Провадження № 11-кп/803/2625/25 Справа № 206/1528/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
представника потерпілого ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження кримінального провадження №12023041700000815 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 , прокурора Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_14 та представника потерпілого ОСОБА_15 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2024 року, ухвалений щодо
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дніпропетровську, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, пенсіонера, одруженого, не маючого на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей чи інших непрацездатних осіб, який зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України,
Обставини, встановлені вироком суду першої інстанції.
Вироком Самарського районного суду міста Дніпра від 29 листопада 2024 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 12 років.
Цивільний позов ОСОБА_11 задоволено частково та стягнуто зі ОСОБА_9 на користь ОСОБА_11 матеріальні збитки у розмірі 35579 гривень 60 копійок, моральну шкоду в сумі 1000000 гривень 00 копійок та судові витрати на правничу допомогу в сумі 22000 гривень 00 копійок, а всього - 1057579 гривень 60 копійок.
Цивільний позов ОСОБА_12 задоволено частково та стягнуто зі ОСОБА_9 на користь ОСОБА_12 моральну шкоду в сумі 1000000 гривень 00 копійок та судові витрати на правничу допомогу в сумі 22000 гривень 00 копійок, а всього - 1022000 гривень .
Крім того, судом вирішено питання про долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_9 кваліфіковано за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, з хуліганських мотивів.
За встановлених судом обставин та детально викладених у вироку суду, ІНФОРМАЦІЯ_7 приблизно о 16 годині 20 хвилин ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , маючи при собі розкладний ніж марки «GUANG DA», прямував з магазину «Варус-40» ТОВ «Омега» повз дитячий майданчик, розташований навпроти території Дніпровського ліцею №129 Дніпровської міської ради, за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, буд. 12, де помітив компанію раніше незнайомих йому підлітків. Незважаючи на те, що при вході на територію вказаного дитячого майданчика було декілька вільних лавочок, ОСОБА_9 вирішив пройти в бік підлітків та присісти на дитячу гойдалку поруч з раніше незнайомою неповнолітньою ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка каталась на сусідній гойдалці. Після того, неповнолітня ОСОБА_16 , злякалась незнайомого чоловіка, який присівши на гойдалку, почав тихим голосом виражатися нецензурною лайкою, вона відразу вирішила встати з гойдалки піти до своїх товаришів - ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які знаходились поруч на дитячому майданчику.
Перебуваючи у вказаному місці, ІНФОРМАЦІЯ_7 приблизно о 16 годині 22 хвилини, ОСОБА_9 здалось, що неповнолітній ОСОБА_17 , який стояв на дитячому майданчику, позаду гойдалки біля лавочки, на якій сиділи неповнолітні ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_16 , знімає його на свій мобільний телефон. Після цього, ОСОБА_9 різко встав з гойдалки, усвідомлюючи, що він перебуває на території дитячого майданчика, тобто у громадському місці, використовуючи нікчемний привід, підійшов до неповнолітнього ОСОБА_17 та почав безпричинно, нахабно висловлювати свої претензії неповнолітньому ОСОБА_17 , щодо здійснення, на його думку, відеозйомки. При цьому, ОСОБА_9 грубим та зухвалим тоном запитав неповнолітнього ОСОБА_17 , чи знімав він його на телефон, на що хлопець відповів ОСОБА_9 , що він його не знімав. Не довіряючи словам ОСОБА_17 , ОСОБА_9 наполегливо продовжував стояти поруч з неповнолітнім ОСОБА_17 , у присутності неповнолітніх ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_16 та інших дорослих і дітей, які знаходились на дитячому майданчику, нехтуючи загальноприйнятими правилами моралі та поведінки в суспільстві, порушуючи громадський порядок, почав виривати з рук неповнолітнього ОСОБА_17 телефон, вимагаючи показати екран, на що ОСОБА_17 погодися та дозволив ОСОБА_9 подивитись його телефон.
В цей день та час неповнолітній ОСОБА_18 , з метою уникнення подальших претензій з боку ОСОБА_9 , зробив ОСОБА_9 зауваження з приводу його знаходження на дитячому майданчику поруч з товаришами неповнолітнього. Однак, ОСОБА_9 безпричинно продовжив провокувати конфлікт, внаслідок чого, між ОСОБА_9 та неповнолітнім ОСОБА_18 зав'язалась словесна перепалка, в ході якої у ОСОБА_9 виник злочинний умисел на скоєння хуліганських дій, з мотивів явної неповаги до суспільства, направлений на грубе порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю, а саме на безпричинне умисне протиправне заподіяння смерті неповнолітньому ОСОБА_18 . Внаслідок чого, ОСОБА_9 будучи особою похилого віку, з відповідним життєвим досвідом, маючий при собі розкладний ніж марки «GUANG DA», розуміючи властивості ножа та небезпеку для життя та здоров'я людини, внаслідок його застосування та бажаючи цього, запропонував неповнолітньому ОСОБА_18 вирішити конфлікт у бійці.
Цього ж дня, о 16 годині 26 хвилин, ОСОБА_9 , перебуваючи на території дитячого майданчика, розташованого навпроти території Дніпровського ліцею № 129 Дніпровської міської ради, за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, буд. 12, усвідомлюючи, що він перебуває у громадському місці, реалізовуючи злочинний умисел направлений вчинення хуліганських дій, використовуючи нікчемний привід, діючи умисно, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, обурившись на зауваження неповнолітнього ОСОБА_18 , розпочав з ним бійку. В ході бійки неповнолітній потерпілий ОСОБА_18 намагався відійти та ногою відштовхнути від себе ОСОБА_9 , однак останній, не реагуючи на оклики сторонніх осіб, які перебували на дитячому майданчику, припинити хуліганські дії, не зупинився.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7, приблизно о 16 годині 29 хвилин, знаходячись на дитячому майданчику, розташованому навпроти території Дніпровського ліцею №129 Дніпровської міської ради, за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавтів, буд. 12, усвідомлюючи, що він перебуває в громадському місці, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, з метою демонстрації своєї переваги над явно молодшим за віком ОСОБА_18 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, прагнучи самоствердитися над неповнолітнім ОСОБА_18 , який не мав при собі зброї та будь-яких інших предметів, бажаючи закінчити конфлікт своєю «перемогою» та незважаючи на те, що поряд знаходяться малолітні та неповнолітні діти, які гуляли на дитячому майданчику, а також перехожі, які проходили повз, діючи умисно з мотивів явної неповаги до суспільства та найвищої соціальної цінності - життя людини, усвідомлюючи при цьому суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, використовуючи малозначний привід, а саме той факт, що неповнолітній ОСОБА_18 зробив йому зауваження, діючи з особливою зухвалістю, перебуваючи від неповнолітнього ОСОБА_18 на відстані витягнутої руки, дістав з правої кишені своєї куртки ніж марки «GUANG DA», та стоячи навпроти потерпілого у безпосередній близькості, тримаючи ніж у своїй правій руці, доводячи свій злочинний умисел до кінця, умисно наніс неповнолітньому ОСОБА_18 два послідовні удари в праву область черева, де розташовані життєво важливі органи, спричинивши колото-різані поранення черева з ушкодженням правої частки печінки і нижньої порожнистої вени.
Після чого, ОСОБА_9 , почувши галас з боку перехожих і безпосередньо неповнолітнього потерпілого ОСОБА_18 , про необхідність виклику йому швидкої медичної допомоги, не намагаючись допомогти останньому, вважаючи доведеними до кінця свої протиправні хуліганські дії, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувались особливою зухвалістю, спрямовані на безпричинне умисне протиправне заподіяння смерті неповнолітньому ОСОБА_18 , втік з місця вчинення злочину у напрямку магазину по вул. Карагандинська у м. Дніпро.
У подальшому, внаслідок злочинних дій ОСОБА_9 , спрямованих на умисне безпричинне протиправне заподіяння смерті неповнолітньому ОСОБА_18 , з хуліганських мотивів, о 17 годині 10 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_7 каретою ШМД потерпілого ОСОБА_18 в стані клінічної смерті госпіталізовано до КП «Регіональне медичний центр родинного здоров'я» ДОР, з діагнозом: множинні відкриті рани не уточнені, гіповолемічний шок, зупинка серця не уточнена.
В результаті умисних, протиправних хуліганських дій ОСОБА_9 порушено громадський порядок та неповнолітньому ОСОБА_18 спричинено тілесні ушкодження у вигляді колото-різаних поранень черева з ушкодженням правої частки печінки і нижньої порожнистої вени, які перебувають у прямому причинному зв'язку зі смертю дитини, внаслідок чого, неповнолітній ОСОБА_18 о 18 годині 40 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_7, у відділенні інтенсивної терапії еферентних методів лікування гострих та хронічних інтоксикацій у дітей КП «Регіональне медичний центр родинного здоров'я» ДОР, помер.
Згідно висновку експерта №5-М від 26 січня 2024 року КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР - смерть неповнолітнього ОСОБА_18 настала від проникаючих колото-різаних поранень черева з ушкодження правої частки печінки і нижньої порожнистої вени, перебіг яких ускладнився зовнішньою та внутрішньою кровотечею, з розвитком гострого малокрів'я, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент їх заподіяння та як ті, що призвели до настання смерті (згідно «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ №6 від 17.01.1995 р.).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги прокурор посилається на те, що суд, призначаючи обвинуваченому покарання, не надав належної оцінки ступеню тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_20 кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином проти життя неповнолітнього потерпілого, вчиненим з хуліганських мотивів, обставинам вчинення кримінального правопорушення, його наслідків у виді смерті неповнолітнього, та особі обвинуваченого, який вину не визнав, з місця вчинення злочину зник, під час досудового розслідування декілька разів змінював свої покази, намагаючись ввести в оману правоохоронні органи з метою уникнення кримінальної відповідальності, давав неправдиві свідчення щодо знаряддя вчинення злочину, а саме ножа, яким він вбив неповнолітнього потерпілого, знищив сліди вчиненого ним злочину, а саме змив водою сліди крові з ножа та сховав його, щиро не покаявся, не попросив вибачення у батьків загиблого та не намагався цього зробити, натомість зухвало себе поводив під час усього судового розгляду, демонструючи явну неповагу до суспільства, за місцем проживання характеризується посередньо, в період інкримінованого йому діяння не виявляв і на цей час не виявляє будь-яких психічних розладів, вчинив злочин в стані алкогольного сп'яніння.
Крім того, прокурор не погоджується з висновками суду щодо наявності обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченому, а саме його похилий вік, з огляду на те, що обвинувачений не має хронічних захворювань, перебуваючи під вартою жодного разу не звертався за медичною допомогою, порушень пам'яті чи мислення не має, чітко будує лінію захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності, весь час проявляв негативне ставлення як до потерпілих так і до суспільства в цілому, а відтак зважаючи на життєвий досвід обвинуваченого, хуліганські мотиви вчинення вбивства та вік самого потерпілого ОСОБА_18 , є підставою вважати, що в цьому випадку похилий вік обвинуваченого не можу бути визнано обставиною, що пом'якшує покарання.
Відтак враховуючи зазначене прокурор вважає, що суд призначив обвинуваченому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та його особі, внаслідок чого вирок підлягає скасуванню з ухваленням нового.
В апеляційній скарзі, з урахуванням доповнень, представник потерпілого просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 років. Цивільні позови задовольнити в повному обсязі. Речові докази: одну опечатану паперовими бирками картонну паперову коробку, в якій знаходяться: футболка в пошкодженому стані, спортивні штани в пошкодженому стані, джемпер в пошкодженому стані, передана на відповідальне зберігання до камери зберігання речових доказів ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області - повернути потерпілій ОСОБА_11 .
Обґрунтовуючи заявлені вимоги представник потерпілого посилається на незаконність вирок суду в частині призначення покарання, через невідповідність призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, представник потерпілого вважає, що суд призначаючи обвинуваченому покарання, не надав належної оцінки ступеню тяжкості та суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченому діяння, обставинам вчинення кримінального правопорушення, зокрема його вчинення з особливим цинізмом, виходячи з того, що доросла людина озброївшись ножем, прийшла на дитячий майданчик де спровокувала конфлікт з неповнолітніми дітьми та вбила дитину, яка мала попереду все життя, його наслідкам, а саме смерть дитини, що спричинили і непоправну втрату для всіє родини та суспільства. Крім того, апелянт вважає, що суд не надав належної оцінки і особі обвинуваченого, який під час досудового розслідування та судового слідства винним себе не визнав, щиро не розкаявся, не попросив вибачення у потерпілих, давав незмістовні покази, намагаючись уникнути кримінальної відповідальності за вчинене, негативно характеризується за місцем проживання, друзів не має, веде відокремлений спосіб життя та має усталене негативне ставлення до дітей, внаслідок чого, на переконання апелянт, суд призначив обвинуваченому занадто м'яке покарання. Крім того, представник просить врахувати глибокі моральні страждання потерпілої ОСОБА_11 та повернути їй речі загиблого сина, як ще один спогад батьків про свою дитину.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги обвинувачений посилається на незаконність вироку суду, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Так, обвинувачений посилається на те, що під час досудового розслідування було порушено його право на захист, через ненадання йому перед допитом можливості для конфіденційного спілкування з адвокатом та проведення його першого допиту за відсутності адвоката, що на переконання засудженого тягне за собою недопустимість усіх доказів у кримінальному провадженні.
Разом з цим, обвинувачений вважає, що суд безпідставно врахував покази неповнолітніх свідків, які є друзями загиблого, не можуть бути вагомими у провадженні та є суперечливими між собою й іншими доказами у кримінальному провадженні, зокрема в частині того хто першим почав провокувати словесний конфлікт та бійку.
Обвинувачений вказує, що він не провокував конфлікт з неповнолітніми, його спровокував неповнолітній ОСОБА_21 , а ОСОБА_22 (потерпілий) перший накинувся на нього та почав завдавати ударів.
Відтак на переконання обвинуваченого суд першої інстанції не провів повне та неупереджене судове слідство, не порушуючи рівність сторін та неправильно кваліфікував його дій, чим допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки обвинувачений вважає, що в його діях наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК України.
Обвинувачений також звертає увагу і на те, що з початку досудового розслідування він свої покази не змінював, а покази всіх свідків не лише є суперечливими між собою, а й суперечать іншим письмовими доказам у провадженні та вважає, що їх має бути притягнуто до кримінальної відповідальності за дачу завідомо правдивих показань, шляхом внесення відомостей до ЄРДР та проведення досудового розслідування за цими фактами, з огляду на що ним були подані відповідні клопотання та судом було безпідставно відмовлено в їх задоволенні.
Крім того, обвинувачений вважає, що суд, призначив йому занадто суворе покарання, не врахувавши належним чином того, що він є особою похилого віку, пенсіонером, раніше не судимим, все життя заробляв на життя чесною працею. При цьому зазначає, що йому дуже шкода загиблого ОСОБА_23 , тому що його батьки не навчили його поважати старших і поводитися порядно в суспільстві та на вулиці.
В запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченого представник потерпілих просить відмовити у її задоволенні за необґрунтованості.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні прокурор, потерпілі та їх представник підтримали подані ними апеляційні скарги та з підстав, викладених у них, просили їх задовольнити, вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років та задовольнити цивільні позови у повному обсязі. При цьому заперечували проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник підтримали подану обвинуваченим апеляційну скаргу та з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, вирок суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Проти задоволення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих заперечували.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_9 про неповноту судового розгляду, про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення норм КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується
Відповідно до ч. 1 ст. 410 КПК України, неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо:судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення; необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_9 щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду, колегія суддів зазначає таке.
Як видно з вироку, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні умисного вбивства з хуліганських мотивів ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності й достатності і з такими висновками погоджується апеляційний суд.
Такі висновки зроблені судом на підставі показів самого обвинуваченого ОСОБА_9 , потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та безпосередньо дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами.
Так, обвинувачений ОСОБА_9 , будучи допитаний в судовому засіданні підтвердив обставини спричинення двох ударів ножем в черевну порожнину потерпілого, однак вважав, що такі дії вчиняв в межах необхідної оборони від незаконного посягання потерпілого.
Такі покази обвинуваченого частково підтверджені й показаннями безпосередньо присутніх на місці події свідків, які були допитані під час судового розгляду даного кримінального провадження та які, в спростування версії обвинуваченого вказували, що саме ОСОБА_9 першим розпочав конфлікт, хоча і отримував тілесні ушкодження від потерпілого ОСОБА_18 , що підтверджується також й даними судово-медичного обстеження обвинуваченого, однак продовжував конфлікт та ліз в бійку, в той час, як потерпілий ОСОБА_18 намагався її уникнути та неодноразово зазначав, що захищається від неправомірних дій обвинуваченого ОСОБА_9 ..
Факт умисного спричинення смерті потерпілому ОСОБА_18 підтверджується й сукупністю досліджених судом першої інстанції письмових доказів, зокрема протоколами огляду місця події від 31.12.2023, протоколом огляду трупа від 01.01.2024, висновком судово-медичної експертизи № 5-М (5м/14-Е) від 26.01.2024, протоколом обшуку від 31.12.2023, протоколами проведення слідчих експериментів за участю самого обвинуваченого ОСОБА_9 так і за участю свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , які за своїм змістом деталізують показання, надані ними під час судового розгляду даного кримінального провадження, численними висновками судово-медичних експертиз та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Так, в апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 наголошує на тому, що свідки у даному кримінальному провадженні є зацікавленими у наслідках його розгляду, оскільки були друзями потерпілого ОСОБА_18 та навмисно ввели суд в оману щодо дійсних обставин справи.
Однак, такі твердження обвинуваченого ОСОБА_9 є голослівними, оскільки спростовуються сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів, зокрема й показів інших очевидців події, зміст яких не суперечить показанням свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .
При цьому, усі безпосередні очевидці події вказували, що саме обвинувачений ОСОБА_9 провокував конфлікт, ліз битись з потерпілим ОСОБА_18 , а останній лише захищався від його неправомірних дій та, на відміну від обвинуваченого, не застосовував знаряддя спричинення тілесних ушкоджень.
Крім того, стверджуючи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_9 не зазначає в апеляційній скарзі що саме, на його думку, залишилось поза увагою суду першої інстанції, що мало б вирішальне значення для розгляду даного кримінального провадження, під час апеляційного перегляду справи не заявляв клопотання про повторне дослідження доказів, а його доводи в цій частині зводяться до переоцінки показів свідків, які останній тлумачить на власну користь, ігноруючи сукупність наявних в матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, у зв'язку з чим колегією суддів не встановлено, що судом першої інстанції було допущено невідповідність висновків фактичним обставинам справи або неповноту судового розгляду, що могло б вплинути на правильність висновків суду першої інстанції щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.
Щодо твердження обвинуваченого ОСОБА_9 про перевищення меж необхідної оборони.
Так, в своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 неодноразово посилається на ту обставину, що він захищався від протиправного посягання потерпілого ОСОБА_18 , який під надуманим приводом розпочав конфлікт, чіплявся до нього та завдав тілесні ушкодження.
З системного аналізу кримінального закону випливає, що умисне вбивство (стаття 115 КК) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Аналогічні висновки викладені у Постанові ККС ВС від 02 липня 2019 року у справі №524/113/15-к.
Згідно із частиною першою статті 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36 КК України).
За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
Втім, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
При розгляді справ даної категорії суди також повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалась, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної й достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Аналогічні висновки викладено у Постанові ККС ВС від 28.01.2025 у справі №626/284/18.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду, умовою правомірності необхідної оборони є вчинення особою такого діяння, характер та об'єктивні прояви якого вказують на досягнення ним того ступеня суспільної небезпеки, який притаманний злочину (кримінальному правопорушенню). За відсутності суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого та даних про використання ним під час сварки предметів або зброї, застосування яких могло створити реальну загрозу для життя або здоров'я обвинуваченого, цілеспрямоване використання нею ножа і завдання ним удару у життєво важливий орган, свідчить про наявність умислу на спричинення смерті потерпілому.
Проаналізувавши фактичні обставини даного кримінального провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_9 не зазнав суспільно-небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_18 , а його дії носили зухвалий, умисний та цілеспрямований характер.
Так, навіть взявши до уваги показання самого ОСОБА_9 , який зазначив, що отримавши удар від потерпілого присів навколішки та відчув, як у нього тече кров, не дивлячись на те, що суспільно-небезпечне посягання на нього вже було закінчено, оскільки з показань очевидців події потерпілий ОСОБА_18 не наносив обвинуваченому інших тілесних ушкоджень, ОСОБА_9 , діючи з метою помсти, в той час, як конфлікт було вичерпано, дістав з кишені розкладний ніж та спричинив потерпілому два удари в область живота, де знаходяться життєво важливі органи, що на переконання апеляційного суду свідчить про наявність у нього умислу саме на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_18 та виключає в його діях наявність мотивів захисту.
Відтак, доводи апеляційної скарги ОСОБА_9 в цій частині ґрунтуються на власному, хибному тлумаченні положень КК України, який останній тлумачить на власну користь, у зв'язку з чим колегія суддів вважає такі доводи обвинуваченого неприйнятними.
Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого про істотне порушення норм КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
В обґрунтування своїх доводів в цій частині обвинувачений ОСОБА_9 посилається на те, що органом досудового розслідування було грубо порушено його право на захист, оскільки він до першого допиту не мав конфіденційної зустрічі з захисником та його допит було проведено за відсутності захисника.
Відповідно до правового висновку щодо застосування норм процесуального права, викладеного у Постанові ККС ВС від 19 березня 2025 року у справі №208/2509/22, КПК України не визначає обов'язковою умовою затримання особи відеофіксацію та участь захисника й понятих і не ставить перед поліцейським вимоги вже в момент затримання переконатися поза розумним сумнівом у тому, що особа, яку він підозрює у вчиненні злочину, насправді його вчинила.
Саме фактичне затримання особи без участі захисника не є порушенням вимог кримінального процесуального закону стосовно реалізації права на захист. Вимога присутності захисника в ході затримання не передбачена положеннями КПК, Конституції України чи міжнародних договорів України. Зокрема приписи статей 207, 208 КПК не містять вимог забезпечити обов'язкову участь адвоката під час фактичного затримання.
У ст. 20 КПК України, що розкриває зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження, закріплено право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення; право збирати і подавати докази; брати особисту участь у кримінальному провадженні; користуватись правовою допомогою захисника; реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК.
Відповідно до положень ст. 48 КПК України, захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв'язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв'язку для запрошення захисника. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника.
В цьому контексті апеляційний суд зазначає, що обвинувачений ОСОБА_9 був затриманий ІНФОРМАЦІЯ_7 о 22 годині 10 хвилин за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та в цей же день повідомлений про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Обвинуваченому ОСОБА_9 було роз'яснено право на захист о 23 годині 25 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_7 та він скористався своїм правом мати захисника з центру надання безоплатної правової допомоги, у зв'язку з чим, на підставі доручення №004-40013487 від ІНФОРМАЦІЯ_7 його інтереси у даному кримінальному провадженні представляв захисник за призначенням - адвокат ОСОБА_10 .
Відповідно до протоколу допиту підозрюваного від 01 січня 2024 року, допит ОСОБА_9 було здійснено в період часу з 14 години 00 хвилин по 15 годину 30 хвилин 01 січня 2024 року у присутності його захисника - адвоката ОСОБА_10 .
Відтак, з моменту фактичного затримання обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення до його першого допиту, всупереч твердженням, викладеним в апеляційній скарзі, обвинувачений ОСОБА_9 був забезпечений захисником, а тому апеляційним судом не встановлено порушення його права на захист під час досудового розслідування.
Більше того, апеляційний суд зважає й на принцип безпосередності дослідження доказів, відповідно до яких суд сприймає покази осіб безпосередньо під час їх допиту в судовому засіданні, а покази, надані обвинуваченим ОСОБА_9 під час досудового розслідування даного кримінального провадження не мали вирішального значення, оскільки підозра та його обвинувачення не ґрунтувались на цих показах, у зв'язку з чим твердження ОСОБА_9 про недопустимість зібраних у даному кримінальному провадженні доказів є безпідставними та необґрунтованими.
Колегією суддів не встановлено істотного порушення норм процесуального права, які б могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, у зв'язку з чим в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_9 слід відмовити у повному обсязі.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора та представника потерпілого.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора та представника потерпілих про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок його м'якості, апеляційний суд вважає їх такими, що знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Вказане положення закону повністю кореспондується з вимогами ч. 2, 3 ст. 65 КК, відповідно до якого, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання, окрім зазначеного, враховуються також й обставини, що пом'якшують та обтяжують його, у відповідності до ст. 66 - 67 КК.
Як встановлено апеляційним судом, вказані вимоги закону судом першої інстанції не було дотримано у повному обсязі.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 за вчинене кримінальне правопорушення, суд першої інстанції врахував, що останній вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, раніше не судимий, задовільно характеризується за місцем мешкання, є пенсіонером, на диспансерному обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває.
Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання судом першої інстанції не встановлено.
Статтею 414 КПК України, як одну з підстав для скасування вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 наголошено, що «окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину" (абзац п'ятий підпункту 4.1); «правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям" (абзац четвертий підпункту 4.2).
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України у виді 12 років позбавлення волі, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції належним чином не врахував фактичні обставини даного кримінального провадження, а саме тієї обставини, що обвинувачений ОСОБА_9 напередодні святкування нового року, прибув на дитячий майданчик без конкретно визначеної мети, чіплявся до неповнолітніх, провокував конфлікт, за відсутності обґрунтованого приводу змусив свідка ОСОБА_17 показати галерею свого мобільного телефону, вступив спочатку у словесну перепалку, а потім й у бійку з потерпілим ОСОБА_18 , в ході якого, без будь-яких сумнівів та вагань застосував з достатньою фізичною силою предмет, заздалегідь заготовлений для спричинення тілесних ушкоджень, а саме ніж, в область, де знаходяться життєво важливі органи людини, після чого не надавши жодної допомоги зник з місця вчинення кримінального правопорушення, намагався приховати його сліди, помив руки та знаряддя вчиненого кримінального правопорушення, тобто намагався уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
Крім цього, поза увагою суду першої інстанції залишилась і та обставина, що обвинувачений протягом усього досудового розслідування та розгляду кримінального провадження судом, позбавивши життя неповнолітню дитину, не висловив жодного жалю у скоєному не намагався навіть вибачитись перед потерпілими, перекладаючи на них відповідальність за неналежне виховання потерпілого ОСОБА_18 , про що свідчать в тому числі й його доводи апеляційної скарги, не відшкодував жодної копійки спричиненої як матеріальної, так і моральної шкоди, зухвало себе поводив під час розгляду кримінального провадження судом.
Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_9 навіть не усвідомлює значення та правових наслідків скоєного ним кримінального правопорушення, не розкаюється у тому, що фактично проживши власне життя, позбавив такої можливості потерпілого ОСОБА_18 та залишив його батьків без єдиної дитини, чим, безумовно спричинив непоправної шкоди.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що покарання, призначене судом першої інстанції, навіть з урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , є явно несправедливим, непропорційним вчиненому кримінальному правопорушенню та наслідків від його скоєння.
За вказаних вище обставин, з огляду на принцип індивідуалізації та домірності (пропорційності) покарання, який полягає, зокрема у адекватності застосованого заходу примусу та скоєного діяння, суд доходить висновку, що в даному конкретному випадку реальне відбуття обвинуваченим ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років буде пропорційним відносно вчиненого ним злочину та зможе досягнути своєї мети, яка полягає у виправленні засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, у зв'язку з чим апеляційній скарги прокурора підлягає задоволенню у повному обсязі, а представника потерпілих підлягає частковому задоволенню.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що представник потерпілих у своїй апеляційній скарзі ставить питання, в тому числі й про задоволення позовних вимог потерпілих у повному обсязі, при цьому жодних доводів щодо незаконності чи необґрунтованості висновків суду в частині вирішення цивільного позову представником в апеляційній скарзі не наведено.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Із систематичного аналізу норм закону випливає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством та судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
При цьому розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України і полягають у її відшкодуванні особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім завдання шкоди ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, яка відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала.
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (не майнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Відповідно до п. 2 абз. 2 ч. 1 ст. 1200 ЦК України, шкода відшкодовується чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквівалента. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
В рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що, «…з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Суд має виходити з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди. Це виявляється, головним чином, у посиланні на міркування справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації , а крім того - у самій формі констатації факту заподіяння немайнових втрат та особливостей їх індивідуального вияву, оскільки судове рішення постає як практичне втілення принципу розумності, результат об'єктивної, всебічно зваженої оцінки обставин справи у їх сукупності.
Усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У цьому контексті суд має враховувати визнання Європейським Судом з Прав Людини існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.
Вирішуючи цивільний позов потерпілих, суд першої інстанції належним чином врахував вищевказані вимоги Закону, у повному обсязі дотримався засад розумності, справедливості і пропорційності, а тому дійшов обґрунтованого висновку про можливість задоволення цивільних позовів потерпілих частково і з такими висновками погоджується й апеляційний суд, у зв'язку з чим апеляційна скарга представника потерпілого в цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, враховуючи позицію потерпілої з приводу речових доказів, які були добровільно видані нею працівникам поліції, а саме речей ОСОБА_23 , колегія суддів вважає за можливе повернути ці речові докази потерпілій ОСОБА_11 .
Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, з ухваленням нового вироку в цій частині, а тому апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити у повному обсязі, апеляційну скаргу представника потерпілого слід задовольнити частково, а в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_9 необхідно відмовити.
Керуючись ст. 404, 407, 409, 414, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволенні.
Апеляційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_15 - задовольнити частково.
Апеляційну скарги прокурора Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_14 - задовольнити.
Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2024 року, ухвалений щодо ОСОБА_9 обвинуваченого за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України - скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років.
Речові докази, а саме одна опечатана паперовими бирками картонна паперова коробка, в якій знаходяться: футболка в пошкодженому стані, спортивні штани в пошкодженому стані, джемпер в пошкодженому стані, передана на відповідальне зберігання до камери зберігання речових доказів ВП №4 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області (квитанція № 002612) - повернути потерпілій ОСОБА_11 .
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, з часу вручення йому копії вироку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4