Справа №766/19564/20
н/п 1-кп/766/2707/25
23.10.2025 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
захисника: ОСОБА_4 ,
обвинуваченої: ОСОБА_5 ,
під час відкритого дистанційного судового засідання, проведеного в режимі відеоконференції в залі суду в м. Херсоні, з розгляду кримінальних проваджень за № 12025231040000280 від 25.03.2025 року та № 12020230030000850 від 23.04.2020, об'єднаних в єдине судове провадження, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 307 КК України, -
У провадженні Херсонського міського суду Херсонської області перебуває об'єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 309, ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 307 КК України, щодо якої ухвалою судді від 09.05.2025 року застосовано запобіжний захід у виді «тримання під вартою», який востаннє продовжено ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області до 24.10.2025 року включно.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням, в якому просить продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки ризики, які стали передумовою для його обрання не зменшились та не змінились.
Обвинувачена ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_4 заперечили проти клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначаючи про відсутність ризиків. Натомість, звернулися до суду з клопотаннями про зміну запобіжного заходу на «домашній арешт».
На обґрунтування клопотання захисник в судовому засіданні зазначила наступне. Тяжкість кримінального правопорушення не є достатньою підставою для продовження застосування запобіжного заходу у вигляді «тримання під вартою». Всі докази вже долучено до матеріалів кримінального провадження, свідки допитані на стадії досудового розслідування, серед них особа закупника анкетні дані якого змінені та поняті, які можуть лише свідчити про дотримання порядку проведення слідчих дій. Обвинувачена розуміє свій статус, буде на виклики суду з'являтись, має на утриманні неповнолітню дитину 2013 року народження та зареєстроване місце проживання, що вказує на міцність соціальних зв'язків, перебуває на обліку у Центрі зайнятості, де отримує допомогу по безробіттю, що є достатнім стримуючим фактором для вчинення дій, спрямованих на настання ризиків, вказаних прокурором та свідчить про можливість застосування відносно неї більш м'якого запобіжного заходу у вигляді «домашнього арешту » з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, які здатні знівелювати можливість вчинення нею кримінальних правопорушень і забезпечити належну процесуальну поведінку.
Обвинувачена ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримала позицію захисника, просила врахувати що від слідства не ухилялась, готова дотримуватись всіх процесуальних обов'язків. Крім того, має у власності помешкання, за яким планує проживати та неповнолітню дитину віком 12 років, яка потребує її піклування і залишилась взагалі без піклування дорослих.
Прокурор в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання захисника та обвинуваченої, просив відмовити в його задоволенні та задовольнити клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_5 .
Заслухавши учасників судового провадження, вивчивши клопотання та дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, суд дійшов такого висновку.
Статтею 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 199 КПК України, суд при вирішенні питання щодо доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, повинен враховувати зокрема таке: чи не зменшився заявлений ризик або чи не з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; встановити наявність обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ особиста свобода повинна бути правилом, а позбавлення свободи до рішення суду - суворим винятком.
Стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто суд повинен розглядати питання, чи взяття особи під варту є конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі (рішення ЄСПЛ у справі «Хайредінов проти України»).
У справах «Лабіта проти Італії» та «Харченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від суду можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні суди завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ у справі «Вренчев проти Сербії»).
Для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (рішення ЄСПЛ у справі «Тодоров проти України»).
Пункт 3 ст. 5 Конвенції визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Отже, відповідно до сформованої ЄСПЛ практики підстави, якими попереднє ув'язнення підозрюваного обґрунтовувалося вперше, самі по собі вже недостатні для продовження строку тримання під вартою. Якщо правоохоронні органи подають клопотання про це, вони повинні обґрунтувати наявність інших вагомих і допустимих з точки зору статті 5 Конвенції підстав для того, щоб тримання особи під вартою було продовжено.
Відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Таким чином, у ході судового провадження сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують подальше позбавлення обвинуваченого свободи до ухвалення вироку, в іншому випадку - суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
У контексті практики ЄСПЛ слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ у справі «Панченко проти Росії»). Ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв протии Молдови»).
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину, за санкцією якого передбачено покарання строком до десяти років позбавлення волі.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 перебуває під вартою з 09.05.2025 року, затримана з 07.05.2025. Вирок у відношенні останньої не ухвалено, триває судовий розгляд.
Так, прокурором подано тільки клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проте до клопотання не долучено доказів на підтвердження наявності всіх заявлених актуальних ризиків на даній стадії судового розгляду.
У матеріалах провадження відсутні відомості про її наміри ухилення від суду або від виконання процесуальних рішень.
З урахуванням того, що відсутні дані про те, що обвинувачена може ухилятись від суду, в даному випадку суд приходить до висновку про відсутність вказаного ризику на даний час.
В даному випадку, суд доходить висновку про продовження існування ризику передбаченого п.3 ст. 177 КПК України: можливість впливу на свідків, виходячи із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками.
Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та потерпілої та дослідження їх судом.
Вказане надає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу на свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними свідчень.
Крім того, суд доходить висновку про продовження існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення.
Обираючи відносно обвинуваченої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею було враховано наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимог Конвенції заарештована особа має право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов затримання, а, рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватись на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання заявника під вартою; і суд має з'ясувати можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою (рішення ЄСПЛ у справі "Третьяков проти України").
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачена має постійне зареєстроване місце проживання, раніше не судима, має на утриманні малолітню дитину, яка потребує її піклування і залишилася без піклування взагалі.
Суд враховує, що метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність.
Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити виконання обвинуваченою процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду, та їх належну поведінку.
Отже, зважаючи на вимоги ст. 5 Конвенції та усталену практику ЄСПЛ, суд дійшов висновку, що характер пред'явленого обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою, не може бути достатньою підставою для продовження тримання останньої під вартою.
При цьому запобігти заявленим й наявним ризикам у вигляді незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення наразі можливо шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу з одночасним роз'ясненням обвинуваченій можливих негативних наслідків їх порушення у вигляді застосування більш суворого запобіжного заходу та накладення грошового стягнення.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених даних про особу обвинуваченої, незважаючи на тяжкість покарання за висунутим обвинуваченням, вірогідність незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення, не є надто високою та не виправдовує її подальше тримання під вартою, тому суд вважає за необхідне в задоволенні клопотання прокурора відмовити, а клопотання захисника та обвинуваченої задовольнити та змінити ОСОБА_5 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт з забороною обвинуваченій цілодобово залишати житло із покладенням певних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, що зможе запобігти об'єктивно існуючим на даний момент ризикам та забезпечити виконання обвинуваченою процесуальних обов'язків і її належну поведінку.
При цьому суд зважає на практику ЄСПЛ, що за наслідками та способами застосування, як тримання під вартою, так і домашній арешт, прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст. 5 §1(с) Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії»).
Керуючись п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 176-178, 181, 183, 194, 199, 331, 369, 372 КПК України, суд, -
В задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу «тримання під вартою» щодо ОСОБА_5 - відмовити.
Клопотання захисника ОСОБА_4 та обвинуваченої ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з «тримання під вартою» на «домашній арешт» щодо ОСОБА_5 - задовольнити.
Запобіжний захід, обраний відносно обвинуваченої ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Михайлівка, Скадовського району, Херсонської області) у виді тримання під вартою змінити на цілодобовий домашній арешт.
Заборонити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишати житло за адресою зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , цілодобово до 21.12.2025 року.
Покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 21.12.2025 року, наступні процесуальні обов'язки:
1) прибувати за кожною вимогою до суду;
2) не відлучатися із м.Херсона Херсонської області, без дозволу суду;
3) повідомляти суд та орган внутрішніх справ за місцем проживання про зміну місця проживання;
4)утримуватись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.
Роз'яснити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що працівники органів внутрішніх справ з метою контролю за її поведінкою мають право з'являтись в її житло, вимагати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням покладених на неї обов'язків.
Контроль за виконанням ухвали доручити ВП №1 ХРУП ГУНП в Херсонській області.
Строк дії ухвали до 21.12.2025 року.
Покладені обов'язки довести до відома обвинуваченій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 під розпис та роз'яснити, що в разі їх невиконання до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на неї може бути покладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2-х розмірів мінімальної заробітної плати.
Звільнити обвинувачену ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Михайлівка, Скадовського району, Херсонської області) з-під варти негайно.
Копію ухвали негайно вручити прокурору, захиснику та обвинуваченій, а також направити на адресу Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» та ВП № 1 ХРУП ГУНП в Херсонській області для виконання.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Херсонського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
СуддяОСОБА_1