Справа № 196/416/24
1-і/187/32/25
"21" жовтня 2025 р. смт. Петриківка
Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора Царичанського відділу Слобожанської окружної прокуратури ОСОБА_3 , захисників обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , розглянувши у закритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041600000018 від 14.02.2024 року, відносно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Раджабли Тертерського району республіки Азербайджан, громадянина України, із середньою освітою, який не працює, на військовому обліку не перебуває, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
-18.05.2023 року Царичанським районним судом Дніпропетровської області за ч. 4 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 5 років, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України строком на 1 рік,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення,
передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України,
В провадженні Петриківського районного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041600000018 від 14.02.2024 року відносно ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України.
Під час досудового розслідування, 31.03.2025 року до ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 27.05.2025 року, який ухвалами Петриківського районного суду Дніпропетровської області продовжено до 31.10.2025 року.
21.10.2025 року до суду надійшло клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Метою застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_10 є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, за яке передбачено покарання у вигляді реального позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Крім того, ОСОБА_8 засуджений вироком Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 року за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді п'яти років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України строком на 1 рік, тобто обвинувачується у вчиненні даного кримінального правопорушення в період іспитового строку.
Також про наявність такого ризику свідчить те, що обвинувачений ОСОБА_8 переховувався від органів досудового розслідування, з 14.02.2024 року був оголошений у розшук.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується наступним: ОСОБА_8 знаючи в обличчя потерпілого та свідків по даному кримінальному провадженню та де вони проживають, може впливати на останніх з метою зміни своїх показань.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується наступним: ОСОБА_8 може вчинити інше кримінальне правопорушення, так як обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесене до тяжкого злочину, раніше судимий, підозрюється у вчиненні злочину у період іспитового строку, не працює, тісних соціальних зв'язків не має, а отже може вчинити інше кримінальне правопорушення, він не має постійного місця роботи, а тому розуміючи невідворотність покарання намагатиметься у будь-який спосіб уникнути відповідальності.
Прокурор просить продовжити ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без застави.
Захисник ОСОБА_4 заявив клопотання про зміну ОСОБА_8 запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт в АДРЕСА_1 , пославшись що обвинувачений має постійне місце проживання по вказаній адресі, має тісні соціальні зв'язки, за місцем проживання характеризується позитивно, власниця будинку не заперечує щоб ОСОБА_8 проживав в її будинку, тиску на свідків і потерпілого не чинив, органу досудового слідства давав покази що прив'язування потерпілого до стовпа було визнано необхідністю утримувати його до приїзду поліції.
Представник потерпілого захисник ОСОБА_11 до суду направив клопотання про розгляд справи у його та потерпілого ОСОБА_12 відсутність, просив клопотання прокурора про продовження ОСОБА_8 задовольнити.
Захисник ОСОБА_5 , обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтримала клопотання захисника ОСОБА_4 .
Розглянувши клопотання прокурора, сторони захисту, заслухавши думку учасників судового засідання, суд дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів .
Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Крім того ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»).
Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії умисних та тяжким, характеризуються підвищеною суспільною небезпекою а тому існує вірогідність настання ризиків неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_8 , про які вказує прокурор.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Згідно із ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан його здоров'я; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність постійного місця роботи; репутацію; майновий стан.
Суд звертає увагу, що ОСОБА_8 не працює і не має трудового стажу, не одружений, на утриманні немає неповнолітніх дітей, раніше судимий за умисний тяжкий злочин, обвинувачується у скоєні тяжкого умисного злочину в період відбування покарання за попереднім вироком Царичанського райсуду від 18.05.2023 року, із 14.02.2024 року по 31.03.2025 року знаходився в розшуку органами поліції по вказаному кримінальному провадженню як підозрюваний, на початку судового засідання не визнав своєї винуватості по пред'явленому обвинуваченню прокурором .
В судовому засіданні не допитані всі свідки, не вивчені матеріали провадження і не досліджені всі докази наданими сторонами.
Метою судового розгляду відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом.
Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер та тяжкість кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, вирішуючи питання продовження строку тримання особи під вартою, суд має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки такої особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.
В ході розгляду даного клопотання суд дійшов висновку, що ризики, встановлені при вирішенні питання про застосування до
ОСОБА_8 запобіжного заходу та продовження строку його дії, не зменшились, продовжують існувати, та у судовому засіданні прокурором доведено наявність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Згідно ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій, тому суд визнає доведеним існування ризику переховування від суду, так як ОСОБА_10 знаходився в розшуку 14 місяців, вчинення інших кримінальних правопорушень, вплив як на потерпілого так і на свідків.
Відповідно 4 ч. 2 ст. 183 КПК запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років.
Клопотання захисника ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу на кругло добовий домашній арешт за адресою АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає, так як суд, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 183 КПК України, не вбачає підстав для визначення обвинуваченому альтернативної застави, з огляду на специфіку вчиненого кримінального правопорушення та його високу суспільну небезпечність, в умовах дії воєнного стану.
Обвинувачений ОСОБА_8 органами досудового слідства обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину проти , за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, обвинувачуеться у скоєнні умисного кримінального правопорушення в період відбування покарання за попереднім вироком Царичанського райсуду Дніпропетровської області від 18.05.2023 року, знаходився в розшуку, зазначені стороною обвинувачення ризики продовжують існувати, характеризуються стійкістю та реальністю, їх зменшення або нівелювання не відбулося, обвинувачений в суді не визнав винуватості по пред'явленому обвинуваченню взагалі , цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 не визнав і в разі винесення обвинувального акту його загрожує покарання пов'язане із позбавленням волі.
При цьому, при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
При цьому, у конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
За таких обставин, суд погоджується з заявленими стороною обвинувачення передбаченими ч. 1 ст. 177 КПК України ризиками можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду та кримінального переслідування національними органами, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, з огляду на надмірну суспільну небезпечність інкримінованого складу кримінального правопорушення та покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його вини, а тому підстав для зміні ОСОБА_8 запобіжного заходу на менш суворий, а саме із на тримання під вартою на домашній арешт суд не вбачає і тому клопотання сторони захисту обвинуваченого на зміну запобіжного заходу на домашній арешт задоволенню не підлягає.
За вказаних вище обставин, обраний щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним з існуючими ризиками, відповідає особі обвинуваченого та є достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантію його належної процесуальної поведінки на даній стадії кримінального провадження, отже, підстави для зміни раніше обраного запобіжного заходу на більш м'який на даній стадії кримінального провадження відсутні.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, з рішенням у справі «Labita v.Italy», тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
Зазначене приводить до висновку, що встановлені вище обставини є вагомими для продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Керуючись статтями 131, 132, 176-178, 369, 372 КПК України, суд
Клопотання прокурора Царичанського відділу Слобожанської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу підсудному ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою задовольнити.
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 2 ст. 127 КК України продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто із 21 жовтня 2025 року до 19 грудня 2025 року, без внесення застави.
Для утримання під вартою, обвинувачений ОСОБА_8 , підлягає направленню до слідчого ізолятора ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» МЮ України.
В клопотанні захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_8 на домашній арешт - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня отримання повного тексту ухвали суду.
Суддя ОСОБА_1