Справа № 344/8112/24
Провадження № 2/761/2373/2025
01 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді: Савицького О.А.,
при секретарі: Тихій П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» про визнання договору факторингу недійсним,
28.06.2024 р. на адресу суду від Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області за підсудністю надійшла подана позовна заява ОСОБА_1 до АТ «Укрсиббанк», ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» про визнання договору факторингу недійсним.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.11.2006 р. між нею та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11086963000, відповідно до умов якого позивачу було надано АКІБ «УкрСиббанк» кредит у сумі 50000,00 дол. США, строком до 26.11.2027 р. із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,8 % річних. 25.09.2023 р. між відповідачами укладено договір факторингу № 25/09/2/2023, відповідно до умов якого право вимоги за вказаним кредитним договором відступлено ТОВ «ФК «Укрфінстандарт». Посилаючись на те, що вона не одержувала від відповідачів письмового повідомлення або будь-якого іншого документа, у якому визначена грошова вимога, що підлягає виконанню, та відповідно сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору, позивач вважає, що за таких обставин цей договір підлягає визнанню недійсним, а тому звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 05.08.2024 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених в позові та інших поданих ним заявах по суті справи.
Представники відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, просили суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених в поданих ними заявах по суті справи.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 29.11.2006 р. між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11086963000, відповідно до умов якого позивачу було надано АКІБ «УкрСиббанк» кредит у сумі 50000,00 дол. США, строком до 26.11.2027 р. із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,8 % річних.
25.09.2023 р. між відповідачами укладено договір факторингу № 25/09/2/2023, відповідно до умов якого право вимоги за вказаним кредитним договором відступлено ТОВ «ФК «Укрфінстандарт».
Так, відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору факторингу, за цим договором клієнт відступає фактору, а фактор зобов'язується прийняти права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. Права вимоги, які клієнт відступає фактору відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржника перед клієнтом, що передбачені умовами первинних договорів.
Відповідно до п.4.3 договору факторингу № 25/09/2/2023 від 25.09.2023 р., клієнт самостійно здійснює повідомлення боржника та осіб, які надавали забезпечення за кредитним договором про відступлення права вимоги згідно з вимогами чинного законодавства протягом 5 робочих днів з дати переходу права власності на права вимоги фактору відповідно до умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача АТ «Укрсиббанк» до відзиву на позовну заяву додано копію повідомлення про відступлення прав вимог за Вих. № 27-5/25117, яке направлялось позивачу.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що на виконання пункту 4.3 договору факторингу, який оспорюється, банком було направлено позивачу повідомлення про відступлення права вимоги.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
З аналізу вищезазначених положень, суб'єктом оспорювання договору може бути одна із сторін правочину, у даному випадку ТОВ «ФК «Укрфінстандарт», АТ «Укрсиббанк» або інша заінтересована особа.
Суд вважає, що позивач в даному випадку не виступає стороною оспорюваного договору і не може бути заінтересованою особою в розумінні статей 215 та 216 ЦК України з огляду на наступне: 1. Права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені. 2. Інтереси заінтересованої особи можуть бути реалізовані, внаслідок чого вона здатна буде набути прав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним.
Тобто, обраний позивачем спосіб захисту у виді визнання недійсним договору факторингу має бути спрямований на відновлення порушених цивільних прав та (або) інтересів безпосередньо позивача.
Внаслідок укладення оспорюваного договору факторингу, відбулася заміна кредитора за кредитним договором, укладення якого позивачем не заперечується, при цьому це не спричинило ані зміну старих чи припинення існуючих, ані виникнення нових правовідносин між кредитором та позивачем. Між укладенням договору факторингу та заборгованістю позивача перед кредитором немає причинно-наслідкового зв'язку, адже заборгованість за кредитним договором утворилась не у зв'язку з укладенням договору факторингу, а у зв'язку із укладання позивачем кредитного договору.
У постанові Верховного Суду від 22.09.2021 р. у справі № 348/1743/18 зазначено, що зміст зобов'язання (обсяг прав та обов'язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто, законодавцем передбачено право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
При цьому, матеріалами справи не підтверджується, що на момент укладення договору факторингу у позивача була відсутня заборгованість за кредитним договором, що могло би свідчити про недійсність вимоги до відповідача уже на той час.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України).
Тобто, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина 2 статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина 1 статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023р. у справі № 910/19199/21 зазначено, що:
«83. Вади предмету договору, у тому числі його відсутність у продавця, не можуть впливати на дійсність договору. Це правило застосовується до всіх договірних зобов'язань. Наприклад, не впливає на дійсність договору невиконання продавцем свого обов'язку передання товару покупцеві, оскільки цей товар не було продавцю поставлено своєчасно; відсутність у виконавця робіт належного досвіду для виконання роботи, про яку домовились сторони, тощо.
84. У свою чергу, з норми статті 514 ЦК України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема, і у вигляді недійсності договору).
85. Натомість такі наслідки встановлюються статтею 519 ЦК України - однак не у вигляді недійсності договору про відступлення права вимоги, а у вигляді відповідальності первісного кредитора перед новим (як у випадку невиконання обов'язку продавця перед покупцем).
86. У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.
87. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що норми про правочини та сторони зобов'язання належать до різних інститутів цивільного права. Норми статей 512-514 ЦК України, встановлюючи підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), не визначають вимог до змісту правочину про заміну кредитора. Загалом глава 47 «Поняття зобов'язання. Сторони зобов'язання» ЦК України не регулює договірні відносини (хоча зміна суб'єктного складу зобов'язання може відбуватися на підставі правочину (договору)). Натомість у главі 47 ЦК України для цілей регулювання саме динаміки суб'єктного складу зобов'язання (а не договірних відносин між сторонами зобов'язання) законодавець встановлює правила, спрямовані на запобігання можливому порушенню прав та інтересів як кредиторів, так і боржників при заміні іншої сторони зобов'язання. У статті 519 ЦК України міститься правило щодо розподілу ризиків між первісним та новим кредитором: 1) первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги; 2) первісний кредитор не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
88. Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV «Правочини. Представництво» ЦК України. Законодавець не пов'язує питання дійсності/недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує.
89. Натомість за прямою вказівкою статті 519 ЦК України первісний кредитор відповідає за недійсність вимоги перед новим кредитором. У випадку відступлення недійсної вимоги договір, на підставі якого мало бути здійснене таке відступлення, не виконується первісним кредитором, оскільки розпорядчий ефект не настає з огляду на відсутність у первісного кредитора права, що підлягає передачі.
90. Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 р. у справі № 910/12525/20).
[…] 97. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо.
[…] 102. Як зазначено вище, той факт, що первісний кредитор передає новому кредитору вимогу, яка припинилася, є підставою для відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором, а не підставою недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога».
У статті 1077 ЦК України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
В силу положень ч.1 ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
На підставі наявних у справі доказів судом встановлено, що укладаючи спірний договір факторингу відповідачі узгодили всі істотні умови для такого виду договору відповідно до чинного законодавства. Підписуючи оспорюваний договір, сторони дійшли згоди щодо укладання цього договору на визначених у ньому умовах, а тому з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки. Належних та допустимих доказів того, що сторонами спірного договору в момент його підписання не додержано вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять.
Крім того, статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Частиною 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 р. у справі № 6-979цс5).
З врахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги, що діючим законодавством не передбачено наявність обов'язкової згоди боржника на відступлення права вимоги, суд вважає, що неотримання повідомлення про відступлення права вимоги не є підставою для визнання договору факторингу недійсним.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Положеннями ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України, визначено що обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що обставини на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, а саме щодо невідповідності положень оспрюваного договору факторингу вимогам законодавства, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, а тому відмовляє в його задоволенні.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Акціонерного товариства «Укрсиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» про визнання договору факторингу недійсним.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя: