Справа № 146/1043/25
Провадження № 22-ц/801/2255/2025
№22-ц/801/2254/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І.В.
Доповідач:Сопрун В. В.
22 жовтня 2025 рокуСправа № 146/1043/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Копаничук С.Г., Матківської М.В.,
за участю секретаря судового засідання Закерничної А.О.,
за участю сторін: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_1 - Самара В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Вінниці цивільну справу №146/1043/25 запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Самара Василя Олександровича на ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 серпня 2025 року та на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 серпня 2025 року,які ухвалені суддею Скаковською І.В. у Томашпільському районномусуді Вінницької області, повний текст складено 18 серпня 2025 року,
В липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, мотивуючи позовні вимоги тим, що вона є дочкою відповідача ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 вона стала повнолітньою.
Відповідно до договору про надання освітніх послуг від 02 вересня 2024 року позивачку було зараховано до Вінницького фахового коледжу університету «Україна», студенткою якого є і на даний час.
На момент її звернення до суду з позовом, матеріально забезпечує її лише матір ОСОБА_2 . Відповідач добровільно матеріальну допомогу необхідну для її навчання не надає.
Враховуючи наведене, позивач просила суд стягувати з відповідача на її користь аліменти в розмірі частки всіх видів доходу (заробітку) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі заяви до суду, на весь період навчання, але не більше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.
Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 серпня 2025 року в задоволенні клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання відзиву - відмовлено. Відзив залишено без розгляду.
Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 серпня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання, в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів заробітку відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи стягнення з 01 липня 2025 року і до закінчення навчання - 30 червня 2027 року, але не більш ніж до досягнення нею 23-х річного віку. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Не погодившись з ухвалою та рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Самар В.О. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає їх незаконними, прийнятими на підставі неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права та на підставі висновків, що не відповідають обставинам справи, а також неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Просив скасувати ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 серпня 2025 року та прийняти відомості (інформацію) та докази, які були подані разом з відзивом до уваги при розгляді даної апеляційної скарги. Також скасувати рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження можливості надавати відповідачем матеріальної допомоги позивачу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що апеляційна скарга є необґрунтованою, ухвала та рішення суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу та рішення суду - без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали та рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судові рішення відповідають.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , батьками якої у свідоцтві записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з довідки Вінницького фахового коледжу Університету «Україна» ОСОБА_1 є студенткою відокремленого структурного підрозділу закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» Вінницький фаховий коледж ІV рівня акредитації. В даний час навчається на 1 курсі денної форми навчання, освітньо-кваліфікаційного рівня «фаховий молодший бакалавр». Термін закінчення навчального закладу 30 червня 2027 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказала, що вона навчається на денній формі. Матеріально забезпечує її лише матір ОСОБА_2 , батько ОСОБА_1 добровільно матеріальну допомогу необхідну для її навчання не надає.
Отже, судом встановлено, що повнолітня донька ОСОБА_3 продовжує навчання на денній формі, самостійного заробітку не має, потребує матеріальної допомоги.
Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України).
Статтею 199 СК України передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно з роз'ясненнями п. п. 17, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх сина, дочку, які продовжують навчання після досягнення повноліття( незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. І ці, здавалось би, зрозумілі і прості речі закріплені на міжнародному рівні у Конвенції ООН про права дитини.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18.
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності можливості сплачувати аліменти не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними доказами в розумінні положень статті 81 ЦПК України.
Крім того, доказів того, що відповідач ОСОБА_1 є непрацездатним, чи наявні в нього вади здоров'я, які обмежували можливості працювати, чи неспроможний сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, матеріали справи не містять та відповідачем не надано суду.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що на утриманні відповідача перебувають ще малолітні діти, не свідчить про не можливість ним надавати матеріальну допомогу позивачу, дочці ОСОБА_3 та не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Подальша зміна майнового чи сімейного стану платника аліментів не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду, а може бути підставою звернення до суду з вимогою про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи вищевказані обставини, зважаючи на принцип розумності та справедливості, апеляційний суд вважає визначений судом першої інстанції розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача на утримання повнолітньої доньки на період навчання, законним та обґрунтованим.
Виходячи з аналізу практики висловленої Верховним Судом, ЄСПЛ судова колегія приходить висновку про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги, а постановлене рішення залишити без змін.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстави для його скасування відсутні.
Також, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо скасування ухвали Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 серпня 2025 року про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання відзиву.
Як вбачається з цієї ухвали, судом першої інстанції було встановлено строк відповідачу для подання відзиву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалу суду від 02 липня 2025 та копію позовної заяви з доданими до неї документами було одержано відповідачем особисто 22 липня 2025 року.
Враховуючи вищевказане та положення ст. 124 ЦПК України, строк на вчинення процесуальної дії закінчився 06 серпня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Водночас, встановлений судом процесуальний строк, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
В свою чергу, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що представником відповідача не наведено й необґрунтовано жодних поважних причин пропуску процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву, а тому прийшов до вірного висновку про залишення відзиву без розгляду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Самара Василя Олександровича залишити без задоволення.
Ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 серпня 2025 року та рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 12 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Копаничук С.Г.
Матківська М.В.