Провадження № 22-ц/803/4543/25 Справа № 212/12262/24 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
21 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 212/12262/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Фізична особа - підприємець ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі Дніпропетровської області апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2025 року, яке ухвалено суддею Дехтою Р.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 29 січня 2025 року,
В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання усного договору на туристичне обслуговування, стягнення грошових коштів та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено усний договір без номеру від 11 лютого 2022 року щодо організації групового туристичного туру в період з 09 травня 2022 року по 16 травня 2022 року, вказаний договір позивачеві не був наданий, а була сформована лише заявка на бронювання.
11 лютого 2022 року позивачем була внесена передоплату за тур в розмірі 20 000 гривень, що підтверджується квитанцією до прибуткового ордеру без номеру від 11 лютого 2022 року з підписами головного бухгалтеру та відтиску печатки ФОП ОСОБА_2
24 лютого 2022 року розпочалася військова агресія рф проти України, у зв'язку з чим вищевказаний договір не було виконано постачальником.
Позивач неодноразово відвідував місце розташування туристичної агенції «Паспарту» та знаходження ФОП ОСОБА_2 , з вимогою повернути йому грошові кошти, однак їх йому повертати ніхто не збирався.
Позивачем була написана вимога щодо повернення грошових коштів яку він намагався вручити ФОП ОСОБА_2 , однак вона відмовилась та в подальшому ним направлено письмову вимогу на адресу знаходження ФОП ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , однак вона отримана не була та повернулася у зв'язку з закінченням строку зберігання.
Позивач зазначає, що умови вказані в договорі позивач виконав належним чином, а саме сплатив кошти згідно квитанції до прибуткового ордеру без номеру від 11 лютого 2022 року передоплату за тур в розмірі 20 000 гривень.
В свою чергу відповідач свої зобов'язання згідно усного договору перед позивачем не виконав в повному обсязі та в подальшому ухиляється від повернення предоплати.
Окрім матеріальної шкоди, позивачу було завдано значної моральної шкоди. Позивач був вимушений приділяти значну частину свого особистого часу на вирішення даної проблеми, багаторазово звертався до Відповідача, як усно так і письмово, звертався за юридичною допомогою. Внаслідок неправомірних дій Відповідача погіршився і фізичний стан Позивача, останній почав відчувати головні болі, підвищення тиску, нервове напруження, що змусило його звернутися до лікарів. Моральну шкоду позивач оцінює в 5 000 грн.
На підстав наведенного вище позивач просив суд розірвати усний договір на туристичне обслуговування від 11 лютого 2022 року щодо організації групового туристичного туру в період з 09 травня 2022 року по 16 травня 2022 рік, укладений між ОСОБА_1 та Фізично особою - підприємцем ОСОБА_2 . Стягнути з відповідача грошові кошти сплачені в якості авансового платежу (предоплати) в розмірі 20 000 грн, моральну шкоду у розмірі 5 000 грн та витрати по справі.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2025 року позов задоволено.
Розірвано усний договір на туристичне обслуговування від 11 лютого 2022 року щодо організації групового туристичного туру в період з 09 травня 2022 року по 16 травня 2022 рік укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти сплачені в якості авансового платежу (предоплати) на виконання усного договору на туристичне обслуговування від 11 лютого 2022 року щодо організації групового туристичного туру в період з 09 травня 2022 року по 16 травня 2022 року в розмірі 20 000 грн, моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 грн 20 коп.
В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гудима Т.В., ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів надсилання поштовим відправленням на адресу відповідача по справі копії ухвали Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 січня 2025 року по справі № 212/12262/24 разом з копією позовної заяви з додатками. Враховуючи строк встановлений судом першої інстанції для подання відзиву на позовну заяву, ФОП ОСОБА_2 та її представник мали право подати відзив на позовну заяву разом з доказами до 30 січня 2025 року включно. Крім того, судом першої інстанції оскаржуване рішення було винесено 27 січня 2025 року, з порушенням процесуального права відповідача по справі на подання відзиву на позовну заяву передбаченого ч. 7 ст. 178 ЦПК України.
Крім того апелянт зазначає, що судом встановлено, що 11 лютого 2022 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до Туристичної агенції «Паспарту», фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , щодо організації групового туристичного туру в період з 09 травня 2022 року по 16 травня 2022 року, про що між ними був укладений усний договір та оформлена заявка на бронювання від 11 лютого 2022 року. При цьому, встановлюючи зазначену обставину справи, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки правовідносинам що склалися між сторонами, формі укладеного договору, істотним умовам договору які були погоджені сторонами, чи може призвести таке порушення форми договору та не погодження сторонами всіх істотних умов договору до нікчемності договору.
Також зазначає, що позивач невірно, безпідставно та необґрунтовано пред'явив вимоги про відшкодування збитків до турагента ФОП ОСОБА_2 з тих підстав, що ФОП ОСОБА_2 як турагент не є суб'єктом, який створює туристичний продукт і забезпечує його надання відповідно до статті 5 Закону України «Про Туризм», то і вимоги про відшкодування підтверджених документально збитків за вартість не наданого туристичного продукту до неї не можуть бути звернені. Належним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_1 про захист прав споживачів, розірвання усного договору на туристичне обслуговування, стягнення грошових коштів та моральної шкоди є туроператор ТОВ «ТТВК».
Вказує, що на підтвердження моральних страждань позивача та причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідача, а також його вини в заподіянні цієї шкоди, позивачем не надано жодних доказів і судом першої інстанції безпідставно задоволено вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивачу у справі та вважає, що вартість виконаних адвокатом робіт є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру, не є співмірними зі складністю справи та не враховує витрачений адвокатом час.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу представника відповідача - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ФОП ОСОБА_2 - адвоката Гудиму Т.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова І.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно відповіді № 1065677 від 27 січня 2025 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа - підприємець, діяльність туристичних агентств з 21 квітня 2011 року.
11 лютого 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Туристичної агенції «Паспарту», фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , щодо організації групового туристичного туру в період з 09 травня 2022 року по 16 травня 2022 року, про що між ними був укладений усний договір та оформлена заявка на бронювання від 11 лютого 2022 року.
11 лютого 2022 року ОСОБА_1 вніс в касу ФОП ОСОБА_2 предоплату за тур в розмірі 20 000 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 з подальшим продовженням його дії.
У зв'язку з введенням воєнного стану в Україні позивач не скористався послугами з туристичного обслуговування.
З матеріалів справи вбачається, що 29 червня 2024 року на адресу відповідачки позивачем була надіслана претензія з вимогою повернення сплачених грошових коштів, проте жодної відповіді від неї не надходило.
У справі що переглядається, позивач просить повернути суму коштів, яка була сплачена позивачем, однак наперед оплачена послуга не була надана.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ст. 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування.
Частиною першою статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Спеціальним законом, що регламентує відносини у сфері організації/надання туристичних послуг, є Закон України «Про туризм».
Згідно з частинами першою, другою статті 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через тангента) зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов'язується оплатити його.
До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про туризм» учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.
Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність, є: туристичні оператори як юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; туристичні агенти юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.
За змістом статті 30 Закону України «Про туризм» порушення законодавства в галузі туризму тягне за собою відповідальність згідно із законом. Порушеннями законодавства в галузі туризму є ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності; порушення умов договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг.
Якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів (частина десята статті 20 Закону України «Про туризм»).
Статтею 32 Закону України «Про туризм» встановлено, що за неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.
Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.
Отже, майнову відповідальність несе суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, тобто порушив умови договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику завдано збитків. (Вказаний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року по справі №201/17472/16-ц).
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір І майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Матеріалми справи встановлено, що між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено усний договір без номеру від 11 лютого 2022 року щодо організації групового туристичного туру в період з 09 травня 2022 року по 16 травня 2022 року, вказаний договір позивачеві не був наданий, а була сформована лише заявка на бронювання.
11 лютого 2022 року позивачем була внесена передоплату за тур в розмірі 20 000 гривень, що підтверджується квитанцією до прибуткового ордеру без номеру від 11 лютого 2022 року з підписами головного бухгалтеру та відтиску печатки ФОП ОСОБА_2
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року по справі № 686/16312/22, суд зауважив, що на рівні норм ЦК України законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 внаслідок військової агресії російської федерації проти України введено воєнний стан в Україні строком на 30 діб з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по сьогодні.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану (пункт 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022).
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 вказано, що: «статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 913/20/21».
У зв'язку із запровадженням військового стану Торгово-промислова палата України оприлюднила лист від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1, яким засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), тобто військову агресію російської федерації проти України, підтвердивши, що дані обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб. Проте, як зазначено вище, ці обставини не звільняють від відповідальності за порушення договору чи інших норм законодавства.
Оскільки, указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року з подальшим продовженням його дії, у зв'язку з цим було закрито авіасполучення і позивач не зміг скористатися послугами туристичного обслуговування.
Отже під час виконання умов договору на туристичне обслуговування відповідачем допущено порушення істотних умов договору та не виконано взяті на себе зобов'язання за договором з надання туристичних послуг, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо наявності підстав для розірвання усного договору від 11 лютого 2022 року та стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти сплачені в якості авансового платежу (предоплати) на виконання усного договору на туристичне обслуговування від 11 лютого 2022 року щодо організації групового туристичного туру в період з 09 травня 2022 року по 16 травня 2022 року в розмірі 20 000 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач невірно, безпідставно та необґрунтовано пред'явив вимоги про відшкодування збитків до турагента ФОП ОСОБА_2 та належним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_1 про захист прав споживачів, розірвання усного договору на туристичне обслуговування, стягнення грошових коштів та моральної шкоди є туроператор ТОВ «ТТВК» колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки статтею 33 Закону України «Про туризм» встановлено, суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов'язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом. В данному випадку авансовий платіж (предоплата) на виконання усного договору на туристичне обслуговування від 11 лютого 2022 року щодо організації групового туристичного туру в період з 09 травня 2022 року по 16 травня 2022 року в розмірі 20 000 грн була перерахована саме ФОП ОСОБА_2 , доказів того, що ФОП ОСОБА_2 вподальшому вказані грошові кошти було перераховано ТОВ «ТТВК», матеріали справи не містять.
Також колегія суддів погоджується з висноком суду першої істанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у визначеному судом розмірі.
Так, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, з наступними змінами та доповненнями, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Моральні страждання завдані позивачу полягають в суттєвих емоційних стражданнях, пов'язаних з невиконанням договору на туристичне обслуговування, відсутністю будь якої інформації щодо виконання чи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, про що відповідач зобов'язаний був завчасно повідомити.
Оскільки позивач був вимушений приділяти значну частину свого особистого часу на вирішення даної проблеми, багаторазово звертався до відповідача, як усно так і письмово, звертася за юридичною допомогою, внаслідок неправомірних дій відповідача останньому спричинено моральну шкоду.
Доводи апеляційної скарги предстанвика відповідача вказаних висновків суду першої інсанції не спростовують.
Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного іршення доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів надсилання поштовим відправленням на адресу відповідача по справі копії ухвали Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 січня 2025 року по справі № 212/12262/24 разом з копією позовної заяви з додатками. Враховуючи строк встановлений судом першої інстанції для подання відзиву на позовну заяву, ФОП ОСОБА_2 та її представник мали право подати відзив на позовну заяву разом з доказами до 30 січня 2025 року включно. Крім того, судом першої інстанції оскаржуване рішення було винесено 27 січня 2025 року, з порушенням процесуального права відповідача по справі на подання відзиву на позовну заяву передбаченого ч. 7 ст. 178 ЦПК України.
Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції 06 січня 2025 року на адресу відповідача було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі та матеріали позовної заяви з додатками, вказане поштове відправлення було повернуто на адресу суду з відміткою: адресат відсутній а вказаною адресою (а.с.41,50).
Частиною шостою статті 272 ЦПК України визначено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Такі обставини свідчать про те, що суд першої інстанції дотримався процесуального обов'язку щодо повідомлення у належний спосіб учасника справи про прийняте судом процесуальне рішення.
Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного іршення доводи апеляційної скарги про те, що вартість виконаних адвокатом робіт є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру, не є співмірними зі складністю справи та не враховує витрачений адвокатом час, оскільки судом було встановлено, що 18 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Шаповаловим І.В. було укладено договір про надання правничої допомоги, за яким за надані клієнту послуги адвокату передбачено гонорар за надання правової допомоги, також укладено Додаткова угода № 1 до договору, якою передбачено, що за надання правової допомоги та складання позовної заяви про захист прав споживачів становить 10 000 грн. При цьому фактично надані адвокатом Шаповаловим І.В. послуги з правничої допомоги ОСОБА_1 підтверджуються долученими ним актом прийому-передачі від 12 грудня 2024 року, підписаний сторонами, наданих адвокатом на суму 10 000 грн по вказаній справі, що підтверджується ордером адвоката, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що витрати позивача на професійну правничу допомогу доведені, пов'язані з розглядом справи, розмір витрат є обґрунтованим та відповідає критерію реальності.
Доводи апеляційної скарги по суті позовних вимог не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Крім того, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: