Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Закерничної А.О.,
за участю сторін: представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Грачова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу №127/23303/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2025 року про забезпечення позову, яку постановила суддя Романюк Л.Ф. в Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст складено 15 вересня 2025 року,
В липні 2025 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 244403,52 грн.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2025 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2025 року накладено арешт на нерухоме майно - комплекс, загальною площею 754,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 37663829 в межах суми позовних вимог, а саме: 244403,52 грн, який належить ОСОБА_1 .
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною, такою, що не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України. Просив скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2025 року про забезпечення позову.
В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що нерухомість на яку накладено арешт, не є власністю відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Корченюк А.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги,заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що з метою забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд прийшов до висновку про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №910/12404/21.
Як вбачається з позовних вимог ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 матеріальну шкоду заподіяну внаслідок ДТП в розмірі 244403,52 грн.
Отже, предметом позову у цій справі є вимоги майнового характеру про стягнення грошових коштів у розмірі 244403,52 грн.
У разі задоволення позову у справі про стягнення матеріальної шкоди заподіяної внаслідок ДТП боржник матиме можливість розрахуватись із стягувачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах або майна, на яке можливо буде звернути стягнення.
Крім того, на як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно… від 25 липня 2025 року, яка була долучена позивачем до заяви про забезпечення позову, відповідач ОСОБА_1 був власником об'єкту нерухомості на який судом першої інстанції накладено арешт.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову, оскільки між сторонами виник спір і невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим ефективний захист та поновлення порушених законних прав і інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.
З урахуванням прямого зв'язку між заходами забезпечення позову і предметом позову, існування обґрунтованого припущення про можливість відчуження відповідачем свого майна, оскільки таке його право наразі нічим не обмежено, що матиме наслідком ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тому колегія суддів вбачає обґрунтовані підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
Задоволення заяви про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті і не порушує права відповідача щодо користування та володіння майном, оскільки майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а лише обмежує його у розпорядженні ним на певний період.
Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
При цьому, у разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з вимогами про скасування заходів забезпечення позову відповідно до статті 158 ЦПК України. Також, статтею 159 ЦПК України передбачено право на звернення з позовом про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними, процесуальних порушень, які були б обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції чи призвели б до неправильного вирішення справи апеляційним судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2025 року про забезпечення позову залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Матківська М.В.
Шемета Т.М.